Сталінські репресії у 2-й половині 40-х початку 50-х рр. Наступ на українську інтелігенцію. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сталінські репресії у 2-й половині 40-х початку 50-х рр. Наступ на українську інтелігенцію.



Провідником сталінської репресивної політики в культурно-науковій та літературно-мистецькій сфері став головний на той час ідеолог партії А. Жданов, а після його смерті М. Суслов. Так звана "жданівщина" означала справжню війну творчості інтелігенції, національно-патріотичним силам.Тон нових ідеологічно-каральних акцій проти українського культурно-національного відродження задав Й. Сталін ще ЗО січня 1944 р. Спробу видатного майстра слова О. Довженка правдиво змалювати долю українського народу в роки воєнного лихоліття Сталін оцінив як ревізію ленінізму, як "вилазку проти партії, радянської влади".Усім органам цензури було надіслано директиву "не публікувати в цивільній і військовій пресі твори О. Довженка без особливого на те дозволу в кожному окремому випадку". Розгортання кампанії з викриття націоналізму в українській літературно-мистецькій творчості провадилось на тлі збройного опору ОУН-УПА сталінізації західних областей України, який знаходив моральну підтримку частини творчої інтелігенції, молоді в східних регіонах республіки. Важким ударом по духовності українського народу, особливо в західних областях України та Закарпатті, став так званий Церковний собор у Львові (березень 1946 р.) і в Мукачеві (1947 р.), на яких було інспіровано ліквідацію Української греко-католицької церкви. Категорично заборонялась діяльність Української автокефальної православної церкви, інших конфесій. Життя Руської православної церкви ставилось під повний контроль партійно-державних органів.Чорні дні для української культури настали з весни 1947 р., коли Сталін направив в Україну для розправи з провідниками національно-культурного відродження свого соратника Л. Кагановича на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У. З прибуттям до Києва Л. Каганович ініціював прийняття вже зазначеної постанови про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії, а також цілу низку викривальних заходів щодо діяльності творчих спілок. За його вказівкою було підготовлено довідки про "націоналістичні прояви" у творчості багатьох письменників України, зокрема М. Рильського, Ю. Яновського, І. Сенченка, А. Малишка,.Виникає питання, що ж так непокоїло партійне керівництво у творчості українських письменників, чому воно обрушилося на них з ідеологічними репресіями? Річ у тім, що українська література - поезія, проза, драматургія - прагнула збагатити національні традиції, започатковані в творчості Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, художньо втілити загальнолюдські цінності та почуття, насамперед любові до свого народу, рідної землі, материнської мови. З новою силою засяяв образ Матері, в якому уособлювалась тема жінки-матері в її ніжно душевних, героїчних і трагічних рисах, і тема матері-України, яка винесла на собі воєнне лихоліття і важкі повоєнні випробування. Письменники зверталися до народних джерел, фольклору, звеличували героїчні подвиги своїх предків, Формували національну гордість, почуття самоповаги і нескореності. Очевидно саме ці мотиви викликали переполох у можновладців, заражених духом великодержавності та шовінізму.Незважаючи на цькування і заборони, основні сили української творчої інтелігенції залишилися вірними синами своєї землі, не стали на коліна, не склали зброї, підтримували моральний дух свого народу, його віру в майбутнє.Центральною темою в творчості письменників, художників, композиторів залишалася проблема людини, війни і миру, праці і рідної землі, героїзму і боягузтва, але підходи до цих тем, діапазон художньо-мистецьких засобів їх вирішення були досить різноманітними. Не маючи змоги доносити до людей окремі перлини літературно-художньої творчості, частина інтелігенції зуміла зберегти їх у своїх архівах і шухлядах. Як заключний акорд агонії сталінізму, апогей "жданівщини" можна розглядати критику творчості В. Сосюри, насамперед його епохального вірша "Любіть Україну", написаного ще в 1944 р. Проте наближалася смерть тирана, з якою людство пов'язувало настання кращих часів і глибоких змін. Та смерть Сталіна (1953) не означала смерті сталінізму як ідеології, практики тоталітарного режиму, відмирання системи.Для духовного життя України, як й інших республік СРСР, хрущовська "відлига" стала помітним культурно-національним пробудженням, очищенням від найбільш негативних явищ сталінщини, від грубого свавілля і терору. Лібералізація позитивно вплинула на морально-духовну атмосферу, стимулювала творче, наукове і культурне життя, сприяла підвищенню інтересу до історії України, її культури, традицій, звичаїв, мови. Були започатковані видання журналу "Радянське літературознавство", "Українського історичного журналу" (1957 р.), відновлено часопис "Всесвіт". Благотворний вплив "відлиги" відчули всі сфери української культури. Наприкінці 50-х років у республіці діяло близько 70 професійних театрів. Подальшого розвитку набуло музичне мистецтво, причому виразніше заявила про себе тенденція до витоків національної народної музики і пісні, збагатились жанри музичних колективів.До традицій національного танцю дедалі частіше почало звертатися хореографічне мистецтво, що принесло світову популярність Державному ансамблю танцю України ім. П. Вірського. Народна пісня поповнилась репертуаром Українських січових стрільців, Української повстанської армії, але виконання на сцені цих пісень офіційно було заборонено і суворо переслідувалось так само, як і справляння релігійних обрядів, виконання колядок, щедрівок, додержання народних звичаїв. "Відлига" торкнулася і кіномистецтва України, яке, з одного боку, прагнуло зберегти певну самобутність, національний колорит, а з іншого - дедалі більше втрачало національні риси. Духом творчості О. Довженка була просякнута робота Двірцевий переворот у Кремлі (жовтень 1964 р.) призвів не тільки до падіння Хрущова, а й припинення реформаторського курсу, лібералізації культурної політики. Настала нова хвиля карально-ідеологічних репресій у сфері української культури, розгорнулась потужна русифікація, на зміну кволим спробам гуманізації подули холодні брежнєвські вітри реанімації сталінізму. Однак могутню опозицію, очолену "шестидесятниками", дисидентами, патріотами, зламати було не так просто, та й часи настали інші, в світі назрівали суттєві зміни.

 

Відлига. Шістдесятники

Хрущовська "відлига" — неофіційна публіцистична назва періоду в історії СРСР після смерті Й. Сталіна (з 1953 по 1964-й рр.). Вислів "відлига" походить від назви повісті Іллі Еренбурга. Поняття "Хрущовська "відлига" пов’язане з перебуванням на посту першого секретаря Микити Хрущова Цей період характеризувався зменшенням політичних репресій, вибірковою реабілітацією засуджених та репресованих у сталінські часи, частковою лібералізацією політичного життя, незначним послабленням тоталітарної влади.Після смерті Й. Сталіна М. Хрущов взяв курс на реформування сталінського режиму. Зі зміцненням влади М. Хрущова "відлига" почала асоціюватись із засудженням культу особи Й. Сталіна. У зовнішній політиці СРСР було проголошено курс на "мирне співіснування" з країнами Заходу. Новий курс підтримала партійна верхівка та службова номенклатура. У 1954 р. до складу УРСР увійшов Крим, господарство якого після масової депортації кримсько-татарського народу перебувало в занепаді.Період "відлиги" тривав недовго. Після масових антикомуністичних виступів 1953 р. у НДР, в Польщі у 1956 р. та після придушення Угорського повстання. партійне керівництво СРСР, налякане можливою лібералізацією політичного режиму, почало активний спротив процесам десталінізації. Президія ЦК КПРС 19 грудня 1956 р. затвердила лист ЦК КПРС "Про посилення політичної роботи партійних організацій в масах і припинення вилазок антирадянських, ворожих елементів". Як наслідок – зросла кількість засуджених за "контрреволюційні злочини". У 1958 р. почала діяти постанова про "добровільний" вибір батьками мови навчання у сфері освіти.У 1961 р. Хрущов почав нову хвилю десталінізації, кульмінацією якої стало винесення труни диктатора з кремлівського мавзолею. В цей період з’явився рух "шестидесятників", який став індикатором початку кризових явищ тоталітарної системи в СРСР. Проте все ще будь-яке інакомислення жорстоко каралося. Зокрема, у травні 1961 р. Львівський обласний суд засудив українського письменника Левка Лук'яненка до розстрілу. Звинувачення побудували на підставі першого проекту програми Української робітничо-селянської спілки. Письменника звинуватили в тому, що він "з 1957 р. виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму". Окрім Л. Лук’яненка суд виніс вироки іншим представникам національно свідомої інтелігенції – І. Кандибі, С. Віруну В. Луцькову, О. Любовичу, І. Кіпішу та Й. Загалом політика Хрущова була непродуманою і суперечливою. Внаслідок експериментів у сільському господарстві почалася продовольча криза. Попри часткову десталінізацію командно-адміністративна система зберегла свою сутність. Посилилося переслідувалася віруючих, масово знищувалися церкви, відновились репресії представників інтелігенції, зазнавали цькувань колишні політв’язні. У часи Хрущова Україна з її великими ресурсами та потужною паливно-енергетичною базою стала сировинним придатком радянської політичної та економічної системи. Українське шістдесятництво. Після смерті у 1953 році Й. Сталіна у Радянському Союзі починається процес лібералізації усього суспільного життя. В Україні відбуваються помітні зміни: уповільнюється процес русифікації; зростає роль українського чинника в різних сферах суспільного життя; відбувається часткова реабілітація жертв сталінських репресій.Важливою подією в процесі десталінізації став ХХ з’їзд КПРС, на якому М. Хрущов у своїй доповіді викрив культ особи Сталіна. Саме в умовах хрущовської «відлиги» відбувалося пробудження громадської активності та національне відродження України. У 1956 році в Києві був заснований Клуб творчої молоді «Сучасник», який згуртував навколо себе найкращих митців. Активісти клубу (М. Вінграновський, І. Світличний, І. Драч, Є. Сверстюк, А. Горська) організовували творчі вечори, самвидав. А оскільки нове покоління української творчої інтелігенції голосно заявило про себе саме в 60-ті, то ця мистецька генерація й отримала назву «шістдесятники». Найбільш яскраво шістдесятництво проявилося в літературі, але не менш цікаві творчі пошуки і в живописі, кіномистецтві, музиці.Молоде покоління прагло до оновлення не лише мистецького, а й усього суспільного життя. Але влада, вбачаючи в шістдесятниках зародки опозиційності, відповіла на творчий порив молоді двома хвилями арештів – у 1965 і 1972 роках. Через це в середовищі шістдесятників відбувся розкол. Перші сформували офіційне шістдесятництво. Вони мали змогу активно друкуватися, але натомість змушені були йти на певний компроміс із владою. Інші – такі, як В. Стус, І. Калинець, І. Світличний, Є. Сверстюк – сформували дисидентський рух. Не бажаючи пристосовуватися до влади, дисиденти зазнали з її боку масових арештів і ув’язнень. Треті ж, взагалі, вдалися до«внутрішньої еміграції» - зайняли аполітичну позицію, яка коштувала їм довгих років мовчання, писання «у шухляду» (Ліна Костенко, В. Шевчук). Дисидент – політичний інакодумець; людина, чиї політичні погляди суттєво відрізняються від офіційної політики. В основі світоглядних засад даного періоду лежить визнання свободи в усіх її виявах: свобода совісті, свобода мислення, свобода нації. На місце культу особи приходить культ особистості: кожна пересічна людина-трудівник є неповторною, унікальною. Активно сповідують шістдесятники також ідеї антропоцентризму, згідно з яким людина – центр Всесвіту. Невід’ємною засадою світогляду покоління єпатріотизм, що виявляється в національній самосвідомості, любові до Батьківщини, збереженні історичної пам’яті. Одним із джерел шістдесятництва був український фольклор, зокрема митцями активно запозичувалися й переосмислювалися фольклорні мотиви й образи, використовувалися народнопісенні засоби і прийоми образотворення. Естетичним взірцем письменників 60-их років стала творчість митців Розстріляного Відродження. Також шістдесятники усвідомлювали важливість долучення української літератури до світового літературного процесу, тому активно вивчають творчість зарубіжних письменників, перекладають твори кращих митців світового письменства.Помітно розширюються тематичні обрії художньої літератури: підкорення космосу, етична правомірність науково-технічної революції, тема голодомору.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 447; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.83.14 (0.009 с.)