Місцеве оподаткування у зарубіжних країнах

У міжнародних практиках більшості розвинених країн, місцеві податки й збори є основною статтею доходів місцевих бюджетів. За рахунок місцевих податків формується до 61% комунальних доходів у Швеції, 51%- у Данії, 46%- у Швейцарії, 43%- у Норвегії, 36%- у Франції, 34%- у Фінляндії, 31% - в Іспанії. Найвищий цей показник у США. Одночасно в Греції він доходить лише 2%, у Словаччині, Румунії, Нідерландах-5%, в Угорщині-4%, у Болгарії-1%, у Латвії-6%.

Внаслідок багатовікової еволюції на Заході склалася розгладжена система місцевих податків і зборів, характерною рисою якої є:

- чисельність: у Бельгії впроваджено більше 100 місцевих податків і зборів, в Італії-70, у Франції більше 50. Разом з тим у деяких країнах застосовується лише кілька місцевих податків і зборів, а у Великобританії, наприклад, - лише один (до 1990 р. це був податок з нерухомого майна. Урядом Маргарет Тетчер його замінили на подової податок, що став також майновим);

- масовість: податки сплачуються фактично всіма, незалежно від соціального стану й рівня доходів. Наприклад, у США в бюджети родини із чотирьох осіб з річним доходом 50 тисяч доларів, платежі по всім місцевих податкам становлять у середньому 4,4 тисячі доларів, щорічно - 8,9% їхніх доходів. У цілому цей показник в окремих штатах мінімальний і становить 3,5%, а в інших - досягає 14% доходів родин зазначених категорій;

- регресивність: частина місцевих податків і зборів зменшуються щодо сукупного розміру доходів, якщо доходи зростають. У той же час частина країн застосовують прогресивні ставки оподатковування (Фінляндія, Норвегія, Іспанія, Швеція, Швейцарія) при оподатковуванні особистого майна громадян;

- застосування права податкової ініціативи. В унітарних країнах місцеві органи влади, такого права не мають. Всі види місцевих податків установлюються законами, які схвалюються парламентом країни.

У компетенцію місцевих органів влади включене право приймати рішення про встановлення місцевих податків, певних законодавством. У деяких країнах застосовується інша модель контролю центрального уряду по місцевих податках. Місцеві органи влади самостійно встановлюють місцеві податки й збори, а центральна влада обмежує їхні максимальні ставки. З 1983р. така практика діє в Норвегії й Бельгії. У Федеративних державах питання місцевого оподатковування перебувають у компетенції суб'єктів федерації.

Місцеві податки за формою встановлення їх і способом зарахування в місцеві бюджети діляться на три групи:

- перша група: прямі й непрямі місцеві податки, які застосовуються у всіх країнах місцевими органами влади й повністю надходять у їхні бюджети. Прямими вважаються в цій групі податок на промисел, податок на нерухоме майно фізичних осіб, на землю, автономний й ін. Непрямими є індивідуальні й універсальні акцизи. Це акцизи на бензин, алкогольні напої й інші товари. У Японії - акцизи на споживання газу й електроенергії.

- друга група: податки, які встановлюютьсямісцевими органами влади, як надбавки до загальнодержавних податків або як відрахування від них (в Італії надбавки до земельного й с/г податкам, відрахування на прибуток корпорацій у США, надбавка на податок на додану вартість у Франції й ін).

- третя група: місцевих податків найбільша. Серед них: податки на торгівлю, на собак, на власників транспортних засобів, на осіб, які володіють двома квартирами, на рибальство, на рекламу й ін.

Основну роль у країнах з розвитий ринковою економікою грають майнові місцеві податки, у першу чергу на нерухоме майно фізичних й юридичних осіб і на землю. У США за рахунок податків на майно формується майже-45% всіх доходів місцевих бюджетів, у Франції - 40%.

У Федеративних державах суб'єкти федерації мають власні служби, які займаються збором місцевих податків. Муніципальні податкові служби є й в органах місцевого самоврядування в багатьох федеративних й унітарних державах. Контроль за стягненням загальнодержавних податків, які надходять у центральний бюджет, здійснюють державні податкові служби.