ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПОЛІТЕКОНОМІЯ / ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ - ДЗЮБИК С. Д.



Антимонопольна політика держави.
Історія розвитку монополій є водночас і історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявилися відразу, і це особливо відчули широкі верстви населення. Намагання великих об’єднань цілком захопити ринки викликало невдоволення дрібних і середніх підприємців та широкої громадськості. Навколо монополій формується негативна громадська думка, яка вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльності останніх. Саме тому були прийняті законодавчі акти, які поставили певні перешкоди монополістичному захопленню ринків.
Був створений закон, в якому оголошується незаконним створювати мо­нополії або вступати в змову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. діє і дотепер. Саме він, вва­жається, заклав основи світової антимонопольної кампанії. Цим са­мим законом заборонялися трести і картелі. Щоб обійти його, моно­полії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпо­рацій, за якого ліквідовувалась виробнича і правова самостійність компаній, що поглинались, а картельні угоди замінювалися неглас­ними “джентльменськими” угодами або так званим лідерством у цінах.
Порушення закону каралися, як кримінальні злочини. Індивідуальні порушники каралися штрафом до 250 тис. дол. і тю­ремним ув’язненням до 3 років за кожне порушення. Корпорації могли бути оштрафовані на 1 млн. дол. за кожне порушення.
Антимонопольне законодавство країн Західної Європи є ліберальнішим. Воно не поширюється на націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господар­ство, видобуток вугілля, зв’язок, страхування тощо. Є винятки, що стосуються деяких типів міжфірмових угод, таких як угоди між ма­лими й середніми компаніями, експортні угоди, угоди, пов’язані з раціоналізацією. [7, с195]
Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних утворень, бо у суспільстві давно склалося ро­зуміння того, що монополія, як один із основних факторів зростання прибутку не може бути “приборкана”. Тому основним завданням є по­ставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.
Можна назвати такі дві основні форми боротьби з монополіями: 1) попередження створення монополій; 2) перешкоджання викори­стання монопольної влади. Законодавство країн Заходу діє в основ­ному за допомогою першої форми. Це відбувається тому, що на думку провідних спеціалістів у цій області значно легшим є не допус­тити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існуючою. Та­кими попереджувальними заходами є заборона об’єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі; тобто, йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду. Також існує заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі та послаблює кон­курентну боротьбу.
У світовій економічній практиці розрізняють три основних типи злиття підприємств: горизонтальне, вертикальне та диверсифікацію. Перший тип має місце, коли об’єднуються фірми-представники однієї галузі, які випускають тотожну продукцію або надають альтернативні послуги. Отже, в результаті їх об’єднання існує загроза монополізації галузі, що само по собі веде до негативних економічних наслідків. Тому саме цей тип злиття найбільше переслідується законодавчими актами. Інші два — вертикальний (об’єднання двох фірм, пов’язаних виробничою чи технологічною залежністю) та диверсифікація (об’єднання фірм-виробників різнопланових продуктів чи послуг) кон­тролюються менше і відношення до них більш ліберальне, бо вони не створюють можливості монополізації окремих ринків.
Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, існують також такі, які покликані боротися з уже існуючими фірмами, що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адміністративне пока­рання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій.
Останній захід, до речі, зустрічається виключно рідко і є крайнім випадком покарання порушників. Для того, щоб держава вдалася до розпущення підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито і на­хабно діяти всупереч антимонопольній політиці.
Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійно вдосконалювалося і на сьогодні є дійовим інструментом. Воно дало змогу значною мірою стримати монопольні тенденції, сти­мулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Загроза пе­реслідування законом примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тільки зберегти, а й посилити конкурентне змагання.[8, ст. 203]
А яка ж ситуація з антимонопольною діяльністю в Україні? За словами спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики являються настільки новими та незвичними, що не сприй­маються інколи навіть досвідченими експертами.
Разом з тим, специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР вона відрізнялася одним з найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень моно­полізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення і підтримки конкуренції.
Про масштаби монополізму в нашій країні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними цифрами. За твердженням голови Антимонопольного комітету України в 1993 році в Україні було близько 540 підприємств-монополістів, доля яких на загальнодер­жавних ринках відповідних товарів перевищує 35%, а в подальші роки значних змін не відбулося.
Україна являється монополістом в СНД з видобутку та збага­чення титанової сировини, а також монопольно виробляє такі рідкіснозе­мель­ні метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80% три­хлорсилану- сировини для виробництва напівпровідникового кремнію, близько 70% монокристалічного кремнію. Найбільш змоно­полізованими в Україні являються ринки машинобудування — 97,7%, медичної промисловості — 75,7%, хімічної та нафтохімічної проми­словості — 68,9%, металургії — 44,9%. На початок 1995 року нара­ховувалось понад 400 підприємств, котрі займали монопольне ста­новище на 460 регіональ­них ринках. Занадто монополізовані також посередницькі структури в агропромисловому комплексі.[5]
Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові ос­нови обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного кон­тролю за його дотриманням. Законом України “Про обмеження моно­полізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємниць­кій діяльності”, прийнятим у березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р. на його розвиток Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Закони спрямо­вані на здійснення “демонополізації економіки, фінансової, ма­теріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтрим­ки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції”.
Отже, як бачимо, світові монопольні процеси змусили державу посилити регулюючі засади в економіці. Спеціальна антимонопольна політика та антимонопольне законодавство дали змогу поставити під контроль процеси монополізації, зберегти і посилити конкуренцію.
Висновок
Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (Арістотель) виявили існування такого явища в суспільному житті.
Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вважають, що це був об’єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно. На сучасному етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утворення монополістичних об’єднань: концентрація виробництва і капіталу, централізація того самого виробництва і того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхи виникали послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з них мав та має свій механізм дії та застосування.
Форми монополій існують різноманітні, в даній роботі ми намагаємося їх описати, і загальною тенденцією розвитку різних монополістичних форм був їх шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих та надмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві концерни та конгломерати.
Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.
Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників — від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув’язнення).
Можемо сказати, що вплив монополій на розвиток світового господарства був різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення до них різних людей, проте їх існування — це частина історії розвитку світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища ніколи не залишить байдужими провідних спеціалістів від економіки.
Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.
Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені Ії перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.221.159.255 (0.007 с.)