ТОП 10:

Радянський партизанський і підпільний рух на окупованих українських землях.



Передумови і причини формування антифашистського руху Опору на окупованих землях беруть початок із терористичного характеру окупаційного режиму, його жорстокої експлуататорської сутності. Можна говорити про два джерела виникнення радянського руху опору: 1) організований партійними органами і органами державної безпеки (НКВС) згідно відповідних постанов ЦК ВКП(б) і КП(б)У та раднаркому СРСР. 2) патріотичний рух знизу населення окупованих територій, яке керувалося природними почуттями та інстинктами, висловлюючи своє негативне ставлення до окупантів та їх політики, не бажаючи змиритися з безправним становищем та репресіями.

Радянська історіографія абсолютизувала роль комуністичної партії в організації партизанського і підпільного руху, зокрема, підпілля називалося виключно партійно-комсомольським. При цьому не висвітлювалося реальне становище з розгортанням партизанського руху на початку війни та причини його кризи і людських і матеріальних втрат.

Радянський партизанський рух у своєму розвитку пройшов кілька етапів.

1) 1941 – середина 1943 рр. - період становлення, криза у розгортанні парт. руху. Він був нечисленний і неорганізований. З більше ніж 3-х тисяч створених загонів і груп на кінець цього періоду лишилося 22 загони. Причини кризи: а) директивні документи приймалися з запізненням. Директива ЦК ВКП(б) і раднаркому прифронтовим районам від 29 червня 1941 р. не містила конкретних вказівок, тільки в загальних рисах закликала до боротьби, «щоб земля горіла під ногами окупантів». 5 липня 1941 р. постанова ЦК КП(б)У покладала організацію загонів і диверсійних та розвідувальних груп на обласні і районні відділи НКВС. 18 липня 1941 р. спеціальна постанова ЦК ВКП(б) про розгортання партизанського руху. б) Помилкова військова доктрина, яка передбачала ведення війни тільки на чужій території і відкидала необхідність теоретичної і практичної розробки методів партизанської боротьби. У 20 – 30-х рр. велася робота по підготовці підпільно-диверсійних груп, закладалися таємні бази з озброєнням і спорядженням. Але репресії серед військових, зокрема Тухачевський, Якір, Уборевич, Корк, Ейдеман, Єгоров та ін., і звинувачення їх у змові відкинули партизанську тактику. в) відсутність підготовлених кадрів. г) відсутність єдиного координуючого органу (керували штаби фронтів і органи НКВС). д) Порушення правил конспірації, поспішність і інші.

2) Друга половина 1942 – перша половина 1943 рр.. – період стабілізації рад. парт. руху. Його початок пов'язаний зі створенням 30 травня 1942 р. Центрального штабу парт. руху і Українського штабу парт. руху (УШПР на чолі з Т.Строкачем). Центральний ШПР працював під керівництвом ЦК ВКП(б) і Ставки Верховного головнокомандування, а Український відповідно ЦК КП(б)У. Визнано було за доцільне укрупнення і злиття невеликих загонів у парт. зєднання. Найбільшими на території України були зєднання .Ковпака, Сабурова, Наумова, Федорова, Мельника, Попудренка, Вершигори. Налагодився зв'язок з тилом. Літаками доставляли зброю, медикаменти, радіопередавачі та ін.

3) Друга половина 1943 – 1945 рр. –період здійснення масштабних військових операцій у взаємодії з наступаючою Червоною армією.

З початком наступальних битв Черв. армії розгорнули «рейкову війну», збирання розвідувальної інформації. Чи не найважливішу роль у цей час відводилася партизанським рейдам по глибоких тилах противника. Ця тактика була визнана доцільною на нараді у Ставці у серпні-вересні 1943 р. Першим почав С.Ковпак – рейд до Карпат з метою знищити нафтові промисли в районі Борислава та нейтралізувати діяльність загонів УПА. Але загалом рейд приніс великі людські втрати партизанів та загострення стосунків з місцевим населенням. За незясованих обставин загинув комісар зєднання Семен Руднєв, існують версії, що його вбивство було організоване НКВС, оскільки комісар різко заперечував проти воєнних операцій проти УПА, пропонував вести переговори з ними для спільних операцій проти фашистів.

Складними були стосунки партизанів з місцевим населенням в районах дислокації загонів, оскільки часто вони вчиняли примусові мобілізації чоловіків до парт. загонів, насильно реквізували продовольство, влаштовували розправи і самосуди над тими, кого вважали колаборантами, не завжди перевіряючи факти. Іноді після незначних акцій партизанів фашисти карали цивільне населення як заручників. як у с. Обухівка на Миргородщині.

В цілому парт. рух відіграв досить ефективну роль у дестабілізації окупаційного режиму, гітлерівці називали його «другим фронтом» і відволікали на боротьбу з ним значні військові сили. Часто залучали до каральних акцій і прочісування лісів допоміжну поліцію.

Підпільний рух у вигляді патріотичної боротьби організованих груп і одинаків діяв у населених пунктах. Головні напрямки їх роботи – збір розвідувальної інформації, пропаганда (листівки, прапори, радянські газети з тилу тощо), диверсії, саботаж. Найбільш відомими є організації «Молода гвардія» у Краснодоні, «Партизанська іскра» с.Кримки на Миколаївщині, групи Олени Убийвовк і О.Лімова у Полтаві, а також у Малині на Житомирщині, у Києві, Кременчуці і інші. Їх метою як і партизанського руху була дестабілізація окупаційного режиму. На окупованій території створювалися підпільні обласні і районні комітети КП(б)У, але їх організаторська діяльність не мала вирішального значення.

За участь у парт. і підп. русі близько 60 тисяч отримали бойові і урядові нагороди, 95 осіб стали Героями радянського Союзу, а С.Ковпак і О.Федоров – двічі Героями. Однак значна кількість патріотів не була визнана учасниками руху Опору, тому що не змогли довести це спецслужбам, які займалися перевіркою і виявляли надмірну підозріливість до всіх, хто перебував на окупованій території.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.189.171 (0.003 с.)