Людина як суб’єкт суспільно-історичного процесу. Особистість і народ. Роль особи в історії



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Людина як суб’єкт суспільно-історичного процесу. Особистість і народ. Роль особи в історії



Поняття "суб'єкт" (від лат. subjectus – кладу основу) означає: носій предметно-практичної діяльності й пізнання, джерело активності, спрямованої на зміну, розвиток або збереження об'єктивних суспільних умов.

З визначення поняття "суб'єкт" зрозуміло, що не кожна особистість є суб'єктом історичного процесу. Особистість може бути суб'єктом, якщо вона володіє певними рисами. По-перше, необхідно мати знання, що характеризують ситуацію, в якій перебуває індивід, По-друге, суб'єкт історії повинен на основі знань, усвідомлення існуючого вміти прогнозувати, передбачати можливі наслідки діяльності. По-третє, особистість має бути діяльною. По-четверте, особистість має бути відповідальною за свою діяльність. Необхідно, щоб відчуття відповідальності супроводжувало кожну дію, кожний крок особистості. Це почуття необхідне як критерій оцінки своєї діяльності. Тобто людина спрямовує діяльність на користь суспільства, а не на задоволення особистих потреб. За наявності таких ознак особистість стає суб'єктом історичного процесу. Його можна назвати індивідуальним суб'єктом. Разом з тим, існує поняття соціального суб'єкта. В його ролі виступає та чи інша соціальна група: клас, народ, нація, людство.Особливе значення в історичному процесі мали і мають такі історичні спільності, як класи. Але не кожний клас здатний бути суб'єктом історичного процесу. Клас виконує роль суб'єкта в тому разі (ще раз наголошуємо), якщо він приводить до усвідомлення свого місця в суспільстві, ставлення до інших соціальних груп, формування мети, якої хоче досягти, а також може діяти як організована сила у відстоюванні своїх прав та інтересів.Отже, стає очевидним, що не кожен народ чи нація є суб'єктом. Коли в суспільстві спостерігається відсутність злагоди, взаєморозуміння, а отже, і спільних дій у досягненні поставленої мети, то успіх покидає таку соціальну спільноту і вона не здатна позитивно впливати на історичний процес.Деякі філософи схильні і людство в цілому вважати суб'єктом історичного процесу. Погодитися з цим твердженням важко. По-перше, людство поки що далеко не є цілісністю, злагодженим витвором, по-друге, відсутня спільна, єдина ідеологія, тобто теоретична програма діяльності.Не менш значимою в історії є діяльність видатних осіб. Треба відрізняти поняття “видатна особа” та “історична особа”. На перший погляд, вони виглядають тотожними за змістом, але між ними існує відмінність. Історична особа завжди є видатною, але видатна особа не завжди є історичною з точки зору її ролі в безпосередньому історичному розвитку. Розуміння ролі особистості в історії залежить від змісту, який вкладається у її (особистості) визначенні. Отже, якщо “індивід” є констатацією й означенням людини як елемента соціальної статистики, то особливості людини як “індивідуальності” і як “особистості” є принциповими для розуміння ролі останньої в історії. Рівень індивідуальності є такою якістю особи, яка полягає в її прагненні до пізнання загальнозначущих істин. Історична ж особистість характеризується тим, що присвячує своє життя практичній реалізації таких істин.

Класичні концепції ролі особистості в історії базувалися на суперечці про те, що визначає роль особистості в історії – розум чи почуття. Така постановка питання була не менш безпідставною, ніж висування в якості визначальної ролі особистості в історії “факторів”, які зводилися до різних областей індивідуальної свідомості. Але особистість є цілісною істотою. ЇЇ потужність залежить не від її сліпих поривів і не від раціональної холоднокровності, а від гармонічного сполучення того й іншого.Інші класичні підходи до пояснення ролі особистості в історії спиралися або на фаталізм (форма детермінізму, яка абсолютизує передзаданість місця кожного в житті й в історії), або на волюнтаризм (абсолютизував суб'єктивну волю особистості й ігнорував об'єктивні обставини її можливості).

Отже, роль особистості в історії визначається діалектикою об'єктивного й суб'єктивного, необхідності, свободи і випадковості. Як обґрунтував Г. В. Плеханов, вона визначається наступними факторами:

1) суб'єктивною потребою здійснення особистої свободи через реалізацію суспільної необхідності;

2) як роль особистості в історії визначається організацією суспільства, так і організація суспільства визначається нею;

3) розумінням того, що необхідність тієї або іншої події не означає, що вона відбудеться поза практичною реалізацією її історичною особою – явище А повинне наступити, якщо буде існувати сума умов Х, але здійснення цього явища передбачає і діяльність особистості;

4) розумінням того, що особливі причини тих або інших історичних змін доповнюються одиничними причинами окремих людей як прояв їхньої історичної волі;

5) запобіганням фаталістичному розумінню історії як такому, котре виключає реалізацію індивідуального в суспільному;

6) запобіганням волюнтаристичному розумінню ролі особистості в історії, що продукує ілюзії відносно об'єктивної необхідності дій особи;

 

 

53. Філософське осмислення культури: Основні концептуальні підходи.

Культуру досліджує ціла низка наук. Серед них можна назвати етнографію і культурну антропологію,

які зайняті описом і аналізом культур різних народів, окремих елементів культури (побуту, звичаїв, традицій, вірувань), соціологію з її специфічним розглядом культури як засобу стабільного існування і розвитку суспільства, історію, що досліджує динаміку культури в межах історичного процесу людства. Особлива роль у вивченні культури належить культурології, яка є інтегративною галуззю наукового знання, що розглядає культуру як загальнолюдське надбання.

Філософія, на відміну від усіх названих конкретних наук, покликана розкрити проблему людини в

культурі, сутність і сенс культури як вияву людського духу, як історичного процесу самостворення,

вдосконалення людини, розвитку її суто людських якостей.

Проблема культури виникла в історії філософії в період Нового часу, коли здійснилися значні зміни у

соціально-економічному становищі людей, в їх взаємозв’язках з природою, коли з’являється ідея людини –

володаря природи. Культура – латинський термін, спочатку він означав цілеспрямоване перетворення

природи – культивування, обробку землі, а пізніше і перетворення природи самої людини – її виховання,

освіту. Є й інша версія терміну «культура»: культура починається з релігійного культу і історично, і

термінологічно.

Історія дослідження феномену (тобто явища) культури – це процес пошуку її суттєвих характеристик,

уточнення і поглиблення самого поняття культури.

Необхідно враховувати її тлумачення залежно від конкретного аспекту розгляду культури, тобто конкретного підходу до осмислення культури. Аксіологічний (ціннісний) підхід полягає у зосередженості уваги на сфері буття людини, яку можна назвати світом цінностей. Саме до цього світу, на думку прихильників підходу, і прийнятне поняття культури. Головними проблемами аксіологічного підходу є розуміння природи цінностей, їх походження та загальнозначущість. Діяльний підхід. Культуру розуміють як діалектичний процес реалізації в єдності об'єктивних і суб'єктивних моментів, передумов і результатів. Вона виступає способом регуляції, збереження, відтворення і розвитку суспільства. Культура – це свого роду "технологія" людської діяльності. Семіотичний підхід. Оскільки культура є суспільним утворенням, то принципово важливим для її розуміння є розгляд, аналіз ролі знакових систем, що забезпечують соціальну спадкоємність. Структуралістський підхід. Культуру розглядають як сукупність соціальних елементів – носіїв ціннісних відносин, що регулюють людську діяльність, тобто сім'ї, шлюбу, звичаїв, символів, текстів тощо. "Соціологічний" підхід. Культуру тлумачать як соціальний інститут, що дає змогу розглядати суспільство як стійку цілісність, відмінну від природи. Гуманітарний підхід. При цьому підході зосереджується увага на вдосконаленні людини як духовно-морального суб'єкта культури. Культуру розуміють як процес, що поєднує всі види людської творчості і який регулюється людиною як членом колективу. Отже, філософія вивчає культуру не як особливий об'єкт, що досліджується поряд із природою, суспільством, людиною, а як всезагальну характеристику світу як цілого. Культура відображає прагнення до безмежності й

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.118.225 (0.006 с.)