Держава та регіони, Серія: Державне управління 2009 р., № 4, с. 59-62

Перший антимонопольний (антитрестівський) закон - так званий Закон Шермана - був прийнятий у США у 1890 р. Пізніше Закон Шермана було доповнено Законом Клейтона (1914 р.), законом про Федеральну торгову комісію (1914 р.) та іншими, які склали основу антитрестівського законодавства США.

За прикладом США в інших країнах світу також схвалювали антимонопольні закони. Антитрестівське законодавство за типом американського було прийняте у Великобританії в 1948 р., у Франції в 1963, в Італії 1964 р. У країнах Східної Європи автимонопольне законодавство почали розробляти наприкінці 80-х років XX ст.

Однак американська і європейська антимонопольна політика мають свої особливості:

- американська - спрямована, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;

- європейська має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій.

У сучасних умовах національний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в Європі створюються за умов інтеграційних процесів в економіці та посилення міжнародної конкуренції. В кожній країні Європейського Союзу діє національне конкурентне законодавство, скоординоване з загальноєвропейським. Конкурента політика ЄС має регулятивний характер, тобто спрямована проти недобросовісних монополістичних прийомів.

Протягом останніх років конкурентна політика та конкурентне законодавство ЄС зазнали істотних змін порівняно з початком 60-х років XX ст., коли формувалася загальноєвропейська політика у сфері конкуренції. Нові підходи до конкурентної політики базуються на новому-більш економічному, ніж правовому - підході до змісту конкуренції та конкурентних відносин.

Антимонопольне законодавство Японії вважається "жорстким", оскільки ґрунтується на Законі "Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод".

Економічна теорія: Політекономія 2008 р.,Базилевич

 

 

ІСТОРІЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА:

МІЖНАРОДНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

З розвитком ринкової економіки та ринкових відносин, постала проблема

існування монополій у виробництві, з одного боку, та необхідність

забезпечення вільної та чесної конкуренції з іншого. Саме для цього з

підвищенням ролі втручання держави у економічні відносини і були

сформовані перші нормативно-правові акти антимонопольного характеру.

Створення антимонопольного законодавства у світі мало на меті

встановлення правил поведінки на ринку, захист підприємств від

антиконкурентних дій ринкових суб’єктів, сприяння створенню ринкового

середовища та конкуренції. Перший антимонопольний закон – Закон

Шермана – було ухвалено у США у 1890 р. у відповідь на негативні явища в

економіці, що пов’язані з існуванням трестів. Згодом такий закон було

доповнено та уточнено в законах про Федеральну торгову комісію, Законі

Клейтона тощо.

За прикладом США в інших країнах світу також ухвалювались

антимонопольні закони. В Європі антимонопольні норми вперше

запровадили у Франції, Італії, Бельгії, Великобританії, Німеччині.

Антимонопольне законодавство країн світу має суттєві відмінності, що

стосуються: практики визнання дій антиконкурентними; визначення

критеріїв та факту монополізації галузі; складу, повноважень державних

органів, процедур впливу тощо [3,c. 430].

У 1970 – 80-ті роки в багатьох країнах це законодавство було доповнено і

змінене убік посилення норм по боротьбі з недобросовісною конкуренцією.

Американська система, що діє в США, Німеччині і деяких інших країнах,

виходить із принципу заборони, тобто формальної юридичної заборони

монополістичної практики, визнання горизонтальних і деяких вертикальних

угод незаконними незалежно від оцінки конкретних результатів або ефекту

їхнього впливу на ринкову економіку.

Європейська система, прийнята в ЄС, Японії і ряді інших країн, в основу

якої покладений принцип контролю і регулювання. Тут монополістична

діяльність, що виявляється в укладанні горизонтальних і вертикальних угод,

у принципі не виключається, але допускається, поки не порушує

встановлених у законі умов. У кожній країні законодавство визначає

властиві їй риси антимонопольного законодавства [2, c, 21].

Щодо ситуації в країнах Співдружності Незалежних Держав, то тут у

1993 році створена Міждержавна рада з антимонопольної політики, до якої

входить більшість країн СНД. Як у світовій практиці так і в економічній

системі України, існують такі основні форми боротьби з монопольними

утвореннями: недопущення застосування впливу монополій – для цього

використовуються механізми контролю за цінами, податкова політика,

розукрупнення монопольних об’єднань та ін., а також попередження

виникнення монополій.

Останній шлях вважається найбільш ефективним і тому існують

обмеження щодо скуповування активів підприємств-конкурентів та

утворення холдингів, якщо це спричиняє виникнення монопольних утворень

[1, c. 25].

Створення правової бази конкурентної політики в Україні відбувалося у

складних умовах, оскільки були відсутні фахівці, а досвід розвинених країн

неможливо механічно перенести в умовах перехідної економіки. Однак, за

порівняно короткий строк в Україні були розроблені та прийняті відповідні

закони.

Першим кроком у становленні національного антимонопольного

законодавства вважається прийняття у серпні 1990 р. Закону УРСР «Про

економічну самостійність Української РСР». Такий закон впроваджував

ринкові засади управління економічними процесами та принципи

підприємництва.

У державі активний розвиток системи антимонопольного регулювання

відбувся у 1990х рр., наслідком чого було зниження рівня монополізації

економіки шляхом поділу та ліквідації державних монопольних утворень [5,

с. 431].

Верховна Рада України 21 грудня 1993 р. Прийняла Постанову «Про

Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції»,

якою були визначені мета політики демонополізації, основні її поняття та

принципи. Програма окреслила пріоритети та завдання антимонопольної

політики, галузеві та регіональні особливості демонополізації. Наслідком

проведення демонополізації було створення багатьох самостійних суб’єктів

господарювання, що стало підґрунтям формування конкурентного

середовища.

У червні 1996 р. було прийнято нову Конституцію України. Принципово

важливим було те, що в ній закріплювався принцип державного захисту

конкуренції у підприємницькій діяльності. Так, у статті 42 Основного Закону

України проголошувалося, що «держава забезпечує захист конкуренції

підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним

становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та

недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом»

[4, с. 228]. Таким чином, держава взяла на себе функцію захисту конкуренції

і проголосила зловживання монопольним становищем на ринку,

неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісну конкуренцію як

антиконституційні дії.

Практично одночасно з прийняттям нової Конституції був затверджений і

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

У випадку наявності зловживань, а саме створення бар’єрів виходу на

ринок, встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту та

інших чинників, які перераховані в Законі України «Про обмеження

монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у

підприємницькій діяльності», санкціями можуть бути або накладання

штрафів або заборона концентрації.

В цілому, в державі сьогодні функціонує відносно налагоджена система

організаційних і правових важелів антимонопольного впливу та регулювання

економічної діяльності. Необхідним для виконання такої роботи є 3акон

України «Про Антимонопольний комітет України», який визначає засади

функціонування головного органу контролю ринкової системи на предмет

наявності антиконкурентних проявів та регулювання і забезпечення рівності

умов економічної діяльності різними суб’єктами господарювання. Адже

тільки висока конкурентоспроможність вітчизняної економіки як на

внутрішньому, так і на зовнішньому ринках може бути фундаментом

підвищення життєвого рівня населення держави [5, с. 431].

В Україні, суб’єкт господарювання буде вважатися таким, що займає

монопольне становище, якщо його частка на певному товарному ринку

більша ніж 35%. Разом з тим, Антимонопольний комітет України – орган,

який здійснює моніторинг ринків на предмет наявності монопольного

впливу та регулює відповідні прояви, а також розглядає питання

концентрації (об’єднання або злиття фірм) на ринках, може ухвалювати

рішення щодо визнання монопольними підприємств, частки яких на ринку є

меншими ніж 35%.

Важливим для функціонування антимонопольного механізму в Україні є

Закон України «Про захист економічної конкуренції», яким як

недобросовісна конкуренція визнаються незаконні та/або недобросовісні дії,

які можуть заподіяти збитків іншим суб’єктам господарювання або їхній

репутації [4, с. 230].

Крім законів і Указів Президента України, важливе значення для

вирішення процедурних питань розгляду справ про порушення

конкурентного законодавства відіграють Кодекс України про

адміністративні правопорушення, Кримінальний та Господарський Кодекси

України, а також цілий ряд постанов Кабінету Міністрів України. За роки

співпраці Антимонопольного комітету з міністерствами та відомствами в

питаннях нормотворчої діяльності антимонопольні вимоги були внесені у

більш ніж 600 нормативно-правових актів та у близько 60 законів України. В

зв’язку з цим найважливіше завдання полягає в тому, щоб відслідковувати

своєчасне дотримання всіх цих вимог [1, c. 31].

Отже, не зважаючи на відсутність до 1990 року в Україні практики

створення антимонопольного законодавства та врегулювання законом

ринкових відносин, за 22 роки незалежності була створена достатня

нормативна-правова база для розвитку ринкової економіки з вільною,

добросовісною конкуренцією. Цьому сприяло і вивчення досвіду інших

країн у цій галузі, зокрема країн Європи та США.

Перебийніс С.В. ІСТОРІЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА:

МІЖНАРОДНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ Сучасні аспекти розвитку фінансових та інноваційно-інвестиційних процесів: