ТОП 10:

Англійська література 1 половини 20 ст. модернізм та реалізм. Д. джойс як творець модерністського роману 20 ст.



Модерні́зм (фр. modernisme), у мистецтві загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності...

Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найбільш визначних — імажинізм та футуризм, акмеїзм та експресіонізм, сюрреалізм та «театр абсурду», дадаїзм та «новий роман». Деякі з них охопили не тільки літературу, а й інші види мистецтва (експресіонізм, сюрреалізм, футуризм поширилися також на образотворче мистецтво, музику, театр), проникли в кіно й на телебачення.

Не існує одностайної думки щодо виникнення модернізму. Тривалий час вважалося, що зародився він у Франції в 70-х роках XIX століття, а проявами модернізму були імпресіонізм і символізм.

Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною. Модернізм зовсім не покликаний бути мистецтвом для широких мас, а навпаки. Відомий іспанський філософ та мистецтвознавець Хосе Ортега-і-Гассет зазначає: «Модерністське мистецтво має маси проти себе, і воно завжди буде мати їх проти себе. Воно, по суті, чуже народові й більш того, воно вороже народові». Модернізм ставить собі за мету бути «мистецтвом для митців, а не для мас людей. Це буде мистецтво касти, а не демократичне мистецтво». Втім, принцип цей не є для модернізму абсолютним. Винятком з «антидемократичного» правила може слугувати теорія і творча практика унанімістів та експресіоністів

Модернізм затверджує примат форми над змістом. Іноді форма модерністського твору є самодостатньою та абсолютизованою (футуризм, «новий роман»), іноді — підкорена формі категорія змісту є також важливою (екс­пресіонізм, екзистенціалізм). Один з теоретиків модернізму К. Фідлер проголошує: «В художньому творі форма повинна сама по собі утворювати матеріал, заради якого й існує художній твір. Ця форма, що водночас є і матері­алом, не повинна виражати нічого, окрім себе самої... Зміст художнього твору є ніщо інше, як саме формоутво­рення».

Література модернізму є рішучим протестом і запереченням художніх принципів реалізму й натуралізму з їхнім зверненням до реальної дійсності, життєподібністю, демі-фологізмом, аметафізичністю. Той же К. Фідлер зауважує: «Мистецтво аж ніяк не покликане проникати в низьку дійсність, що є дійсністю всіх людей...» Але в той же час модернізм не приймає романтичної втечі від дійсності. Мистецтво, за виразом Фідлера, не має «сумнівного покликання врятувати людей від дійсності, виходячи з казкового королівства». Якщо донині, зазначає теоретик, точилися суперечки «за право виражати сутність художньої діяльності» — «наслідування чи перетворення дійсності» (тобто, як бачимо, суперечка реалістів з романтиками), то модернізм на місце цих традиційних двох принципів висуває свій, третій, — «створення нової дійсності». На зміну реалістичній та натуралістичній об'єктивності приходить модерністська художня суб'єктивність. Модер­ністів не цікавить предметний світ — він завжди ними деформується та абсурдизується. І ця «нова дійсність» є для митців-модерністів абсолютно реальною. Чим неправдоподібнішою є картина світу, тим вірогіднішою вона стає для модерністів. Загалом вони виступили проти реалістичного, здебільшого життєподібного відтворення дійсності. Реалізм для модерністів — це лише один з можливих засобів відображення світу. Але справжньої реальності — ірраціональної, метафізичної, непізнаванної та, врешті-решт, ірреальної — реалізм не досягає. Американський літературознавець Дж. Е. Міллер слушно зауважив, шо «модернізм можна вважати бунтом проти „реалізму", але не проти „реальності". Реальність слід знаходити не в узгоджених зовнішніх подіях, а в потоці свідомості, що виникає в зіткненні з цими подіями, які швидко обираються, набирають певної форми, викликають переживання».

«Потік свідомості», про який пише американський дослідник, є одним з основних художніх прийомів літератури модернізму. Термін цей належить відомому психологові та філософові В. Джемсу. Класичними зразками застосу­вання потоку свідомості в модерністській літературі є романи «Улісс» Джеймса Джойса, «У пошуках втраченого часу» Марселя Пруста, «Місіс Деллоуей» Вірджинії Вулф.

Іншим популярним художнім прийомом модернізму є монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва (фільми Сергія Ейзенштейна). Він заснований на поєднанні різнорідних тем, фрагментів, образів. У футуризмі, дадаїзмі, «театрі абсурду» монтаж виступає як засіб пізнання світу: створюючи абсурдний образ, він наочно показує обрис безглуздого світу. Нерідко монтаж тісно пов'язаний з прийомом внутрішнього монологу. Так, аналізуючи Джойсів «потік свідомості», С. Хоружий пише: «...зберігаючи основні ознаки внутрішнього мовлення, Джойс в той же час піддає його операції монтажу: проводить в його масиві жорсткий відбір, виганяє будь-який баласт і формує нове мовлення, згущене та високоорганізоване. Спільність з методом монтажу Ейзенштейна тут цілковита; обидва митці досягають такої виразності та життєвості свого матеріалу, якою ніколи не володіє реальне, незмонтоване життя».

Модерністи віддають перевагу умовним формам, що, однак, зовсім не виключає використання засобів цілком життєподібних. Проте нерідко саме життєподібні елементи творів модернізму створюють ефект ірреального, неправдоподібного. Фантастика тісно пов'язана з реальністю в мистецтві модернізму. І, за словами Д. Затонського, «найбільш неймовірне, безглузде та незрозуміле відбувається в буденній, тривіальній обстановці. Вторгнення фантастичного аж ніяк не супроводжується барвистими романтичними ефектами, а оформлюється як найприродніша річ у світі, що не викликає ні в кого подиву». Яскравим прикладом цього є твори Франца Кафки.

Нерідко модерністи руйнують традиційні конструктивні елементи твору. їхнім творам може бракувати сюжету й композиції, художнього часу та простору, персонажів і дії. На всю художню діяльність модерністів поширюється «тотальна» іронія. Згідно з цим, постійно натрапляємо на пародію та алюзію, оголення прийому та акцентацію на «зробленості» твору, елементи гри та ілюзії творчості.

Модернізм створює власні міфи, твори його нерідко перетворюються на міфологеми. «Замість розповідного методу ми можемо використовувати тепер міфічний метод», — писав один з найвизначніших модерністів XX століття Томас Стернз Еліот. Міфотворчими є твори Дж. Джойса та А. Бєлого, Г. Мейрінка та В. Хлєбникова, Т. С. Еліота та Ε. Паунда, Д. Буццаті таX. Л. Борхеса. Процес модерністської творчості, зазначав Д. Затонський, «є процесом перетворення реальних явищ, подій, проблем на ідіоми, символи, знаки — тобто абстрактні форми, що не відображають дійсності, а лише її символічно моделюють, створюють дещо подібне до адекватного їй душевного настрою».

Реалізм див. 1 питання

Джеймс Джойс - один з основоположників модерністського роману, поетика якого значно вплинула на розвиток не лише цього жанру, а й всього літературного процесу. Його спадщина є відображенням творчої свідомості нашої епохи. Він відкрив новий вимір реальності - духовність, в якій поєднані різні часи, культури, простори. Творчість Джойса сприяла інтелекуталзіацїі літератури ХХ ст., її зв'язок з філософією і психологією.
Джеймс Джойс посідає унікальне місце не тільки в історії ірландської, а й світової літератури: він став творцем визначного всім світом шедевра, який С.Хемінгуей назвав "великою книгою", - роману "Улісс". Цей твір, як і "Поминки по Фіннеганові", суттєво впливає на творчість багатьох видатних письменників Америки та Західної Європи, починаючи з 20-х рр.. і до сьогодні. Творчий метод і літературна техніка Джойса були використані всіма письменниками, які визнали вчення З.Фрейда, і порадили в літературі модерністські пошуки та видатні знахідки, серед них і новий роман. Вплив Джойса відчутний у творчості Еліота і його послідовників, в творах Вірджинії Вулф, С.Бек кета, Е.Хемінгуея, Дж.Стейнбека, В.Фолкнера, Т.Манна та багатьох інших письменників. Покоління модерністів, та й не тільки вони, виховувалися на книгах Джойса.
Звернення до міфа з метою глибокого осмислення в романі "Улісс" є ще одним видатним відкриттям Джойса, яке поряд з іншими забезпечило йому унікальне місце в історії світового письменництва і знайшло широке застосування у творчості видатних майстрів художнього слова: Т.Манна, Дж.Апдайка, Габріеля Гарсіа Маркеса, Вільяма Фолкнера та інших.
4. Американська література 1 половини 20 ст. «втрачене покоління» і творчіть Хемінгуея. Характеристика стилю письменника на прикладі одного з творів.

У першій половині XX ст. в США спостерігався бурхливий літературний розквіт. Відомим американським романістом був Теодор Драйзер, автор романів «Дженні Герхардт», «Сестра Керрі» та «Американська трагедія».
У 1925 р. вийшов у світ роман Френсіса Скотта Фіцджеральда «Великий Гетсбі», який відразу ж знайшов прихильність у читачів.
Видатне місце у світовій літературі XX ст. посідає Ернест Хемінгуей, автор загальновідомих антивоєнних творів «Прощавай, зброє!», «По кому подзвін», збірки новел «Сніги Кіліманджаро». У США творили в цей період Вільям Фолкнер (романи «Святилище», «Світло в серпні» та інші), Ерскін Колдуелл, відомий такими художніми творами як збірка новел «Американська земля», романами «Лампа горить цілу ніч», «Біля свого порога» та іншими. Поет Роберт Фрост представлений збірками поезій «На північ від Бостона», «Нью-Гемпшір», «Струмок, що тече на захід», а Едгар Лі Мастере збіркою «Антології Спун-Рівер». Одним із найвідоміших письменників США став Річард Райт, автор книги оповідань «Діти дядька Тома». У 1930 р. Нобелівська премія з літератури була присуджена видатному американському романісту Сінклеру Льюїсу за романи «Головна вулиця», «У нас це неможливо» та інші.
У 1936 р. фалангістами генерала Франку був розстріляний відомий іспанський поет і драматург Федеріко Гарсіа Лорка. Його збірки поезій «Поема про канте хондо», «Пісні», «Циганське романсеро» читала вся Іспанія.
Поет, драматург, лауреат Нобелівської премії, італійський письменник Луїджі Піранделло увійшов у світову літературу завдячуючи своїм драмам «Шестеро персонажів у пошуках автора», «Генріх IV», «Сьогодні ми імпровізуємо» та інші.
Австрійська література міжвоєнного періоду відома творчістю письменників Стефана Цвейга (новели «Гувернантка», «Двадцять чотири години з життя жінки», «Амок», романи «Марія Стюарт» та «Магеллан») та Густава Мейрінка (романи «Голем», «Білий домініканець», «Ангел Західного вікна»).
Світ містики, фантазії, літературного модернізму перед читачем поставав у творах відомого німецького письменника, котрий жив у Чехії, Франца Кафки. У 1915 p. він став лауреатом премії Фонтане. Найвідомішими є його три незакінчених романи: «Америка», «Процес», «Замок» та численні притчі й новели, серед яких блискучий твір-притча «Прогулянка в гори».
Скандинавська література збагатила у міжвоєнні роки світове письменство широковідомим іменем датського письменника Мартіна Андерсена-Нексе, автора роману «Пелле-завойовник», що вийшов у світ в 1921 р. Видатним письменником Швеції був лауреат Нобелівської премії Пер Лагерквіст. Уже в збірці «Залізо і люди», якою дебютував автор, читач побачив непересічний талант молодого письменника. Одвічні питання боротьби добра і зла відображені в його філософській повісті «Вічна посмішка». Широковідомими творами Лагерквіста стали повість «Кат», оповідання «Військовий похід дітей», роман «Карлик». Морально-етичні проблеми завжди знаходяться в центрі усіх творів цього письменника. Видатний норвезький поет Нурдаль Гріг загинув, захищаючи свою батьківщину від фашизму. Його вірш «Кращі» відомий кожному норвежцю, а кантата «Норвегія» стала гімном поета рідній землі. З палаючого літака Н. Гріг послав останню радіограму: «Після війни неухильно, щоденно боріться за мир, тому що в дні, коли ви не боретесь за мир, ви допомагаєте війні». Збили його у небі над Берліном у 1943 р.
Болгарський поет Нікола Вапцаров був лівим за політичними поглядами і виступав проти монархічного режиму. У 1940 р. вийшла його єдина за життя збірка віршів «Пісні мотора». За участь в русі Опору поет був розстріляний 23 липня 1942 р. у Софії.
Польські поети і письменники у своїх творах відобразили протиріччя суспільного розвитку батьківщини. Література Польщі у міжвоєнний період представлена творами С Жеромського, Ю. Тувима, В. Реймонта, В. Домбровського, Я. Івашкевича. Юліан Тувим був одним із засновників літературної групи «Ска-мандр». Відомими творами поета є збірки віршів «Підстерігаю богів», «Четвертий том віршів». Писав Тувим і для дітей. Уже після війни вийшла його знаменита поема «Квіти Польщі». У 1924 р. за роман «Мужики», який був опублікований у 1901 р., Реймонт був удостоєний Нобелівської премії з літератури.
Чеський письменник Карел Чапек був представником філософсько-гротескної лінії в літературі XX ст. В його творах знайшла відображення концепція етичного релятивізму (тобто – відносності). Найвідомішими є його романи «Фабрика Абсолюту», «Кракатит», «Засіб Макрополуса», роман-притча «Війна з саламандрами» та інші. Відомими письменниками стали й Ярослав Гашек з його «Бравим солдатом Швейком» та Юліус Фучік, що написав у тюрмі «Репортаж із зашморгом на шиї». Загинув він від рук гестапо в 1943 р.
Чимало поетів і письменників жило й працювало в новоствореній після першої світової війни Югославії. Це А. Шимич, Б. Нушич, Д. Максимович, М. Крлежа, ї. Андрич та інші. Світову славу Іво Андричу принесли його романи «Травницька хроніка» та «Міст на Дріні», він став відомим і як новеліст. За видатні заслуги в літературі І. Андрич у 1961 р. нагороджений Нобелівською премією.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.179.0 (0.007 с.)