Карається штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років.

 

Суспільна небезпечність злочинів, передбачених у статтях 178—181 КК, полягає в їх посяганні на свободу совісті як однієї з основних природних свобод людини.

Право на свободу совісті та віросповідання передбачене нормами Консти­туції — Основного Закону України (ст. 35), чинними міжнародними догово­рами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (Кон­венція про захист прав людини та основних свобод, ст. 9), законами України (Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», ст. 3).

1. Основним безпосереднім об'єктом пошкодження релігійних споруд чи культових будинків є безперешкодне проведення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства заходів релігійного характеру (об­рядів та зібрань), а додатковим обов'язковим об'єктом — відносини влас­ності.

Предмет злочину — релігійна споруда чи культовий будинок, якими є бу­дова обрядового призначення, яка, як правило, має внутрішнє приміщення. Віднесення будови до релігійної споруди чи культового будинку як предме­та злочину здійснюється шляхом проведення релігієзнавчої експертизи.

2. Злочин, що розглядається, відносять до злочинів з матеріальним скла­дом, його об'єктивна сторона — будь-яке діяння, що призвело до пошкод­ження чи зруйнування релігійної споруди чи культового будинку як наслідку суспільне небезпечного посягання.

Спосіб вчинення злочину (механічний, фізичний, хімічний тощо) та розмір матеріальної шкоди, яку спричинив злочин, на кваліфікацію не впли­вають.

У разі вчинення пошкодження чи зруйнування загальнонебезпечним спо­собом, або якщо це спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, відповідальність настає за сукупністю злочинів — за ст. 178 і ч. 2 ст. 194 чи ст. 196 КК.

Наслідками суспільно-небезпечного діяння особи є: 1) пошкодження релігійної споруди чи культового будинку; 2) зруйнування релігійної спору­ди чи культового будинку.

Під пошкодженням у ст. 178 КК розуміється приведення споруди (бу­дівлі) до її часткової непридатності, тобто якщо зберігається можливість її відновлення як релігійної (відновлення властивостей будови віросповідаль-ного призначення).

Зруйнування — це стан споруди, за якого неможливе її цільове викорис­тання через приведення її до повної непридатності — втрата будівлею якості предмета культового призначення.

Об'єктивна сторона має місце лише у випадку, коли саме в результаті суспільне небезпечного діяння винного настав хоча б один із наслідків, пе­редбачених диспозицією ст. 178 КК.

Пошкодження чи зруйнування пам'ятки історії або культури, що викори­стовується як приміщення культового призначення, тягне за собою додатко­ву кваліфікацію за відповідною частиною ст. 298 КК.

Для встановлення, чи була пошкоджена (зруйнована) релігійна споруда або культовий будинок, проводиться відповідна експертиза.

Місцем скоєння злочину шляхом суспільне небезпечного діяння як пра­вило є місце знаходження споруди або будинку.

Час вчинення злочину не впливає на його кваліфікацію, але якщо зло­чин був розпочатий під час здійснення релігійного обряду чи суспільне небезпечні наслідки настали до здійснення обряду, скоєне слід кваліфіку­вати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 178 і ч. 1 ст. 180 КК Ук­раїни.

3. Суб'єктивна сторона злочину — умисна або змішана форма вини: пря­мий умисел щодо діяння та умисел або необережність щодо наслідків діяння.

При умислі винний усвідомлює, що безпосередньо чи опосередковано впливає на предмет злочину, передбачає, що в результаті його діяння релігійна споруда чи культовий будинок буде ушкоджено або зруйновано і бажає або свідомо допускає настання такого наслідку.

Якщо при пошкодженні чи зруйнуванні релігійної споруди або культово­го будинку загальнонебезпечним способом особа бажала або свідомо допус­кала настання тяжких наслідків, вчинене потрібно кваліфікувати також за ч. 2 ст. 194 КК і за відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за злочини проти життя та здоров'я людини. Так, за наявності умислу до позбавлення життя людини при підпалюванні релігійної споруди, винний відповідає за ст. 178, ч. 2 ст. 194 і відповідним пунктом та частиною ст. 115 КК.

Мотив злочину не впливає на його кваліфікацію, але наявність хулігансь­кого мотиву вимагає додаткової кваліфікації за ст. 296 КК як хуліганства, що призвело до пошкодження релігійної споруди чи культового будинку. Встановлення антирелігійного чи релігійного мотиву вчинення злочину свідчить про прямий умисел на вчинення злочину проти свободи совісті і за наявності об'єктивних ознак потребує додаткової кваліфікації за стаття­ми 179 чи 180 КК.

Злочин може мати різну мету вчинення — помсту, «спасіння» тощо. Зло­чинець може не мати на меті перешкоджання здійсненню релігійного обряду шляхом вчинення суспільне небезпечного діяння, але наявність такої ме­ти свідчить про прямий умисел на вчинення злочину, передбаченого ст. 180 КК, а осквернення релігійної святині — ст. 179 КК і потребує додат­кової кваліфікації як замах на перешкоджання здійсненню релігійного обря­ду або як осквернення релігійної святині.

Наявність мети — ослаблення внутрішньої безпеки держави — свідчить про вчинення злочину проти основ національної безпеки України — диверсії (ст. 113 КК).

При змішаній формі вини особа усвідомлює суспільне небезпечний ха­рактер свого діяння, передбачає, що в результаті її дії чи бездіяльності буде пошкоджена чи зруйнована релігійна споруда чи культовий будинок, але легковажно розраховує на відвернення таких наслідків, або не передбачає настання цих наслідків, хоча повинна і могла їх передбачити.

4. Суб'єкт злочину — приватна особа, яка досягла 16-ти років. Якщо по­шкодження чи руйнування сталося в результаті діяння, вчиненого службо­вою особою, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочину, передбачено­го ст. 178, і злочину, передбаченого розділом XVII Особливої частини КК — «Злочини в сфері службової діяльності» — статті 364, 365 чи 367 КК.