ТОП 10:

Розкажіть про основні події початку Української революції 1917 р. та покажіть історичне значення Української Центральної Ради.



В центрі Російської імперії Петрограді відбулася буржуазно-демократична революція і 2 березня Микола ІІ відрікся від престолу. До влади прийшов перехідний до скликання Установчих зборів Тимчасовий уряд. Революцію спричинила політична, економічна і національна криза, яка охопила і Україну. Перша світова війна стала каталізатором суспільного вибуху.

Паралельно виникали нові осередки влади: в Києві тимчасовий уряд представляв Виконавчий комітет, який складався з представників міської думи, професури, земських діячів, фабрикантів і банкірів. Стихійно виникли як органи революційної демократії у Києві та великих містах Ради робітничих і солдатських депутатів. Як правило вони стояли осторонь національно-визвольної боротьби, складалися з соціалістичних партій, здебільшого російських, вороже поставилися до Центральної Ради. В губерніях і повітах влада була представлена комісарами Тимчасового уряду.

Українські ліберально-демократичні сили висунули ідею створити громадське обєднання, яке б координувало український рух в умовах революції. 4 березня (17) 1917 р. ТУП проголосило створення Української Центральної Ради (УЦР). 7 березня головою обрали М.Грушевського. На пропозицію Д.Антоновича обрали коаліційний уряд з представників усіх національних організацій, сформували Президію УЦР, обрали голів комісій при ній.

Політичний склад УЦР був широким, однак переважали соціалістичні партії – Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР). Українська партія соціалістів-федералістів (колишнє ТУП). Ці політичні сили запропонували новий політичний курс: національно-територіальна автономія і будівництво соціалізму в Україні. Це був час небувалого революційного піднесення, очікування позитивних змін. У Києві безперервно відбувалися велелюдні мітинги, збори, маніфестації. Однак у віддалених губерніях і повітах ентузіазм був набагато меншим.

Конституювання УЦР в орган політичної влади в Україні відбулося на Всеукраїнському національному конгресі 6 – 8 (19 – 21) квітня. Обрано постійно діючу Малу раду у складі 20 осіб, голова – М.Грушевський, заступники – В.Винниченко, С.Єфремов.

Виникли дискусії щодо національно-державного статусу України: самостійність чи автономія. Перемогла точка зору про державність у формі національно-територіальної автономії. Частина членів УЦР була впевнена в тому, що не варто займатися економічними проблемами, а лише політичними і культурно-освітніми.

Найбільш гострими питаннями, які виникли на початку діяльності УЦР були: а) земельне питання. Есери почали створювати селянські спілки, що вимагали негайного наділення селян землею. б) національне воєнне будівництво. Більшість УЦР і Грушевський та Винниченко стояли на засадах пацифізму, не вважали створення армії актуальним. Поза їх бажанням почався процес українізації армії, яка перебувала на території України, створення козацьких полків у Києві і навіть на Кубані. У Києві відбулося 2 військові зїзди. На 1-му зїзді утворено Український військовий комітет на чолі з С.Петлюрою. в) відносини з Тимчасовим урядом Росії. 2-й універсал , який став результатом переговорів з ним, показав, що центр не бажає надати реальної автономії Україні.

У червні 1917 р. було створено уряд УЦР на чолі з Винниченком.

УЦР пропрацювала до 29 квітня 1918 р., коли в результаті перевороту до влади прийшов гетьман П.Скоропадський. Причини поразки визначаються насамперед несформованістю укр. політичної нації, обєднаної спільною метою. Відсутність практичного досвіду державотворення у новітній час перешкодила діячам УЦР визначити пріоритетні завдання державотворення, зокрема ігнорування економічного чинника. Серед лідерів не було внутрішньої єдності, що зумовило інтриги та розколи. Керівництво УЦР надто довго перебувало в полоні автономістських ілюзій, зволікало з проголошенням незалежності, що дало змогу більшовикам повалити її владу.

За час своєї діяльності прийняла 4 універсали, які відбивали еволюцію політичних поглядів її керівництва: від автономії до незалежності. Незважаючи на поразку, значення велике. Здійснила політичний прорив до створення власної державності вперше після її ліквідації у 1764 р. Заявила у Європі про існування укр. нації як політичної сили. Підняла на новий якісний рівень укр. національний рух. Виховала плеяду молодих і досвідчених діячів, серед них С.Петлюра, М.Ковалевський, П.Христюк, М.Шаповал, І.Мазепа, С.Шелухін, О.Лотоцький, М.Порш, Д.Дорошенко, Б.Мартос, І.Стешенко, М.Голубович, М.Стасюк та інші. Як вважають сучасні історики, саме революційний рух, започаткований УЦР, подальша боротьба Директорії, повстанський рух зумовили збереження більшовиками радянської державності у формі Української соціалістичної радянської республіки, не наважилися позбавити українців права на бодай умовну державність.

 

 

13.Змалюйте результати нової економічної політики в Україні.

Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого невдоволення політикою більшовиків на поч. 1920-х рр. Це були масові селянські повстання проти продрозверстки як основної ланки політики воєнного комунізму. Відбувалося руйнування промислового пролетаріату-опори більшовицької диктатури. Підняли повстання моряки Кронштадту під гаслами «ради без більшовиків», «геть самодержавство комісарів». В.Ленін і уряд більшовиків змушені були визнати провал політики воєнного комунізму.

У березні 1921 р. відбувся позачерговий 10 зїзд РКП(б), на якому ленін переконав у необхідності прийняття нової економ. політики (неп). Основними складовими непу були: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин; введення стійкої грошової одиниці і грошова реформа, дозвіл приватної торгівлі, повернення у приватну власність середніх і дрібних підприємств, запровадження госпрозрахунку на підприємствах ( право продажу надпланової продукції), дозвіл іноземних концесій, розвиток кооперації та оренди, зменшення втручання держави в економіку. У с/г продрозверстка замінювалася продподатком. Тобто відбувалося часткове повернення капіталізму (ринкових відносин) при повному збереженні влади в руках більшовиків. Неп мав подолати економічну кризу в умовах міжнародної ізоляції та масових антибільшовицьких виступів.

Більшість більшовиків розглядали неп як тимчасову політику. Оскільки неп тягнув за собою майнове розшарування, банкрутство окремих підприємств, безробіття це викликало різке його неприйняття. Особливо дратувало швидке збагачення приватників.

Україна ще формально залишалася самостійною радянською республікою, але повністю дублювала політику російського уряду. 30 серпня 1921 р. раднарком УСРР прийняв постанову про запровадження на території республіки засад непу. 28 вересня 1921 р. при раднаркомі було створено Українську економічну нараду, з цієї установи пізніше буде реорганізовано Укрдержплан. У республіці на нові умови перейшли близько 5 тисяч підприємств.

Україна відігравала важливу роль у забезпеченні хлібом. Контролювався перехід до продподатку, розмір якого визначався напередодні посівної і був у 2 рази меншим від розміру продрозверстки, передбаченої на 1921 р. Становище селян залишалося тяжким, бо вимагалося доздавати недоїмки продрозверстки. Селянам дозволялося продавати надлишок продукції на ринку, організовуватися в кооперативи, а також орендувати землю, використовувати найману працю.

Підсумки непу досить суперечливі. Завдяки йому було відновлено господарство, зруйноване війною. Зросло промислове та с/г виробництво, довоєнного рівня досягли галузі легкої, харчової промисловості, пожвавилася торгівля і товарообмін, за два роки вдалося нагодувати міста, поступово ліквідувати наслідки голоду. Вдалося зняти соціальну напруженість у стосунках міста і села. В укр. селі основною групою стали селяни-середняки.

Проте відставала більшість галузей важкої промисловості, яка, як і транспорт, зв'язок, зовнішня торгівля перебували під повним контролем держави. Планова державна економіка порівняно з ринковою демонструвала низьку ефективність. Більшовики свідомо відкидали неп, не володіючи достатнім фаховим рівнем управління економікою.

Неп проіснував до поч. 1928 р., коли в період кризи державних хлібозаготівель сталінське керівництво повернулося до продрозверстки і примусового вилучення хліба у селян на потреби індустріалізації. В Україні найпомітнішим результатом непу стало кількісне зростання селян-середняків, які в недалекому майбутньому постраждають від розкуркулення в період колективізації.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.97.49 (0.005 с.)