Особистість і суспільство: індуалізація та соціалізація.

Індивідуалізація це процес переходу індивіда до самовизначення. Самовизначення — принцип, згідно з яким кожна спільнота має невід'ємне право на вільне облаштування свого громадського і політичного життя і сама вирішує форму свого правління. Цей процес визначається переходом до сучасного суспільства, яке почало розвиватися після індустріальної революції, проте філософсько — культурна основа закладена ще в епоху просвітництва. Починається послаблення традиційних зв'язків і починається поступово визначатися самовизначення індивідуума. Людина може сама вибирати свій шлях в житті і не залежить від оточуючого її суспільства. Зростає також відповідальність за власні дії та вибір.
Соціаліза́ція — комплексний процес засвоєння індивідом певних соціальних ролей і/або інтеграція до певної соціальної групи. Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує існування людини в середині суспільства. Соціалізація являє собою процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки та інтеграції її з метою встановлення її соціальності. Соціалізація — це процес, через який безпорадне дитя поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася). Крім того, соціалізацією є також процес пристосування (адаптації) дорослої людини, яка з причини певних обставин (перебування в певній «антисоціальній» групі, довготермінове перебування у в'язниці тощо) довгий час була поза суспільством, або перемістилася з одного суспільства в інше (зміна громадянства тощо.)
Процес соціалізації проходить відповідно до статі та етапів життя, які поділяються на:Дитинство,ЮністьМолодістьЗрілістьСтарість
108. Особистість і суспільство: соціальні ролі особистості.
Соціальна роль - відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людей залежно від їх статусу або позиції в суспільстві, в системі міжособистісних відносин. Засвоєння соціальних ролей - це важлива складова процесу соціалізації особистості, обов' язкова умова вростання в суспільство людей собі подібних. Засвоюючи соціальні ролі, людина засвоює соціальні стандарти поведінки, вчиться оцінювати себе збоку та здійснювати самоконтроль.
Соціальна роль - це фіксація певного положення, яке займає той чи інший індивід у системі суспільних відносин, це функція, нормативно ухвалений зразок поведінки, що очікується від кожного, хто займає цю позицію. Приступаючи до виконання певних соціальних функцій, індивід, як правило, знає свої права й обов'язки, а також санкції, які можуть бути застосовані в разі їх порушення. Вимоги, сподівання, які висуваються соціальною роллю, формуються в суспільстві під впливом загальнокультурних норм, цінностей та традицій певної суспільної системи, соціальної групи. Отже, це завжди очікувана поведінка, пов'язана з реалізацією певних прав і обов'язків У такому розумінні вона характеризується як нормативними вимогами до поведінки індивіда, так і очікуваннями інших людей стосовно їх виконавця. Якщо поведінка індивіда відповідає рольовим вимогам і очікуванням, то вона соціально заохочується (хвала, почесті, матеріальна винагорода).
Соціальна роль може не ухвалюватися суспільством (наприклад, роль злодія). При цьому ухвалюється чи не ухвалюється не конкретна особа, а вид соціальної діяльності. Отже, вказуючи на роль, суспільство відносить людину до певної соціальної групи, ідентифікує її з групою. Як член суспільства, різноманітних груп та організацій, обіймаючи в них певне місце чи позицію, виконуючи притаманні цим позиціям функції, індивід тим самим здійснює соціальні ролі батька, ученого, депутата, підприємця тощо.
Соціальні ролі виступають тими одиницями, на основі яких будуються різні соціальні інститути. Наприклад, школа як соціальний інститут може розглядатися як сукупність загальних для всіх шкіл ролей викладачів та учнів.

109. Сенс життя: проблема справжнього та несправжнього буття.
Кожна людина для себе визначає сенс життя, яка місія та роль її у цьому житті. Сенс життя-результат визначення головних життєвих цілей,які пов’язані з найповнішим задоволенням матеріальних і духовних потреб,закладених природою в людині. Кожна людина визначаючи свій сенс життя робить це у співвідношенні зі своїми індивідуальними можливостями,схильностями і намагається реалізувати задумане.
Є категорії людей,які визначають свій сенс життя дуже низько,заземлені принципи життя(1 крайність). Є ж люди, які ставлять собі дуже високу мету-нереальну. І не досягають її.
Теологічна концепція - все що не роби,все наперед визначене Богом. Від людини нічого не залежить,все залежить від Божої волі.
Концепція свобідної волі – повністю критикує Божественну наперед визначеність. Все залежить тільки від самої людини. Що вона хоче,те вона може реалізувати і мати.
Концепція відсутності будь-якого сенсу життя.

110. Парадокси свободи: філософський аналіз. Вважається,що для того щоб людина чогось досягла і зробила їй потрібна свобода. Сьогодні дуже багато можливостей реалізувати себе.
Парадокс свободи яскраво виявлений у праці Еріка Фромма «Втеча від свободи». Виявляється, що для більшості людей свобода є психологічною проблемою, яка може привести до вельми негативних наслідків. Коли людина була ще невільною, під якимось диктатором, грубо кажучи була рабом, їй не потрібно було піклуватися про те,як влаштувати своє життя та як себе реалізувати,як накормити або одягти. За неї це робили інші,ті які забрали у неї свободу. Коли людина отримує свободу, має можливість діяти так як бажає, вона потрапляє зовсім у інший світ. І людина просто не готова володіти цією свободою,вона боїться відповідальності та якось власноруч організовувати своє життя.

111.Загальнолюдські цінності:ілюзія чи реальність
Цінності - специфічні соціальні визначення об'єктів навколишнього світу, що виявляють їх позитивне або негативне значення для людини і суспільства (благо, добро, зло, чудове і потворне, що втілюються в явищах суспільного життя або природи). Природу, походження, розвиток і роль цінностей в житті людини і суспільства вивчає аксіологія - вчення про цінності. Аксіологія входить принципово важливою частиною в структуру ряду філософських соціологічних концепцій - неокантіанськи-веберовської, феноменоло-гічно-інтеракціоністської і позитивістської орієнтації.За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі речей — одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина), соціально-політичні і духовні — моральні, релігійні, художні, політичні та ін. Однак такий поділ не враховує того, що в продуктах людської діяльності матеріальне і духовне взаємопроникають і чітко розмежовувати їх неможливо. Наприклад, нелегко зарахувати єгипетські піраміди чи грецькі храми до матеріальних чи духовних цінностей. Правильніше було б, напевне, вести мову про цінності, які задовольняють матеріальні і духовні потреби. Однак і це розмежування не вичерпує проблеми, адже, куди віднести такі цінності, як душевний комфорт, мир? Тому крім цінностей, які задовольняють матеріальні і духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цінності, які задовольняють відповідні потреби. Так, переживання радості, щастя, душевного комфорту, до яких людина прагне і які цінує, не належать ні до духовної, ні до матеріальної сфер. Вони є душевними, а не духовними, цінностями. Соціальні потреби також задовольняються певними цінностями — такими, як соціальна захищеність, зайнятість, громадянське суспільство, держава, церква, профспілка, партія тощо. Їх також не можна однозначно кваліфікувати як матеріальні чи духовні цінності. Однак на побутовому рівні цілком достатнім є поділ цінностей на матеріальні і духовні. При цьому матеріальними цінностями (їх іноді називають благами) вважають економічні, технічні і вітальні (стан здоров'я, екології) цінності, які задовольняють тілесне буття людини, а духовними — релігійні (святість), моральні (добро), естетичні (прекрасне), правові (справедливість), філософські (істина), політичні (благо суспільства) цінності, які роблять буття людини людським, гарантують її існування як духовної істоти.

112.Творчі здібності людини:умови розвитку,можливості,межі.
Творчі здібності - далеко не новий предмет дослідження. Проблема людських здібностей викликала величезний інтерес людей в усі часи. Однак у минулому у суспільства не виникало особливої ​​потреби в оволодінні творчості людей. Таланти з'являлися як би самі собою, стихійно створювали шедеври літератури і мистецтва: робили наукові відкриття, винаходили, задовольняючи тим самим потреби розвивається людської культури. У наш час ситуація корінним чином змінилася. Життя в епоху науково-технічного прогресу стає все різноманітніше і складніше. І вона вимагає від людини не шаблонних, звичних дій, а рухливості, гнучкості мислення, швидкої орієнтації і адаптації до нових умов, творчого підходу до вирішення великих і малих проблем. Якщо врахувати той факт, що частка розумової праці майже у всіх професіях постійно росте, а все більша частина виконавської діяльності перекладається на машини, то стає очевидним, що творчі здібності людини слід визнати найістотнішою частиною йогоінтелекту і завдання їх розвитку - однієї з найважливіших завдань у вихованні сучасної людини. Адже всі культурні цінності, накопичені людством - результат творчої діяльності людей. І те, наскільки просунеться вперед людське суспільство в майбутньому, буде визначатися творчим потенціалом підростаючого покоління. Універсальні творчі здібності - це індивідуальні особливості, якості людини, які визначають успішність виконання ним творчої діяльності різного роду. В основі креативних здібностей людини лежатьпроцеси мислення та уяви. Тому основними напрямками розвитку творчих здібностей у дошкільному віці є:
1. Розвиток продуктивного уяви, який характеризується такими якостями як багатство продукованих образів і спрямованість.
2. Розвиток якостей мислення, які формують креативність; такими якостями є асоціативність, діалектичність і системність мислення.
Дошкільний вік має багатющі можливості для розвитку творчих здібностей. На жаль, ці можливості з часом необоротно втрачаються, тому необхідно, як можна ефективніше використовувати їх у дошкільному дитинстві.
Успішний розвиток творчих здібностей можливе лише при створенні певних умов, що сприяють їх формуванню. Такими умовами є:
1. Раннє фізичний та інтелектуальний розвиток дітей.
2. Створення обстановки, що випереджає розвиток дитини.
3. Самостійне рішення дитиною завдань, що вимагають максимального напруження сил, коли дитина добирається до "стелі" своїх можливостей.
4. Надання дитині свободи у виборі діяльності, чергуванні справ, тривалості занять одні справою і т.д.
5. Розумна, доброзичлива допомога (а не підказка) дорослих.
6. Комфортна психологічна обстановка, заохочення дорослими прагнення дитини до творчості.
Але створення сприятливих умов недостатньо для виховання дитини з високорозвиненими творчими здібностями. Необхідна цілеспрямована робота з розвитку творчого потенціалу дітей. На жаль, традиційно існує в нашій країні система дошкільного виховання майже не містить заходів, спрямованих на послідовне систематичне розвиток творчих здібностей дітей. 113. Поняття «суспільство» в філософії.

Суспільство - виокремлена з природи частина матеріального світу, історично змінна форма життєдіяльності й спілкування людей. Також його визначають як систему життєдіяльності людей, об'єднаних територією проживання, епохою, традиціями та культурою.
Його якісні характеристики, закони, соціальні ідеали, розвиток та перспективи вивчає окремий розділ філософського знання - соціальна філософія.
Суспільство є об'єктивною реальністю, формою існування суспільного буття, що має внутрішню структуру, цілісність, закони та спрямованість розвитку. У вузькому сенсі сенсі цим поняттям позначають конкретний тип соціальної організації як системи, що саморозвиваються.
Середовищем його існування є природа. Основними елементами суспільства як системи, що саморозививається є ті сфери, в межах яких реалізується діяльність людей: економічна, соціальна, політична, духовна. Гармонійна взаємодія між сферами суспільного життя забезпечує цілісність суспільства.

 

114. Структура суспільства. Сфери суспільного життя та їх взаємозв'язок.

Існують чотири сфери суспільного життя:
- економічна (економічний простір, діяльність інститутів управління економікою, спосіб виробництва матеріальних благ)
- соціальна (класи, страти, стани, соціально-демографічні групи та ін.)
- політична (держава, політичні партії, професійні союзи, суспільні організації)
- духовна (духовна культура, духовне спілкування, духовне виробництво, духовні цінності)
В основі взаємодії цих сфер лежить діяльність, як специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якої є його цілеспрямована зміна й перетворення. Діяльність є основою єдності матеріального й духовного в житті людей. Діяльність - це джерело суспільного прогресу і вона виступає як предметно-енергетичний та інформаційний з'вязок у системі взаємовідносин між сферами суспільного життя.
Гармонійна взаємодія між сферами суспільного життя забезпечує цілісність суспільства.