Інженерний метод визначення ризику

Інженерний метод визначення ризику спирається на статистику, розрахунки частоти прояву небезпек, імовірнісний аналіз безпеки та на побудову "дерев" небезпек. Приклад використання статистичного методу визначення ризику - розрахунок показників частоти та важкості виникнення нещасних випадків. У процесі визначення індивідуального ризику виникнення небезпечних подій використовують положення теорії ймовірності.

Величину ризику або частоту проявів небезпеки визначають відношенням кількості несприятливих випадків m виникнення небезпечної події А до загальної кількості можливих випадків п:

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

R = P(A) = m/n, (1)

де Р(А) - ймовірність виникнення події А.

Ця формула дає змогу розрахувати величину загального та групового ризику. У разі оцінки загального ризику п визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику - максимальну кількість подій у певній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу становлять також транспортні засоби одного типу; один клас суб'єктів господарської діяльності і т. д.

Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику травматизму внаслідок ДТП, у тому числі зі смертельними наслідками в Україні. Так, за даними Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України за 10 місяців 2003 р. в 30 314 ДТП загинуло 5 192 і поранено більше 34 000 осіб. Потрапити у ДТП міг кожен із загальної кількості громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто п =50x10⁶. Відтак числове значення загального ризику смертельних випадків у ДТП за цей період 2003 р. становитиме:

R = 5192 / 50х10^б = 103,84x10-".

Числове значення загального ризику випадків поранення у ДТП за період 2003 р. становитиме:

R = 34000 / 50х10⁶ = 680ХІ0^-6.

З розглянутого прикладу робимо висновок, що із кожного мільйона громадян, які проживали в Україні, у ДТП загинуло за 10 місяців 2003 р. приблизно 104 людини, а отримали травми 680. За добу на дорогах України гине 16 і отримує поранення 104 людини, причому у 80% всіх ДТП відповідальними за нещасні випадки є водії автотранспорту, через них у 2003 р. загинуло 3 200 людей.

Ризик (імовірність) одночасного виникнення декількох небезпечних подій Аь Аг,...,А„ визначається як суму ймовірностей виникнення кожної з цих: подій

Р(А, і А₂і... і А_П) = Р(А,)Р(А₂)...Р(А„) (1.2)

Ризик виникнення декількох несумісних небезпечних подій Аі, Аг,...,А_п визначають як суму ймовірностей виникнення кожної з цих подій:

Р(А, або А₂ або... або А_п) = P(A,)+P(A₂)+... +Р(А_П) (1.3)

або

/ л Л n

р £аі =£(р(Аі)). I^м ) ^і=і

Розглянемо послідовність або порядок визначення технічного ризику. У процесі визначення ризику виділяють три етапи: попередній аналіз аварій (фаза 1), визначення послідовності виникнення негативних подій (фаза 2) та аналіз можливих наслідків (фаза 3).

Попередній аналіз аварій (фаза 1)

Мета цієї фази дослідження ризику - визначення системи та виявлення можливості аварій. Після виявлення аварій їх класифікують відповідно до характеру їхніх наслідків. Типова класифікаційна шкала має вигляд:

Клас 1 - безпечні. До цього класу належать помилки персоналу, недоробки у проекті або порушення в роботі окремих вузлів, які не призводять до істотних порушень системи загалом, людських жертв та пошкодження обладнання.

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Клас 2 - граничні. До цього класу належать помилки персоналу, недоробки у проекті та порушення в роботі окремих вузлів, які хоч і призводять до істотних порушень у роботі системи загалом, однак піддаються виправленню без людських жертв і завдання суттєвих збитків обладнанню.

Клас 3 - критичні. До цього класу належать помилки персонал}/, недоробки у проекті або порушення у роботі окремих вузлів, які порушують роботу системи загалом, призводять до пошкодження обладнання або до таких аварій, що потребують негайних дій для врятування людей та обладнання.

Клас 4 - катастрофічні. До цього класу належать такі помилки персоналу, недоробки у проекті або порушення роботи окремих вузлів, які суттєво порушують роботу системи загалом, що спричинюють до руйнування обладнання, травм персоналу та навіть людських жертв.

Загалом перша фаза дослідження ризику - це перша спроба визначення стану технічних засобів системи і подій, які можуть призвести до аварій системи ще на стадії ескізного проектування.

Визначення послідовності виникнення негативних подій (фаза 2)

Методика визначення послідовності виникнення негативних подій (дерева подій або дерева помилок чи відмов) забезпечує встановлення ланцюга збоїв і відмов обладнання та помилок оператора. Використання дерева помилок дає змогу визначити такі показники, як коефіцієнт неготовності та ймовірності відмови технічних систем, які отримують шляхом спеціальних випробувань або узагальнення досвіду експлуатації. Дерево подій будують на підставі прямих та зворотних логічних міркувань, тобто індуктивним і дедуктивним методом.

Аналіз можливих наслідків (фаза 3)

На цьому етапі визначення ризику оцінюють шкоду, завдану шкідливими та небезпечними чинниками, майнові збитки та шкоду здоров'ю людини., дають загальну оцінку використаної технології.

1.4.4.2. Модельний метод визначення ризику

Цей метод ґрунтується на побу-

дові моделей впливу небезпек на окрему людину, соціальні та професійні групи. Використаємо модельний метод визначення ризику на підставі розгляду окремих прикладів.

Приклад 1. Електричний опір людського організму подамо у вигляді послідовного та паралельного з'єднання окремих елементів, що моделюють шкіру людини та її внутрішні органи. Моделювання електричного опору окремих елементів людського організму дає змогу, використовуючи методи електродинаміки, визначити повний опір тіла людини та небезпеку його ураження електричним струмом.

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Приклад 3. Моделюючи поширення хвилі звукового тиску можна визначити межу зони підвищеного акустичного навантаження, перебування в межах якої є небезпечним для людини (рис. 3).

Приклад 2. Використання статистичних даних дає змогу отримати емпіричні формули з метою розрахунку очікуваної кількості N ураження блискавкою об'єктів, не захищених блискавковідводами:

N = f(L, n, п_г), (1)

де L - характерні лінійні розміри об'єктів, які захищені (довжина, ширина, висота); п - середня кількість ударів блискавки за рік, що припадає на 1 км" поверхні Землі; п_г - кількість грозових годин на рік.

1.4.4.3. Експертний метод визначення ризику

Згідно з даним методом ймовірність виникнення різних подій визначають шляхом опитування досвідчених спеціалістів-експертів. Мета експертної оцінки - визначення комплексного (узагальненого) показника, що характеризує рівень безпеки якогось процесу або виробу. Експертна оцінка ризику полягає у використанні висновків спеціалістів-експертів та може бути віднесена до суб'єктивних методів визначення рівня безпеки. Цей метод доцільно використовувати для оцінки небезпечних ситуацій, яку неможливо зробити об'єктивними методами (наприклад, для оцінки естетичних показників) шляхом безпосередніх вимірів окремих параметрів. До робіт з експертної оцінки залучають досвідчених спеціалістів з техніки безпеки, ергономіки, технічної естетики та виробничої санітарії, які випробовують технологічний процес або виріб, а також спеціалізовані науково-дослідні та проектні інститути. Для відбору експертів використовують коефіцієнт компетентності

k = ^kl+k2+k3, (2)

де k_t - чисельне значення рівня теоретичного знання проблеми; к₂ - чисельне значення самооцінки практичного досвіду; к₃ - чисельне значення самооцінки здатності до випробування.

До групи експертів належать і, в кого індекс компетентності перевищує середнє значення (0,5 < k < 1). Оцінюють показники незалежні експерти.

Структурна схема показників безпеки складається з трьох рівнів:

- показники 1-го рівня - одиничні показники безпеки;

- показники 2-го рівня - групові показники безпеки, кожен з яких характеризує однорідну групу показників безпеки;

- показник 3-го рівня - узагальнений показник безпеки, що характеризує сукупність усіх властивостей безпеки виробу.

До групових показників відносять показники техніки безпеки, ергономічні показники (гігієнічні, антропометричні, фізіологічні психофізіологічні, психологічні) та естетичні. Одиничні показники характеризують параметри безпеки, що стосуються кожної з вищенаведених груп. Узагальнений показник визначають із співвідношення:

Кзаг ⁼2j^KJi> ' (3)

J-'

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

де Kj_rp - груповий показник, що визначається для кожної з вищенаведених груп показників. Його обчислюють сумуванням відповідних одиничних показників:

і=1

де nij - коефіцієнт вагомості і-го показника; q - відносний показник процесу (виробу), який оцінюють.

Коефіцієнт вагомості Ші розраховують за допомогою методів математичної статистики. Відносний показник q₍ визначають шляхом зіставлення показників, що розглядаються з базовими варіантами:

Xj Bj

qi=— a6oqi= —, (5)

де Xj, Bj - середньоарифметичні значення нового та базового показника.

З двох останніх формул використовують ту, що дає підвищення рівня безпеки (вище або нижче базового).

Середньоарифметичне значення показника визначають співвідношеннями:

х = _ХаДр;Р = Хм/-^_^\ ₍₆₎

де х_а - допоміжне середнє значення показник; d - ширина інтервалу оцінок, отриманих різними експертами; п - сумарна кількість даних (оцінок); М₍ - кількість оцінок в інтервалі; Ц - середнє значення інтервалу.

Кожний показник експерти оцінюють у балах від 0 до 10, розбиваючи цей діапазон на чотири ступені: 10-9 (середнє 9,5) - відмінно; 8-6 (середнє 7) - добре; 5-3 (середнє 4) - задовільно; 2-0 (середнє 1) - незадовільно. У кожному інтервалі за середніми значеннями визначають кількість виставлених оцінок М, сумарна кількість яких ^М = п. Допоміжне середнє значення показника визначають за формулою:

х_а=^--------- --------------------------------- (7)

Рівень безпеки процесу (виробу), що оцінюють визначається співвідношенням:

j^ _ ^кзаг,g4

К_баз '

де к_заг - узагальнений показник безпеки.

Величина рівня безпеки, менша від одиниці, свідчить про те, що процес, який оцінюють за безпекою використання, не досягає базового. У висновку експерти дають якісну оцінку рівня безпеки за величиною узагальненого показника:

К = 0,2-0,4 - надзвичайно низький;

К = 0,5-0,9 - незадовільний;

К =1,0 -допустимий;

= 1,1-1,3 -високий;

К>1,4 -оптимальний.

У випадку розробки нового виробу приймальна комісія ухвалює одне з таких рішень: рекомендувати виріб для серійного виготовлення; доробити зразок за окремими одиничними показниками.

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

1.4.4.4. Загальні методи оцінки ризику

У процесі керування ризиком особливе зацікавлення становить механізм оцінювання ризику, тому що без знання можливих масштабів ризику неможливо приймати адекватні рішення про діяльність у його умовах. Виділяють два підходи до оцінки ризику - якісний і кількісний.

Завдання якісної оцінки ризику - визначити можливі види ризику, оцінити ступінь їхньої небезпеки і виділити чинники, що впливають на рівень ризику. Як правило, якісний аналіз ризику проводять на стадії планування майбутньої діяльності людини чи групи людей. У повсякденному житті власні ризики люди найчастіше оцінюють на якісному рівні.

Кількісна оцінка ризику полягає у наданні ризику числового значення. Кількісна оцінка ризику значно складніша. її визначають:

- видом аналізованої діяльності;

к

- постановкою проблеми;

- здібностями і кваліфікацією особи, що приймає рішення;

- ставленням особи, що приймає рішення до ризику;

- доступністю інформації, що характеризує ризик;

- кількістю часу, відведеного для прийняття рішення;

- фаховою підготовкою особи, що приймає рішення;

- чинниками, що створюють ризик.

Серед таких чинників виділяють контрольовані і неконтрольовані. Контрольовані виявляють на етапі якісного оцінювання і їх контролюють, після чого ризик стає унеможливлений. Якщо можна усунути ризик, навіщо ж ризикувати? Ри-зикову ситуацію створюють неконтрольовані чинники, які непідвладні зацікавленій стороні.

Неконтрольовані чинники поділяють на невизначені і випадкові. Для невиз-начених чинників, імовірнісних суджень про них немає. У кращому разі можливі наслідки підтверджуються заданиям діапазонів зміни їхніх числових значень. До випадкових чинників належать ті, щодо яких відомі необхідні для опису випадкових величин характеристики: закони розподілу чи хоча б їхні перші моменти - математичні очікування і дисперсії.

Якщо ризик створений невизначеними чинниками, кількісно оцінити його надзвичайно важко. У цьому випадку застосовуються методи визначення оптимальної стратегії поведінки в умовах ризику, зумовленого невизначеністю: класична теорія ігор, теорія статистичних рішень і низка інших методів, що утворюють загалом теорію дослідження операцій.

Якщо ж ризик створено випадковими чинниками, питання про те, що прийняти за міру ризику, залежить від конкретної ситуації.

Загалом відомі види кількісної оцінки ризику поділяють на об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивні - це ті, які використовують характеристики випадкових процесів, отримані на підставі даних, що не залежать від думки певної особи. Суб'єктивні методи ґрунтуються на експертних оцінках ризику.

Серед кількісних методів виділяють оцінку ризику в абсолютному і відносному вираженні. В абсолютному вираженні ризик вимірюють іменованими величинами, наприклад, частотою чи розмірами можливих збитків, які мають грошовий еквівалент (гроші витрачені на лікування, реабілітацію тощо, відновлення інших збитків).

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

У відносному вираженні ризик вимірюють різними безрозмірними показниками, що є відношеннями двох чи кількох зумовлених величин.

Тривала практика діяльності людства в умовах ризику привела до усвідомлення того, що неможливо запропонувати єдину міру ризику, застосовану для усіх випадків. Різні види діяльності, потребують аналізу ситуації та оцінку її ризику. На основі одержаного можна вибрати оптимальний (найприйнятніший) варіант безпечної діяльності.

1.4.4.5. Ризик в абсолютному вираженні

Кількісну оцінку ризику виражають імовірністю виникнення збитків:

де х - випадкова величина збитку.

Досить умовно, з метою визначення міри ризику, використовують умовну шкалу ризику стосовно ймовірності небажаного результату (табл. 1).

Таблиця 1 Умовна шкала ризику

№	Ймовірність небажаного результату (величина ризику)	Градація ризику
	0,0-0,1	мінімальний ризик
	0,1-0,3	малий ризик
	0,3-0,4	середній ризик
	0,4-0,6	високий ризик
	0,6-0,8	максимальний ризик
	0,8-1,0	критичний ризик

Міру ризику можна виразити також як величину очікуваного збитку:

R=M(x), (10)

Однак і ця міра вимагає критичного осмислення. Одна річ - ризикувати життям з імовірністю, наприклад, 0,1 чи із 0,0001. В останньому випадку ризик здається значно нижчим, незважаючи те, що результатом може бути смерть.

Міра ризику може бути також виражена добутком збитку на ймовірність. Це ніби збиток, "розмазаний" по відповідній імовірності, а саме

R = M(x)xP(x). (11)

Ця міра використовується тоді, коли розсіювання можливих збитків дуже велике.

Дане вираження широко застосовують у діяльності підрозділів, відповідальних за безпеку, цивільний захист та ліквідацію надзвичайних ситуацій і т. ін., наприклад, у разі оцінки ризику великих промислових аварій і екологічних катастроф. її часто називають "масштаб на ймовірність".

У багатьох видах життєдіяльності ризик взагалі можна порівняти не з можливими збитками, а з показниками, що визначають певний вид діяльності, наприклад, з характеристиками механічних коливань, величиною електричного струму, напруги, кількістю отриманого радіаційного опромінення, масою хімічно небезпечних речовин, що потрапили в організм людини, розуміючи їх як деяку випадкову величину х. Для цього випадку актуальним є принцип: чим ризикуємо, те і є оцінкою ризику.

26 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

У цьому випадку ризик розглядають як невідповідність очікуванням і вводять поняття міри і ступеня ризику.

Як міру ризику приймають математичне очікування відповідної випадкової величини,

R = М(х) (12)

Як ступінь ризику (міра можливого відхилення від прогнозного значення) приймають середньоквадратичне відхилення результату,

a(x) = Vv(xX (13)

де V(x) - дисперсія відповідної випадкової величини.

Дисперсією випадкової величини є математичне очікування квадрата відхилення цієї величини від її математичного очікування.

Оцінка дисперсії випадкової величини - середнє значення квадрата різниці між значеннями випадкової величини і її середнім значенням.

1.4.4.6. Ризику відносному вираженні

Те саме значення дисперсії о (х) сприймається по-різному залежно від розміру середнього очікуваного збитку М(х). Тому як міру ризику в певних випадках використовують його відносну безрозмірну характеристику - коефіцієнт варіації *:

у —__ ^ ' (Т4Л

М(х)

Коефіцієнт варіації (безрозмірна величина) можна розглядати як кількість одиниць середньо квадратичного відхилення, що припадає на одиницю математичного очікування. Цей коефіцієнт дає змогу порівнювати результати двох проектів в абсолютному вираженні непорівнянних, тобто таких, результати яких оцінюють різними одиницями. Наприклад, в одному випадку - міліграмами, в іншому - секундами чи штуками.

Для коефіцієнта варіації також використовують шкали, що допомагає орієнтуватися в можливому розсіянні його значень (див. табл. 2.)

У разі планування будь-якої діяльності ефективно оцінювати ступінь ризику у відносному вираженні через коефіцієнт ризику планованих показників. Цей коефіцієнт виражають відношенням очікуваних негативних відхилень показників від запланованого рівня до позитивних:

К = ——- (15)

де М⁺ - позитивне відхилення; М" - негативне відхилення.

Оцінюючи ризикову діяльність на основі цього коефіцієнта, можна також орієн
туватися на шкалу, (див. табл. 3).
--------------------------------------

³ Дисперсія - характеристика розсіювання випадкової величини.

⁴ Варіація - мале зміщення незалежної змінної. Варіація - (від лат. variatio - зміна) ос
новне поняття варіаційного числення - розділу математики, який вивчає методи знаход
ження найбільших і найменших (екстремумів) значень виразів, що залежать від вибору
однієї або кількох функцій {функціоналів, тобто правил за якими кожній функції з яко
гось класу функцій (величин, які змінюються зі зміною незалежної змінної величини -
аргументу) відповідає дійсне або комплексне число). Варіантність - кількість змінних,
які можна змінювати в певних межах.

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Таблиця 2 Шкала для коефіцієнта варіації v

V	Градація ризику
0,1	слабкий
0,1-0,25	помірний
0,25	високий

 

Таблиця З

Градація ризику за умовною шкалою для коефіцієнта К

К	Поведінка в умовах ризику
<0,2	розслаблена, недбала
0,2-0,4	обережна
0,4-0,6	середньоризикована
0,6-0,8	ризикована
0,8-1,0	високого ступеня ризику
>1,0	азартна

1.4.4.7. Спеціальні методи оцінювання ризику

Методи кількісного оцінювання ризику до певної міри є універсальними, проте з їх допомогою не завжди вдається в реальних умовах оцінити ризик. Це пов'язано із браком часу, інформації, кваліфікації. Крім того, існують види ризиків, які потребують особливого підходу до їхньої оцінки. Існують і комплексні ризики, опосередковані відразу кількома іншими ризиками, що також потрібно вміти оцінювати. Тому особливий інтерес становлять специфічні методи оцінки ризику життєдіяльності.

1.4.4.7.1. Оцінка ризику на підставі аналізу технічного стану об 'єктів, які
перебувають у середовищі життєдіяльності

Технічний стан об'єктів, які перебувають у середовищі життєдіяльності - це комплексне поняття, що характеризується системою абсолютних і відносних показників, які визначають Державний Стандарт України, Міжнародні стандарти:

ДСТУ 2860-94. Надійність техніки. Терміни та визначення.

ДСТУ 3004-95. Надійність техніки. Методи оцінювання показників надійності за експериментальними даними.

ДСТУ 2156-93. Безпечність промислових підприємств. Терміни та визначення.

Аналіз цих показників дає змогу оцінити надійність технічних об'єктів, яка, своєю чергою, є критерієм ризику зазнати шкоди людині в результаті їхнього порушення. Залежність між технічним станом об'єкта і ризиком прямо пропорційна. Користування несправним інструментом, побутовим пристроєм; перебування в аварійних приміщеннях, під нестійкими конструкціями тощо суттєво підвищує ризик для життя людини.

1.4.4.7.2. Оцінка ризику на підставі аналізу психофізіологічного стану та
надійності людини

Психофізіологічний стан та надійність людини в різних сферах життєдіяльності характеризується системою абсолютних і відносних показників, які визначають Державний стандарт України, Міжнародні стандарти в галузі охорони здоров'я під час різних видів діяльності:

ДСТУ 3891-99. Безпека у надзвичайних ситуаціях. Терміни та визначення основних понять.

ДСТУ 2293-99. Охорона праці. Терміни та визначення основних понять.

ДСТУ 3038-95. Гігієна. Терміни та визначення основних понять.

ДСТУ 3899-99. Дизайн і ергономіка. Терміни і визначення.

ГОСТ 26387-84. Система "человек-машина". Термины и определения.

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Аналіз цих показників дозволяє оцінити надійність людини у певній життєвій ситуації. Адже ризик зазнати шкоди людині визначають її індивідуальними психофізіологічними особливостями, її соціалізацією, вихованістю, професіоналізмом тощо.

1.4.4.8. Евристичні методи

Якщо для оцінки ризику немає достатніх статистичних даних, або є сумнів у їхній вірогідності, можна застосувати метод, що використовує досвід та інтуїцію фахівців. Такі методи називаються евристичними або методами експертних оцінок і реалізують їх шляхом обробки думок професіоналів. Експертні оцінки здійснюють як за бальною системою, так і за конкретними кількісними показниками.

Особливістю евристичних методів є відсутність строгих математичних доказів оптимальності отриманих рішень. Загальною спрямованістю евристичних процедур є використання людини як "вимірювального приладу" з метою одержання кількісних оцінок досліджуваних процесів. Попри вразливість з погляду об'єктивності, ці методи значно поширені, що пояснюється значним поширенням явища відсутності достовірної інформації.

Існує кілька різновидів евристичних методів. Широко відомий, наприклад, метод Делфі. Він характеризується анонімністю і керованим зворотним зв'язком. Мета анонімності - уникнути групового обговорення і тиску думки авторитетних осіб. Після першого опрацювання результатів експертизи узагальнений результат повідомляються кожному експерту, і експертиза повторюється знову. Надалі застосовують методи обробки експертних оцінок, робота з якими схожа до роботи зі статистичним матеріалом.

1.4.4.9. Комплексна оцінка ризиків

Проводячи комплексну оцінку діяльності в умовах ризику, важливо не тільки встановити всі джерела ризиків, а й з'ясувати, які джерела домінують. При цьому всі можливі втрати за ознакою впливу на діяльність людини доцільно класифікувати на визначальні і побічні (непрямі). Крім того, треба виділити випадкові складові шкоди, тобто ті, розрахунок яких найскладніший через високу невизначеність, непрогно-зованість.

В абсолютному вираженні ризик може бути виміряний величиною прогнозованих збитків, а у відносному вираженні він може бути визначений як величина збитків, віднесена до певної бази. База може бути обрана експертом відповідно до життєвої ситуації. Головна вимога в цьому методі - всі ризики мають бути оцінені одним способом.

1.4.4.10. Оцінка ризику за допомогою дерева рішень

У науках про безпеку широкого застосування набув метод моделювання задачі вибору рішень в умовах ризику за допомогою "дерева подій" чи "дереварішень ".

Цей метод передбачає графічну побудову варіантів вкладених рішень. Гілкам дерева ставлять у відповідність суб'єктивні й об'єктивні оцінки можливих подій. Йдучи вздовж побудованих гілок, оцінюють кожен шлях, як правило, на підставі імовірностей, і з усіх можливих оцінок вибирають варіант дій з найменшою ймовірністю. При цьому кількісно оцінюють кожен варіант.

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Найзручнішим способом подання такої серії альтернатив з подальшим вибором найприйнятнішим є дерево рішень чи подій. Воно дає змогу розчленувати велику, складну проблему на серію дрібніших проблем. Прикладом слугує дерево послідовності подій для визначення ризику простудних захворювань (рис. 4).

Дерево подій - графічна модель, яка відображає логічно впорядковану множину можливих завершених станів. Дерево подій показує зв'язок між кореневими причинами подій, безпосередніми причинами подій, проміжними подіями з формуванням кінцевого результату.

Коренева причина події - обставина, що створила умови для виникнення чи прояву безпосередньої причини.

Безпосередня причина події - явище, процес, подія чи стан що зумовили порушення нормального, запланованого перебігу подій чи їхньої послідовності.

В дереві подій виділяють також початкові та небажані події.

Початкові події- подія, що може ініціювати небажану подію.

Небажана подія - імовірний наслідок дії небезпечного чинника.

Побудова дерева рішень - це графічний підхід до аналізу рішень в умовах невизначеності. У процесі побудови дерева використовують два види гілок: гілка рішень і гілка результатів. Гілка рішень передбачає прийняття того чи іншого рішення. Вона позначається у вигляді вершини з гілками, що відходять від неї (рішеннями).

Гілку подій малюють тоді, коли зовнішні чинники визначають, яка з можливих випадкових подій відбудеться. Кожна гілка веде до можливого результату, а число P_f що асоціюється з кожною гілкою чи подією є ймовірністю, з якою певна подія відбувається.

ЗО 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

1.4.4.11. Оцінка ризику за допомогою методу аналогій

Метод аналогій використовують у тому випадку, коли інші методи оцінювання ризику неприйнятні. Часто такий метод використовують в охороні праці у разі розробки правил безпечних умов праці. Як аналоги використовують дані про ризик аналогічних життєвих ситуацій.

Аналізуючи ступінь ризику певного виду діяльності, використовують дані про розвиток подібних напрямів у минулому. Джерела інформації можуть бути найрізноманітніші: опубліковані звіти інженерів з охорони праці, інформація державних органів тощо. Отримані дані опрацьовують з метою виявлення залежностей між планованими результатами майбутньої безпечної діяльності і потенційних ризиків.

Можливі помилки при використанні методу аналогій зумовлені використанням даних, які морально застаріли.

Доцільність використання методу полягає в тому, що його можна застосовувати при виявленні ступеня ризику нової, недостатньо вивченої діяльності, коли немає чіткої статистичної бази, краще знати про минулий досвід, ніж не знати нічого.

1.4.4.12. Соціологічний метод визначення ризику

Соціологічний метод визначення ризику ґрунтується на системі методологічних, методичних та організаційно-технічних заходів, пов'язаних між собою єдиною метою: отримання достовірних даних про явище або процес, які вивчаються, для їх наступного використання щодо зменшення небезпеки життю людини. Цей метод визначення ризику по суті є статистичним дослідженням, яке містить чотири етапи:

- підготовку дослідження;

- збір первинної соціологічної інформації;

- підготовку зібраної інформації та її опрацювання на ЕОМ;

- аналіз опрацьованої інформації, формулювання висновків та рекомендацій. Перший етап

Складання плану та розробка програми дослідження.

Мета дослідження:

Визначення притаманних явищу закономірностей та зв'язків цього явища з іншими.

Розробка заходів щодо зниження впливу несприятливих чинників, на здоров'я, життєдіяльність людини.

Розробка заходів щодо впровадження результатів роботи в практику безпеки життєдіяльності.

Розробка заходів щодо оптимізації послуг із забезпечення безпеки життєдіяльності.

Завдання дослідження: перелік конкретних досліджень, результати яких сприятимуть досягненню мети (визначення впливу різних чинників на людину, обсягу затрат на засоби та заходи забезпечення життєдіяльності людини у різних ситуаціях).

Об'єкт спостереження: сукупність осіб чи явищ, носіїв необхідної інформації.

Одиниця спостереження: окрема особа, окреме явище - елементи об'єкта, яким притаманні ознаки, що підлягають обліку.

Організаційні елементи: фінансування, терміни виконання, виконавці, асистенти тощо.

Методи (види) дослідження:

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

- за часом: поточні і одиничні;

- за ступенем охоплення: суцільні й вибіркові;

- за способом збору інформації: безпосередня реєстрація, опитування, анкетування.

Програма дослідження Статистичне спостереження:

1. В облікові документи (карти, картки, анкети, журнали) вносять ознаки, критерії досліджуваних чинників, явищ, процесів.

2. Розробка та зведення у макети, таблиці: (проста, групова, комбінована).

3. Статистичний аналіз: вибір похідних величин та методик опрацювання даних.
Другий етап

Реєстрація, збір даних:

- заповнення облікових документів;

- поточний контроль реєстрації.
Третій етап

Зведення і формування даних:

- контроль документів;

- шифрування даних;

- поділ на групи;

- підрахунок по групах. Групування ознак:

- типологічне (описові, якісні);

- варіаційне (кількісні ознаки). Зведення і заповнення таблиць. Обчислення похідних величин. Графічне зображення отриманих даних. Четвертий етап

Статистичний аналіз. Інтерпретування та порівняння даних:

- з нормативами, стандартами, середніми рівнями, допустимими значеннями,
даними інших закладів, регіонів;

- у динаміці.
Формування висновків.
Літературне оформлення результатів.
Пропозиції для впровадження у практику.

1.4.4.13. Моделювання та прогнозування небезпечних ситуацій

На рисунку 5 показано узагальнену логічну модель процесу виникнення небезпечної ситуації з можливими наслідками від дії декількох небезпечних чинників.

Небезпечні умови (НУ) - умови, за яких існує можливість впливу на людину небезпечного чинника (НЧ).

Окремі позначення: НО - небезпечні обставини; НС - небезпечні ситуації; 3 -загибель; Т - травма; ЗХ - захворювання, ЗП - зниження працездатності, СН - сприятливий наслідок.

Небезпечні дії (НД) - дії людини, що не відповідають нормам відповідальної поведінки.

Відповідно до наведеної схеми, сумарна сукупність небезпечних дій НД викликає появу небезпечних обставин НО. Сумарний вплив небезпечних обставин НО з одного боку і небезпечних чинників НЧ з іншого - спричинює появу небезпечної ситуації НС, яка може нести для людини: 3 - загибель; Т -травму; ЗХ - захворювання, ЗП - зниження працездатності, СН - сприятливий наслідок.

Небезпечна ситуація виникає в потоці випадкових статично залежних або незалежних випадкових подій. В цих умовах можна визначити ту початкову подію, яка є причиною виникнення всіх наступних подій. Якщо усунути цю початкову подію, можна припинити потік наступних подій, які закінчуються небажаними наслідками. Аналіз взаємозв'язків між випадковими подіями дає змогу усунути ці наслідки. Таку ситуацію наведено на узагальненій схемі (рис. 6).

Згідно з наведеною схемою взаємодія небезпечних дій НД та небезпечних умов НУ зумовлює появу небезпечної ситуації, яка може мати різні за важкістю наслідки.

Ця схема показує такі лінійні потоки випадкових подій:

1. НУ -»• НС— СН,ЗП,ЗХ,Т,3

2. НД — НС -»• СН,ЗП,ЗХ,Т,3

З.НД —НУ —НС —СН,ЗП,ЗХ,Т,3 (16)

4. НУ — НД — НС — СН,ЗП,ЗХ,Т,3

5. НУі — НУ, —...НУ„ — НС — СН,ЗП,ЗХ,Т,3

6. НД! — НД₂ —...НД, — НС — СН,ЗП,ЗХ,Т,3

Індекси 1,2... п визначають можливість виникнення небезпечних ситуацій від декількох залежних випадкових подій.

Якщо потоки випадкових подій формуються одночасно з формуванням випадкових статично залежних подій, то вони матимуть розгалужену форму.

У процесі проведення контролю, технічної експертизи детально описують небезпечні умови, можливі небезпечні дії в поєднанні з кожною небезпечною умовою та конкретні ситуації з можливими наслідками. Після цього на підставі логічного аналізу вибирають заходи щодо попередження розвитку небезпечної ситуації. При цьому вибирають заходи щодо усунення такої небезпечної умови або дії, з яких починається розвиток процесу виникнення небезпечної ситуації.

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Оскільки будь-яку небезпечну ситуацію завжди формує декілька статистичних залежних або незалежних між собою випадкових подій, то імовірність можливого її виникнення визначають шляхом розрахунку відповідних імовірностей. Імовірність виникнення небезпечної ситуації, що спричинене декількома залежними випадковими подіями НДь НД₂,... НУ_Ь НУ₂ з відповідними ймовірностями Р(НД]), Р(НД₂)... Р(НУ,), Р(НУ₂) може бути визначена шляхом множення ймовірностей виникнення цих подій:

Р(НС) = Р(НУ,) х Р(НУ₂) х Р(НД,) х Р(НД₂). (17)

Якщо небезпечну ситуацію створюють дві статистично незалежні події (наприклад, НУ і НД) з імовірностями Р(НУ) та Р(НД), то ймовірність небезпечної ситуації можна розрахувати за формулою:

Р(НС)=Р[Р(НУ,)+Р(НУ₂)+Р(НД)]=Р(НУ₁)+Р(НУ₂)+Р(НД)-Р(НУ₁)>сР(НУ2)-
-Р(НУ,)хР(НД)-Р(НУ₂)хР(НД)+Р(НУ₁)хР(НУ₂)хР(НД), (18)

У випадку, коли небезпечна ситуація формується з випадкових подій, кількість яких перевищує три, то її ймовірність легше розрахувати, розбивши попередньо вхідні події на групи по дві або по три події. Отже, вивчення умов та процесів формування та моделювання небезпечних ситуацій дозволяє прогнозувати їх виникнення.

1.4.5. Ризику матеріально-практичній діяльності людини