ТОП 10:

Охарактеризуйте становище західноукраїнських земель у 20 – 30-х роках ХХ століття.



Після закінчення першої світової війни згідно рішень паризької мирної конференції та Ризького мирного договору 1921 р. Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся і Холмщина опинилися у складі Польщі, Закарпаття у складі Чехословаччини, Північна Буковина і Придунайські землі у складі Румунії. Уряди цих країн не виконали рішення конференції щодо надання укр. населенню таких самих прав, якими володіли поляки, румуни, чехи і словаки. Дискримінаційна політика особливо чітко проявилася при формуванні органів влади та місцевого самоврядування. Українці не могли займати адміністративні посади в державних установах, офіцерські посади в армії.

У 1924р. польський уряд заборонив використання укр. мови в державних установах. Згідно з реформою школи укр. школи перетворювалися на двомовні з переважанням польської. У 1923 р. заборонено вживати слово «українець», натомість «русин», «руський». Таким чином проводилася політика поступової асиміляції українців і створення в майбутньому однонаціональної держави. З цією метою на територію Галичини, незважаючи на її аграрне перенаселення і хронічне безземелля переселялися польські колоністи – осадники. Польська колонізація спрямовувалася і на Волинь. Це загострювало міжнаціональні відносини і земельну проблему.

Польський уряд поділив країну на дві частини – Польщу-А (етнічні польські землі) і Польщу-Б (зах.-укр. і зах.- білоруські землі). В Польщі-Б свідомо гальмувалося промислове будівництво та інвестиції. Помітну роль відігравали тільки сировинні галузі – нафтодобувна, деревообробна, харчова. Характерною рисою економіки був її аграрний характер. 80% українців були селянами, національної буржуазії майже не було, робітники становили 4%. Провідну роль у суспільно-політичному житті відігравала інтелігенція, але на жаль вона становила 1% від населення краю.

Буковина в складі Румунії була економічно найвідсталішим регіоном, що пояснювалося відсталістю самої Румунії. Урядового фінансування майже не виділялося. Аналогічним було становище Закарпаття. Характерною рисою економічного життя було безробіття, особливо в роки великої кризи 1929 – 1932 рр. – у румунії 50 тис., у Чехословаччині 100 тис. чоловік.

Безземелля, безробіття посилювали еміграцію. За 1919 – 1939 рр. більше ніж 190 тис. західних українців емігрували за кордон.

Населення зах.-укр. земель було неоднорідним у релігійному плані. Українці Галичини були перважно греко-католиками, а Волині і Полісся – православними. В Румунії крім православя набуло поширення сектантство. Це давало можливість провокувати ворожнечу на релігійному ґрунті.

На Буковині також гостро стояло мовне питання. Укр. назви населених пунктів змінювалися на румунські. Українців називали «громадянами румунського походження, які забули рідну мову», назва «українець» заборонялася як неіснуюча. Майже припинилася видавнича діяльність.

У складі Чехословаччини українці не відчували такого віроломного насильства. Навпаки уряд сприяв розвитку укр. початкової і середньої освіти. Президент Бенеш навіть підтримував ідею федералізації Чехословаччини, де всі народи мали б своє самоврядування. У 1938 р. вдалося проголосити автономію Карпатської України на чолі з Августином Волошиним, але вже в березні 1939 р. її окупувала Угорщина. З окупацією Закарпаття Угорщиною тут не збереглося жодної укр. школи.

Уряди проводили шовіністичну політику, стимулюючи розгортання різних форм національно-визвольної боротьби українців. На Закарпатті та Буковині не було національних політичних партій, лише групи та осередки, тоді як на території Галичини політичний рух набув широкого розмаху – 12 політ. партій. . Він був представлений різними течіями:

Ліберальна течія. Найвпливовіша партія Українське національно-демократичне обєднання (УНДО) (Д.Левицький). Виступало за самостійну Україну, але боротися без використання терористичних методів. Складалося з інтелігенції. У 30-х рр. пішло на компроміс з польською владою, його перестали переслідувати, стало парламентською партією.

Ліва соціалістична течія. Радикальна партія (Макух, Бачинський) – автономія в складі Польщі, соціалістичні перетворення в економіці (справедливий поділ землі, обмеження приватної власності, відокремлення церкви від держави. Комуністична партія Західної України(утворилася в 1919 р., а в 1938 р. за вказівкою Сталіна була розпущена Комінтерном). Виступали за обєднання з рад. Україною, але голодомор і репресії змінили ставлення на негативне.

Радикальна течія. Була представлена переважно молодим поколінням, розчарованим поразкою укр. революції, яке зневірилося у парламентаризмі як формі боротьби і стояли на засадах радикального націоналізму. У 1929 р. відбулося обєднання молодіжних груп і Українського військового обєднання в Організацію українських націоналістів.Її очолив Євген Коновалець. В основі діяльності ідеологія інтегрального націоналізму, яку сформулював Дмитро Донцов, хоча членом ОУН ніколи не був. Головні ідеї: самовіддана боротьба за самостійну укр. державу, жертовність і виправдання будь-яких методів боротьби, нація – головна цінність, вождизм, влада однієї партії в укр. державі та інші. Дослідники розцінюють цю ідеологію як тоталітарну. Діяльність ОУН активізувалася коли її очолив С.Бандера. Ініціювали терористичні акти і вбивства багатьох польських чиновників.

В результаті розчленованості укр. земель виникло так зване українське питання. Члени ОУН намагалися розвязати його шляхом обєднання всіх земель у соборну державу нерадянського типу.ння

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.21.186 (0.003 с.)