АНТИМОНОПОЛЬНА ПОЛІТИКА В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

АНТИМОНОПОЛЬНА ПОЛІТИКА В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ



У країнах з ринковою економікою гарантом забезпечення

антимонопольної політики та добросовісної конкуренції підприємництва виступає держава, котра ініціює

розвиток систем організаційно-правової підтримки конкурентного середовища та запобігання проявам

монополізму.

Незалежно від особливостей національних моделей антимонопольної політики в усіх країнах

забороненими є дії, що стосуються горизонтальної фіксації цін, змови про частку ринку, домовленостей про

взаємний продаж, пов’язаних продажів тощо. В усіх країнах світу постійно відбувається пошук

оптимального співвідношення формально-юридичних та економіко-аналітичних методів й інструментів

захисту економічної конкуренції в умовах підвищення міжнародної конкурентоспроможності національних

економік.

Генеральна асамблея ООН прийняла ще у1980 р. Комплекс принципів і правил ООН з питань

конкуренції, що зафіксовані в резолюції Генеральної асамблеї ООН №35/63 від5 грудня1980 р. і в

Типовому законі з питань конкуренції, прийнятому ЮНКТАД(Конференція ООН з торгівлі та розвитку–

орган Генеральної асамблеї ООН, заснований у1964 р.). З цього часу в світі розпочався бурхливий процес

прийняття антимонопольного законодавства, налагодження співпраці між державою і підприємцями з

метою ефективного виконання цього законодавства. До основних положень Комплексу принципів і правил

ООН з питань конкуренції, зокрема, відносяться: заборона картелів(заборона угод про встановлення цін, у

тому числі цін на експортні та імпортні товари, зговорів щодо заявки або фальсифікації заявки, угод про

розподіл ринків або споживачів тощо); заборона вертикальних обмежень і здійснення контролю за злиттям,

якщо внаслідок злиття підприємства(фірми) набувають домінуючого становища тощо[2].

Адміністративна антимонопольна політика щодо ціноутворення виражає, по суті, пряме управління

з боку держави і передбачає використання системи державних механізмів впорядкування, спрямованих на

збалансованість інтересів суб’єктів господарювання за допомогою нормативних актів, вказівок,

розпоряджень.

У країнах з розвиненою ринковою економікою процеси антимонопольного законодавства щодо

цінової дискримінації, а відповідно створення конкурентного ринкового середовища з його регулювання,

відбуваються по-різному, з урахуванням накопиченого досвіду.

У вузькому значенні слова антимонопольну політику прийнято зводити до заходів

антимонопольних органів й органів по регулюванню діяльності суб’єктів тимчасових і природних

монополій щодо здійснення державного контролю за дотриманням законів й інших нормативно-правових

актів, що належать до системи конкурентного права. В основі такого розуміння антимонопольної політики

лежить ідея, що незалежно від причин появи на ринку великих продавців, за певних умов вони мають

стимули й можливості обмеження конкуренції та перерозподілу виграшу споживачів на свою користь.

Центральний метод боротьби з такою практикою– визнання її нелегальною й введення санкцій за

порушення антимонопольних норм. Санкції за обмеження конкуренції вводяться винятково«ex post», після

встановлення факту нелегальної практики. У цьому контексті антимонопольна політика належить до

пасивних, а не до активних типів економічної політики[3].

Поряд з іншими порушеннями конкуренції цінова дискримінація є об’єктом антимонопольного

регулювання, оскільки вона пов’язана із проявом з боку продавця монопольної влади й сприяє обмеженню

конкуренції та перерозподілу доходів від споживача виробникові. У зв’язку із цим, цінова дискримінація

часто відноситься до зловживань домінуючим положенням, що має на увазі надання механізмам

ціноутворення негативного відтінку й застосування подібної практики поза законом. При цьому ігноруються

позитивні моменти, що супроводжують подібну практику.

Мається на увазі, що в загальному випадку цінова дискримінація не повинна розглядатися

однозначно як негативне явище; кожен конкретний випадок на предмет її заборони повинен розглядатися

окремо в контексті поставлених регулюючим органом цілей і пріоритетів.

Для ефективної реалізації антимонопольної політики в сфері регулювання дискримінаційного

ціноутворення необхідно її законодавче закріплення.

Звертаючись до світового досвіду варто зазначити, що антимонопольне регулювання в

законодавстві розвинених країн тлумачиться по-різному. Наприклад, в США– це антитрестове

законодавство, в Японії– антимонопольне, в більшості країн членів ЄС– боротьба з обмеженою діловою

практикою, в Німеччині, Австрії, Швейцарії– картельне законодавство.

Вивчення практики ціноутворення в зарубіжних країнах дає можливість узагальнити його

закономірності та тенденції і використовувати прогресивний досвід при формуванні й регулюванні цін в

Україні. У низці зарубіжних країн створена правова основа державного регулювання цін, яка передбачає

пряме і непряме цінове регулювання.

До форм прямого регулювання і контролю цін, які застосовуються за кордоном, відносять:

- встановлення державою цін на низку товарів і послуг(електроенергетики, зв’язку, транспорту,

медикаментів, деяких видів продовольства, сировини та ін.);

- ухвалення законів про ціни, недобросовісну торгівлю, мінімальні ціни та ін. Наприклад, деякі

штати США мають закони про недобросовісну торгівлю, які забороняють роздрібним підприємствам

продавати продукцію за цінами нижче, ніж витрати плюс встановлений відсоток;

- заборона цінової дискримінації. Наприклад, в США Закон Робінсона-Патмана забороняє

виробникам та оптовим продавцям– учасникам каналів збуту товарів аналогічної якості використовувати

різні ціни, оскільки це може зашкодити конкуренції. Ціни повинні об’єктивно визначатися умовами

реалізації і бути однаково доступними для всіх конкуруючих учасників збуту;

- обмеження можливостей угод про ціни в межах антимонопольного законодавства по

горизонталі та вертикалі;

- угоди державних органів щодо встановлення рівня цін з виробниками;

- антидемпінгове законодавство, направлене на захист національної економіки від впливу

зовнішніх ринків[4].

Антимонопольне законодавство Європейського Союзу складається з двох рівнів: основою є

національні законодавства, а інший рівень– це конкурентне право ЄС. Національний рівень передбачає

Економічні науки ISSN 2307‐5740

Вісник Хмельницького національного університету, №3, Том 2, 2014 (212) 9

систему державного захисту та конкурентну політику кожного національного ринку з урахуванням

тенденцій розвитку конкуренції в різних країнах.

Таким чином, на основі цієї законодавчої бази конкурентна політика Європейського Союзу

спрямована на:

- запобігання реалізації угод, які обмежують конкуренцію та спрямовані на зловживання

домінуючим становищем на ринку;

- контроль за рівнем економічної концентрації суб’єктів господарювання; лібералізацію

монополістичних секторів економіки ЄС;

- забезпечення моніторингу надання державної допомоги суб’єктам господарювання в країнах-членах ЄС[5].

Нами узагальнено законодавство, яким регулюється конкуренція та стан монополізму у зарубіжних

країнах(таблиця1).

Антимонопольне законодавство Європейського Союзу не заперечує наявності монополій, а лише

запобігає їхньому зловживанню домінуючим положенням на ринку. Крім цього, воно спрямоване не лише

на обмеження діяльності підприємств, а й на підтримку всіх суб’єктів господарювання, для яких вона

необхідна з метою підвищення міжнародної конкурентоспроможності[4].

Антимонопольне законодавство в Україні регулюється Конституцією України, Законом України

«Про Антимонопольний комітет України», Законом України«Про захист економічної конкуренції»,

Законом України«Про захист від недобросовісної конкуренції», Кримінальним Кодексом України,

Кодексом України про адміністративні правопорушення, Цивільним Кодексом України, Господарським

Кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного

судочинства України.

Відповідно до законодавства України Антимонопольний комітет України(АМКУ) є державним

органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у

підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель[6].

Нині, коли конкуренція в Україні стає реальністю, головним завданням антимонопольного

законодавства має бути не лише усунення монополізму, а й створення високоефективного конкурентного

середовища. При цьому доцільно застосовувати широкий спектр заходів для боротьби з монополіями, який

пропонує світова практика. Сучасне конкурентне середовище розвинутих країн є надзвичайно динамічним і

різко відрізняється від вітчизняного, тому при використанні зарубіжного досвіду слід враховувати

національні особливості.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Формування і проведення зваженої

антимонопольної політики повинно сприяти створенню конкурентної сфери ринків економіки України, від

якої значною мірою залежить добробут населення.

Антимонопольне законодавство в Україні з кожним роком удосконалюється і доповнюється новими

нормативними актами. Так, якщо раніше АМКУ в основному виявляв та усував порушення, котрі

стосувалися встановлення монопольних цін, цінової дискримінації тощо, то тепер увага звертається і на інші

форми порушення конкурентного законодавства. Наприклад, на початку діяльності Комітету увага не

зверталася на продаж із«навантаженням», що означає випадки, коли під час купівлі потрібної продукції

нав’язується придбання іншої продукції. При цьому часто продаж одного товару потрапляє у залежність від

придбання іншого товару. Цей метод відноситься до цінової дискримінації[1].

У вітчизняному законодавстві існує ще багато прогалин, котрі призводять до виникнення проблем

щодо забезпечення добросовісної конкуренції на товарних ринках. Зокрема, не просто вживати

антиконкурентні заходи до тих іноземних компаній, що мають постійне місцезнаходження за межами даної

країни, але товари та послуги яких є складовою частиною даного ринку. Особливо це стосується України,

яка ще не має достатнього впливу на світовому ринку для того, щоб у разі порушення її законодавства

застосувати певні санкції. Зазвичай такі заходи спираються на норми міжнародного права, ввічливість,

багатосторонні договори і двосторонні домовленості між даною країною та іншими державами.

Одним із великих недоліків українського антимонопольного законодавства є визначення

монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище. Так, наприклад, фірма

може бути визнана такою, що має монопольне становище, насправді не володіючи ним[2].

Слід звернути увагу і на світовий досвід щодо франчайзингових угод, які є прикриттям для

досягнення монопольного стану на ринку, а іноді і засобом його досягнення.

Отже, українське антимонопольне законодавство потребує вдосконалення, враховуючи іноземний

досвід. Крім того, необхідно на науковій основі, з відповідними обґрунтуваннями та аналітикою, розробляти

власні методи боротьби зі зловживаннями монопольним становищем, а також недопущенням та

попередженням створення нових монополій.

1. Корінєв В.Л. Методичний підхід до ціноутворення в умовах нестабільної економіки[Текст] / В.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.227.34 (0.008 с.)