Моральні аспекти найманої праці

Найбільше суперечностей і конфліктних ситуацій проявляються у структурі відносин “фірма – найманий працівник”. Постає ця проблема уже в момент найму на роботу. Моральний її аспект передбачає необхідність поваги гідності працівника, дотримання справедливих його відносин з роботодавцем, менеджерами та іншими співробітниками. Менеджер, який відповідає за роботу з персоналом, не повинен допускати дискримінації, порушень контракту, ухвалення рішень, які заважали б ефективній діяльності фірми. Працівника беруть на роботу для забезпечення функціонування фірми. Наймаючи кращих із претендентів, менеджер діє згідно з нормами моралі, якщо він не порушує трудового законодавства, кадрової і фінансової політики фірми, своїх повноважень із цих питань. Релігійна належність, стать, раса, етнічне походження, вік не повинні бути істотними критеріями для найму на роботу і звільнення з неї, а послуговування ними є свідченням суттєвих недоліків у роботі фірми, в тому числі і моральних, оскільки це може ображати гідність людини.

Важливим критерієм оцінювання претендента на вакантне місце є його кваліфікація. З’ясування її пов’язане з оцінюванням відповідності передбачуваній роботі, здатності удосконалювати свої знання, вміння і навички для просування на вищий щабель. Важливо при цьому використовувати об’єктивні критерії кваліфікації, ігнорування чи відсутність яких породжує суб’єктивізм, упередженість, порушення моральних вимог. У цій роботі менеджер вдається до співбесід, тестів, які залежно від змісту, способів використання, інтерпретації результатів можуть бути як виправданими, так і дискримінаційними, аморальними.

Послуговуючись принципом “компетентність над усе”, менеджеру іноді доводиться шукати претендента на вакантну посаду за межами фірми, з чим також пов'язані певні моральні колізії. У таких ситуаціях важливо, щоб його дії були належно вмотивовані як у професійному, так і в моральному плані.

Суттєвий моральний аспект таїть у собі проблема просування по службі. Основним критерієм при цьому є кваліфікація, відданість фірмі працівника. Це означає, що стаж роботи сам по собі не може бути достатньою підставою для службового зростання, бо це сковує ініціативу молодих працівників, позбавляє їх бачення перспективи. Однак і перевага кваліфікації не може бути абсолютним критерієм, оскільки доводиться враховувати і комплекс психологічних, моральних чинників (відданість справі, ділова тактовність, уміння ладнати з людьми тощо).

Щоб закріпити за собою робоче місце, просуватися по службі, працівник має дотримуватися передбачених контрактом чи посадовою інструкцією вимог. Контракт накладає обов’язки і на роботодавця. Тому обидві його сторони повинні приймати рішення, враховуючи інтереси фірми та її співробітників. Працівник має право покинути роботу після закінчення строку трудової угоди, але принципи моралі вимагають завчасного повідомлення про це роботодавця, щоб той міг вжити заходів для поповнення штату. Уклавши контракт, працівник не підпорядковує себе як особистість, однак він свідомо обмежує деякі свої права, оскільки це необхідно фірмі, яка надає роботу, і приносить йому певну вигоду. Загалом він погоджується віддати певну кількість часу, знань і зусиль фірмі в обмін на заробітну плату. Проте інтереси фірми іноді не збігаються з інтересами працівника, наслідком чого бувають суперечності, конфліктні ситуації, одні з яких вдається розв’язати, послуговуючись нормами права, а інші потребують моральних засобів вирішення. Деякі з конфліктів призводять до звільнення працівників, що з морального погляду може бути як справедливим, так і несправедливим.

При звільненні з роботи теж виникає немало моральних і правових проблем. За відсутності детальної трудової угоди і роботодавець, і найманий працівник мають право за власним бажанням припинити свої відносини. Та, крім юридичних положень, існують неявні угоди, домовленості, зобов’язання, що виникли під час роботи, які обмежують або видозмінюють права і роботодавця, і робітника. У багатьох країнах усі ці питання врегульовано законодавством про працю, трудовими угодами.

Етика звільнення з роботи повинна рахуватися з чинним законодавством про працю, навіть якщо деякі його пункти суперечать принципам моралі. З її погляду і роботодавець, і найманий працівник мають взаємні обов’язки, зумовлені тим, що обидва вони є людьми, а угода між ними була укладена за певної соціальної ситуації. Це означає, що кожна із сторін повинна враховувати законні інтереси та сподівання іншої, завдяки чому вдається уникнути байдужості до людини. Під час звільнення працівника з роботи дії роботодавця мають бути підпорядковані таким вимогам:

а) працівника може бути звільнено лише з поважної причини;

б) при звільненні працівника необхідно дотримуватися “належного процесу”;

в) звільнення з роботи повинне мати якомога менше шкідливих наслідків для працівника і роботодавця.

До поважних причин при звільненні з роботи належать чинники, які стосуються безпосередньо бізнесу. Ними можуть бути механізація та автоматизація, скорочення обсягу виробництва, порушення дисципліни, халатність, прогули, що створюють проблеми для бізнесу та співробітників. Для захисту інтересів фірми й інших працівників роботодавець не лише має право звільнити працівника, який шкодить справі, а повинен це зробити, що буде і справедливо, і морально. Оскільки тривалий строк праці змінює відносини працівника і роботодавця, то причини для звільнення працівника з великим стажем повинні бути значно серйознішими, ніж для звільнення початківця. Продумана політика фірми у цій сфері може сприяти усуненню свавілля, послабити невдоволення людей своїм становищем.

Дотримання “належного процесу” вселяє впевненість, що рішення про звільнення не є безпідставним, що зміцнює довіру до фірми з боку працівників. Перебуваючи під тиском різноманітних проблем, роботодавці при звільненні працівника нерідко обмежуються розглядом небагатьох чинників, їм не вистачає бачення усіх факторів і деталей, необхідних для прийняття економічно і морально обґрунтованих рішень. А це може посіяти в колективі думку про легковажне, байдуже, навіть жорстоке ставлення до людей. Тому для справедливого висновку про доцільність звільнення з роботи працівника, який не справляється зі своїми обов’язками, потрібно враховувати його стаж, позитивні риси характеру, склад сім’ї, а не тільки те зло, яке він приносить іншим працівникам, споживачам, власнику. Формулюючи звинувачення в нездатності чи небажанні працівника виконувати свої функції, роботодавець повинен подбати, щоб воно було чітким, аргументованим, коректним, а працівник мав змогу відхилити, спростувати звинувачення в присутності роботодавця, подати апеляцію у відповідні органи, перевірити обґрунтованість рішення роботодавця про звільнення. Можливість працівника вислухати, відхилити чи спростувати звинувачення, захистити себе від необґрунтованих дій є елементарною вимогою справедливості й етики бізнесу.

Звільнивши працівника з роботи, роботодавець наносить йому шкоду, тому він зобов’язаний використати прийнятні засоби для зменшення цієї шкоди. Основним засобом при цьому є допомога у зв’язку з безробіттям. Пом’якшенню шкідливих наслідків може сприяти і завчасне повідомлення про звільнення, внаслідок чого працівник матиме більше часу на пошуки нової роботи, подання апеляції тощо. Ефективними засобами пом’якшення звільнення є перекваліфікація і переміщення працівників. Про пом’якшення шкідливих наслідків звільнення з роботи роботодавець має дбати і в разі переміщення виробничих потужностей, скорочень штату, оскільки результати звільнення за таких обставин наносять шкоду не тільки працівникам та їх сім’ям, а й соціальному середовищу.

Від роботодавця, менеджера залежить дотримання законодавчих, моральних норм щодо обґрунтованості заробітної плати та інших виплат працівникам фірми. Щодо цього для етики важлива не лише професійна кваліфікованість, ефективність праці, а й суто людські потреби працівників. Заробітна плата як основне, а часто єдине джерело доходу працівника повинна бути достатньою для забезпечення належного життєвого рівня його та сім’ї, передбачати можливість заощаджень. Водночас вона є своєрідним центром, у якому схрещуються різні, іноді протилежні інтереси власника, менеджера і працівника. Для бізнесмена заробітна плата є витратами, необґрунтоване збільшення яких може спричинити встановлення вищих за ринкові цін на продукцію або призвести до банкрутства. Заниження, затримання з виплатами заробітної плати, несправедливий розподіл її між працівниками породжують невдоволення їх своїм становищем, дестабілізують моральну атмосферу. Тому розмір заробітної плати повинен бути пов’язаним із внеском працівника у прибуток фірми, із станом ринку праці і ринку товарів, конкурентною позицією фірми, авторитетом і силою трудових спілок, а також з потребами робітників та їх родин. Нехтування будь-яким із цих чинників може спричинити значну шкоду. Однак зарплата не завжди здатна забезпечити достойне життя людей, оскільки воно залежить не тільки від рівня заробітної плати, а й від того, в якій державі вони живуть (від соціального забезпечення, допомоги у зв’язку із безробіттям, доступності освіти тощо). Останнім часом у постсоціалістичних країнах набули поширення виплати заробітних плат поза легітимним обліком (“у конвертах”), з чим пов’язані моральні проблеми тих, хто її виплачує, і тих, хто її отримує, адже внаслідок цього бюджет, пенсійний фонд недоотримують значні кошти, що негативно впливає на функціонування соціальної сфери, моральний клімат у суспільстві (наприклад, з пенсійною реформою в Україні така практика робить проблематичною старість деяких нинішніх працівників).

Усе це свідчить, що етика бізнесу не може існувати й розвиватися ізольовано від інших галузей етичного знання, її спостереження, оцінки повинні живити ідеями політику, право щодо вдосконалення умов функціонування бізнесу і людини в бізнесовій сфері, а також спрямовувати бізнес на узгодження своєї практики з інтересами суспільства, його громадян, людства, на підпорядкування її найвимогливішим критеріям моралі.

ПІСЛЯМОВА

Запропонований курс мав на меті зосередити увагу на багатстві та складності духовного життя особистості, що спирається на моральність як свою основу. Читач мав змогу переконатися, що мораль має всепроникний характер: будь-який вид діяльності своєю результативністю так чи інакше завдячує моральній небайдужості людини. Мораль здатна охоплювати стосунки людини з собою самою, з іншими людьми, з суспільством та людством, з природою й універсумом. Моральність стосунків створює у суспільстві атмосферу злагоди, дає відчуття оптимізму та наснагу на творення життя. Це атмосфера, в якій людина почувається свобідною, а її життя є гідним.

В умовах зростання стихійної змагальності воль, що супроводжує процеси капіталізації українського суспільства, мораль відсувається на другий план, ба зовсім ігнорується виразниками нових тенденцій життя. Знецінення її відбувається на тій підставі, що потерпають в суспільстві саме носії моральності – люди, не здатні заради власного успіху топтати чужі долі. Мораль робить їх “слабкими”, адже вони воліють швидше потерпати від несправедливості, ніж вдаватися до насильства. Укорінений всередині названої категорії людей (більшість суспільства) “інстинкт” моральності (моральний недопуск агресії) є тою величезною цінністю, завдяки якій не лише утримуються засади суспільного життя, але і зберігається надія на його перспективи. Носії “природної моральності” (Гегель) виражають перспективи життя тим, що саме через них моральність утверджує свою силу і авторитет. Рано чи пізно носії стихійної, вузько спрямованої активності змушені будуть рахуватися з волею більшості. Вона змусить позаморальних виразників “волі до влади” хоча б іноді зважати на закони.

Проблеми, з якими стикається сучасна цивілізація, – це невідповідність між зростаючою активністю суб’єкта та рівнем досконалості внутрішніх механізмів самоконтролю. Останнє зумовлене слабким розвитком моральної свідомості, нерозвинутою здібністю рефлексії над власними намірами, діями та їх результатами. Сучасна цивілізація, зокрема українське суспільство, потребує суб’єкта активності, що здатний реалізуватися у практичному життєтворенні, корисному для себе та інших людей. Конкретна спрямованість моралі у русло творення доцільно-розумних стосунків коригується вимогами справи і загальним інтересом.

Відповідно до вимог життя, моральне спрямування сучасної освіти і виховання визначається як вагомий показник перспективності цивілізації і, зрештою, її самозбереження. В освіті та вихованні, у свою чергу, як основне, визначається зосередження на формуванні здатності особи до саморефлексії. Гуманізм етичної теорії в тому, що вона допомагає людині знайти шляхи до себе, навчитися пізнавати себе: свої наміри і сподівання з тим, щоб свідомо регулювати їх з огляду розумного вибору добра. Применшення стихійних проявів волі шляхом саморегуляції – це та моральна максима, яка має покладатися свідомістю суб’єкта з почуття відповідальності перед життям та перед самим собою. Ситуація, в якій людина знає себе лише як носія фізичної життєвості, зануреного у боротьбу за існування, – це ситуація тотальної несвободи. Людина може ніколи не зустрітися з собою як із мислячою і переживаючою субстанцією.

Тривала історична колізія, що базувалася на протиставленні ідеального та матеріального, тілесного та духовного в людині, відображала об’єктивні суперечності соціального життя. Сучасна цивілізація завдяки розвитку наукоємних технологій здатна забезпечувати суспільству достатньо високий життєвий рівень. Однак яскраво виражене зосередження на матеріальній, тілесній сфері життєвості є переконливим свідченням хвороби цивілізації – її бездуховності.

Етична теорія покликана дати знання про два рівні цінностей і показати, що матеріальні цінності, при усій їх важливості, лише засіб для життя. Нормальною, тобто гідною людини, є така життєва ситуація, за якої здобуття необхідних засобів до існування не принижує, тим більше не вбиває в ній людину. Однак це сфера, у якій людина перебуває в ситуації несвободи. Справді гідним людини є життя, що відкриває простір для свобідного самоутвердження на засадах розумного вибору добра. Тобто, людяність життя, його доцільна всередині себе організація не містяться десь поза людиною і людством, а залежать від їх доброї волі.