ТОП 10:

Визначити і охарактеризувати основні етапи створення і діяльності Української Повстанської армії у роки другої світової війни.



Це одне з найбільш політизованих і дискусійних питань у сучасній вітчизняній і зарубіжній історіографії. Належить до переліку тих питань, на які відповідно до поглядів офіційних представників діючої влади, серед них і міністра освіти України, має бути вироблена компромісна оцінка спільно з російськими істориками. Суть проблеми полягає у закладеній радянською історіографією безальтернативній оцінці УПА як колаборантів, нацистських посібників, яка була створена нацистами для боротьби з радянськими партизанами і Червоною армією, ставили знак рівності між УПА і такими колаборантськими формуваннями як дивізія СС «Галичина», Буковинський курінь, Українська національна армія (УНА). Термін «бандерівці» став синонімом бандитизму і антирадянщини.

Колишні учасники УПА з перших років незалежності вимагали визнати їх учасниками антифашистського Руху Опору і прирівняти до статусу радянських ветеранів. Значна частина укр. істориків, політиків, громадськості підтримували цю думку, схиляючись до висновку, що ці формування мали на меті й політичні цілі, а саме створення самостійної соборної Української держави нерадянського типу, тобто боролися за незалежність, яка в 1991 р. стала доконаним фактом. Неодноразово наголошував на ідеї суспільного порозуміння і примирення попередній президент В.Ющенко. Зявилася велика кількість публікацій контроверсійного змісту. Українським читачам стали доступними багатотомний «Літопис УПА», мемуарна література, що виходила в українській діаспорі.

В 1997 р. за розпорядженням президента Л.Кучми створили урядову комісію для вивчення проблеми ОУН і УПА в роки другої світової війни, яка в свою чергу сформувала робочу групу істориків на чолі з С.Кульчицьким. Результатом її роботи стали виявлення архівних документів, зокрема, архівів СБУ, монографії і збірники статей, наукові конференції і круглі столи». Це насамперед праці А.Кентія, І Патриляка, Ю,Киричука, Ю.Шаповала, О.Лисенка, В.Вятровича та інших. У 2000 і 2005 рр. опубліковані у формі окремих брошур «Висновки робочої групи істориків». Зазначається, що націоналістичну течію слід визнати окремою самостійною течією українського Руху Опору; на початку війни вона була неоднорідною; не всі націоналістичні збройні формування мали антифашистську спрямованість; ОУН і УПА слід розрізняти як політичну силу і військове формування; організатором УПА є ОУН-б ( бандерівське крило), а не німецький абвер; окремі ситуативні компроміси з німецьким військовим командуванням мали місце в другій половині 1943 р., які полягали в униканні збройних сутичок з німцями з метою збереження живої сили; сталінський режим був визнаний більш небезпечним для справи боротьби за самостійність України та ін. Загалом дискусії з цього питання не вичерпані.

Націоналістична течія українського Руху Опору у своєму формуванні пройшла кілька етапів.

І етап: літо 1941 – літо-осінь 1942 рр.У цей період націон. партизанський рух ще не був однорідним. У серпні 1941 р. на Волині зявилися антирадянські збройні формування під керівництвом Т.Бульби-Боровця під назвою «Поліська Січ» у кількості 2 – 3 тис. осіб. Т.Бульба-Боровець оголосив себе ідейним спадкоємцем і продовжувачем справи Симона Петлюри.Січовики боролися проти решток підрозділів Червоної армії, які залишилися на Волині після загибелі Південно-Західного фронту. Коли ж німці спробували розпустити це формування, воно перейшло до партизанської боротьби, спрямованої як проти радянських партизанів, так і проти німців, і назвали себе Українська Повстанська армія (УПА). Назва УПА відображала не стільки реальний стан справ, скільки мету, яку ставив перед собою Бульба-Боровець.

Обидві течії ОУН – бандерівців і мельниківців - спочатку вважали за недоцільне створювати власні військові формування, але після репресій німців над учасниками проголошення Укр. самостійної держави у Львові 30 червня 1941 р. зникли ілюзії про сприяння Німеччини у розбудові укр. державності – заарештовано близько 300 чоловік, 15 активістів розстріляно у Кракові, в концтабір Заксенхаузен потрапили С.Бандера і двоє його братів, ярослав Стецько, Микола Лебідь та ін.. Особливо активно в цьому напрямку діяла ОУН-б. Її члени після цього пішли у підпілля і почали підготовку до збройної боротьби з гітлерівцями (збирання зброї, військові школи, агітація).

Отже в 1941-1942 рр. опір німецькій владі був ще слабо організований, але з середини 1942 р. ОУН-б взяла курс на створення партизанських загонів та підпорядкування собі усіх нерадянських паттизанських формувань.

ІІ етап: осінь 1942 – лютий-березень 1943 ррстворення УПА під проводом ОУН-б. Перші загони ОУН-б зявилися на Волині в середині 1942 р., спочатку називалися Українська визвольна армія, а після примусового включення до свого складу армії Бульби-Боровця взяли популярну на той час назву УПА. Офіційною датою створення УПА вважається 14 жовтня 1942 р. – свято Покрови, покровительки Війська Запорозького. Насправді ця дата є умовною. Процес формування був тривалим і остаточно завершився навесні 1943 р. Біля витоків її створення і першим командувачем був Р.Клячківський – псевдо Клим Савур, з кінця 1943 р. Роман Шухевич – псевдо Тарас Чупринка. До її складу входило місцеве населення Галичини, Волині, колишні червоноармійці, які потрапили в оточення чи полон, влилися біля 5 тисяч укр. поліцаїв зі зброєю, які насильно включалися окупантами до допоміжної поліції. Місцеве населення надавало всіляку підтримку. Здебільшого насильно до складу УПА ОУН-б залучали загони Бульби-Боровця та мельниківської течії ОУН. Організаційна структура УПА в цілому завершилася на початок 1944 р. За зонами дії УПА поділялася на три групи: УПА-Північ (Волинь і Полісся), УПА-Захід (Галичина, Закерзоння, Буковина, Закарпаття), УПА –Південь (Поділля). Групу УПА-Схід не вдалося створити через повний контроль Лівобережжя радянськими партизанами. В загонах УПА на початок 1944 р. налічувалося до 100 тисяч чоловік.

ІІІ етап: весна 1943 – осінь 1944 рр.період активної збройної боротьби УПА проти трьох військових противників: 1)німецьких військ та їх союзників; 2)проти радянських партизанів, а з початку 1944 р. і проти регулярних частин радянських військ; 3) проти польських загонів Армії Крайової.

Збройна боротьба проти німецьких окупантів проявлялася в перешкоджанні вивозу робочої сили до Німеччини, напади на концтабори для військовополонених (Луцьк, Ковель), руйнування комунікацій, відбирання та повернення селянам зібраних натурпродуктів, прямі збройні зіткнення. Масштабних операцій УПА не планувала, а віддавала перевагу партизанській тактиці «малої війни». На очищених від окупантів територіях Волині на деякий час утворювалися «повстанські республіки» з центрами в Степані, Колках, Антонівцях. У відповідь окупанти влаштовували каральні операції, зокрема, тільки на Волині з травня по листопад 1943 р. провели 5 каральних операцій.

На ІІІ Великому зборі ОУН-б у серпні 1943 р. у звязку з переходом у наступ Радянської армії була прийнята «двофронтова концепція» боротьби, причому для справи укр. державності більшим злом вважався сталінський режим. Загони УПА відчували нестачу зброї і боєприпасів, тому пішли на контакти з підрозділами вермахту. Військове спорядження і зброю німці обмінювали на розвідувальну інформацію. Коли загони УПА опинилися в радянському тилу, німці епізодично налагодили повітряні рейди для постачання зброї УПА. Таким чином УПА пройшла певну еволюцію у відносинах з вермахтом – від боротьби до певних форм компромісу.

Радянські партизани – відносини були ворожими. В результаті проведення рейдів на західноукр. землях влітку 1943 р. опинилися 2 тис. радянських партизанів. Але ця акція виявилася невдалою. На незнайомій території радянські партизани зазнали поразки від УПА і вимушені були відійти. До того ж ставлення до місцевого населення як до ворогів, що підтримували УПА, розправи з ними та мародерство спричинили антирадянські настрої.

Армія Крайова (АК) – це був своєрідний третій фронт для УПА. Українсько-польське протистояння загострилося ще в 1941 р. після масових убивств українців Холмщини та Підляшшя загонами АК. Вона починає винищувальну акцію «Буря» з метою взяти під контроль втрачені в 1939 р. землі. Найбільшого протистояння ворожнеча набула в 1943 р. на Волині.

Таким чином виникнення націоналістичної течії Руху Опору було закономірним наслідком нацистської окупаційної політики. Її особливості були зумовлені наявністю політичних цілей в ОУН і УПА, які вони намагалися вирішити в умовах окупації.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.97.49 (0.005 с.)