Джерело права - це спосіб зовнішнього вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов'язкове значення.

Розрізняють внутрішню та зовнішні форми (джерело) права. Під внутрішньою формою розуміють спосіб його структурної організації та взаємодії складових елементів у межах системи права, яка в свою чергу поділяється на галузі, підгалузі, інститути та окремі норми. Зовнішні форми іноді називають джерелом права, в яких воно забезпечує своє офіційне існування.

У правознавстві розділяють такі форми (джерело) права:

1) правовий звичай - це історично обумовлене неписане стихійно сформоване стійке правило поведінки людей, що ввійшло у звичку, завдяки багаторазовому застосуванню протягом тривалого часу, якому держава надала загальнообов'язкового значення і яке санкціонується й забезпечується державою;

2) правовий (судовий, адміністративний) прецедент - це рішення судового або адміністративного органу з конкретної справи, яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому;

3) нормативний договір - це письмовий документ, у якому загальні правила поведінки встановлюються за домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою;

4) нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ компетентних правотворчих органів держави, у якому закріплене правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою. Нормативно-правові акти є головною і найбільш завершеною формою сучасного права. У системі права України і нормативно-правовий акт є основним джерелом права.

За юридичною чинністю всі нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти.

Закон - це нормативно-правовий акт, прийнятий органом законодавчої влади або всенародним референдумом, що регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю її інтереси більшості населення, має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів і особливий порядок прийняття.

За своєю юридичною силою закони поділяються на види:

1) конституція - це основний, головний закон держави, який має найвищу юридичну силу і приймається в особливому порядку, і в якому регламентуються найважливіші з її точки зору суспільні відносини у сфері організації і функціонування органів держави, державного устрою та правового статусу людини і громадянина;

2) конституційні закони - це закони, що вносять певні доповнення чи зміни до Конституції або скасовують її окремі норми;

3) органічні закони - це закони, якими деталізуються норми Конституції й ухвалення яких передбачено в Конституції;

4) кодекси - це нормативно-правові акти, в яких об'єднано і систематизовано правові норми, що регламентують відповідну сферу суспільних відносин. Кодекси, як правило, виступають основою певної галузі чи підгалузі законодавства;

5) звичайні (поточні) закони - це всі інші закони, що регулюють різні суспільні відносини в державі й приймаються на основі та на виконання Конституції парламентом у межах його компетенції.

Органічні закони, кодекси та звичайні (поточні) закони мають однакову між собою юридичну силу.

Підзаконні акти - це нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на те компетентними правотворчими державними органами на підставі та у виконання законів.

Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-який закон, і не можуть протирічити йому, а також не можуть змінювати або скасовувати норми законів. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними і з моменту його прийняття підлягають скасуванню.

Залежно від юридичної сили підзаконні акти поділяються на:

1) загальні - поширюються на всю територію та населення держави.

До них, залежно від суб'єктів, що їх видали, відносяться:

— постанови Верховної Ради України;

— укази Президента України;

— постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України;

— акти Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Генерального прокурора України, вищих судів України;

2) відомчі - поширюються на певну сферу суспільних відносин. До них відносяться:

— інструкції, вказівки, нормативні накази міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом;

3) місцеві - мають чинність на території певної адміністративно-територіальної одиниці. До них відносяться:

— рішення і нормативні ухвали місцевих рад;

— рішення виконавчих комітетів місцевих рад;

— нормативні накази управлінь і відділів обласних державних адміністрацій;

4) локальні - регламентують діяльність конкретних підприємств, установ, організацій і поширюється на їх працівників. До них відносяться:

— нормативні накази, розпорядження і інструкції адміністрації державних підприємств, установ і організацій.