Розкрити причини, періоди та напрямки політики десталінізації в Українській РСР. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розкрити причини, періоди та напрямки політики десталінізації в Українській РСР.



 

Суть процесу десталінізації трактують у двох значеннях: у вузькому розумінні критика - «культу особи Сталіна» і в широкому – відмова від репресивних методів управління країною і суспільством.

Причини десталінізації 6 1) продовження політичних репресій могло привести до соціального вибуху. Наявність розвинутого репресивного апарату становила загрозу навіть для партійної верхівки. Спроба Л.Берії захопити владу ще більше підкреслила небезпеку з боку каральних органів.

2)Тотальний контроль над над усіма сферами життя, максимально жорстка цензура в культурі та мистецтві створювали зайву напругу в суспільстві, гальмували матеріальний і духовний розвиток суспільства.

3) Відверте ігнорування національної самобутності народів СРСР загрожувало радянському керівництву появою потужних національних антирадянських рухів. Про те, що це можливо, свідчила зокрема ситуація в Західній Україні, де станом на 1953 р. збройна боротьба ОУН не припинялася.

4) Існувала потреба покращити міжнародний імідж СРСР для успішної боротьби проти США на ідеологічному фронті в рамках холодної війни.

5) Економіка та система управління потребувала реформування.

Початок десталінізації характеризувався боротьбою за владу в сталінському оточенні, оскільки він не визначив свого політичного спадкоємця. Ще цей період увійшов в історію під назвою «хрущовська відлига» (таку назву запропонував письменник Ілля Еренбург, назвавши свою статтю «Відлига»).

Періодизація десталінізації. І період – весна 1953 – початок 1956 рр.

Точилася боротьба за владу і намагання перехопити ініціативу між трьома найвпливовішими керівниками М.Хрущовим, Л.Берією і Г.Маленковим. Історики дискутують чи можна вважати Л.Берію ініціатором десталінізації, зважаючи на оголошену амністію засуджених, записки в Президію ЦК КПРС тощо. Для цього періоду в Україні характерні такі риси: припинення масових політичних репресій, ліквідація позасудових органів, зменшення чисельності репресивного апарату, початок часткової реабілітації безпідставно засуджених, обмеження цензури, припинення кампанії боротьби з націоналізмом, уповільнення процесу русифікації, розширення прав УРСР в економічній, фінансовій, юридичній сферах. В республіці починається «українізація влади» - на найвищі посади призначаються етнічні українці. У червні 1953 р. звільнено першого секретаря ЦК КПУ Л.Мельникова, звинуваченого у русифікації вищої освіти та дискримінації місцевих кадрів у Зах. Україні. Першим секретарем став перший українець на цій посаді Олексій Кириченко, який беззастережно підтримував Хрущова. Заступниками голови Ради міністрів стали відомі культурні діячі О.Корнійчук і С.Стефаник. Серед членів ЦК КПУ частка українців зросла до 72%, усі 8 членів політбюро ЦК КПУ були українцями. Зросла роль українських кадрів у формуванні союзного керівництва. У 1957 р. О.Кириченко переведений на посаду секретаря ЦК КПРС. На його місце в Україні прийшов М.Підгорний (уродженець М.Карлівки на Полтавщині), який через деякий час увійшов до складу Президії ЦК КПРС. У 1960 р. виходець з Дніпродзержинська Л.Брежнєв став головою Президії Верховної ради СРСР.

ІІ період – початок 1956 – 1961 рр. Проходив під знаком рішень ХХ зїзду КПРС, на якому в закритій доповіді Хрущов висловив критику культу особи Сталіна. Проте була помітною непослідовність критики сталінської політики, вона зачепила тільки зовнішні прояви тоталітаризму (культ особи) та політичні репресії, але наголос робився на репресіях проти комуністів у роки великого терору. Починається реабілітація репресованих, пік якої припадає на 1958-1959 рр. В Україні було реабілітовано чимало культурних діячів «розстріляного відродження», діячі забороненої комуністичної партії західної України. Розпочалося звільнення з спецпоселень учасників національно-визвольного руху 40-х років, репресованих священиків УГКЦ.

ІІІ період – 1961 – осінь 1964 рр. На цьому етапі відбувається активізація критики культу особи Сталіна. У жовтні 1961 р. делегати ХХІІ зїзд КПРС одноголосно проголосували за винесення з мавзолею на Червоній площі у Москві саркофаг з труною Сталіна. Після цього почався масовий демонтаж памятників Сталіна, перейменування міст, вулиць, установ. Зокрема місто Сталіно перейменували в Донецьк, відповідно і область. На цьому зїзді прозвучала з вуст Хрущова критика не тільки Сталіна, але й на адресу його соратників, зокрема, Л.Кагановича. З окремою доповіддю виступив М.Підгорний, який дав характеристику діяльності Кагановича в Україні в роки голодомору 1946-1947 рр. Це сприяло подальшій лібералізації суспільства, в республіці утверджувався новий культурний феномен – шістдесятництво.

Отже хрущовська відлига дозволила ліквідувати найбільш негативні риси сталінського режиму, перейти до реабілітації жертв політичних репресій, посилити роль українських кадрів у житті республіки. Разом з тим було очевидним, що половинчастість і непослідовність десталінізації не вносили корінних змін.

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-19; просмотров: 346; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.235.148 (0.005 с.)