Цивільне законодавство - це сукупність нормативно-правових актів різної юридичної сили, які містять цивільно-правові норми.

Основу цивільного законодавства становить Конституція України. В її нормах закладені цивільно-правові засади регулювання відносин власності, особистих немайнових прав, відносин інтелектуальної власності, підприєм­ницької діяльності тощо. Конституція наділена вищою юридичною силою і може бути застосована безпосередньо до врегулювання цивільно-правових відносин, оскільки є нормативно-правовим актом прямої дії.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року і який набрав чинності з 1 січня 2004 року. ЦК України с однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано цивільно-правові норми. Він складається з шести книг, що охоплюють 90 глав, 1308 статей.

У книзі першій "Загальні положення" викладено основні положення ЩОДО цивільного законодавства України, підстав виникнення прав, обов'язків і а умов їх здійснення і захисту. Нормами цієї книги висвітлено також загальні положення про фізичну та юридичну особу, об'єкти цивільних прав (речі, майно, цінні папери, нематеріальні блага). Окремі розділи присвячено участі держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад у цивільних Відносинах, а також правочинам, представництву, строкам та термінам.

Книга друга "Особисті немайнові права фізичної особи" регулює особисті немайнові права фізичної особи. Конституційні особисті права ЛЮДИНИ повністю перенесено до книги другої, зміст яких розширено і конкретизовано.

Нормами книги третьої "Право власності та інші речові права" врегульовано право власності та інші речові права, такі як право володіння та користування чужим майном, право користування чужою земельною діляг-кою для сільськогосподарських потреб, право користування чужою земель­ною ділянкою для забудови тощо.

Нормами книги четвертої "Право інтелектуальної власності" закріплені загальні положення про право інтелектуальної власності та відносини, пов'язані з правом інтелектуальної власності на конкретні об'єкти.

Книга п'ята "Зобов'язальне право" регулює відносини майнового обігу, зобов'язання його сторін, основних принципів виконання, припинення та забезпечення виконання зобов'язань, висвітлено загальні положення про договір. Найбільша частина книги присвячена окремим видам зобов'язань -договірним (купівля-продаж, рента, найом, підряд, комісія тощо) та недоговірним (публічна обіцянка винагороди, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення тощо).

Книга шоста "Спадкове право" охоплює законодавче врегулювання відносин пов'язаних зі спадковим правом (спадкування за законом та за заповітом, виконання заповіту, спадковий договір тощо).

Окрім ЦК України актами цивільного законодавства є також інші кодекси і закони України, що видаються відповідно до Конституції та ЦК України (Сімейний кодекс України, Земельний кодекс України, Закони України "Про власність", "Про заставу", "Про цінні папери і фондову біржу" та інші).

Вперше ст.4 ЦК України закріпила, що у разі подання до Верховної Ради України проекту закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, суб'єкт законодавчої ініціативи зобов'язаний подати і проект закону про внесення змін до ЦК України, які повинні розглядатись одночас­но.

Джерелом цивільного права с і міжнародні договори, що регулюють цивільні відносини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Прицьому міжнародний договір мас вищу юридичну силу, порівняно і законами України, тобто якщо в чинному міжнародному договорі містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, то відповідно до ст.10 ЦК України застосовуються правила відповідного міжнародного договору.

Елементами структури цивільного законодавства с також підзаконні нормативно-правові акти.

Для заповнення прогалин у чинному цивільному законодавстві право-застосовчими органами, у тому числі судами, при вирішенні цивільно-правових питань використовуються аналогії закону та аналогії права.

Аналогія закону може мати місце, якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, тоді вони регулюються правовими нормами ЦК України, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини. При застосуванні аналогії закону правозастосовчий орган у відповідному документі (наприклад, судовому рішенні) зобов'язаний вказати, що він застосовує аналогію закону, і зробити посилання на конкретну норму чинного закону.

У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин (наприклад, через відсутність норм, що регулюють подібні відносини) застосовується аналогія права. Сутність аналогії права полягає в тому, що відповідний правозастосовчий орган при вирішенні питань повинен виходити із загальних засад, принципів і змісту чинного законодавства України, вимог справедливості, добросовісності та розумності.

Окрім цивільного законодавства до джерел цивільного права ЦК України вперше віднесений звичай, в тому числі звичай ділового обороту (ст.7 ЦК) та договір (ст.6 ЦК).

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

При укладанні договору законодавець дозволяє врегульовувати не лише відносини, які не врегульовано актами цивільного законодавства, а також і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

 

3. Цивільно-правові відносини.

Цивільно-правові відносини - це особисті немайнові та майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, які є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, що виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єктів, об'єктів і змісту.

Суб'єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в певні стосунки з привода майна чи особистих немайнових прав. В окремих випадках суб'єктом зазначених відносин може бути держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. У цивільних правовідносинах завжди повинно бути не менше двох суб'єктів (дві сторони), тому що це відносини між особами.