Методичні матеріали до державного екзамену з історії України ( 5 курс, заочне відділення)

 

23. Назвіть складові пакту Ріббентропа – Молотова, визначте його наслідки. Покажіть процес включення Західної України до складу СРСР і УРСР.

- Передумови укладення пакту: наприкінці 30-х років у Європі склалася напружена передвоєнна атмосфера; склалися три групи великих держав, які мали різні геополітичні і економічні інтереси: 1) Англія і Франція, до яких примикали США. Вони намагалися використати суперечності між СРСР і Німеччиною та зіштовхнути їх і таким чином послабити обох суперників. 2) Німеччина і країни Антикомінтернівського пакту. Наполягали на ревізії Версальської системи, розширення своїх володінь за рахунок сусідніх держав, англійських і французьких колоній, а також території СРСР. Німеччина на чолі з Гітлером висловлювала відверті наміри світового панування. 3) СРСР на кінець 30-х років значно посилив свій вплив у міжнародних відносинах. Сталінське керівництво було не проти використати суперечності між Німеччиною і західними державами, щоб збільшити територіальні надбання за рахунок приєднання західноукраїнських земель, які перебували в складі Польщі, Румунії, Чехословаччини, а також західнобілоруських і прибалтійських земель. 2-м мотивом Сталіна, який безпосередньо підштовхнув до укладення пакту було бажання поширити соціалістичні перетворення на інші країни Європи, тобто світова революція, скориставшись затяжною війною. Про це він сказав на закритому засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) 19 серпня 1939 р.

Однією з передумов було українське питання – українці не мали власної єдиної держави, а укр. землі були поділені між іншими державами (СРСР – Українська РСР, Польща – Галичина, Румунія – Буковина, Чехословаччина – Закарпаття). Українське питання було вирішене без участі українців Німеччиною і СРСР шляхом підписання пакту Ріббентропа – Молотова 23 серпня 1939 р. Політичні сили, які виступали за створення соборної самостійної Української держави нерадянського типу, відреагували на це різко негативно і почали пошуки союзників у боротьбі проти сталінського режиму. Складові пакту:1) відкрита частина, в якій ішлося про ненапад протягом 10 років; вона була опублікована в пресі. 2) секретний протокол, який визначав зони впливу СРСР та Німеччини у Східній Європі (до СРСР Галичина, Бесарабія, гирло Дунаю, Буковина, Прибалтика). 3) карти, на які були нанесені нові кордони.

Оцінка. сучасна історіографія оцінює договір як «змову двох диктаторів» з метою переділу Європи і світу на сфери впливу.

Наслідки. Гітлеру розвязані руки для агресії проти Польщі. 1 вересня 1939 р. почалася ІІ світова війна. СРСР фактично виступив на боці агресора, вступивши у війну 17 вересня шляхом уведення військ Українського фронту на територію Східної Галичини і Західної Волині, взявши участь у спільних військових парадах на знак перемоги над Польщею. Сучасні історики відкидають тезу про «золотий вересень» для населення західної України і називають ці події «4-м поділом Польщі», радянсько-польською війною. Радянська пропаганда пояснювала вступ Червоної армії потребою захистити укр. і білор. населення Польщі, яка опинилася в стані війни. Частина населення зустріла прихильно, поляки – негативно. Організація українських націоналістів відразу розгорнула антирадянську боротьбу.

Сталінське керівництво з метою офіційного узгодження нових західних кордонів, тобто легалізації змісту таємного протоколу до пакту, 28 вересня 1939 р. у Москві підписало з Німеччиною договір «Про дружбу і кордони», який доповнювався рядом торгово-економічних угод. До складу СРСР і УРСР увійшло близько 200 тис. кв. км території, де проживало 7 мільйонів українців. Однак Сталін погодився на залишення в зоні німецької окупації етнічних укр. земель Холмщини, Лемківщини, Підляшшя з 1,2 млн. українців.

Щоб довести світовій громадськості, що приєднання Західної України не носило характеру агресії. і що рад. влада користується підтримкою місцевого населення. 22 вересня були проведені вибори до Народних зборів. Їх склад був заздалегідь сформованим, до них у якості депутатів не потрапили представники некомуністичних партій та організацій. 26 – 28 вересня 1939 р. у Львові засідання Народних зборів ухвалило три головних декларації: про встановлення рад. влади в З.У., про входження З.У. до складу УРСР, про конфіскацію і націоналізацію поміщицьких і монастирських земель та промисловості.

1 листопада позачергова 5 сесія Верховної ради СРСР прийняла закон про входження З.У. до складу СРСР і їх воззєднання з УРСР. Лише після цього 15 листопада відповідний закон прийняла Верховна рада УРСР.

Це дало поштовх до початку процесів радянізації з.у. земель, які супроводжувалися як популістськими заходами українізації та соціальних перетворень, так і репресіями та депортаціями, антирелігійними заходами.

 

24. ОХАРАТЕРИЗУЙТЕ НАЦИСТСЬКИЙ ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ В УКРАЇНІ.

Нацистський «новий порядок» щодо окупованих районів Східної Європи, в тому числі й України, був сформульований у плані «ОСТ». Він складався з програми – мінімум, розрахованої на воєнний час, і програми-максимум, розрахованої на 30 років. Остання передбачала колонізацію України німецькими поселенцями, депортацію західних українців до Сибіру, поступове фізичне винищення словянського населення, германізацію нордичних груп населення.

Характер окуп. режиму: терористичний.

Складові: адміністративно-територіальне розчленуванняУкраїнидля зручного управління та експлуатації, система масового знищення людей (геноцид), система експлуатації та пограбування економічних і культурних цінностей, нацистська пропаганда.

1) Уже в серпні 1941 р. сформований новий поділ.

- Дистрикт Галичина – Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська обл. увійшли до Польського генерал-губернаторства.

- Трансністрія – під контролем Румунії – землі між Бугом і Дністром: вся Одеська, Чернівецька, південні райони Вінницької, захід Миколаївської областей, Молдавія.

- Рейхскомісаріат «Україна» - територія УРСР і Рівненська, Волинська, Камянець-Подільська області з центром у Рівному.

- Прифронтова зона з владою військового командування – Харківська, Сумська, Луганська обл.

Влада в руках німецької військової і цивільної адміністрації з спеціально створеними каральними органами: поліції безпеки і СД (гестапо), охоронних загонів СС, допоміжної поліції з числа українського місцевого населення. Було дозволено деякі форми місцевого самоврядування, але під повним контролем, - у містах міські управи на чолі з бургомістрами. В селах призначалися старости.

2) жертви нацистського геноциду:

-цивільне населення: за непокору, підтримку партизанів і підпільників, як заручники тощо.

- комуністи і радянські активісти: з ідеологічних міркувань.

-євреї, цигани: жертви расової доктрини нацистів, яка прирікала на винищення цілі народи. На території України створено 50 гетто, близько 400 місць масового знищення євреїв, найбільше – Бабин Яр у Києві, у Полтаві – район 20-го заводу.

-військовополонені: на території України 180 концтаборів, зявилися внаслідок драматичних подій початку війни, коли в оточення потрапляли сотні тисяч бійців. Слова сталіна: у нас немає військовополонених, у нас є зрадники Батьківщини.

3) Економічні інтереси нацистів головним чином стосувалися аграрної галузі. Промисловість цікавила як джерело сировини. Для ефективної експлуатації було створено систему заготівельних органів, завданням яких були облік, вилучення та переробка усієї с/г продукції. Її масово вивозили в Німеччину. Не справдилися сподівання селян – колгоспи не були розпущені, а перетворені на громадські двори і державні маєтки. 85% постачання Німеччини продовольством з окупованих територій припадало на Україну.

Селянські двори обкладалися численними податками (контингент). Активна експлуатація трудових ресурсів: з серпня 1941 р. введена загальна трудова повинність. Дефіцит робочої сили в Німеччині спричинив вивезення на примусові роботи українців – остарбайтери.

Складовою частиною окуп. режиму була пропаганда, спрямована на критику більшовицької ідеології і політики і вихваляння німецьких цінностей.

Сподівання укр. націоналістичних формувань на підтримку з боку Німеччини щодо утворення Укр. держави не справдилися.

На окупованих укр. землях як і усіх без винятку інших країнах Європи, мав місце колабораціонізм (співпраця в різних формах з окупаційною владою). Причини мали різний характер: як помста більшовизму, ілюзії про «цивілізуючу місію» німців, ідеологічні мотиви, зведення особистих рахунків, бажання збагачення за рахунок співгромадян тощо. Його форми: 1) економічна – робота в установах, на підприємствах та ін. з метою виживання; 2) адміністративна – участь в органах влади; 3)допоміжна поліція – брали участь в каральних акціях, заплямували себе вбивствами. В загонах служили близько 250 тис. чоловік. 4) національні військові формування - дивізія СС «Галичина», «Нахтігаль», «Роланд», «Буковинський курінь», Укр. національна армія.5)охоронні військові формування – здебільшого з числа військовополонених.

Колабораціонізм слід розцінювати як явище на персональному, а не національному рівні. Ті форми співпраці, які були повязані з участю в каральних акціях спільно з фашистами проти партизанів, національно-визвольного руху, репресіях проти мирного населення слід кваліфікувати як воєнні злочини.

 

11. Охарактеризуйте пожвавлення суспільних рухів та процес виникнення політичних партій в Україні на поч. ХХ ст.

 

Пожвавлення суспільних рухів виявилося в кількох напрямках.

- 1) Ліберальна опозиція. Вона була представлена здебільшого земствами (виникли як виборні органи місцевого самоврядування після реформи 1864 р. в Російській імперії). Вимоги: 1) скасувати Емський указ 1876 р. і дозволити викладання українською мовою в початкових земських школах. Фінансово підтримували навчання талановитих дітей із бідних родин у вищих навч. закладах, наприклад майбутнього професора літератури, ректора Полтавського інституту народної освіти у 1919-1923 рр. Володимира Щепотьєва у Петербурзькій духовній академії. 2) Заборонити тілесні покарання в армії. 3) Широко відзначали річницю судової реформи в 1904 р., яка вважалася найбільш демократичною з усіх реформ 1860 – 1870-х рр. 4) Намагалися покращити становище сільської бідноти, налагоджуючи торгівлю с/г реманентом, насінням, влаштовуючи с/г виставки та виставки кустарних ремісничих виробів.

- 2) Національно-культурний рух. Продовжував традиції громадівського руху, був спрямований на організацію культурно-просвітницьких заходів. На поч. ХХ ст. широко відзначалися 35-річчя літературної діяльності письменника Івана Нечуя-Левицького, 35-річчя творчої діяльності композитора Миколи Лисенка. У 1903 р. – видатна подія: відкриття у Полтаві памятника І.Котляревському, спорудженого на народні зібрані кошти. До Полтави зїхалися видатні діячі – М.Коцюбинський, Леся Українка, М.Грушевський, О.Русов та ін. Були представники з Галичини. Губернатор заборонив виступи укр. мовою, окрім галичан. Активно заявив про себе Микола Міхновський, який закликав до протестних акцій.

- 3) Політичний рух. На поч. ХХ ст. виник ґрунт для переростання культурно-освітнього громадівського руху в національно-визвольний. Велику роль у цьому відіграло створення укр. політичних партій. В Україні діяли осередки загальноросійських партій: консервативних – октябристів (1905 р. створення), ліберальних – кадетів (конституційних демократів, 1905р.), реакційних – Союз русского народа або чорносотенці), ліві марксистські партії – Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП) в 1903 р. розкололася на більшовиків на чолі з В.Леніним і меншовиків, соціальна база – пролетаріат промислових міст; есери – соціалісти-революціонери, соціальна база – селянство.

- Українські партії. Першими виникли партії на західноукраїнських землях ще в 1890-х роках. У Наддніпрянській Україні починається з 1900 р. Причинами їх утворення був національний гніт, політичне безправя, погіршення матеріального становища населення.

1) Ліві партії марксистського спрямування. 1900 р. – Революційна укр. партія (РУП). У Харкові на основі студентських гуртків. Д.Антонович, П.Канівець, М.Русов, М.Порш. Програму склав М.Міхновський «Самостійна Україна». Однак радикальні вимоги укр. самостійності розкололи партію. Свої осередки створили в багатьох містах, в т. ч. і в Полтаві.

Українська соціалістична партія. – 1900 р. Засновник – Богдан Ярошевський. Незначний вплив на суспільне життя. Виступала за незалежність від Росії, соціалістичні перетворення, пролетарський інтернаціоналізм.

2) Націоналістична течія. В 1902 р. в РУП стався розкол і М.Міхновський утворив Українську народну партію. Його називають батьком українського націоналізму. Націоналізм стає політичною течією, а Міхновський розробляє його теоретичні засади (самостійність України – вища мета, Україна для українців, вживатися укр. мова, поважати діячів свого краю і ненавидіти його ворогів і т. д.)

3) Ліберально-демократична течія. 1904 р. – Українська демократична партія (УДП). Виступала за автономію України і конституційну монархію, демократичні свободи. Лідери – О.Лотоцький, Є.Чикаленко, Є.Тимченко

1905 р. – Українська радикальна партія. Її ще називали партією письменників – Б.Грінченко, С.Єфремов. Ф.Матушевський, І.Шраг. У роки політичної реакції члени цих партій утворили неполітичну організацію Товариство Українських поступовців (ТУП).

Всі укр. партії були малочисельні і слабкі. Складалися переважно з свідомої національної інтелігенції. Створити розгалужену мережу осередків не змогли, бо діяв Емський указ, діли нелегально і переслідувалися царизмом. Всередині партій боротьба за лідерство, розколи, що ослаблювало їх ще більше.