Гетьман І. Мазепа і його доба

Іва́н Мазе́па (20 березня 1639 — † 21 вересня 1709) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704–1709). Князь Священної Римської Імперії (1707–1709). Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Зовні під патронатом московського царя Петра І проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького в кордонах часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Швецією, 1708 року перейшов на бік шведів. Після поразки під Полтавою врятувався у Молдавії. Помер у місті Бендери.Правління І.Мазепи наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. позначилося внутрішньою стабілізацією Гетьманщини. Цьому сприяли в значній мірі його особисті якості. Мазепа протягом тривалого періоду орієнтувався на Росію, а у проведенні внутрішньої політики спирався на старшину, намагаючись витворити станову державу західноєвропейського зразка із збереженням козацького устрою. Він багато зробив для розвитку в Україні освіти, культури, церковного життя, впорядкування господарства та соціально-економічних відносин. Але не всі заходи гетьмана викликали всезагальне схвалення й підтримку. У 1692 р. проти нього виступив канцелярист Петрик Іваненко, який із запорожцями й татарами намагався звільнити Україну від московського самодержавства і приєднати до Гетьманщини Правобережжя та Слобожанщину. Становище Гетьманщини ускладнилося у зв’язку з російсько-шведською війною 1700-1721 рр. З її початком Петро І зажадав від України значно більших економічних і людських ресурсів, ніж його попередники. Козаки також змушені були брати участь у далеких північних походах і битвах, у важких фортифікаційних та будівельних роботах. Ускладнилася торгівля з європейськими країнами через встановлення загальноросійської державної монополії, запровадження тарифів на закордонні товари, податків на імпорт і експорт. Така протекціоністська політика була спрямована на збут в Україні, значно дорожчих за європейські, російських виробів. Протягом 1704-1706 рр. козаки здійснили походи на Правобережжя, західноукраїнські та білоруські землі. Так, у 1704 р. Мазепа оволодів Київщиною й Волинню, пізніше Галичиною. На Правобережжі козакам із наказу Петра І довелось приборкувати народне повстання (1702-1704 рр.) проти польського панування, героєм якого був фастівський полковник Семен Палій. Мазепа справедливо вбачав у ньому свого конкурента, а тому Палій був ним заарештований і відправлений царем у Сибір. Політичні, військові і господарські обмеження Гетьманщини неминуче призводили до невдоволення й зростання опозиційних настроїв в Україні. Особливу тривогу серед старшини викликали наміри Петра І ліквідувати козацьку автономію, а військо перетворити у драгунські полки російської армії. Приблизно у 1705-1706 рр. Мазепа розпочав таємні переговори зі шведами. Старшина спонукала гетьмана до активних дій, але в умовах шпигунства та окупації України царськими військами, підпорядкування багатьох козацьких полків російському командуванню, неможливо було провести підготовчу роботу. Вирішальний момент наступив восени 1708 р., коли Карл XII повернув в Україну. Мазепа отримав наказ приєднатися до російського війська, але замість цього, він із наявними у нього 2- 4 тис. козаків і майже всією старшиною на початку листопада перейшов через р.Десну і з’єднався з Карлом XII. Згодом був укладений українсько-шведський договір, який передбачав збереження козацьких прав і вольностей, цілісність і непорушність границь України. Репресії в Україні. Дізнавшись про зраду І. Мазепи, цар наказав Меншикову захопити й знищити добре укріплену й забезпечену гетьманську столицю Батурин. В результаті Батурин, був повністю спалений, бл. 6000 його жителів і оборонців знищено, а розп'яту на хрестах козацьку старшину спустили на плотах униз по річці Сейм.По всій Україні розпочалася страшна хвиля репресій і терору. Самого Мазепу відразу було оголошено зрадником і піддано церковній анафемі (прокляттю), його чучело волочили по вулицях, організовуючи публічні розправи. Сім’ї мазепинців арештовували, їх майно конфісковували. Замість Мазепи гетьманом був призначений Іван Скоропадський. Росіяни надійно заблокували козацькі війська, конфіскували артилерію, скарбницю, прапори та відзнаки, захопили частину військової канцелярії. У 1709 р., після того, як на бік шведів перейшли 7-8 тис. запорожців із кошовим К. Гордієнком, московські війська при допомозі зрадника Г.Ґалаґана знищили дотла Стару (Чортомлицьку) Січ. Запорожці змушені були перебратися у турецькі володіння, заснувавши там Олешківську Січ.

24)Острозька та Києво-Могилянська академії-перші вищі школи України Засновником Острозької Академії є К.-В.Острозький, найбільший магнат Речі Посполитої, посідач ряду важливих державних посад. Це об'єднання матеріальної і владної сили разом з знатністю роду давали можливість князю відігравати помітну роль в політичному житті держави та її окремих та в релігійних справах. Важлива роль у функціонуванні будь-якого культурно-освітнього закладу належала матеріальному забезпеченню. Першою фундаторкою Академії була Гальшка Іллівна княжна Острозька. В своєму заповіті, написаному у березні 1579 р. в м. Турові і внесеному до Луцьких урядових (земських) книг вона записала „на шпиталь і академію Острозьку” 6000 кіп грошів литовських на Луцькому монастирі Св. Спаса і селі Доросинь.
Прибутків з них було недостатньо для функціонування навчального закладу, науково-культурного центру та друкарні. Тому у лютому 1585 р. вже кн. К.-В.Острозький передає на шпиталь придбану ним Суразьку волость, що було затверджено королем.В дійсності Суразька волость була наданням більш широким - не лише на шпиталь, а на весь Острозький культурно-освітній осередок, на Академію. Про це свідчить надання з Суразьких маєтностей,коштів для викладачів академії (360 злотих) та фундація онуки К.-В. Острозькому костелу, в якій прямо вказується, що Суразька волость була надана „на школу грецьку і латинську”.
Причиною, чому у фундації К.-В.Острозького не згадувалась Академія, було побоювання (цілком справедливе), що в цьому випадку вона (фундація) не буде затверджена королем, оскільки йшлося про православний навчальний заклад як альтернативу подібним католицьким установам (Краківській та Віленській академіям, єзуїтським колегіям)
Назва і тип Острозької школи.
Через відсутність офіційно визначеного статусу Острозька Академія називалась сучасниками по-різному. Одночасно вона фігурувала і як школа, і як училище, і як ліцей, і як гімназія, і як академія.Хронологічно першою назвою, яка була зафіксована в „Букварі” 1578 р. була „дітищне училище” (передмова І.Федорова). В цьому могли відобразитись по-перше, статус школи на початковому етапі формування (початкова) чи, по-друге, що більш ймовірно, орієнтація книги (буквар) на підготовчі класи, оскільки в тій же передмові йдеться про запрошених для роботи викладачів, а в самому „Букварі” наявні паралельні грецькі і церковнослов'янські (слов'янські) тексти. В тестаменті Гальшки Острозької(1579 р.) заклад вперше названо Острозькою академією. Цю ж назву повторено в книзі Г.Смотрицького, виданій (чи лише написаній) у 1587 р. У 1599 р. Іпатій Потій також вжив термін „академія” („славна академія Острозька”).Назви „ліцей”, „гімназія” (тримовні), очевидно вжиті на означення закладу, подібного до створюваних у Європі. „Тримовні заклади” були результатом започаткованого руху за створення закладів, котрі поєднували б навчальну і наукову діяльність для ґрунтовного вивчення. Крім „святенності”, вивчення грецької мови мало підставою східне (грецьке) християнство українців, а латини — широким її використанням у державному житті Речі Посполитої. До того ж, саме цими мовами була написана переважна більшість християнських творів, Тип Острозької Академії як навчального закладу і на сьогодні викликає дискусії. Викликано це тим, що офіційного статусу вищого навчального закладу вона не мала, а пов'язані з організацією навчального процесу документи до нашого часу майже не дійшли (статут, програми, плани, конспекти тощо).
На думку більшості сучасних дослідників, в окремі періоди свого існування Острозька школа мала ознаки вищого навчального закладу, але цей статус їй надавали в першу чергу викладачі, котрі і становили її славу, але значну увагу надавали науковій та літературній діяльності. В Академії читались предмети, що належали до т.зв. „семи вільних наук.
Занепад і ліквідація Академії були пов'язані з окатоличенням нащадків К.-В.Острозького та діяльністю єзуїтів. Ліквідувала Академію Ганна-Алоїза.Вона обмежує матеріально діяльність Академії, намагається звести її до рівня прицерковної школи, створює і матеріально забезпечує єзуїтський колегіум в Острозі (1624 р.). Остаточно ліквідувати залишки Академії, запровадити в Острозі і інших маєтках унію Ганні-Алоїзі вдалось на пасхальну ніч 1636 р., спровокувавши виступ острожан. Таким чином 1636 р. вважають останнім роком існування Острозької Академії.
КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ
На початок XVII ст. Київ стає центром українського літературного життя, центром ідеологічної боротьби. Його осередком були братство (створене в 1615 р.) та група вчених-просвітників при Печерському монастирі на чолі з Є. Плетенецьким. Особливістю братства була участь в його діяльності козацтва.Печерський осередок розгорнув діяльність завдяки архімандритам Є.Плетенецькому (1599 - 1624) та його наступнику З.Копистянському (1624 -1627). При монастирі збирається гурток вчених,Є. Плетенецьким створюється друкарня та папірня. В Лаврській друкарні було надруковано „ Часослов», перша на Україні поетична збірка „Візерунок цнот”, „Анфологіон”, „Вірш на жалосний погреб... Петра Конашевича-Сагайдачного” К.Саковича (1622), „Бесіди на діяння апостолів” З.Копистянського (1624), "Лексикон" П.Беринди,„Антологія”, „Тератургіма” …За участю членів гуртка в Києві було створено братство та Лаврську школу. У Богоявленському братстві співпрацювали міщани, козаки, священики, печерські діячі.1620 р. Київському братству надано ставропігію (самоуправління). Родоначальниками Києво-Могилянської Академії була братська школа, яка за короткий час підійшла до рівня європейських вищих закладів, чому не в останню чергу сприяло матеріальне забезпечення (надання Г.Гулевичівни 1615р., опікунство і надання П.Сагайдачного) та вчителі. Про високий рівень викладання у братській школі свідчить наявність філософських курсів, які вивчались за посібниками (про що свідчить їх форма запитань і відповідей) К.Саковича „Арістотелевські проблеми чи питання про природу людини” (1620) та „Трактат про душу” (1625). Вивчали її також за Іоаном Дамаскіном в перекладі А.Курбського та латинськими підручниками.
Структура Кисво-Могилянської академії академії спочатку не була стабільною, а з усталенням довгий час була незмінною. Очолював ректор,його заступником був префект (наглядав за навчальним процесом, виконанням програм, успішністю і матеріальним становищем студентів). За поведінку студентів за межами Києво-могилянської колегії відповідав суперінтендант з числа викладачів, Вчитель молодших класів називався дидаскал, магістр, вчитель; старших - професор. Учні старших класів (з класу поетики) називались студентами чи спудеями. Студенти організовувались у конгрегації (об'єднання), окремі для старших і молодших студентів. Конгрегація була самоправним об'єднанням. Мешкали студенти Києво-Могилянської академії у бурсі, своєрідному гуртожитку. При цьому існувала Велика бурса - академічна, на території Києво-Могилянської академії, та Мала бурса, до якої включались церкви Подолу, в яких мешкали студенти. Навчання переривалось тричі коротким перепочинком від занять.
Києво-Могилянська колегія мала своєрідні філії - школи у Кременці (1636), Вінниці (1634), Гощі (переведено з Вінниці 1639 р., перший ректор Г.Старушич, у 1640 -1641 і І.Пзель). На поч. XVIII ст. було створено назалежні від Києво-Могилянської академії, але тісно з нею пов'язані колегії у Чернігові (1700), Харкові (1726), Переяславі (1738). У1640 р. П.Могила звертався до російського царя з пропозицією заснувати школу в Москві.
Статус Києво-Могилянської колегії, не маючи статусу академії, була в XVII ст. першим українським вищим навчальним закладом європейського рівня. Автор „Опису України” Боплан називає Києво-Могилянську колегію університетом чи академією вже незадовго після її заснування. Києво-Могилянська колегія була своєрідним поєднанням вітчизняних освітніх традицій (братські школи, Острозька Академія та ін.) та запозичень з Європи. Особливостями Києво-Могилянської колегії були: відсутність поділу на факультети, непостійність курсів наук, неприсвоєння учням вчених ступенів ін. Польський уряд ніколи (до Хмельниччини) не дав би Києво-Могилянської колегії статусу академії, лише Гадяцький трактат 1658 р. зафіксував згоду польської сторони мати Академію в Києві; частіше уряд і урядовці робили спроби припинити діяльність Києво-Могилянської колегії. В 1693 р. ректор Києво-Могилянської колегії І.Кроковський при підтримці Київського митрополита В.Ясинського і гетьмана І.Мазепи звернувся до російського уряду з клопотанням про надання статусу академії. Результатом була царська грамота від 1694 р. з підтвердженням всіх прав, визнанням існуючої структури та обсягу навчальних курсів та вперше офіційним дозволом читати курс богослів'я, мати власний суд, не підлягати місцевій владі. Останнє викликало спротив Київських влад і права Києво-Могилянської колегії були обмежені. Та незабаром, 26 вересня 1701 р,, грамотою царя статус вищого навчального закладу (академії) було підтверджено. Закрито Києво-Могилянську академію було у 1817 р.
Організація навчання.
До 80-х рр. XVII ст. термін навчання тривав 8 р. (пізніше -12 р.). Він поділявся на 8 класів-циклів - 4 граматичних, поетики, риторики, філософії, богослов'я. До граматичних класів (молодші) належали: фара (чи аналогія) - підготовчий; інфіма, граматика, синтаксима (в них вивчали мови, арифметику, геометрію, нотний спів, катехізис). „Євхаристеріон” говорить про викладання в лаврській школі І І.Могили семи вільних наук, а такожбогослів'я. Велика увага в Києво-Могілянській академії приділялась вивченню мов, особливо латинській. Для цього штучно створювалось латинське мовне середовище як на навчанні, так і в бурсі.
У класі поетики (навчання тривало 1 рік) вивчали мистецтво складати вірші, види і жанри поетичних творів. Багато випускників та викладачів Києво-Могилянської академії стали відомими поетами та драматургами: Д.Туптало. С.Полоцький, Ф.Прокопович, Л.Баранович та ін..
Києво-Могилянська академія і розвиток освіти.
Є.Славинецький заснував першу в Росії греко-латинську школу і був її ректором; С.Полоцький у Москві заснував школу - попередницю Слов'яно-греко-латинської академії. Випускники Києво-Могилянської академії були засновниками шкіл в Могилеві, Холмогорах, Ростові Великому, Тобольську, Смоленську, Архангельську. Іркутську, Твері, Білгороді, Суздалі, Петербурзі. Слов'яно-греко-латинську колегію в Ясах заснував С.Почаський. Школу в Карловицях реорганізував М.Козачинський.
Острозька та Києво-Могилянська академії сьогодні.
19 вересня 1991 р. розпорядженням Голови Верховної Ради України було відроджено Києво-Могилянську академію на її історичній території як незалежного вищого навчального закладу - Університету „Києво-Могилянська академія”, а 24 серпня 1992 р. відбулось його офіційне відкриття і посвята в студенти перших вступників.19 травня 1994 р. указом Президента України Києво-Могилянській академії було надано статус Національного університету. 12 квітня 1994 р. президент України Л.Кравчук підписав указ про створення Острозького колегіуму. Другий президент України Л.Кучма, 5 червня 1996 р. підписав указ про іменування Острозького колегіуму з метою відновлення історичної назви Острозькою Академією. Академії указом Президента було надано статус університету (22.01.2000), а згодом (30.10.2001)- національного університету.