Проблема взаємовідносин культури і цивілізації. Перспективи їх розвитку

Майбутньому.

Культура – це система матеріальних та духовних цінностей, що накопичені людством за всю історію, яка відображає рівень розвитку суспільства, показує процес створення і розподілу даних цінностей.
У діалектико-матеріалістичної філософії та соціології цивілізація розглядається як сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства, подолав рівень дикості і варварства.
Ставлення людини до себе та до оточення визначають цінності, які об’єднують предмети і явища дійсності з людиною та її буттям. Те, що позбавлене цінності, перестає бути значущим для людини. Вони можуть усвідомлюватися людиною на раціональному рівні, або ховатись у темних глибинах несвідомого. Цінності, що стають значимими для певної групи людей, об’єднують їх подібними переживаннями й поглядами, утворюючи цим простір культури. Смисловий світ культури зберігається і передається нащадкам як значущі принципи світобачення і способи буття людей, через що культуру потрібно культивувати, бо вона для кожного народу є джерелом стійкості й гарантом існування, фактором національної гідності, служить підґрунтям для творчого та духовного розвитку наступних поколін ь.

Специфіка формаційного та цивілізаційного підходів до проблем духовності.

Формаційний і цивілізаційний підходи відносно вивчення проблем духовності часто протиставляють один одному. У дійсності, акцентуючи різні складові історичного процесу, вони співвідносяться не як взаємозаперечень, а як взаємодоповнюючі. Так етапи розвитку духовності, оглянуті на основі формаційного і стадіально-цивілізаційного підходів, не суперечать один одному.
Формаційний підхід досліджує форму державного правління, соціального устрою та роль церкви у суспільстві на певний період, а стадійно-цивілізаційний - соціальні відносно-якісні характеристики суспільства на певному етапі.
Наприклад, у період Просвітництва з точки зору формації духовність мала розглядатися як явище, що є частиною періоду, коли суспільство на порозі переходу до нового устрою (технічна революція), роль церкви завдяки філософам-просвітникам занепадає, а соціальний устрій являє собою зародки капіталістично-індустріального. А з точки зору стадійно-цивілізаційного підходу - духовність є ознакою, притаманною гуманістичному суспільству, що живе в епоху змін та хвилювань, а також підносить Людину та раціоналізм.

Концепція «Третьої хвилі» А.Тоффлера.

Історію Тоффлер розглядає як послідовне накочування хвиль перемін. Рушiйними силами iсторії не є ні сама по собі технологія, ні самі ідеї чи лише економіка. Не існує головної причини, від якої залежать усі інші. Існує взаємодія безлічі змінних, безмежних у своїй складності причин. Метафора зіткнення хвиль допомогає організувати великі масиви найрізноманітнішої інформації. До того ж такий підхід звертає нашу увагу не тільки на нерозривність i наступність історії, а й на її розриви - нововведення і переломні моменти. І ми живемо саме в такий час. Все, що нині відбувається - це не менш як глобальна революція. Усi суспільні катаклiзми сьогодення викликані, на думку автора, загибеллю старої індустріальної цивілізації і народженням нової, що її Тоффлер називає Третьою Хвилею.

Економічна сфера суспільного життя та її характеристика.

Економічна теорія життя суспільства є базовою, визначальною. Вона охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну та використання матеріальних благ, а також продуктивні сили й виробничі відносини.

Форми екон. сфери:

1) економічний простір - середовище, в якому здійснюється господарська діяльність людини

2) діяльність інститутів управління економікою

3) спосіб виробництва матеріальних благ, до якого належать продуктивні сили та виробничі відносини.

Продуктивні сили - це люди з їхніми знаннями, уміннями та трудовими навичками й засобами виробництва.

Виробничі відносини - це відносини обміну діяльністю на основі розподілу праці та вироблених матеріальних і духовних благ.

Матеріальне вир-во: 1) створює матеріальну базу існування суспільства 2)сприяє вирішенню важливих проблем суспільства 3) позначається на соціальній структурі 4) впливає на політичні процеси 5) відбивається в духовній сфері як безпосередньо, так і на її інфраструктурі.

 

Філософія економіки: предмет дослідження, методи та завдання.

Філософія економіки — ще один новітній напрям сучасної соціальної філософії. Її формування припадає на другу половину XX століття, і сьогодні вона вже окреслена власним змістом, сутністю та функціями і представлена різними напрямами й традиціями.

Філософію економіки треба так само відрізняти від економічної філософії як досить відмінні у методологічному контексті галузі знання. Економічна філософія спрямована на обґрунтування тих чи інших концепцій суспільного устрою на основі домінантних у цьому суспільстві економічних принципів та ідей. Філософія ж економіки покликана досліджувати та розв'язувати проблеми таких сутнісних вимірів економічного життя суспільства, як власність, вартість, праця, капітал тощо.

Філософсько-економічне знання, як основа визначення найбільш сприятливих принципів організації соціально-економічного простору, стає сферою конструювання базисних принципів та засад економічної культури соціуму, яка внаслідок взаємозумовленості економічних і політичних цілей суспільства є сферою формування принципів економічної ідеології як основи політичної економії, адже за визначенням Ф. Фукуями, «будь-яка із проблем сучасної політики за змістом зводиться до економіки». Філософія економіки функціонує як сфера проблематизації методологічних засад економічного знання та формування узагальненої системи економічних категорій. У практичному вимірі філософія економіки розгалужується принаймні на два напрями - філософію господарства та філософію бізнесу, що постають як сфери теоретичного аналізу відповідних вимірів економічної діяльності.

143. Філософські засади економічної теорії А.Сміта
Основні засади методології вчення А. Сміта:

- матеріалізм як філософська основа світогляду;

- застосовування абстрактно-логічного (виокремлення найважливіших моментів певного явища, що визначають суть останнього, їх об'єктивне дослідження) і причинно-наслідкового (каузального) методів;

- визнання об'єктивності економічних законів, обґрунтування їх дії у вченні про "невидиму руку ринку", яку він розглядав як "систему звичайної свободи", ринковий механізм саморегулювання, коли об'єктивні закони ринкової економіки діють незалежно від волі та бажань окремих людей, спонтанно забезпечують гармонію інтересів особи та суспільства, а реалізація власних інтересів людини забезпечує суспільні блага.

- принцип невтручання держави в економіку (отримав назву "держава - нічний вартовий"), згідно з яким втручання держави у природний порядок гальмує процес зростання багатства та економічно ефективне розміщення ресурсів.

- концепція економічного лібералізму, що ґрунтується на ідеях "природного порядку" та "економічної людини". На думку А. Сміта, природний порядок - це набір правил, що відповідає суспільній необхідності, для його забезпечення необхідне створення "системи природної свободи", якою е ринковий механізм господарювання. Економічна людина є суб'єктом економічних відносин, вона не залежна, здатна самостійно ухвалювати рішення.

А. Сміт створив струнку логічну теорію функціонування товарного виробництва, складовими якої є вчення про поділ праці, продуктивну та непродуктивну працю, трудову вартість, походження та функції грошей, капітал, його структуру та відтворення.