Розділ 3. Проблеми безробіття в Україні та механізм їх вирішення

Аналіз ситуації в сфері зайнятості в Україні в попередні роки показує, що здатність ринку праці до саморегулювання все ще незначна, тому залишається необхідність у використанні елементів державного регулювання.

Державна служба зайнятості є структурою спеціальних державних органів, покликаних забезпечити координацію, вирішення питань зайнятості населення, регулювати попит та пропозицію на робочу силу, сприяти непрацюючим громадянам у працевлаштуванні, організації їх професійної підготовки, надання соціальної підтримки безробітним.

З метою забезпечення працевлаштування найбільш вразливих верств населення здійснюється надання дотацій роботодавцям з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Для підтримки безробітних у започаткуванні власної справи державна служба зайнятості надає одноразову виплату допомоги по безробіттю.

Досягнення оптимально високою, структурно-раціональної, економічно ефективної та соціально-обгрунтованої зайнятості - невід'ємна складова частина процесу відновлення української економіки. Стимулами цього процесу повинні бути ринкові відносини і цілеспрямовані заходи господарської політики на всіх рівнях. Якщо в розвинених країнах проблеми зайнятості можуть часто зважаться відокремлено, без кардинальних змін економічної стратегії, то в України для цього потрібно корінне перетворення економіки. Це може бути реалізовано лише за фінансової стабілізації, відновлення економічного зростання, збільшення ресурсів для інвестиційної активності та вирішення соціальних проблем. Необхідно ефективну взаємодію працівників, роботодавців і державних органів для узгодження шляхів вирішення проблем зайнятості

В даний час у світлі трансформації економічної системи в нашій країні склалася специфічна ситуація, коли традиційні методи мало ефективні чи не ефективні взагалі.

Фінансова стабілізація, не підкріплена стабілізацією виробництва, викликає катастрофічний зріст безробіття. Тому центральним елементом політики зайнятості повинна стати економічна політика, спрямована на пожвавлення ділової активності, проведена одночасно з придушенням інфляції, зміною фізично і морально застарілого виробничого апарата й усунення причин, що породили його низьку ефективність.

Традиційні методи подолання безробіття, використовувані при циклічній і структурній кризі економіки, для вирішення проблем зайнятості в Україні не знаходять свою підтримку. Вихід із кризи – можливий завдяки швидкої трансформації економічної системи і модернізації виробничого апарата. В силу специфіки цих рівнобіжних процесів в Україні можна чекати збереження високого безробіття, що зажадає заходам по захисту соціально вразливих верств населення.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

– формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

– створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

– регулювання трудових міграцій;

– забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

– сприяння професійній мобільності;

– розвиток соціально-трудових відносин;

– удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

– сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Вирішення проблем безробіття на ринку праці України по регулюванню незайнятості населення мають включати заходи, що систематизовані за сьома основними напрямами, зокрема:

1. Формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення:

– забезпечення розробки нових проектів, перегляд і адаптація чинних законодавчих і нормативних актів і міжнародних договорів з питань регулювання процесів незайнятості з метою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами і принципами, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці України;

– законодавче забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили на основі адекватного вимогам ринку праці розвитку механізму підготовки кадрів.

2. Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили.

– розширення зв'язків підприємств і організацій з місцевими освітніми установами всіх рівнів з метою залучення інвестицій на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, вдосконалення системи професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл з урахуванням потреб місцевих ринків праці;

– вирівнювання освітнього потенціалу між регіонами країни за рахунок трансформації мережі вищих навчальних закладів; зменшення міграційних потоків молоді;

– розвиток системи виробничого навчання персоналу підприємств і організацій, а також випереджаючого навчання працівників, які підлягають вивільненню, як важливого засобу підвищення їх конкурентоспроможності в умовах реформування окремих галузей економіки;

– створення системи безперервної освіти, розробка професійних стандартів з урахуванням вимог до професійного рівня працівників, що дозволить забезпечувати якість і продуктивність виконуваних робіт;

– створення системи оцінки професійних якостей працівників, що ґрунтується на визначенні їх компетентності і здатності гнучко реагувати на безперервні зміни вимог до кваліфікації і професійної підготовки відповідно до вимог професійних стандартів;

– розроблення і затвердження на державному рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти, зорієнтованої на задоволення поточних і перспективних потреб у кадрах для сучасного виробництва та сфери послуг.

3. Збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення:

– реалізація Державної та регіональних програм зайнятості населення, акцентуючи увагу на розширенні сфери прикладання праці за рахунок збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць, особливо в регіонах з критичною ситуацією на ринку праці, насамперед у вугільних регіонах, сільській місцевості, малих монофункціональних містах;

– забезпечення збереження ефективно функціонуючих робочих місць, підвищення ефективності використання робочої сили та скорочення обсягів "прихованого безробіття", розвиток гнучких форм зайнятості на допоміжних роботах та у сфері послуг;

– створення сприятливих умов для розвитку сфери малого бізнесу; самозайнятості та підприємницької діяльності безробітних;

– сприяння стабільній діяльності провідних промислових підприємств, які визначають зайнятість в Україні з метою максимального уповільнення темпів скорочення чисельності зайнятих в промисловості, створення в економіці нових робочих місць.

– досконалення податкової політики з метою зниження податкового тиску на роботодавців і стимулювання створення робочих місць в перспективних галузях економіки.

4. Розв'язання проблем зайнятості населення у сільській місцевості:

– підтримка суб'єктів господарювання, що створюють нові робочі місця, особливо в сільській місцевості, регіонах України з високим рівнем безробіття, через надання пільг за рахунок місцевих бюджетів;

– створення додаткових робочих місць у сільській місцевості шляхом розвитку суміжного виробництва, побутового обслуговування, стимулювання малого підприємства і самозайнятості професійної освіти;

5. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці:

– створення робочих місць для окремих соціально демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців тощо) шляхом надання роботодавцям дотацій за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

– забезпечення можливостей для соціально незахищених категорій громадян (молоді, жінок, інвалідів) в отриманні у повному обсязі послуг з підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці;

– забезпечення соціального захисту громадян, які мають додаткові державні гарантії щодо працевлаштування, вдосконалення механізму бронювання робочих місць та підвищення ефективності їхнього використання.

6. Регулювання соціально-трудових відносин:

– розробка і впровадження механізму надання першого робочого місця випускникам шкіл, випускникам професійних і вищих навчальних закладів;

– залучення коштів місцевих бюджетів і роботодавців для реалізації заходів зі сприяння зайнятості працівників, які підлягають вивільненню;

– розвиток соціального партнерства на всіх рівнях, розробка механізмів взаємодії органів виконавчої влади, роботодавців, професійних спілок та інших представницьких органів при вирішенні проблем незайнятості населення;

– посилення державного регулювання питань "прихованого безробіття" і одержання допомоги в цих умовах;

– удосконалення управління процесами вивільнення працівників, в першу чергу, з підприємств, що реструктуруються або відносно яких порушені справи про банкрутство, з метою збереження робочих місць та соціального захисту працівників, регулювання цих питань через колективні договори;

– регулювання процесів трудової міграції, розвиток співробітництва з державами, що мають спільні кордони з Україною;

– створення умов для підвищення територіальної, професійної і соціальної мобільності робочої сили;

– легалізація "тіньової" зайнятості, зокрема в сфері малого бізнесу та підприємництва.

7. Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним:

– вдосконалення професійної освіти безробітних громадян з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці і можливості якнайшвидшого працевлаштування;

– зниження рівня й тривалості безробіття, особливо молодіжного, сімейного та сільського шляхом розвитку заходів активної політики зайнятості, залучення безробітних до підприємницької діяльності;

– розвиток тимчасових, сезонних та оплачуваних громадських робіт шляхом поширення їх видів та напрямів;

– надання матеріальної допомоги безробітним та членам їх сімей, поступове наближення мінімальних розмірів соціальних виплат загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням до прожиткового мінімуму;

– консолідація фінансових коштів для реалізації заходів по запобіганню безробіттю і підвищенню ефективності їх використання;

– координація дій державних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, об'єднань роботодавців і профспілок по залученню фінансових ресурсів, що виділяються на здійснення заходів, пов'язаних з регулюванням ринку праці і сприянням зайнятості.

Напрями боротьби з безробіттям мають забезпечуватися підвищенням конкурентоспроможності робочої сили за рахунок підвищення її якості, а саме: зростання рівня загальної освіти; підвищення кваліфікації; розширення діапазону оволодіння працівниками професій і спеціальностей; розвиток таких необхідних складових відтворення якісної робочої сили, як медицина, культура, спорт.

Високий рівень безробіття це проблема, яку потрібно вирішувати і яка потребує глибокого наукового аналізу та вироблення на цій основі практичних рекомендацій, які можуть використовуватися для розробки і реалізації ефективної соціально-економічної політики, направленої на забезпечення продуктивної зайнятості економічно активного населення країни, зменшення рівня безробіття до мінімального соціально-допустимого рівня.

Отже, першочерговими завданнями мають бути реалізація виваженої економічної політика, яка буде орієнтовуватися на зменшення рівня бідності та безробіття, підвищення частки оплати праці в структурі реальних доходів населення, забезпечення стабільного зростання національної економіки. Також необхідно звернути увагу на оновлення та підвищення технічного рівня робочих місць для того, щоб кожне з них забезпечувало зайнятому прожитковий мінімум і подальше зростання заробітної плати (з урахуванням інфляції). Це дозволить привести заробітну плату у відповідність з продуктивністю праці, ліквідувати фіктивні робочі місця, зменшити приховане безробіття. Державна молодіжна політика потребує подальшого удосконалення та впровадження більш дієвих заходів, спрямованих на підвищення зайнятості молоді шляхом перегляду існуючої молодіжної політики зайнятості та впровадження успішного міжнародного досвіду.

ВИСНОВКИ

На сьогоднішній день ринок праці є невід’ємною складовою ринкової економіки, основним результатом функціонування якого є формування визначеного рівня і структури зайнятості населення і безробіття. Проте нині найбільш гостро постала проблема безробіття, яка пов’язана з багатьма передумовами та чинниками.

Виділяють різноманітні форми безробіття, проте основними з них є: фрикційне, структурне та циклічне. Також розрізняють природне та вимушене безробіття, добровільне, інституціональне, плинне, приховане та відкрите, застійне, сезонне, аграрне; у структурному безробітті виокремлюють технологічне та конверсійне. Безробіття ще поділяють на дві основні групи: абсолютне та відносне.

Безробіття головним чином призводить до негативних соціально-економічних наслідків, зокрема: відставання фактичного рівня обсягу ВВП, недовикористання економічного потенціалу суспільства, втрата кваліфікації вивільнених робітників, підрив психічного здоров’я нації та ін. Якщо розглядати безробіття як позивне явище, то можна відмітити, що завдяки цьому явищу створюється певний резерв робочої сили, посилюються стимули до підприємництва, покращується дисципліна праці. Проте безробіття завдає значних економічних збитків державі. З цього і випливає необхідність розробки шляхів та застосування методів подолання безробіття. Цим займається уряд країни та Державна служба зайнятості, розробляючи програми щодо покращення ситуації на ринку праці. Проте значне зниження безробіття та підвищення рівня зайнятості досягається лише при загальному поліпшенні економічної ситуації в країні.

Безробіття так чи інакше впливає на економічне життя країни, в першу чергу впливає на соціально-економічні показники. Рівень безробіття населення, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), у порівнянні з 2013 та 2014 рр. зріс з 7,3% до 9,2% економічно активного населення. Так у 2014 році загальна чисельність безробітних становила 1468,4 тис. осіб, з них за сприянням Державної служби зайнятості було працевлаштовано 760,4 тис. осіб. Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття. Правове регулювання зайнятості населення, що здійснюється державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку.

Протягом останніх років проблема молодіжного безробіття стала вельми актуальною. Так, за даними Державної служби статистики України, питома вага молоді у загальній кількості безробітних щорічно збільшується та станом на 2014 рік становить більше 50% від загального числа зареєстрованих безробітних. У 2014 році безробіття серед осіб до 25 років у 1,76 рази перевищувало рівень безробіття у віці 25-29 років та у 2,15 разів загальний рівень безробіття. Проблема молодіжного безробіття, а саме підготовки фахівців та їх подальшого працевлаштування потребує вирішення, тому що молодь являє особливу категорію, в якій проблема зайнятості має яскраво виражений характер і вимагає перманентного державного моніторингу та розробки політики молодіжної зайнятості як частини загальної політики зайнятості в країні.

Вирішення проблем безробіття на ринку праці України по регулюванню безробіття мають включати заходи, що систематизовані за сьома основними напрямами. Передусім це формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення та професійно-освітня підготовок кадрів, перепідготовка, підвищення якості робочої сили. Неабияке значення має збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базілінська О.Я., Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вищих навч.закладів / О.Я. Базілінська.– К.:ЦНЛ, 2005.– 442с.

2. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навчальний посібник. 2-ге видання, виправлене / О.Я. Базілінська. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 442 с.

3. Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості: Навчальний посібник / В.С. Васильченко. – К.: КНЕУ, 2005. – 252 с.

4. Гронтковська Г.Е. Макроекономіка: Навчальний посібник / Г.Е. Гронтковська, А.Ф. Косік. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 672 с.

5. Державна служба зайнятості України [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/control/uk/index

6. Державна служба статистики України [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

7. Закон України «Про зайнятість населення» [Електронний ресурс].– Режим доступу – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5067-17

8. Економічна активні населення України в 2013 році: Статистичний збірник / Державна служба статистики України. – К.: 2014. – 197 с.

9. Круш П.В.Макроекономіка: Навчальний посібник. 2-ге видання, перероблене та доповнене / П.В. Круш, С.О. Тульчинський. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 328 с.

10. Макроекономіка: Навчальний посібник / І.І. Вініченко, О.В. Гончаренко, Н.В. Дацій, С.О. Корецька. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 176 с.

11. Мальтус Т. «Досвід про закон народонаселення», 1798.

12. Маршавін Ю. М. Регулювання ринку праці України: теорія і практика системного підходу: монографія / Ю.М. Маршавін. – К.: Альтерпрес, 2011. – 396 с.

13. Мід Дж. «Неокласична теорія економічного зростання», 1961.

14. Молодіжна політика в Україні: напрями удосконалення у контексті реалізації проекту МОП [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.idss.org.ua/arhiv/2014_02_06Lisogor.ppt

15. Панчишин С. Макроекономіка: Навчальний посібник / С. Панчишин. – К.: Либідь, 2001.–616 c.

16. Петюх В.М. Ринок праці: Навчальний посібник / В.М. Петюх. – К.: КНЕУ, 1999. – 288 с.

17. Раєвнєва О.В. Молодь на ринку праці в Україні: оцінка сучасного стану зайнятості / О.В. Раєвнєва, І.Є. Нос// Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського – 2014. – № 2. – с. 322-326

18. Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник / А.Г. Савченко. – К.: КНЕУ, 2005. – 441 с.

19. Семенова К. Д. Аналіз впливу економічної кризи на рівень безробіття в Україні / К. Д.Семенова // Вісник соціально-економічних досліджень. – 2012. – №1(44). – с. 108 – 111.

20. Солоу Р. «Внесок у теорію економічного зростання», 1956.

21. Торшин Є.О. Регіональний аспект безробіття в Україні / Є.О. Торшин // Ефективна економіка. – 2014. – № 8.

22. Філліпс А. «Співвідношення між безробіттям і ступенем зміни грошової заробітної плати у Великій Британії 1862-1957», 1958.

23. Черниш Т.Сутність та особливості безробіття в Україні / Т. Черниш, О. Власенко // Україна: Аспекти праці. – 2011. – №. 3. – с. 10