Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці

Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, як­що таке діяння спричинило тяжкі наслідки, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

 

1. Відповідно до ст. 40 КК «Основ законодавства України про охорону здоров'я» медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне об­стеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадя­нина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законо­давчими актами випадків. Лікар повинен зберігати в абослютній таємниці все, що він знає про свого пацієнта, навіть після смерті останнього, говорить­ся в «Міжнародному кодексі медичної етики» (прийнято 3-ю Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації у Лондоні у жовтні 1949 р.).

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками:

1) діянням; 2) тяжкими наслідками; 3) причинним зв'язком між ними.

3. Розголошення лікарської таємниці виражається в незаконному повідо­мленні іншій особі (особам) цієї інформації. Вона може передаватися в роз­мові, в тому числі телефонній, в листі, доповідях, виступах, лекціях, по те­лебаченню, радіо або в періодичній пресі.

4. Тяжкі наслідки є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони. Ними мо­жуть визнаватися; самогубство або спричинення собі тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, психічна хвороба тощо.

5. Між тяжкими наслідками і розголошенням лікарської таємниці пови­нен бути встановлений причинний зв'язок.

6. Суб'єктивна сторона злочину виявляється в умислі. Особа усвідо­млює, що інформація, яку вона розголошує, є лікарською таємницею, і не має права її розголошувати, розуміє протиправність свого діяння і бажає або свідомо допускає її розголошення. Якщо особа в розмові повідомляє іншій особі лікарську таємницю, то вона це робить з прямим умислом. Якщо ж два лікарі в розмові між собою обговорюють відомості, які становлять лікарсь­ку таємницю, в присутності сторонніх осіб, яким цю інформацію не можна передавати (на вулиці, в громадському транспорті тощо), то вони розголо­шують лікарську таємницю з непрямим умислом.

До тяжких наслідків може призвести лише необережна вина (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

7. Суб'єктом злочину є особа, якій ці відомості стали відомі у зв'язку з виконанням професійних (лікар, фармацевт, медична сестра, фельдшер та ін.) або службових обов'язків (головний лікар, завідуючий відділенням та ін.). Інші громадяни, яким ці відомості стали відомі не у зв'язку з виконан­ням ними професійних чи службових обов'язків, а з інших джерел, не мо­жуть бути суб'єктом цього злочину.

8. Цей злочин слід відрізняти від розголошення відомостей про проведен­ня медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту люди­ни чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 КК). Ця стаття є спеціальною нормою щодо ст. 145 КК, в якій ідеться про широке коло пи­тань, що можуть бути лікарською таємницею. У статті 132 КК говориться лише про зараження СНІД або іншою невиліковною інфекційною хворобою.

Розділ III

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ,

ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ

 

Конституція України у розділі II закріпила достатньо широкий та різний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини. До їх числа, зокрема, належать право на повагу до гідності людини (ст. 28), право кожної людини на свободу та особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29). Норми розділу III КК України спрямовані на охорону цих прав. Родовим об'єктом злочинів, відповідальність за які встановлена цим розділом, є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю, честь та гідність людини.