Статус суддів - це сукупність прав та обов'язків, закріплених чинним законодавством стосовно порядку обрання суддів, їх повноважень, гарантій їх діяльності та відповідальності.

Такий статус є єдиний для всіх суддів України, незалежно від того, у якому суді вони працюють. Єдність статусу суддів забезпечується і єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді. Згідно ст.127 Конституції України на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комі­сією суддів громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як 10 років та володіє державною мовою.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та професійного рівня встановлюються законом. Так, відповідно до Закону України „Про статус суддів" вік кандидата судді місцевого суду повинен бути не менше 25 років, апеляційного і вищого спеціалізованого суду - ЗО років, Верховного Суду України - 35 років, Конституційного Суду України - 40 років.

Стаж роботи кандидата за юридичною спеціальністю для суддів місцевих судів повинен бути 3 роки, апеляційних судів - 5 років, у тому числі

Не менше 3 років на посаді судді; вищого спеціалізованого суду - відповідно 7 і 5 років; Верховного Суду України - 10 і 5 років; Конституційного Суду України - 10 років практичної, наукової чи викладацької роботи зі спеціальності.

Суддя повинен бути неупереджений і незалежний один від одного, від суддів вищого рівня та від будь-якого зовнішнього впливу. У своїй діяльності піп зобов'язаний керуватися тільки законом. Через це, з одного боку, до суддів застосовують деякі обмеження. Згідно ст.127 Конституції України суддя не має права:

1) належати до політичних партій та профспілок;

2) брати участь у будь-якій політичній діяльності;

3) мати представницький мандат;

4) обіймати будь-які інші оплачувані посади;

5) виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

З іншого боку, незалежність суддів забезпечується за допомогою правових гарантій їхньої діяльності, до числа яких згідно ст. 126 Конституції України належать:

1) недоторканість суддів. Без згоди Верховної Ради України суддя не може бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувачуваного вироку судом;

2) відповідальність за неповагу до суду чи судді;

3) забезпечення особистої безпеки суддів і членів їх сімей. Погроза або насильство щодо суддів, посягання на його життя карається як злочин;

4) незмінюваність суддів. Судді обіймають посаду безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та судів, які призначаються на посаду судді вперше.

Добір кандидатів на посаду судді здійснюється за результатами складання кваліфікаційного іспиту. Подання про призначення судді на посаду вносить Вища рада юстиції. Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснює Президент України. Усі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково. Судді звільняються з посади органом, що його обрав або призначив на підставі вимог ст.126 Конституції України.

 

Тема 6. Конституційні засади діяльності правоохоронних та право захисних органів України

Лекційні та семінарські питання

1. Поняття, система і функції правоохоронних органів України.

2. Поняття, система і завдання органів прокуратури України.

3. Поняття та система органів внутрішніх справ України. Основні завдання і функції міліції.

4. Правозахисні органи України.

 

1. Поняття, система і функції правоохоронних органів України

Однією з основних внутрішніх функцій держави є правоохоронна функція, яка полягає у забезпеченні конституційного порядку, національної безпеки, правового порядку та спрямована на охорону конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також відновлення порушених прав.

Правоохоронні функції вказують на участь того чи іншого компетент­ної о органу в правоохоронній діяльності держави.

Правоохоронні органи - це державні органи, які спеціально уповноважені здійснювати контроль за неухильним додержанням законів та інших нормативно-правових актів, забезпечувати право­порядок, здійснювати захист законних прав і інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства і держави в цілому, а також застосовувати заходи державного примусу до правопорушників.

Характерними рисами правоохоронних органів є:

1) здійснення ними зазначених вище функцій, які в сукупності називають правоохоронною діяльністю;

2) наявність у них для виконання зазначених функцій відповідних державно-владних повноважень, зокрема можливості видавати правові акта (в основному індивідуального характеру), обов'язкові для виконання;

3) можливість безпосередньо застосувати різні заходи примусу (затримання особи, арешт, позбавлення волі тощо);

4) перебування їхньої діяльності під особливим державним контро­лем та наглядом, здійснення лише на основі закону й у встанов­леному ним порядку.

Правоохоронні органи зобов'язані виконувати дії, що мають упорядкувальне, контрольне та охоронне призначення.

Згідно ст.2 Закону України „Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів" до системи правоохоронних органів належать:

1) органи прокуратури;

2) органи внутрішніх справ;

3) органи служби безпеки;

4) митні органи;

5) органи охорони державного кордону;

6) органи й установи виконання покарань;

7) органи державної податкової служби;

8) органи державної контрольно-ревізіонної служби;

9) органи рибної охорони;

10) органи державної лісової охорони;

11) інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Деякі правоохоронні органи мають спеціальний предмет діяльності. Так, у структурі служби безпеки, органів внутрішніх справ, органів з виконання покарань, податкової міліції є спеціалізовані підрозділи, яким надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність.

 

2. Поняття, система і завдання органів прокуратури України

Прокуратура України - це самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує всемірне утвердження верховенства закону, захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини.

Прокуратура займає особливе місце в системі державних органів України, вона не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади. Правовою основою організації й діяльності органів прокуратури є розділ VII Конституції, Закон України „Про прокуратуру", а також кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, господарсько-процесуальне законодавство та інші нормативно-правові акти.

Прокуратура України становить єдину централізовану систему органів, яка побудована відповідно до державного устрою і адміністративно-територіального поділу країни з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокурору України.

Поняття „прокурор" стосується: Генерального прокурора України та попі заступників, старших помічників та помічників прокурора, прокурорів Областей, районів, начальників управлінь та відділів.

Систему органів прокуратури складають:

1) Генеральна прокуратура України;

2) прокуратури Автономної Республіки Крим;

3) прокуратури областей та прирівняні до них прокуратури міст Києва і Севастополя;

4) військова прокуратура Військово-Морських Сил України і військові прокуратури регіонів;

5) міські, районні, міжрайонні і військові прокуратури гарнізонів;

6) спеціальні прокуратури (природоохоронні, транспортні, прокурату­ри з питань нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства та деякі інші).

У структурі всіх ланок прокуратури передбачені слідчі, які Бе '.посередньо займаються розслідуванням злочинів.

На посади прокурорів і слідчих прокуратури можуть призначатися Громадяни України, які мають вищу юридичну освіту. Прокурором району МОЖЄ бути особа віком не молодша 25 років і зі стажем роботи в прокуратурі або суді не менше 3 роки, прокурором області - відповідно не молодша 30 років і не менш 7 років.

Працівникам прокуратури залежно від посади та стажу роботи присвоюються класні чини, тобто спеціальне персональне звання прокурорсь­кої о працівника як державного службовця.

Для працівників прокуратури встановлено 10 класних чинів:

1) державний радник юстиції України;

2) державний радник юстиції: 1-го класу, 2-го класу, 3-го класу;

3) старший радник юстиції;

4) радник юстиції;

5) молодший радник юстиції;

6) юрист 1-го класу, 2-го класу, 3-го класу.

Класні чини державного радника юстиції України, державного радника юстиції 1, 2 і 3-го класів присвоюються Президентом України, інші класні чини - Генеральним прокурором України.

Роботу прокуратур на території країни координує Генеральна прокуратура, яку очолює Генеральний прокурор України, який призначається па посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокурору України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України - 5 років.

Відповідно до ст.121 Конституції і ст.5 Закону України „Про прокуратуру" на прокуратуру покладено такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Здійснюючи нагляд за додержанням і застосуванням чинного законодавства прокурори при встановленні факту порушення закону наділені правом видавати наступні акти прокурорського реагування:

1) протест прокурора на правовий акт, який суперечить закону, заявляється до органу, який його видав або до вищестоящого органу. У такому порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи;

2) припис прокурора про усунення порушень закону вноситься у письмовій формі органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення;

3) подання прокурора з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вносяться у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженнями усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду;

4) постанова прокурора про дисциплінарне провадження, провад­ження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи вноситься щодо посадової особи або громадя­нина у разі порушення ними закону.

Акти прокурорського реагування повинні бути законними, обгрунто­ваними, вмотивованими, юридично грамотними, а також містити правову аргументацію та роз'яснення порядку оскарження. У цих актах обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити для його усунення.

Отже, реагування органів прокуратури на порушення закону має відбуватися лише у передбачених законом формах.

 

3. Поняття та система органів внутрішніх справ України. Основні завдання і функції міліції