Синергетика: шляхи розвитку складноорганізованих систем.

Синергетика: шляхи розвитку складноорганізованих систем.

Синергетика розглядає Універсум як складноорганізований, відкритий, є не усталеним, а тим, що знаходиться в становленні; не є просто існуючим, а безперервно виникаючим світом. З виникненням синергетика радикально змінилось розуміння стосунків між гармонією та хаосом, упорядкованістю та безладдям: виявилось, що хаос не є абсолютною антитезою гармонії і результатом руйнівних сил, як це здавалося раніше, а перехідним станом від одного рівня упорядкованості до іншого, більш високого типу гармонії. Такий висновок, одержаний при вивченні термодинамічних систем, відразу ж розповсюджений фундаторами синергетики — Іллею Пригожиним, Гансом Хакеном, Сергієм Кур-дюмовим - на соціокультурні процеси.

В межах сучасної наукової картини світу стверджується уявлення, що в розвитку складноорганізованих систем існує два рівня їх еволюції.

- Для одного з них характерна усталеність, лінійність та передбачуваність

- Для іншого - неусталеність та нелінійність. Поведінка системи на такому етапі - етапі неусталеності та нелінійності, як правило, описується нелінійними рівняннями. Звідси випливає фізичний сенс нелінійності - множині рішень нелінійного рівняння відповідає множина шляхів еволюції системи, що описується нелінійними рівняннями.

Тому однією із центральних для сучасної концепції самоорганізації є ідея про поле шляхів розвитку — потенційно існуючому спектрі структур, які можуть виникнути в процесі змін систем, що самоорганізуються. Тобто відкрита нелінійна система в стані неусталеності є носієм багатоманіття пізніх форм майбутньої організації.

В світоглядному розумінні ідея нелінійності може бути експлікована через усвідомлення відсутності жорсткої визначеності розвитку, відсутності єдиного еволюційного шляху та ствердження ідеї багатоваріантності, альтернативності шляхів еволюції. Ідея багатоваріантності процесів розвитку органічно зв'язана з проблемою вибору того чи іншого шляху розвитку із спектру можливих альтернатив. Допускається існування таких біфуркаційних станів (точок розгалуження), з яких навіть при відсутності стохастичних факторів матеріальний об'єкт може перейти в множину нових станів. В такому випадку нелінійна система не жорстко дотримується приписаних їй шляхів, а нібито «блукає по полі можливого», актуалізує, виводить на поверхню лише один із можливих шляхів, до того ж кожного разу випадково, тобто в реальній картині буття присутня випадковість, нестабільність. Сучасна наука, отже, знову відкриває випадковість як важливий і необхідний елемент світу

Дослідження в межах синергетики свідчить про те, що саме випадковість визначає можливі блукання по полю можливих шляхів розвитку: яку із можливих структур вибере система, по якому шляху піде її дальший розвиток чи навіть відбудеться її розпад - все це залежить від випадкових факторів і передбачити наперед неможливо.

Чим складніша система, тим більше існує різноманітних типів флуктуацій, що можуть загрожувати її стабільності. Система, переходячи через поріг стабільності, потрапляє в критичний стан, який називають точкою біфуркації (точкою розгалуження). Саме в такій точці система стає нестабільною стосовно флуктуацій і може перейти до нової сфери стабільності, тобто до формування нового стану.

Загальнонаукові методи і прийоми дослідження.

 

 

Синергетика: шляхи розвитку складноорганізованих систем.

Синергетика розглядає Універсум як складноорганізований, відкритий, є не усталеним, а тим, що знаходиться в становленні; не є просто існуючим, а безперервно виникаючим світом. З виникненням синергетика радикально змінилось розуміння стосунків між гармонією та хаосом, упорядкованістю та безладдям: виявилось, що хаос не є абсолютною антитезою гармонії і результатом руйнівних сил, як це здавалося раніше, а перехідним станом від одного рівня упорядкованості до іншого, більш високого типу гармонії. Такий висновок, одержаний при вивченні термодинамічних систем, відразу ж розповсюджений фундаторами синергетики — Іллею Пригожиним, Гансом Хакеном, Сергієм Кур-дюмовим - на соціокультурні процеси.

В межах сучасної наукової картини світу стверджується уявлення, що в розвитку складноорганізованих систем існує два рівня їх еволюції.

- Для одного з них характерна усталеність, лінійність та передбачуваність

- Для іншого - неусталеність та нелінійність. Поведінка системи на такому етапі - етапі неусталеності та нелінійності, як правило, описується нелінійними рівняннями. Звідси випливає фізичний сенс нелінійності - множині рішень нелінійного рівняння відповідає множина шляхів еволюції системи, що описується нелінійними рівняннями.

Тому однією із центральних для сучасної концепції самоорганізації є ідея про поле шляхів розвитку — потенційно існуючому спектрі структур, які можуть виникнути в процесі змін систем, що самоорганізуються. Тобто відкрита нелінійна система в стані неусталеності є носієм багатоманіття пізніх форм майбутньої організації.

В світоглядному розумінні ідея нелінійності може бути експлікована через усвідомлення відсутності жорсткої визначеності розвитку, відсутності єдиного еволюційного шляху та ствердження ідеї багатоваріантності, альтернативності шляхів еволюції. Ідея багатоваріантності процесів розвитку органічно зв'язана з проблемою вибору того чи іншого шляху розвитку із спектру можливих альтернатив. Допускається існування таких біфуркаційних станів (точок розгалуження), з яких навіть при відсутності стохастичних факторів матеріальний об'єкт може перейти в множину нових станів. В такому випадку нелінійна система не жорстко дотримується приписаних їй шляхів, а нібито «блукає по полі можливого», актуалізує, виводить на поверхню лише один із можливих шляхів, до того ж кожного разу випадково, тобто в реальній картині буття присутня випадковість, нестабільність. Сучасна наука, отже, знову відкриває випадковість як важливий і необхідний елемент світу

Дослідження в межах синергетики свідчить про те, що саме випадковість визначає можливі блукання по полю можливих шляхів розвитку: яку із можливих структур вибере система, по якому шляху піде її дальший розвиток чи навіть відбудеться її розпад - все це залежить від випадкових факторів і передбачити наперед неможливо.

Чим складніша система, тим більше існує різноманітних типів флуктуацій, що можуть загрожувати її стабільності. Система, переходячи через поріг стабільності, потрапляє в критичний стан, який називають точкою біфуркації (точкою розгалуження). Саме в такій точці система стає нестабільною стосовно флуктуацій і може перейти до нової сфери стабільності, тобто до формування нового стану.