Чернелевська О.Л. Конкурентне законодавство України: формування, зміст та розвиток : монографія / О.Л. Чернелевська. - К., 2006. - 216 с.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Чернелевська О.Л. Конкурентне законодавство України: формування, зміст та розвиток : монографія / О.Л. Чернелевська. - К., 2006. - 216 с.



 

Історія еволюції наукового осмислення такого явища як монополізм та необхідності формування антимонопольної політики держав світу має свій початок ще на межі ХІХ –ХХ століть. Перші теоретичні засади формування конкурентної політики були закладені в США.

Саме США стала історично першою країною, що почала здійснювати по суті антимонопольну політику. У цей час у країні спостерігалося зростання концентрації виробництва і утворення великих об'єднань – трестів, які витісняли дрібних товаровиробників з ринку. Тому останні зажадали втручання держави з питань захисту їх бізнесу від трестів. Перед національними виборами 1888 року сенатор від республіканської партії Джон Шерман вніс на розгляд до сенату перший антитрестовский білль. Літом 1890 р. цей законопроект був підписаний президентом Харрісоном. Таким чином перший антитрестівський статус був прийнятий в США 2 липня 1890 р. під назвою «Закон, спрямований на захист торгівлі і промисловості від незаконних обмежень і монополій» і відомий як закон Шермана (Sherman Antitrust Act). Тобто монополії опинилися в числі перших ділових структур, діяльність яких адміністрація США спробувала регулювати в інтересах суспільства. Це був перший у своєму роді федеральний акт, що поклав наріжний камінь в антимонопольне законодавство США, носив загальний характер, залишаючи на розсуд судів питання його інтерпретації та застосування. Наприклад, будь-який контракт, трастовий договір або просто угода, що обмежувала торгівлю в декількох державах або з іншими державами, визнавалися незаконними (розділ 1), а будь-яка особа, яка самостійно або спільно з ким-небудь монополізує або намагається монополізувати торговельну діяльність між штатами або з іншими державами, визнається вчиняє злочин (розділ 2). Однак у процесі юридичної інтерпретації та застосування принципів звичаєвого права не будь-яке обмеження визнавалося як порушує закон, а тільки необґрунтоване обмеження торгівлі (правило мотивування) [17].

У 1914р. закон Шермана був істотно розширений і доповнений - конгрес прийняв ще два закони, покликаних доповнити собою антитрестовський закон Шермана: це були антитрестовський закон Клейтона (Clayton Act) і закон про Федеральну торгову комісію - і з тих пір вже як закон Шермана-Клейтона він існує без скільки-небудь істотних поправок. У законі дається визначення несумлінних методів конкуренції, які підлягають забороні, включаючи заборону на монополістичні об'єднання, передбачаються кримінально-правові санкції проти винних осіб, визначається верховний орган, якому доручається стежити за дією та виконанням антитрестівського законодавства.

Антитрестовський закон Клейтона ясніше визначав, що саме є незаконним обмеженням торгівлі. Закон забороняв цінову дискримінацію, що давала одним покупцям переваги над іншими, а також укладення договорів, згідно з якими виробники продавали продукцію тільки тим дилерам, які зобов'язувалися не продавати продукцію конкурентів; також заборонялися деякі типи злиттів та інші дії, здатні зменшити конкуренцію. Закон про Федеральну торгову комісію передбачав створення державної комісії, покликаної запобігати нечесну ділову практику і боротьбу з конкуренцією.

Критики вважали, що навіть ці нові інструменти боротьби з монополізмом недостатньо ефективні. «Юнайтед Стейтс стіл», що контролювала виробництво більше половини всієї американської сталі, в 1912 р. була звинувачена у монополізмі. Правові дії проти компанії тривали до 1920 року, коли було прийнято історичне рішення Верховного суду, згідно з яким "Ю.-Ес. Стіл. «Не була монополією, оскільки не займалася» невиправданим "обмеженням торгівлі. Суд сформулював відмінності між дуже великим бізнесом і монополією і висловив думку, що дуже великий бізнес не завжди поганий [25].

Пункт 2 закону Клейтона забороняв цінову дискримінацію покупців, якщо вона вела до зниження рівня конкуренції. У 1936 р. в цей пункт було внесено поправки у зв'язку з прийняттям закону Робінсона-Петмена (Robinson-Patman Act). Цей закон розширив межі заборони дискримінації, включивши до неї не тільки спробу усунення конкурентів, але й також нанесення їм якої-небудь збитку.

У сучасних умовах зазвичай при судової інтерпретації закону в питаннях, що стосуються розмірів ринку і владу над ним, виходять з того, що будь-яке обмеження є порушенням [26], особливо, якщо при цьому малося намір досягти монопольного становища на ринку. «Правило мотивування» при цьому не застосовується у випадках явного прагнення обмеження цінової конкуренції.

Слід враховувати історичний час прийняття цього закону. Людство знаходилося на порозі Другої світової війни і були потрібні зусилля по концентрації економіки, сталися важливі зміни в ролі держави під час «Нового курсу» - відповіді Франкліна Д. Рузвельта на Велику депресію. У цей період 30-х років США пережили важку економічну кризу і саму масове безробіття за всю історію країни. Багато американці вирішили, що неприборканий капіталізм зазнав поразки. Вони покладали надії на державу, яка мала зменшити тягар саморуйнівної конкуренції. Франклін Рузвельт і Конгрес прийняли безліч нових законів, що давали державі право втручатися в економіку. Крім іншого, ці закони регулювали продаж акцій, визнавали право робітників створювати профспілки, встановлювали правила в галузі заробітної плати та тривалості роботи, забезпечували виплату допомоги по безробіттю та пенсій по старості, передбачали дотації для фермерських господарств, страхування банківських вкладів і так далі.

Франклін Рузвельт зазначав, що у перед США стоїть не тільки небезпека комунізму, але й небезпека концентрації всієї економічної і політичної влади в руках тих, кого древні греки називали олігархією. Після 30-х років було прийнято багато інших законів і регуляторних правил для додаткового захисту виробників і споживачів. Держава випускає кодекси про безпеку праці та здоров'я і забезпечує їх виконання правовими засобами [10].

Вплив державних регуляторних правил поширюється майже на всі продавані в США товари: виробники продуктів харчування повинні ясно повідомляти про те, що знаходиться в банці або коробці; не допускається продаж ліків до їх ретельної перевірки; автомобілі повинні створюватися відповідно до норм безпеки і екологічними вимогами; ціна на товари повинна бути ясно зазначеною; рекламодавці не мають права вводити покупців в оману [28].

Держава продовжує здійснювати судові антитрестовські переслідування після Другої світової війни. Федеральна торгова комісія і Антитрестівський підрозділ міністерства юстиції стежать за потенційними монополіями або запобігають злиття, здатні зменшити конкуренцію в тій мірі, яка завдала шкоди споживачам. У 1950 р. в США приймається федеральний закон Селлер-Кефовера (Celler-Kefauver Act), як поправка до Акту Клейтона, в якому уточнювалося поняття незаконного злиття і забороняється фірмі купувати активи іншої фірми, якщо це призводить до ослаблення конкуренції. Якщо законом Клейтона був поставлений заслін горизонтальним злиттям великих фірм, то поправка Селлер-Кефовера обмежувала вертикальні злиття.

Наразі антимонопольне законодавство США, що базується на "трьох китах", трьох вищеописаних основних законодавчих актах і визначає політику держави в даній сфері. Проте антимонопольна політика на сьогодні не є усталеною догмою, більше того, вона продовжує широко дискутуватися у наукових колах.

Наприклад, Стенлі Фішер, не виділяючи антимонопольну фінансову політику як самостійне поняття, і вважає, що «фіскальна політика являє собою рішення, що приймаються державою щодо своїх витрат і доходів» [25]. Аналогічно Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю поєднують поняття фінансово-бюджетної і фіскальної політики, визначаючи їх «як зміни, внесені урядом у порядок державних витрат та оподаткування, спрямовані на забезпечення повної зайнятості і неінфляційного національного продукту» [17].

Причина такого положення, звичайно, криється в його складності багатогранності й у відповідальності за невірні рішення й дії.

Антитрестівське законодавство не слід розглядати виключно як засіб протидії створенню трестів і їх обмежувальної практиці. В даний час воно являє собою одну із специфічних форм державного регулювання економіки, спробу регулювати ринкові відносини, рівень і масштаби конкуренції з метою підвищення ефективності економіки. Для розгляду справ у всіх країнах, що мають антитрестівське законодавство, створені спеціальні суди. Порушити справу про порушення цього законодавства можуть як державний орган (у США - Федеральна торговельна комісія), так і приватні фірми, які постраждали від монополістичної практики. Наступні прецеденти демонструють сферу цієї діяльності [10]:

У 1961 році кілька компаній, які виробляють електричне обладнання, були визнані винними у встановленні цін для обмеження конкуренції. І хоча компанії погодилися відшкодувати істотну шкоду споживачам, деякі високопоставлені менеджери потрапили у в'язницю.

У 1963 році Верховний суд США визнав, що об'єднання компаній, яким належать великі частки ринку, може вважатися дією, що погіршує конкуренцію. У рамках справи розглядалася діяльність «Філадельфія Нейшнл Банк». Суд постановив, що якщо в результаті злиття компанія починає контролювати надмірно велику частку ринку, і немає доказів безпеки цього злиття, то таке злиття не повинно здійснюватися.

У 1997 році федеральний суд визнав, що, незважаючи на те, що зазвичай роздрібна торгівля є розосередженою, деякі компанії роздрібної торгівлі, наприклад, «супермаркети», що торгують офісним приладдям чи іншими товарами, конкурують на окремих ринках. Суд заявив, що на таких ринках злиття двох великих компаній завдало б шкоди конкуренції. При цьому мова йшла про компанію «Стейплс», постачальника товарів для домашніх офісів, і компанії «Хоум Депо», постачальника будівельних матеріалів. Заплановане злиття було скасовано.

У 2001 році «Справа Гейтса» зайвий раз проілюструвала, що в США перед діловим законодавством рівні початківець фермер і могутній олігарх. Всі компанії, якими б могутніми вони не були, повинні діяти за загальними правилами зазначалося керівництвом антимонопольного відомства США. Безумовно, для Гейтса бумерангом у вигляді досить неприємного для нього результату «антимонопольної» справи стали колись сказані ним зопалу слова про те, що він може перенести частину своїх підприємств у Європу, а, отже, примусити працювати свою монополію не тільки на благо своєї країни.

Як показують ці приклади, не завжди легко визначити, чи має місце порушення антитрестівського законодавства. Інтерпретація законів змінюється, аналітики часто розходяться в думках щодо того, чи достатньо могутня компанія для втручання у функціонування ринку.

Більш того, умови змінюються, і об'єднання компаній, що здавалися небезпечними з точки зору антимонопольного законодавства в одну епоху, представляються менш небезпечними в іншу. Наприклад, стурбованість із приводу величезної влади монополії «Стендард Ойл» на самому початку XX століття привела до поділу нафтової імперії Рокфеллера на численні компанії, в числі яких опинилися компанії «Ексон» і «Мобіл петролеум». Однак наприкінці 90-х років, коли «Ексон» і «Мобіл» оголосили про плановане злиття, аналогічна стурбованість практично була відсутня, хоча держава й обумовила деякі умови щодо схвалення цього об'єднання. Проте ціни на бензин були низькими, й інші великі нафтові компанії були на той час досить сильними для забезпечення конкуренції.

Безпосередній об'єкт антимонопольного регулювання - господарська практика компаній, що діють в самих різних галузях виробництва та сферах комерційної діяльності - настільки багатогранний, що повністю не може бути охоплений спеціальними правилами, оформленими у вигляді законів. Саме цим можна пояснити деяку узагальненість формулювань основних антитрестовських законів, неоднозначність їх тлумачення судами при розгляді конкретних справ. Еволюція підходів органів антимонопольної захисту до предмету їх діяльності, зміна пріоритетів антимонопольного регулювання, неоднозначність результату процесу формування структури ринку в результаті стратегічних кроків діючих на ньому компаній з точки зору впливу на інтереси споживача і суспільства в цілому диктує необхідність індивідуальної оцінки при розборі конкретних антимонопольних справ. Разом з тим існує ряд загальних правил (законів) обов'язкових для виконання в будь-якому випадку. До їх числа відноситься, насамперед, перелік видів комерційної практики, заборонених законом, так званих порушень «per se». Доктрина порушень «per se» була висунута в 1940 р. До основних порушень відносять [9]:

· Горизонтальне фіксування цін - висновок за угодою цін між діючими на ринку компаніями-постачальниками;

· Бойкот - повне або часткове припинення ділових відносин з аутсайдерами - постачальниками або споживачем продукції з метою нав'язування своїх умов її реалізації;

· Розподіл ринку між компаніями постачальниками на сфери збуту;

· Розділ і закріплення покупців між компаніями-постачальниками в результаті домовленості між останніми;

· Позбавлення конкурентів можливості діяти на даному ринку.

США пропонують свою систему вільного підприємництва іншим країнам за зразок для наслідування. Економічний успіх цієї країни, здається, підтверджує точку зору, згідно з якою економіка функціонує найкращим чином, коли держава дає можливість компаніям і приватним особам самостійно домагатися успіху - або терпіти невдачі - в залежності від їх заслуг на відкритих ринках в умовах вільної конкуренції. Однак на питання чи вільний бізнес в американській системі вільного підприємництва? Правильна відповідь – не зовсім. Складна павутина встановлених державою регуляторних норм і правил визначає багато аспектів ділової активності. Щорічно держава видає нові регулюючі правила, що займають тисячі сторінок і часто містять докладні вказівки щодо того, що підприємці можуть робити, а що - ні.

Американський підхід до державного регулювання аж ніяк не є повністю сформованим. Регулювання економіки в останні роки ставало більш жорстким в одних сферах і більш м'яким в інших. Однією з вічних тем новітньої економічної історії Америки було і залишається питання про те, коли і наскільки держава повинна втручатися в підприємницьку діяльність й регулювати її [8].

Досвід правового регулювання конкурентних відносин в Росії мають свої особливості. Найважливішою проблемою антимонопольного регулювання в Росії є висока ступінь адміністративного монополізму, в першу чергу, монополізму центральних державних органів управління.

Однією зі специфічних обставин, характерних для сучасного періоду розвитку Росії, є те, що рішення завдань подолання елементів надмірного державного адміністративного монополізму передбачає в найближчій перспективі певне пожвавлення саме цього монополізму. Так виходить тому, що хоча надмірний адміністративний монополізм - велике зло, але становлення ефективних ринкових структур, прискорений вихід країни зі стану глибокої кризи не можуть бути здійснені без посилення прямого втручання держави в економіку.

У російській промисловості існують чотири тисячі підприємств - монополістів та їх продукція становить 7% від загального числа [4]. З них природних монополій - 500. Класичним прикладом природних монополій на федеральному рівні є передача електроенергії, нафти і газу, залізничні перевезення, а також окремі підгалузі зв'язку, а на регіональному рівні - комунальні послуги - тепло-і водопостачання, каналізація. Такі галузі або регулюються державою, або вони знаходяться в його власності. Слід зауважити, що в багатьох країнах в останні роки сфера та масштаби державного регулювання істотно скоротилися в результаті появи нових підходів до формування та регулювання відповідних ринків у зв'язку з технологічними нововведеннями.

Монополія означає певний ступінь влади над ціною. І ця влада може базуватися на різних передумови: захоплення значної частки галузевого виробництва (концентрація і централізація виробництва і капіталу), таємні або явні угоди про розподіл ринків і рівень цін, створення штучних дефіцитів і тому подібне. Ціни на все навколо нас - від ракет до хліба, світла і тепла в будинках - залежать від цін на паливо, енергію і транспорт. Енергетичні і транспортні монополії накрутили їх, як тільки могли. І щоб поставити певний заслін деструктивним силам монополізації необхідно продумано розроблене антимонопольне законодавство і послідовна практика його щоденної реалізації як зважена, вивірена система регулювання державою монопольних процесів і конкурентних відносин.

Антитрестовська політика повинна являти собою захист і посилення конкуренції шляхом створення перешкод для виникнення, використання чи захисту монопольної влади. Застосування такого економічного регулювання необхідно для:

- забезпечення балансу інтересів споживачів (доступні ціни) і підприємств (фінансові результати привабливі для кредиторів і нових інвесторів);

- визначення структури тарифів на основі принципів справедливого і ефективного віднесення витрат на тарифи для різних типів споживачів;

- стимулювання підприємств до скорочення витрат і зайвої зайнятості, поліпшення якості обслуговування, підвищення ефективності інвестицій;

- створення умов для розвитку конкуренції, наприклад, забезпечення відкритого рівного доступу конкурентів до інформаційних мереж [7].

Для демонополізації економіки і розвитку конкуренції російські фахівці [3, 5. 6] пропонують:

- налагодити антимонопольний контроль за проведенням конкурсів, торгів, аукціонів, в тому числі при розміщенні замовлень на постачання продукції для державних і муніципальних потреб;

- ввести жорсткі заходи протидії регіональній владі, що перешкоджають свободі переміщення товарів і капіталу;

- удосконалювати правове регулювання використання державних коштів для розширення конкурентного середовища, зниження концентрації виробництва та зменшення відомчого монополізму;

- узгодити антимонопольне законодавство країни, адаптувати конкурентну політику до міжнародним принципам і правилам.

Правове регулювання конкуренції – достатньо нове явище як для України, так і для Росії. Відносини, пов'язані з процесами конкуренції - одна з найбільш складних сфер правового регулювання. У всіх країнах з ринковою економікою існують не тільки законодавство, але і система органів держави, завданнями яких є відстеження і припинення монополістичної діяльності, захист конкуренції, застосування заходів відповідальності за антиконкурентну поведінку. Завдання держави, його антимонопольних органів - ввести конкуренцію в цивілізовані рамки, припинити прояв монополізму, виключити недобросовісні методи конкурентної боротьби, визначити сфери, де необхідне державне антимонопольне регулювання. Правове регулювання конкурентних відносин в наших державах повинне здійснюватися на основі Конституції та Цивільного Кодексу.

У сучасній Україні й Росії перші антитрестовскі закони стосовно конкуренцію і обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках були прийняті в 1991 р. Потім у цих країнах було прийнято закони «Про природні монополії», що описують цінове регулювання діяльності суб'єктів, що займають домінуюче становище на ринку. На відміну від американських актів, юридичні механізми вітчизняного й російського законодавства розроблені недостатньо повно. Вони містять багато конкретних формулювань і нормативів; і всі розуміють, що вони мають штучний характер, і тому кожен пункт має безліч винятків, що практично дає можливість антимонопольному комітету вирішувати на свій розсуд, хто є монополістом і підлягає застосуванню санкцій, тобто проблема вирішена формально-адміністративним чином. Розв’язання даної проблеми є одним з найбільш нагальних завдань сучасної України.

Термін ринкової конкуренції вважався неприйнятним для радянської економіки, що не мав практичного застосування в діяльності підприємств. Для формування у пост радянських країнах таких як Росія та Україна системи конкурентних взаємовідносин підприємств ще довгий час буде визначатися як і у радянську епоху. При цьому всі рівні організації економіки пронизані монополізмом, адже ідеологізація і політизація сформували тип господарства на базі абсолютної монополії державної влади.

Формування конкурентних ринкових відносин у Росії в період реформ не відносилося до числа пріоритетних завдань. Великі державні монополії трансформувалися в приватні, що захищають своє домінуюче становище. Хоча цілеспрямована робота з розробки законодавства ринкових відносин у Росії почалася в кінці 80-х, тільки в 1990 р. створений ДКАП Росії (державний комітет з антимонопольної політики) почав практичну роботу. З 1999 р. – у Росії створено МАП (міністерство РФ з антимонопольної політики і підтримки підприємництва), яке потім трансформувалося у Федеральну Антимонопольну Службу Росії й нічим суспільно значущим себе не проявило. Були прийняті Федеральні Закони «Про захист конкуренції на ринку фінансових послуг», «Про рекламу», і Закон «Про захист прав споживачів» від 23 червня 1999 р., але у зв'язку зі зміною ринкового середовища в Росії закони про конкуренцію неодноразово піддавалися змінам і очікуваного практичного впливу на розвиток економіки не мали. Тому аналізуючи діяльність виконавчих Федеральних антимонопольних органів Росії, фахівці [2, 3] відзначають її «невиразність» і практичну неефективність.

Дещо інакша ситуація склалася у діяльності Антимонопольного комітету України. У цілому антимонопольне законодавство в Україні представлене статтею 42 Конституції України, Главою 4 Господарського кодексу України, Законами України: «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» (1992 р.), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), «Про природні монополії» (2000 р.), «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.), «Про Антимонопольний комітет України» (1993 р.).

На початку 90-х рр. ХХ ст. головний наголос у вітчизняній антимонопольній політиці робився на подоланні й обмеженні монополізму, що було пов’язано з пануванням у тодішній українській економіці монополій як спадку колишнього соціалістичного господарства [3, с. 262].

У нових соціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики стало не просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентного середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання і стабільне підвищення життєвого рівня народу.

Основним змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство у конкурентне законодавство.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом [10, с. 18].

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначає, що недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності [15].

Закон України «Про природні монополії» визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій в Україні.

Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участю суб’єктів природних монополій.

Перелік суб’єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень.

Регулювання діяльності суб’єктів природних монополій здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій у сферах за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України [2, с. 66].

Предметом регулювання діяльності суб’єктів природних монополій є ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством [7].

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Даний Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України [5].

Закон визначив таким, що втратив чинність Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 21, ст., 296) Розділ Х Прикінцеві положення частина 6.

Закон України «Про Антимонопольний комітет України» визначає, що Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці [3].

На нашу думку, в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефективної державної антимонопольно-конкурентної політики. Однак поглиблення ринкових перетворень постійно створює нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв’язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

Аналіз монополістичної конкуренції дає можливість виявити її вплив на ринкову економіку: за цієї форми синтезу конкуренції і монополії центр боротьби розміщується у сфері обігу, охоплює певну галузь на національному рівні, в яку легко проникають нові конкуренти, наслідком чого є незначна концентрація капіталу, так як фірми за розмірами є середніми або малими; споживач має можливість широкого вибору товарів і послуг.

Механізмами обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в країнах з послідовно сформованою економікою зводяться до прийняття відповідних законодавчих актів, реєстрація товарних знаків і марок, визначення та регулювання державою загальних умов угод, аналіз цін та контроль над прибутками та витратами господарюючих суб’єктів.

Важливим елементом сучасного господарського механізму розвинутих країн є економічна діяльність держави, яка зумовлюється неспроможністю ринкового саморегулювання розв’язати низку кардинальних проблем розвитку економічної системи. При певних відмінностях у різних країнах масштабів державного регулювання економіки та його вплив на економічні процеси досить глибокий і багатогранний.

Україна, як і будь-яка інша країна, має свої особливості, і механічне перенесення будь-яких чужих правил і законів життя, в тому числі і успішних форм регулювання діяльності монополій, неминуче призведе до провалу. Це не означає, що потрібно з порога відкидати чуже. Вивчати досвід інших країн потрібно, але варто пам'ятати, що це саме чужий досвід спираючись на який необхідно виробити свої норми й правила, які будуть ефективними для вітчизняної економіки.

Висновки і пропозиції. Внутрішня економічна політика сучасної України функціонує в умовах з однієї сторони жорсткого адміністрування у сфері монополізації виробництва, з іншої, розвитку неконтрольованої самостійності окремих суб’єктів господарювання з питань фінансово-виробничої діяльності. Це значною мірою ускладнює й негативно впливає на ефективність й антимонопольної роботи в державі.

З метою усунення вищезгаданих проблем необхідно розробити й прийняти відповідні конкретні законодавчі акти, які враховують, як специфічні особливості країни, так і світовий досвід. Найбільш розробленим прийнято вважати антимонопольне законодавство США, що має до того ж і найбільш давню історію. Воно базується на "трьох китах", трьох основних законодавчих актах. Закон Шермана (1890 р.) забороняв таємну монополізацію торгівлі, захоплення одноосібного контролю в тій чи іншій галузі, змову про ціни. Закон Клейтона (1914 р.) забороняв обмежувальну ділову практику у сфері збуту, цінову дискримінацію (не у всіх випадках, а тільки тоді, коли це не диктується специфікою поточної конкуренції), певні види злиття, наприклад «директорати» та інше. Закон Робінсона-Петмена (1936 р.) - це заборона на обмежувальну ділову практику в галузі торгівлі: "ножиці цін", цінова дискримінація та інше.

Подібних взаємопов’язаних антимонопольних законів щодо подолання монополізму у сфері торговельної діяльності в Україні наразі немає.

Тому наразі необхідно прийняти відповідні правові, перш за все антимонопольні, заходи, що адекватні заходам з регулювання монополізму у виробничій базі й господарських відносинах. Це дозволить досягти рівня практичного втілення антимонопольної економічної політики держави на умовах впровадження зрозумілих і прозорих правил «гри» на всіх стадіях проходження товарів від виробника до кінцевого споживача.

Вирішення даної проблем бачиться не в тому кому надавати право антимонопольного регулювання, а в реальному виконанні правових норм усіма учасниками ринкових відносин, у забезпеченні належної спрямованості антимонопольної діяльності, що досягається шляхом взаємоузгодженості механізмів та інструментів економічного і правового регулювання з урахуванням принципів прозорості, законності, економічної доцільності та рівності всіх учасників перед законом.

Б. М. Марков,

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.212.130 (0.014 с.)