Л. Корінєв// Держава та регіони. – 2007. – №6. – С. 63-68.

Филюк, Г.М. Світовий досвід антимонопольного регулювання та можливості його застосування в

Україні/ Г. М. Филюк// Наукові праці ДонНТУ. Серія. Економічна. – 2007. – №31 – 3. – С. 133-137.

Зелінська, О.М. Державне регулювання розвитку конкурентного середовища на основі вивчення

зарубіжного досвіду/ О.М. Зелінська// Економічні науки. Серія«Економічна теорія та економічна історія»:

Збірник наукових праць ЛНТУ. – 2011. – №8 – 32. – С. 144-153.

Зелінська, О.М. Удосконалення механізму антимонопольного регулювання в Україні на основі

Європейських інтеграційних процесів/ О.М. Зелінська// Економічні науки. Серія«Економічна теорія та

Економічна історія»: Збірник наукових праць ЛНТУ. – 2010. – №7 – 28. – С.183-193.

Мисліцька, Н.С. Формування і розвиток законодавчо-нормативного забезпечення державного

антимонопольного регулювання/ Н.С. Мисліцька// Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №4. – С. 55–

61.

6. Офіційний сайт Антимонопольного комітету України[Електронний ресурс] – Режим доступу:

www.amc.gov.ua.

 

Одна з концепцій створена так званою Чиказькою школою. Поява цієї школи

пов’язана з тим, що критики антимонопольного законодавства в середині 70-х рр.

дедалі частіше говорили про те, що це законодавство у тому вигляді, у якому воно

існує, не сприяє кращому задоволенню інтересів споживачів [7, с. 17].

Основна ідея представників цієї школи полягала у тому, що вони пов’язували

конкуренцію з ефективністю, а ефективність – зі зростанням добробуту спожи-вачів. Оскільки дослідники проблем конкурентного законодавства дуже часто

поділяли конкурентне законодавство різних країн залежно від того, на досягнення

якої мети воно спрямоване – на підвищення ефективності виробництва (приміром,

у США і Японії) чи на підвищення добробуту споживачів (у ЄС), то представники

цієї школи робили висновок, що досягнення одного результату припускає одно-часно й досягнення іншого [5].

Крім цього, прихильники Чиказької школи пов’язували конкурентне право з

економікою, відмічаючи в ньому відсутність правового врегулювання, заявляючи,

що “конкурентне право є галуззю економіки” [2]. На їхню думку, закон повинен

застосовуватися тільки в тих випадках, коли в результаті яких-небудь дій пору-шується ефективність виробництва, але в більшості випадків закон не потрібен,

оскільки сам ринок карає неефективність швидше і краще ніж закон.

Вони відзначали, що дуже складно встановити межу між ефективністю і

неефективністю. Діяльність фірми є неефективною тільки у разі обмеження її

продуктивності. Таким чином, діяльність, що демонстративно не обмежує про-дуктивність, завжди буде ефективною, й регулювання законом такої діяльності

завдасть лише шкоди і економіці, і споживачу.

Говорячи про те, що поняття ефективності є ідентичним, тотожним понят-тю добробуту споживача, представники Чиказької школи розглядали добробут

виробників як еквівалент добробуту споживачів. Таким чином, якщо споживачі

втратили, але виробники виграли більше, ніж втратили споживачі, добробут спо-живачів зросте.

Наведені положення є вкрай спірними з історичної точки зору та не можуть

бути застосовані в Україні через відсутність історії ринкових відносин та спадщину

монополізованої економіки Радянського Союзу.

У результаті застосування на практиці ідей Чиказької школи в період адмініст-рації Р. Рейгана було завдано значного удару по конкуренції. З 1986 р. почалася

активна критика таких поглядів. Одним із центрів супротивників поглядів пред-ставників Чиказької школи стає утворений Ральфом Нейдером і Фредериком

Фезем Центр конкурентного права [10, с. 4].

Як відзначають опоненти представників Чиказької школи (представники

традиційного підходу), її погляди викликають заперечення у багатьох аспектах.

По-перше, ця школа позв’язує конкуренцію більше зі статикою, тоді як кон-куренція виникає у процесі діяльності, тобто вона пов’язана з динамікою.

По-друге, ідея конкурентної політики полягає не лише в обмеженні визначеної

діяльності, але насамперед у розвитку конкурентних відносин через введення в дію

не тільки обмежувальних, а й стимулювальних норм. При розгляді конкурентної

політики лише як засобу досягнення ефективності ігнорується значення стиму-лювальних норм, тобто відсікається важлива частина конкурентної політики.

По-третє, такі цілі як ефективність виробництва і добробут споживачів не

завжди присутні одночасно. Іноді досягнення ефективності певними засобами

негативно позначається на добробуті споживачів. Одночасне досягнення і ефек-тивності виробництва, і добробуту споживачів можливе лише у разі дії спеціальних

норм, що змушують виробників досягати ефективності без обмеження інтересів

споживачів (які, звісно, не можна розглядати як сукупність інтересів споживачів

та виробників) [6, с. 7].

На думку представників традиційного підходу, метою конкурентного зако-нодавства є збереження і розвиток конкуренції як такої. Досягнення цієї мети

призводить до зростання добробуту населення, кращого задоволення його потреб,

а також до підвищення ефективності виробництва. Такий погляд має переконливі

підстави і є, на нашу думку, правильним та може бути застосований в Україні у разі

подальшого реформування антимонопольного законодавства у конкурентне.

Приміром, конкурентне законодавство забороняє встановлювати “занадто

низькі ціни”, на підставі чого можна дійти висновку, що це веде до порушення

інтересів споживачів. Проте розглянемо цю проблему більш глибоко. Якби

конкурентне законодавство не містило подібної заборони, це завдало би збитків

іншим підприємствам (конкурентам), які не змогли би утриматися на ринку або

увійти на ринок, на якому діють демпінгові або, як їх називають в американському

законодавстві, “грабіжницькі” ціни. Це нанесе удар по загальній ефективності

виробництва, оскільки підприємство, яке застосувало демпінгові ціни, зали-шившись одне на ринку в результаті витіснення з нього конкурентів, не буде

зацікавлене у його підвищенні. Кінцевий результат дії такого конкурентного

законодавства – завдання збитків усій національній економіці.

Таке конкурентне законодавство також позначиться на інтересах споживачів,

оскільки підприємство-монополіст установить на продукт дуже високі ціни, а

протистояти йому ніхто не зможе. Таким чином, якщо на перший погляд деякі

норми конкурентного законодавства мають своїм результатом обмеження прав

споживачів, то за більш уважного вивчення цієї проблеми з’ясовується інше.

На розвиток і підтримку конкуренції як на мету конкурентного законодавства

вказують й деякі європейські юристи. Зокрема, відомий юрист М. Рейндольс зміст

“антимонополістичного” закону ФРН бачить у тому, щоб “забезпечити конкурен-цію як інститут сучасного ринкового господарства і відтак гарантувати особисту

господарську свободу всім, хто діє на ринку ” [4, с. 40].

Не менш важливим є також питання про те, чи є можливим одночасне досяг-нення ефективності виробництва і поліпшення задоволення інтересів споживачів

без застосування конкурентного законодавства. Як відомо, фірма, прагнучи збіль-шити прибуток, може діяти трьома основними способами: отримання монопольної

влади на ринку, зменшення цін або виробництво кращої продукції. На думку пред-ставників Чиказької школи, фірмам дуже важко дається останній спосіб. Проте, як

стверджують прихильники традиційних поглядів, саме перший спосіб є найбільш

привабливим для фірм як найлегший, однак за якого зазвичай знижується ефек-тивність. До нього вони і будуть вдаватися, якщо їм не перешкоджатимуть норми

конкуренції. Наприклад, за умов жорсткої конкуренції збільшити ціну на той або

інший продукт не можна, але виробник планує отримати найбільший прибуток і

відтак змушений знижувати витрати, покращувати якість товару.

Таким чином, будуть виконані два завдання конкуренції: по-перше, внаслі-док зниження витрат і поліпшення якості товару підвищується ефективність

виробництва; по-друге, від таких процесів, відповідно, виграє споживач. Але все

це матиме місце лише у разі дії конкурентного законодавства, оскільки вироб-ник може збільшити прибуток й іншим шляхом, зокрема змовившись зі своїми

конкурентами. У такому разі він не повинен буде ні покращувати якість товару,

ні знижувати витрати. Отже, тільки поставлений у жорсткі рамки закону суб’єкт

господарювання домагатиметься максимізації прибутку засобами, вигідними і для

виробника, і для економіки загалом. У зв’язку з цим лауреат Нобелевської премії

австрійський економіст Ф. Хайек писав: “Дія конкуренції потребує не тільки пра-вильної організації таких інститутів, як гроші, ринок і інформація, а й насамперед

конкурентного законодавства, спеціально призначеного для охорони і розвитку

самої конкуренції, що відповідає міжнародній правовій доктрині” [8, с. 3].