Удосконалення / О. Щербатюк // Економічний аналіз. – 2011. – №9. – С. 430-433.

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації

виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі прошарки населення. Навколо монополій формується

негативна суспільна думка, що потребує державного захисту споживачів від діяльності монополістів, обмеження

діяльності інших.

Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли товариству зрозуміти все - "плюси" і "мінуси"

монополій, виробити стосовно них визначену політику, що одержала назву монопольної. Першим її результатом в

Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно закладено антимонопольними законами: Законом України

"Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" і Законом

України "Про антимонопольний комітет".

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію

монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може

бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність

монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в

середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання.

Головна ціль цього втручання полягає в захисті і збереженні вільної конкуренції, якій загрожують

монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння

малому бізнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

1) попередження створення монополій;

2) обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею

яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але

їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функці ю. Подібні організації не мають права діяти авторитарними

методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку,

відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було противозаконно відмовлено. Усі їхні

рішення обов'язкові до виконання. У іншому випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за

порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби

повинні підлягати перевірці державними судами.

Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями.

Така боротьба може бути ефективною тільки за активної участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні

розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому має насамперед

преса та інші засоби масової інформації. Пресі повинно надаватися право на відповідне повідомлення, але лише в

об'єктивній і чесній формі, без будь-якої дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника

для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує.

На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет

України.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах України

чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і

підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами.

Необхідно переконати людей, що вільна ' конкуренція є добром для всіх.

Аналіз використання антимонопольної політики й антимонопольне законодавство США і країн

Західної Європи і можливість їхнього використання в Україні.

Аналіз антимонопольного законодавства закордонних країн дозволяє виділити такі антиконкурентні дії:

-горизонтальні обмеження конкуренції;

-вертикальні обмеження конкуренції;

-зловживання домінуючим положенням на ринку та ін.

Горизонтальні обмеження конкуренції визначаються як договори між сторонами, що ведуть справи на тому

самому рівні виробництва або розподілу товарів (послуг). Вони можуть варіюватися від простих двосторонніх угод

до багатосторонніх угод. До типових горизонтальних обмежень можна віднести картельні договори, що зокрема,

регламентують ціни, розділяють ринки збуту, установлюють своєрідні умови торгівлі, включаючи дисциплінарні

санкції за порушення договору його учасниками. Горизонтальні обмеження конкуренції відносяться до найбільш

серйозних порушень антимонопольного законодавства.

При вертикальному обмеженні конкуренції, як правило, обмежувальні умови приймаються в

односторонньому порядку, оскільки пануючий на ринку підприємець у стані нав'язати свої умови більш слабкому

контрагенту. До категорії вертикальних обмежень конкуренції можна віднести насамперед договори про виняткові

торгові операції (мова йде про договори продажу лише визначеним покупцям або про придбання товарів тільки у

визначених постачальників), що зв'язують договори (продаж із примусовим асортиментом, коли продавець

обумовлює продаж основного товару придбанням другорядного, пов'язаного з основним), встановлення або

підтримка перепродавальних цін, обмежувальні умови в договорах про передачу прав на об'єкти промислової

власності (договори поступки і ліцензійні договори). Але незважаючи на вищесказане, не завжди буває легко

відрізнити горизонтальні обмеження конкуренції від вертикальних, наприклад, у випадку перехресного ліцензування

у відношенні прав на промислову власність або коли конкуруючі підприємці призначають один одного винятковими

дистрибьюторами своїх товарів.

Монополізація ринку в закордонних країнах проходить в основному двома шляхами: придбанням

підприємств конкурентів (горизонтальна інтеграція) або налагодженням своєї власної системи постачання і збуту

товарів (вертикальна інтеграція).

Антиконкурентним можна також вважати придбання конкуруючих компаній: ніяка корпорація, що займається

торгівлею, не має права одержувати, прямо або побічно, весь або частину акціонерного капіталу (а бо майна іншої

корпорації).

В підсумок, можна сказати, що в західних країнах проведення антимонопольної політики й антимонопольне

законодавство одержали широкий розвиток, а головне, що цей механізм контролю за монополіями і її негативними

наслідками успішно діє протягом багатьох років. Тут теж є свої негативні чинники, наприклад, порушення

непорушності загальної заборони монополій шляхом винятки з цієї заборони, що поширюється як на окремі компанії,

так і на цілі галузі. Але в цілому можна сказати, що антимонопольні законодавства США і країн Західної Європи, хоч

і принципово відрізняються один від одного в багатьох відношеннях, є продуманими й економічно обґрунтованими,

що обумовлює можливість їхнього часткового використання в антимонопольній політиці України.

Антимонопольне законодавство України відповідає вимогам світових стандартів. Але при цьому було б

бажаним і введення на прикладі антимонопольної практики закордонних країн жорсткого контролю за виконанням

даного законодавства. Це одне із самих "болючих" місць у державно-правовій структурі України: приймаються

загалом непогані закони, але введення їх у життя або постійно одержує відстрочку, або взагалі не відбувається.

Тому для нормального функціонування антимонопольного законодавства необхідно створити ще один ланцюжок -комісію з контролю за виконанням розпоряджень антимонопольних органів, надавши їй усі повноваження по

застосуванню санкцій стосовно порушників антимонопольного законодавства.

Таким чином, у процесі удосконалення українського антимонопольного законодавства можуть бути

використані антимонопольне законодавство промислово розвинутих країн і практика його застосування, але з

урахуванням особливостей нашого перехідного періоду.

Аліна Бречко

(Переяслав-Хмельницький)