Передумови наукових знань у стародавньому світі.

Від предків людина розумна успадкувала вміння трудитися, виготовляючи для цього найпростіші знаряддя праці. Однак протягом тридцяти тисяч років своєї історії вона могла лише здобувати для себе дарунки природи за допомогою власноруч виготовлених знарядь, але не вміла відтворювати природні блага. Тому життя людських колективів (общин) величезною мірою залежало від зовнішніх природних, зокрема кліматичних, умов, від наявності здобичі, від щасливого випадку. На величезних просторах Землі людей було дуже мало і їх чисельність майже не збільшувалася, а часом, мабуть, навіть зменшувалася.

У суворій боротьбі за існування розвинулися руки людини та її інтелект. Від випадкових і неусвідомлених застосувань палиць і каменів для захисту й добування їжі вона перейшла до виготовлення знарядь спочатку у вигляді грубо й примітивно оброблених шматків каменю й палиць, потім до все більш досконалих знарядь, лука та стріл, рибальських снастей, мисливських пасток — цих перших програмуючих пристроїв. Найбільшим досягненням людини стало добування й використання вогню. У ході цієї еволюції, що тривала тисячі й тисячі років, формувалася свідомість людини, розвивалася мова, накопичувалися уявлення про світ. Про величезну жадобу знань у первісних людей свідчать археологічні й етнографічні відомості. Багато з них свідчать про те, що потреба пізнання — одна з фундаментальних потреб людини, починаючи з епохи верхнього палеоліту. Духовний світ первісної людини, первісна свідомість, тобто свідомість людини епохи первісної родової общини, були дворівневими: рівень буденного, повсякденного знання, що нагромаджувалося стихійно;

рівень міфотворчості (міфології) як своєрідної "дотеоретичної" форми систематизації буденного, повсякденного знання;

Накопичені знання й практичні навички, які передавалися з покоління в покоління, створювали первісне тло майбутньої науки. Первісна буденна, повсякденна свідомість була досить ємною щодо змісту. Вона містила дуже багато конкретних знань про те середовище, у якому людина жила, боролася за своє існування, удосконалювала (хоч і повільно) знаряддя праці.

Люди, які жили в тайзі, відмінно знали її закони, природу, поведінку й звички тварин, безпомилково орієнтувалися на місцевості.

Первісна людина добре знала звички тварин, що дозволило пізніше перейти до їх одомашнення. Першою такою твариною був собака. Пізніше одомашнення тварин сприяло переходу від привласнюючого господарства до відтворюючого. Первісна людина добре зналася і на властивостях рослин, особливо лікувальних, наркотичних і токсичних. Вона не тільки накопичувала знання про флору й фауну, але й намагалася їх класифікувати.

Єдиним якісно новим археологічним матеріалом, що з'явився разом з новим біологічним видом людини, є зображення — скульптурні, графічні, малярські, геометричні знаки, а також зразки, створені за схожістю з предметами, що існують у природі. У первісному мистецтві набувають свого розвитку перші уявлення про навколишній світ. Вони сприяють закріпленню й передаванню первинних знань та навичок і є засобом спілкування між людьми, а також засобом боротьби з хаосом у самій людині і людському суспільстві.

У процесі історичного становлення первісна людина тривалий час орієнтувалася в навколишньому середовищі, відображаючи й фіксуючи лише якісні (а не кількісні) властивості предметів. При цьому, мабуть, важливу роль відігравала образна пам'ять: було цілком достатньо виділити й запам'ятати якісні ознаки речей.

Одна з особливостей первісної свідомості — формування здатності відображати й виражати кількісні характеристики дійсності. Проблема походження первісної здатності людини до рахунку — одна з найцікавіших у проблематиці первісної культури. Рахунок є, власне кажучи, першою теоретичною діяльністю розуму, абстрактною здатністю мислення. Розвиток здатності до рахунку — важливий показник рівня розвитку людської свідомості, її спроможності абстрагувати, узагальнювати, теоретизувати.

у системі свідомості первісної родової общини на рівні повсякденного стихійно-емпіричного знання було накопичено значний об'єм початкових відомостей про світ,

склалися важливі початкові абстракції (серед них — абстракція кількості), розроблено системи рахунку, календарі, зафіксовано найпростіші біологічні, астрономічні, медичні та інші закономірності. Раціональне знання, накопичене в епоху первісної родової общини, було тим підмурівком, на якому надбудовувалася й розвивалася протонаука давнього світу.