ТОП 10:

Предмет філософії історії, сутність історичного процесу.



Філосо́фія істо́рії або історіосо́фія — розділ філософії, що займається проблемами сенсу історії, її закономірностями, основними напрямками розвитку людства та історичним пізнанням. Філософія історії покликана відповісти на питання про те, що є історія.
історія філософії допомагає осягнути суть самої філософії. Знаючи історію становлення ідей, історичні зразки витлумачення певних філософських проблем, можна краще зрозуміти й оцінити конкретну філософську концепцію.
Філософія є не тільки елементом культури, але й системою знання, впливу якої зазнали всі складові духовної культури — релігія, мистецтво, наука, право тощо. Платон (427—347 до н. е.), Августин (Блаженний) Аврелій (354—430), Декарт (1596—1650), Фрідріх Ніцше (1844—1900) були філософами, але вплив їх учень виходить далеко за межі філософії.
Історія філософії вивчає філософію, її існування в реальній історії. Об´єктом її вивчення є реальний історико-філософський процес. А те, що вивчає історія філософії в цьому реальному процесі (предмет дослідження), метод, яким вона його вивчає, по-різному трактується істориками філософії.
Історичний процес - процес розвитку всіх суспільних відносин та явищ, що оточують людину.
Найповніше і найзмістовніше історичний процес досліджений у формаційній ( Маркса, Енгельса) , цивілізаційний ( Тойнбі) та культурологічний ( Шпенглера) концепціях.

131. Мета та сенс історичного розвитку за К.Ясперсом. Поняття «осьового часу».
Карл Ясперс (1883–1969) – німецький філософ-екзистенціаліст і психіатр.
Смисл філософії, за Ясперсом, у створенні шляхів загальнолюдської "комунікації" між країнами і віками крізь усі кордони культурних кругів. Можливість цього зв'язку часу забезпечена досягненням "Осьового часу"..
Саме усвідомлення людиною свого буття, самої себе (що зумовило самобутність "Осьового часу") і відбувалося в трьох великих культурних регіонах – Китаї, Індії та на Заході. Саме в цю епоху, за Ясперсом, було розроблено основні категорії, якими ми мислимо і сьогодні, закладено основи світових та інших філософських і релігійних вчень, що дійшли крізь тисячоліття до нашого часу..
Однак, незважаючи на всі відмінності змісту, структури і форм тогочасних духовних пошуків, спільним є те, що людина тут, з одного боку, виходить за межі свого індивідуального існування, усвідомлюючи своє місце в цілісному бутті. З іншого – вперше стає на шлях, який вона покликана пройти саме як дана особистість, неповторна індивідуальність, спроможна за потреби навіть внутрішньо протиставити себе всьому світові як самітника, пророка, філософа, законодавця тощо.
"Осьовий час", як вважає Ясперс, створив для всіх часів загальнолюдський заповіт особистої відповідальності й послужив загальним джерелом для культур Сходу і Заходу. Тому необхідно оновлювати свій зв'язок ("комунікацію") з цим заповітом, підшукуючи для втраченої і знов знайденої старої істини нові "шифри", нове її висвітлення.

132. Спрямованість історичного процесу. Критерії суспільного розвитку
Тривалий час у філософській і соціологічній літературі суспільний прогрес розглядався переважно як прогрес матеріального виробництва, в межах якого людина поставала як його засіб. Життя підтвердило неспроможність цьго спрощеного розуміння історії, довело неохідність розглядати суспільство як складну систему, де всі сторони взаємопов'язані і доповнюють одна одну. Людина посідала в цій системі центральне місце.
Таким чином, суспільний прогрес – це процес безперервного становлення і розвитку людської сутності, що постає як неухильне вдосконалення самої життєдіяльності, здібностей людей по забезпеченню необхідних умов свого існування.
Людство завжди цікавили критерії суспільного прогресу. Були такі критерії: освіта, наука, мораль, краса, любов, роль видатних осіб, розвиток продуктивних сил, виробничих відносин. В історії соціології довший час вважалося, що критерієм суспільного прогресу є розвиток продуктивних сил. Це була хибна думка, тому, що продуктивні сили існують в єдності з виробничими відносинами. Тому, на сьогоднішній день, критерієм суспільного прогресу є кількісний і якісний розвиток продуктивних сил, в єдності з виробничими відносинами. Корені суспільного прогресу необхідно шукати в матеріальному житті суспільства.
Таким чином, основна суперечність суспільного прогресу в цілому є суперечністю між потребами і можливостями їх задоволення, зумовленими досягнутим рівнем виробництва.

133. Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу.
Важливим для соціальної філософії є визначення рушійних сил та суб'єктів історичного процесу.
1) Основними рушійними силами соціального розвитку слід вважати потреби, інтереси, цінності. Вони можуть бути індивідуальними і суспільними, матеріальними і духовними.
2) Суб'єктами творення і розвитку суспільства виступають також маси і особи. Дійсним творцем історії є народ, народні маси. Вони породжують iсторичних осіб, які мають вирішальний вплив /як позитивний, так і негативний/ на хід історії.
3) Рушійною силою суспільства є соціальна революція. Її роль полягає в докорінній зміні усталених суспільних відносин і створенні нової суспільно-економічної формації шляхом класової боротьби. Існують такі типи революцій: буржуазна та соціалістична, які розрізняються за своїм характером і рушійними силами.
4) Важливим і постійним джерелом та рушійною силою суспільного розвитку, економічною основою кожної соціальної революції є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. Це протиріччя спонукає суспільство до дотримання загальною соціального закону - закону відповідності виробничих відносин характеру і рівневі розвитку продуктивних сил, тобто до рівноваги між ними.
5) Рушійною силою розвитку суспільства є також політична система, найбільш яскраво виражена у формі держави. Політична система - це система політичних партій, організацій, інститутів, рухів та відносин між ними. Політична система органічно входить до надбудови суспільства та обслуговує економічний базис. Важливим компонентом надбудови є держава. Це основна форма управління суспільством політичними засобами. Вона виникла після появи класів і необхідності встановлення злагоди між ними.

134. Особливості філософського розуміння культури.
Філософське осмислення процесів, що відбуваються у сучасному світі, не можливе без аналізу феномена культури у людському бутті. Саме культура є початком і вершиною людських діянь, умовою для досягнень людства й водночас самими цими досягненнями. У всій своїй багатомірності феномен культури є одним з найважливіших компонентів буття людини, що діє на всі сфери нашої діяльності, визначаючи динаміку і спрямованість суспільних процесів.
Культура – це система матеріальних та духовних цінностей, що накопичені людством за всю історію, яка відображає рівень розвитку суспільства, показує процес створення і розподілу даних цінностей.
Культурність виражає міру засвоєння індивідом культури свого часу й своєї спільноти, про що обов’язково має свідчити спрямованість його діяльності й поведінки.
Характерні ознаки культури:
1. Культура – це те, що є результатом людської діяльності, тобто створено людиною.
2. Культура є сукупністю соціально-історичних та культурних цінно тей суспільства.
3. До справжніх здобутків культури відносять лише ті, в яких глибинні якості та можливості людини проявились із максимальним ступенем досконалості і виразності.
4. Діалогізм культури означає, що культура для розвитку та нормального функціонування повинна весь час перебувати як у внутрішньому, так і у зовнішньому діалозі.

135. Поняття «цивілізація»: генеза та розуміння його в філософії
Цивілізація відображує технічну сторону досягнень людства, успіхи у справі зростання індустріальної могутності разом з усіма її складовими (наука, інженерія, система освіти, заводи-гіганти, урбанізація, системи зв’язку й транспорту тощо), хоч інколи несе в собі й морально-правовий аспект (напр., у виразах «цивілізована поведінка», «цивілізовані стосунки»). Цивілізація є деяким функціональним підрозділом культури.
Цивілізація розвивалася з первісного суспільства, розвивається й зараз. Етапи розвитку цивілізації можні співвіднести з етапами розвитку суспільства: первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, індустріальне.
У діалектико-матеріалістичної філософії та соціології цивілізація розглядається як сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства, подолав рівень дикості і варварства. У первісному суспільстві людина була злитий з природою і родоплемінної спільністю, в якій соціальні, економічні та культурні складові суспільства практично не розділялися, причому самі відносини всередині спільнот носили в значній мірі "природний характер". У більш пізній період, з розривом цих відносин, коли до того часу суспільство розділилося на класи, механізми функціонування та розвитку суспільства рішуче змінилися, воно вступило в нову смугу розвитку, в смугу цивілізації.

136. Співвідношення культури і цивілізації в концепціях О.Шпенглера та М.Бердяева
Концепція культури О. Шпенглера (1880–1936). У праці «Присмерк Європи» (1918) О. Шпенглер стверджує, що культури не співвідносні одна з іншою, оскільки у кожної культури є своя душа. Філософ виділяє декілька типів душі: «аполлонівську», «магічну», «фаустівську», що знаходяться, на його думку, в основі грецької, середньовічної, арабської та європейської культур, вважаючи, що в основі європейської культури знаходиться душевно-смисловий тип бунтівника (гетевський Фауст), який намагається подолати світ своєю волею. Жити означає для нього боротися, долати, добиватися. Смерть культури є вичерпанням її душі, коли її сенси вже не надихають людей. Вони звернені тепер не на створення культурних цінностей, а на утилітарні інтереси, добробут життя. Цей період О. Шпенглер пов’язує із наступом цивілізації, вбачаючи її небезпечною. Немає нічого поганого у добробуті, але тільки якщо він не затягує тебе повністю, бо тоді вже не лишається душевних сил для чогось іншого. Якщо культура перестає притягувати й надихати людські душі, вона приречена.
Концепція культури М. Бердяєва (1874–1948). О. Шпенглер навіть не говорить про людину як творця культури – навпаки, розглядається душа культури, що формує відповідну їй людину. У М. Бердяєва на перший план виходить саме людина як свободна творча особистість, що стоїть вище культури. Такий підхід дає можливість побачити протиріччя, що коріниться всередині самого культурного творчого процесу – протиріччя між безмежністю духу та вже існуючими символічними формами культури, що сковують її. Трагедія культури у О. Шпенглера починається лише з ростом цивілізації, для М. Бердяєва ж проблема знаходиться глибше – в самій сутності культури є елемент, що обмежує й тягне до низу творчий порив духу. Культура та її форми неодноразово протистоять особистості як щось примусове й те, що сковує творчу свободу. З одного боку це береже від свавілля (і тоді це благо) а з іншого – це обмеження творчої свободи вже існуючими предметно-символічними формами, що стискають свободу людини та заважають прямувати до безмежності.

137. Цивілізаційна концепція С.Хантінгтона
Семюель Хантінгтон (1931-2008) - відомий американський політолог і геополітик. 1993 р. у журналі «Foreign Affairs» опублікував статтю «Зіткнення цивілізацій» (The Clash of Civilizations), у якій виклав основні положення своєї теоретичної концепції, яка мала стати «більш застосовуваним і зручним знаряддям для інтерпретації подій на міжнародній арені, ніж інші парадигми».
Основна гіпотеза Хантінгтона полягає в тому, що в сучасних міжнародних відносинах стосунки конфлікту чи співпраці між державами визначаються культурною ідентичністю суспільства. Широкі маси населення, розчаровані в ідеології, повертаються до своїх фундаментальних основ, таких як релігія, мова, історія, суспільні цінності й традиції, інституції. Тобто вони намагаються відновити культурну відособленість, що вимагає виділення і навіть протиставлення іншим народам.
Найважливішими серед визначених цивілізацій у сучасному світі С. Хантінгтон вважає такі:
1. Західну (або атлантичну),що спирається на цінності європейської культури, представлені також у масовій американській культурі, а її морально-етичні принципи ґрунтуються на християнстві.
2. Ісламську,притаманну, передусім, арабським, але також й іншим мусульманським країнам, які спираються на культуру Сходу та ісламський фундаменталізм.
3. Китайську,що базується на традиційних цінностях конфуціанства, яке розуміють не лише як релігію, але й як філософське вчення.
4. Східнослов'янську,побудовану на православ'ї та російській культурі







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-16; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.238.248.103 (0.004 с.)