Раціональність як спосіб відношення людини до світу.

Раціональність - це, перш за все певний спосіб вписування людини в світ. Раціональність - це таке вписування в світ, яке опосередковано попередньою роботою в розумовому, ідеальному плані і пов'язане з користю, надійністю, доцільністю і общезначимістью. Раціоналіст випереджає всі свої дії їх апробацією в розумовому, ідеальному плані. Спочатку трансформується реальна ситуація в ідеальний об'єкт, виробляються різного роду експерименти і прикидки і лише потім, отримавши задовільну схему діяльності, діє.

 

Раціональність постає як найбільш адекватний засіб проникнення на теоретичний рівень дослідження, де за видимістю дослідник намагається розпізнати сутність, основу, причину і закономірність даного феномена. Раціональність - здатність мислити і діяти на основі розумних норм, а в широкому сенсі - відповідність діяльності розумним правилам

Поняття "раціональне" багатогранне. Раціональність наукова, філософська, релігійна - не альтернатива, а межі єдиного і багатоликого людського розуму. Виявляючи специфіку цих особливостей раціональності, слід звернути увагу на пріоритети, акценти, цінності, які визначають той чи інший тип раціональності. В даний час проведені серйозні дослідження з проблеми історичних типів наукової раціональності (М. К. Мамардашвілі, B.C. Швирьов, Е.Ю. Соловйов, В.О. Лекторский, П.П. Гайденко, А.П. Огурцов, B.C. Степін

Наукова раціональність - вищий і найбільш автентичний вимогам закономірний тип свідомості і мислення. Ототожнюється і з доцільністю. Раціональний спосіб вписування людини в світ опосередкований роботою в ідеальному плані.Найчастіше виділяють три типи наукової раціональності - класичну, некласичну і постнекласичну.Класичного типу раціональності притаманні: 1) прямий онтологізм, коли знання безпосередньо співвідноситься з реальністю; 2) монотеоретизм - в основі лежить єдина теорія; 3) об'єктивізм - усунення з теорії все, що пов'язано з суб'єктом пізнання. Класичний тип абсолютизує тотожність мислення і буття, здатність розуму будувати на основі його власних вихідних посилок єдину, безумовно правильну, ідеальну модель дійсності, що забезпечує осягнення істини.

Некласичного типу раціональності (початок XX в.) Властиві: 1) методологізма - зміст знання залежить від методу і засобів пізнання; 2) політеоретизм - допущення співіснування декількох теорій, що описують реальність; 3) неусувне суб'єкта з процесу пізнання. Некласичний тип враховує вплив на зміст знань про об'єкт використовуваних діагностичних засобів і процедур, що ставить під сумнів абсолютну тотожність мислення і буття.

Постнекласичний тип наукової раціональності визнає: 1) принципово непереборну залежність мислення суб'єкта пізнання від його життєвих ціннісно-цільових установок, як свідомих, так і несвідомих; 2) розбіжність ідеальних моделей, що виробляються розумом, з реальним світом. Абсолютизація мислення і буття розцінюється тут як дискримінація ірраціональних і внераціональних форм пізнавальної діяльності.

28 Вчення про "ноосферу" В. Вернадського та її значення для розв'язання сучасних глобальних проблем

Основою теорії ноосфери у вченні В. Вернадського є особлива частина організованої біосфери, яка з'явилась в еволюційному процесі Землі та в історії людства, тобто людська діяльність, що постала як нова геологічна сила. Ноосфера, яка є закономірним етапом розвитку системи “біосфера і людство”, є таким ступенем її організованості, за якого людська діяльність, ґрунтуючись на природних продуктивних силах біосфери, розширяє можливості розвитку останньої. Вчення про ноосферу в концентрованому вигляді розкриває становлення нової форми організованості планетарних процесів, створеної розумною діяльністю людини. Наука, культура, мораль, вільна творча діяльність - це “додатки” ноосфери, фактори її становлення.

В ХХ столітті поряд з біосферою виникла техносфера. Техносфера - це галузь технічної діяльності людини на Землі і в космосі. Її утворення визначили еволюція біосфери і живих організмів, поява людини розумної, здійснення нею праці фізичної та інтелектуальної, суспільні організації

У творах В. Вернадського техносфера розглядається в її становленні і розвитку, діалектичному взаємозв'язку науки і практики. Говорячи про науково-технічну діяльність, В. Вернадський мав на увазі не лише виробничо-практичну, але й соціальну сферу життя людства. Велику роль у формуванні техносфери відіграє наукова думка, яка переробляє біосферу, будує і спрямовує технічну роботу людства. Наукова думка як глобальний геологічний фактор, вважав В. Вернадський, є активним агентом у системі ноосфери. Людина науково мислила і завдяки праці змінила біосферу, пристосувала її до себе і сама створила умови прояву властивої їй біохімічної енергії розмноження.

Тейяр де Шарден також вважав наукові дослідження та їхнє технічне впровадження важливим фактором формування ноосфери. Він вказував, що наука для людини - це “не побічне заняття, а суттєва форма діяльності, фактично природний вихід, відкриття для надлишку сил, що постійно вивільняються машиною”

У кінці ХІХ ст. Вернадський дійшов висновку, що історія науки і техніки є важливою проміжною ланкою між природознавством і філософією і має першорядне значення для формування наукового світогляду. Розкрити історію становлення, розвитку і трансформації наукового світогляду, рушійні сили і механізми корінних зсувів в уявленні людини про світ і її місце в ньому, простежити в деталях конкретні форми і обставини, в яких відбувались ці зсуви, переломи, перебудови в науковій картині світу - так розумів вчений мету і призначення історії науки і техніки. Розкриваючи минуле, вона допомагає вченому краще зрозуміти сучасне і побачити перспективу, охопити поглядом все поле науки, усвідомити її як живе, динамічне ціле, що перебуває у розвитку, усвідомити взаємозв'язки її галузей і місце своїх досліджень в ній, роль і призначення науки в суспільстві, її взаємостосунки з іншими сферами людської діяльності

В. Вернадський неодноразово підкреслював, що в становленні і розвитку ноосфери необхідно враховувати досягнення всіх наук, зокрема він надавав однакового статусу гуманітарним, природничим і технічним наукам, а також іншим сферам людської діяльності. Разом з тим, в його роботах відзначається особливий динамізм організованої наукової праці, вдосконалення техніки наукового дослідження, тобто методології науки в цьому процесі. “Науки про біосферу та її об'єкти, - писав він, - тобто всі науки гуманітарні без винятку, науки природничі у власному значенні слова (ботаніка, зоологія, геологія, мінералогія і т.п.), всі науки технічні - прикладні науки і в широкому розумінні - є галузями знання, які максимально доступні науковому мисленню людини. Тут зосереджуються мільйони мільйонів неперервно науково встановлених і систематизованих фактів, які є результатом організованої наукової праці, і нестримно ростуть з кожним поколінням, швидко і свідомо, починаючи з ХІ - ХVІІ століть”