Тема 5. Конституційні засади організації та здійснення правосуддя в Україні

Лекційні та семінарські питання

1. Поняття, основні ознаки та принципи правосуддя в Україні.

2. Судова система України. Суди загальної юрисдикції.

3. Конституційний Суд України.

4. Правовий статус суддів.

1. Поняття, основні ознаки та принципи правосуддя в Україні

Конституцією України проголошено про те, що Україна с соціальна, правова держава. Тому одне з центральних місць серед функцій держави займає охорона прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб від протиправних посягань, забезпечення неухильного дотримання законності та громадського порядку, боротьба зі злочинами та іншими правопорушеннями.

Провідне місце серед названих функцій держави займає правосуддя.

Правосуддя - це особливий вид державної діяльності, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях адміністративних, кримінальних, цивільних та господарських справ.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Правосуддя, на відміну від діяльності органів виконавчої влади, здійснюється у строго визначеній законом процесуальній формі.

Правосуддя здійснюється на підставі Конституції України і регламентується законодавством про судоустрій, цивільне, господарське та кримінальне судочинство. Правосуддя - це виключно судова діяльність. Суди, згідно зі ст.6 Конституції України, є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Судова діяльність поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правосуддя характеризується рядом ознак, що відрізняють діяльність суду від правоохоронної діяльності.

По-перше, воно здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних справ стосовно спорів захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; розгляду у судових засіданнях Кримінальних справ і вжиття встановлених законом заходів покарання до осіб, які винні у вчиненні злочину, або виправдовування невинних; вирішення господарських спорів, що виникають між учасниками і володарських правовідносин.

По-друге, розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних, Кримінальних та інших справ ґрунтується на конституційних засадах.

По-третє, правосуддя здійснюється відповідно до чинного законодавства України, на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно регламентують порядок, процесуальну форму судового розгляду і рішень, які виносить суд.

По-четверте, судові рішення ухвалюються судами іменем України. Вони обов'язкові до виконання на всій території України. Ці рішення є ніби «коном у кожній конкретній справі.

Таким чином, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства прана, забезпечує, захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

В Україні правосуддя базується на відповідних принципах, до «міх необхідно віднести:

1) здійснення правосуддя виключно судами. Цей принцип закріплений у і'1.124 Конституції України, ст.5 Закону України „Про судоустрій України", ст.6 ЦПК України і ст.16 КПК України, і передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється винятково судами і делегування функцій судів або привлас­нення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не ■(опускаються. Не допускається також створення надзвичайних та особливих судів. (ч.5 ст.125 Конституції України);

2) незалежність судів і підкорення їх лише закону. Цей принцип закріплений у ст.ст. 126, 129 Конституції України, ст.3 Закону України „Про Статус суддів", ст.14 Закону України „Про судоустрій України" і передбачає, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і вирішують справи тільки на основі закону, виходячи з власного його розуміння та переконання, які ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи.

Суддя мас бути незалежним як від правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників державної влади, юридичних чи фізичних осіб.

Втручання у здійснення правосуддя, вилив на суд або суддів будь-яким чином, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово чи іншим способом з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і передбачає визначену законом відповідальність.

Принцип незалежності суддів має кілька значень:

по-перше, незалежність їх від впливу і думки різних органів державної влади і управління, службових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян. Тобто незалежність від впливу так званого правосуддя на замовлення;

по-друге, незалежність від висновків органів попереднього розслідування і прокуратури, а також від висновків і думки учасників судового засідання; по-третє, незалежність їх від судів вищого рівня і незалежність у складі самого суду, зокрема членів суду від голови суду.

Основними гарантіями незалежності суддів від стороннього впливу при здійсненні ними своєї діяльності є:

- особливий порядок їх призначення, обрання, притягнення до відповідаль­ності і звільнення;

- їх незмінюваність і недоторканність;

- сувора юридична процедура здійснення правосуддя;

- таємниця нарадчої кімнати при винесенні рішень;

- відповідальність за неповагу до суду чи судді або втручання у вирішення конкретних справ;

- створення необхідних умов для діяльності судів;

- належне матеріальне і соціальне забезпеченні суддів;

- функціонування органів суддівського самоврядування;

- визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також інші засоби їх правового захисту;

3) державна мова судочинства. Згідно зі ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова. Ст.10 Закону України „Про судоустрій України" передбачає, що застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і в порядку, визначених законом. Зокрема, відповідно до ст.9 ЦПК України та ст. 19 КПК України судочинство проводиться українською мовою або мовою більшості населення певної місцевості.

У випадках, коли громадяни іншої національності, які становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць чи населених пунктів, не володіють у належному обсязі державною мовою або коли в їх межах компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, вони мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. Обмеження права особи на користування рідною мовою, необґрунтована відмова в запрошенні перекладача є істотним порушенням процесуального закону, що веде до скасування судового рішення в цивільній справі чи вироку в кримінальній справі.

4) принцип законності. Принцип законності віднесений ст.129 Конституції України до одного з основних принципів здійснення правосуддя в Україні.

Суть принципу законності полягає у тому, що, по-перше, суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин; по-друге, вся діяльність суду підпорядкована чинному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Принцип законності поширює свою дію на всіх суб'єктів судового процесу: суддю, прокурора, підсудного, захисника, потерпілого, цивільного Позивача і відповідача, їхніх представників і інших осіб, що беруть участь у судовому засіданні.

Реалізація принципу законності забезпечується такими гарантіями:

— можливістю перегляду судових постанов (у апеляційному, касаційному порядку і за нововиявленими обставинами);

— встановленням відповідальності за неповагу до суду;

5) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей принцип закріплений у ст.129 Конституції, ст.7 Закону України „Про судоустрій України", ст.6 ЦПК України та ст.16 КПК України.

Правосуддя в Україні здійснюється на принципах рівності усіх «Часників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, віросповідання, політичних, релігійних і інших переконань, Національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру іанять, місця проживання та інших обставин.

Рівність перед законом - це однакове застосування положень, скріплених у законодавстві, до всіх громадян, усім суб'єктам правовідносин гарантується доступність судового захисту їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.

Поняття рівності перед судом не відрізняється істотно від поняття рівності перед законом. Воно означає наділення всіх громадян, які постають перед судом у тій чи іншій якості, рівними процесуальними правами й обов'язками. Закони, застосовувані судом, дають рівні права і покладають на громадян рівні обов'язки з урахуванням їх процесуального становища. Ніхто не може бути звільнений від обов'язку дотримуватись закону;

6) забезпечення доведеності вини. Цей принцип закріплений уст.ст.62, 129 Конституції України та ст.15 КПК України.

Юридичний зміст цього принципу становлять такі положення:

— ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч.2 ст.62 Конституції);

— обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом (ч.3 ст.62 Конституції);всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч.3 ст.62 Конституції);

— висновок про винність особи у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.3 ст.62 Конституції);

— з обвинуваченим не можна поводитися як з винним до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визначення його винним у вчиненні злочину, а також публічно твердити в засобах масової інформації та в будь-яких офіційних документах, що дана особа є злочинцем (ч.2 ст.15, ст.22, ч.1 ст.237, частини 2 і 4 ст 327 КПК України).

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ч.4 ст.62 Конституції);

7) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Цей принцип полягає у тому, що в судовому засіданні ведуть між собою процесуальний спір дві сторони: в кримінальному судочинстві - сторона обвинувачення і сторона захисту, в цивільному судочинстві - позивач і відповідач. При цьому кожна із сторін відстоює свою правову позицію за допомогою тих засобів, які передбачені процесуальним законом.

Змагальність забезпечує рівні процесуальні можливості учасників процесу щодо надання доказів, їх дослідження і заявлення клопотань, а також виступає гарантією всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи і винесення законного, обгрунтованого і справедливого рішення;

8) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Цей принцип закріплений у п.5 ч.З ст.129 Конституції України. Прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Підтримуючи обвинувачення, прокурор зобов'язаний керуватися вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на розгляді всіх обставин справи (частини 1 і 2 ст.264 КПК України);

9) забезпечення обвинуваченому права на захист. Суть цього принципу полягає в тому, що кожна особа може особисто захищатися від обвинува­чення у вчиненні злочину. Разом з тим Конституцією України гарантовано, що кожен має право на правову допомогу, тобто можливість фізичних осіб одержати юридичні послуги. У випадках. передбачених чинним законодавством, така допомога надається безкоштовно.

Закон зобов'язує особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суддю до першого допиту обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника (ст.21 КПК України). Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура (ст.59 Конституції). У випадках, Передбачених законом, правову допомогу можуть надавати і інші особи, які Мають вищу юридичну освіту. Держава визначає коло суб'єктів, які можуть Надавати правову допомогу та їх повноваження;

10) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Цей принцип проголошений у ст.129 Конституції України і передбачає відкритість судової процедури, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці, або щоб запобігти розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які звернулися до с уду, а також таємниці усиновлення.

Рішення і вирок суду у всіх випадках проголошуються публічно, крім рішень про усиновлення. їх зміст може бути доведено до відома населення засобами масової інформації. Необгрунтоване обмеження гласності судо­чинства може служити підставою до скасування вироку вищестоящим судом, оскільки це являє собою істотне порушення процесуального закону.

Закон України „Про судоустрій України" визначає, що при розгляді справ хід судового процесу фіксується технічними засобами;

11) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Цей принцип закріплений у п.8 ч.3ст.129 Конституції України і має важливе значення для виконання завдань суду із захисту прав і законних інтересів Громадян і організацій, зміцнення законності і правопорядку, утвердження принципу справедливості та забезпечення розвитку демократії в державі.

Апеляція - це форма оскарження постанов суду першої інстанції, що не набрали законної сили, до судів вищої інстанції. Апеляційний суд наділено Повноваженнями проводити своє судове слідство або обмежитись тими матеріалами, які є у справі, тобто суть апеляції полягає в новому розгляді і перевирішенні справи судом апеляційної інстанції.

Касація - це форма перегляду вищестоящим судом судових вироків, постанов і рішень судів нижчої інстанції, що набрали законної сили. Суд Касаційної інстанції не може проводити судове слідство;

12) обов'язковість рішень суду. Судове рішення - це найважливіший акт здійснення правосуддя, яке ухвалюється судами іменем України. Ст.124 Конституції України, ст.403 КПК України та ст.14 ЦПК України встановлюють, що вирок, рішення, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для виконання всіма органами державної І мли. органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Держава забезпечує силою примусу виконання вимог суду і його рішень. Для виконання таких функцій у механізмі держави є спеціальні органи і посадові особи, до обов'язків яких входить виконання судових рішень. Крімтого, за невиконання судових рішень передбачена законом відповідальність.

 

2. Судова система України. Суди загальної юрисдикції

 

Судова система України являє собою сукупність усіх судів держави, основою яких є єдині засади організації і діяльності та наділених повноваженнями здійснювати судову владу.

Відповідно до Конституції та Закону України „Про судоустрій України" судову систему України складають Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.

Термін „юрисдикція" в перекладі з латинської означає - проголошу­вати право, повноваження давати правову оцінку суспільним явищам, роз'яснювати правові питання. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч.1 ст.125 Конституції система судів загальної юрисдик­ції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Систему судів загальної юрисдикції становлять:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України.

Законом України „Про судоустрій України" було передбачено функціонування Касаційного суду України, але рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 р. це положення закону було визнане таким, що не відповідає Конституції України.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, погодженому з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Місцеві суди

Місцеві суди є основною ланкою у системі судів загальної юрисдикції. Цс випливає перш за все з того, що суди саме цього рівня розглядають усі кримінальні, цивільні, господарські та адміністративні справи, за винятком піч, які віднесені чинним законодавством до компетенції інших судів.

Місцевими загальними судами в Україні, які розглядають цивільні та кримінальні справи є:

1) районні;

2) районні в містах;

3) міські й міськрайонні;

4) військові суди гарнізонів.

 

Місцевими господарськими судами є:

 

1) господарські суди Автономної Республіки Крим;

2) господарські суди областей;

3) господарські суди міст Києва і Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.

За своїм повноваженням місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.

Апеляційні суди. Апеляційний суд України

Апеляційні суди - це суди другої ланки єдиної судової системи судів загальної юрисдикції. Вони є судами вищого рівня для місцевих судів і низовими стосовно Верховного Суду України. У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є:

апеляційні суди областей (у разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області); апеляційні суди міст Києва та Севастополя; Апеляційний суд Автономної Республіки Крим; Військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України; Апеляційний суд України. Апеляційними спеціалізованими судами є:

1) апеляційні господарські суди;

2) апеляційні адміністративні суди.

Апеляційні спеціалізовані суди утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. Суди другої ланки мають однакову компетенцію та рівні права щодо розгляду кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справ.

Апеляційні суди здійснюють такі повноваження: розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;

1) розглядають по першій інстанції справи, визначені законом (крім апеляційних господарських судів);

2) ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику;

3) надають методичну допомогу у застосуванні чинного законо­давства місцевим судам;

4) здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

До складу апеляційного суду входять, як правило, обрані Верховною Радою України на посаду судді безстроково, голова суду та його заступники.

Відповідно до ст.25 Закону України „Про судоустрій України" Апеляційний суд України діє у складі:

1) судової палати у цивільних справах;

2) судової палати у кримінальних справах;

3) військової судової палати.

Апеляційний суд України розглядає справи, віднесені до його підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону. Переважно це справи, які розглядалися обласними та військовими апеляційними судами як судами першої інстанції.