Дайте характеристику перебігові суцільної колективізації в Україні, її результати.

Суть колективізації – перехід від індивідуальної форми господарювання на базі приватної власності до великотоварних колективних господарств на базі усуспільнення(фактично одержавлення) землі і основних засобів виробництва. Ленін вороже ставився до дрібновласницької стихії селянства, писав, що це «щодня, щогодини породжує капіталізм». Сталін називав колективізацію другою за значенням «революцією зверху».

Причини колективізації. Здійснення індустріалізації потребувало величезних коштів, джерелом яких було визначено село. Для цього планувалося створення великих господарств, яким доводилися державні плани хлібозаготівель, обовязкових до виконання.

Сільське господарство за характером і темпами розвитку відставало від промисловості і гальмувало здійснення планів індустріалізації.

Хлібозаготівельна криза 1927 – 1928 рр., яка виникла через низькі закупівельні ціни держави на хліб і небажання селян продавати його державі за збитковими цінами. Це спричинило згортання непу і повернення до продрозверстки, тобто створення спеціальних продовольчих загонів, які насильно вилучали хліб у селян. У січні 1928 р. ЦК ВКП(б) приймає рішення про необхідність форсованої колективізації.

Суцільна колективізація розпочалася в 1929 р., названому «роком великого перелому». 5 січня 1930 р. у постанові ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації» було визначено, що в Україні кол-я має завершитися восени 1931 р. або навесні 1932 р.

Партійно-державний апарат України виступив з гаслами прискорення колективізації, її «шалених темпів». 24 лютого 1930 р. генеральний секретар ЦК КП(б)У С.Косіор підписав директиву місцевим парторганізаціям про необхідність провести кол-ю за 1 або 1,5 роки.

Початок кол-ї показав, що селяни не бажають усуспільнювати реманент, худобу. На лютий 1930 р. було забито 15 мільйонів голів худоби, щоб не здавати її в колгосп. Більшовицьку владу не влаштовувало, що колгосний рух підтримала тільки сільська біднота. При проведенні кол-ї були допущені принципи добровільності вступу, застосовувалися шантаж і насильство: хто не вступав, прирівнювався до ворогів рад. влади. З грудня 1929 р. органи влади перейшли до відкритого терору проти селян, що протистояли кол-ї: розстріли, увязнення, заслання. В українське село партійне керівництво послало 7,5 тисяч робітників для прискорення темпів кол-ї.

В 1930 р. було проведено дві хвилі розкуркулення. Заможне селянство яке становило за різними оцінками від 3,5 до 4,2 %, оголошувалося головним організатором саботажу кол-ї і антирадянської пропаганди. Родини куркулів позбавлялися майна і більшість депортувалася в райони Півночі. Розкуркулення торкнулося і багатьох середняків, яких називали підкуркульниками. Близько 1,5 млн. чоловік стали жертвами розкуркулення.

По всій Україні фіксувалися масові невдоволення, ширився повстанський рух, спрямований проти насильницької кол-ї. В Україні було зафіксовано 4 тисячі повстань. 2 березня 1930 р. в газеті «Правда» опублікували статтю Сталіна «Запаморочення від успіхів», у якій він усю відповідальність за перегини перекладає на місцеве керівництво. Селяни зрозуміли цю статтю як сигнал до припинення кол-ї і почався масовий вихід з колгоспів. В Україні кількість таких селян становила 50%.

Але вже у вересні 1930 р. відновився наступ на селян-одноосібників. У результаті до кінця 1932 р. в УКраїні було колективізовано майже 70% селянських господарств. У 1933 р. від форсованих темпів кол-ї відмовилися. Одноосібники обкладалися високими податками і або вступали в колгоспи, або йшли працювати на промислові підприємства. У 1935 р. був прийнятий новий Статут сільськогосподарської артілі. Він закріпив нові відносини на селі, визначив принципи виробництва і розподілу продукції, гарантувавіснування особистого підсобного господарства колгоспників, дозволяв колгоспам продавати лишки продукції на ринках.

Наслідки і результати кол-ї. Політику кол-ї дослідники назвали «розселянюванням країни». Селянин, позбавлений власності на землю перестав бути господарем, перетворився на найманого робітника, втратив інстинкт «відповідального власника». Помітним явищем стала безгосподарність, втрата інтересу до суспільного виробництва, траплялася незорана й незасіяна або погано оброблена земля.

Утворилися великотоварні господарства, які відповідали інтересам індустріалізації. Вони інтегрувалися в планову економіку.

Плани хлібозаготівель коректувалися в бік збільшення, що не давало можливості колгоспам економічно зміцнюватися. Зате експорт зерна зростав.

В 1932 р. запроваджена паспортна система, яка не дозволяла селянам залишати колгоспи. Рівень матеріально-побутового забезпечення селян порівняно з містом був надзвичайно низьким.

Найдраматичнішим наслідком кол-ї в Україні був голодомор 1932 – 1933 рр., викликаний непосильними планами хлібозаготівель. Кількість жертв обчислюється за різними підрахунками дослідників від 3,5 млн. до 10 млн. чоловік. Демографічна катастрофа незворотно вплинула на генофонд нації, зламала волю і посіяла страх у душах людей.

З 2000 р. згідно з Указом Президента України щороку четверта субота листопада відзначається як День памяті жертв Голодомору і політичних репресій. 28 листопада 2006 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні» який кваліфікує його як геноцид укр. народу. Актуалізація цієї проблеми у звязку з відзначенням 75 роковини Голодомору у 2007 – 2008 рр. та звернення до країн світу визнати Голодомор геноцидом укр. народу (визнали парламенти США, Канади, Австралії, Естонії, Італії, Литви, Грузії, Польщі, Угорщини, Аргентини) посилили не тільки наукові дискусії, але й політичні. Так компартія України не визнавала й не визнає самого факту голодомору. Аналогічну позицію займає нинішня партія влади, яка представлена партією регіонів. Категорично відкидає таке трактування Росія. наголошуючи, що масштаби голодомору були однаковими і в Росії, і в Казахстані, і в Україні. Питання голодомору є серед тих, щодо яких має бути вироблена спільна укр.-рос. оцінка в нових підручниках з історії, над чим працює міністерство освіти України. Більшість укр. істориків займають принципову україноцентричну позицію. Серед провідних укр. дослідників теми колективізації і Голодомору слід назвати С.Кульчицького, В.Марочка, О.Веселову, Ю.Шаповала, О.Мовчан, Є.Шаталіну, В.Васильєва та ін.