Шарова структура концепту КОХАННЯ

 

Структурний напрямок досліджень концепту КОХАННЯ в німецькому мовознавстві представлений меншою кількістю робіт. Спроби виявлення структури концепту КОХАННЯ на теоретичному рівні були зробилені такими німецькими вченими, як Н. Люман [218, 219] і Х. Швандер [270], а також англійськими – Дж. Лакофф [55], М. Джонсон [56], 3. Кевечеш [213]. Відповідно створених ними моделей, «кохання» структурується у вигляді певних ментальних блоків, шести концептуальних метафор, що відбивають концепт КОХАННЯ: «кохання – подорож», «кохання – фізична сила» (електромагнітна, гравітаційна), «кохання – хворобливість», «кохання – божевілля», «кохання – чаклунство», «кохання – війна».

Подібне уявлення про концепт КОХАННЯ мав місце й у праці 3. Кевечеш [213]. Набір метафор, що втілюють це почуття, у роботі представлений 18 моделями: «кохання – подорож», «кохання – чаклунство», «кохання – війна», «кохання – вища істота», «кохання – ціле, що складається з частин, які доповнюють одна одну»; «кохання – угода», «кохання – близькість, самота»; «кохання – викрадення», «кохання – спорт/гра», «кохання – супротивник», «кохання – тварина, яку спіймали», «кохання – вогонь», «кохання – рідина в посудині», «кохання – стихія», «кохання – фізична сила (тяжіння)», «кохання – пута, кайдани»; «кохання – хвороба», «кохання – божевілля».

Будь-який концепт виникає в свідомості людини під час сприйняття слова, що є «ім’ям» концепту (іноді – під час сприйняття метафори або фразеологізму) (Г. М. Скляревська [99], Х. Яхнов [195]). Сукупність семантичних складників визначає специфіку національного сприйняття концепту. «Ім’ям» концепту – словниковим значенням слова – концепт не вичерпується, але словникове значення слова («ім’я» концепту) утворює ядро концепту. Понятійне ядро концепту КОХАННЯ становлять відповідні змісти (К. Ланге [217], З. Малатре [222], А. Вебер [294]).

Образ, що створює ім’я концепту КОХАННЯ може входити до різних концептосфер, пов’язаних з природою, філософією, релігією, побутом людини тощо (А. Гельц [165], М. Халльберг [176], Г. Юнгер [200], М. Цайнер [307]).

Концепт КОХАННЯ являє собою не суворо структуровану об’ємну одиницю, має багатокомпонентну й багатошарову структуру, що охоплює широке культурне тло. Зміст концепту КОХАННЯ складається з двох основних частин: понятійної та культурно-фонової. Понятійна частина концепту – це основа лексичного значення слова, яка фіксується в лексикографічних джерелах [222, с. 197]; культурне тло формує конотацію слова й також частково відбивається в словниках (Е. Рош [251], І. Шперк [277], С. Відулич [287], Т. Вальтер [293]).

Для виявлення специфічних рис концепту КОХАННЯ дослідники звертаються не лише до лексикографічних праць, але й до текстів, у яких цей концепт репрезентується (Р. Баумгарт [128], А. Гузе [174], О. Яраус [198], Д. Лютге [220]).

Художній текст характеризує об’єкт опису – концепт КОХАННЯ – повніше, ніж, наприклад, науковий текст, оскільки система змісту художнього твору формується зі структур пізнавальних і художніх концептів (Дж. Лакофф [55, 56]). У просторі науки й культури пізнавальні концепти являють собою взаємозумовлені процеси формування змісту, зафіксовані в пізнавальних моделях (І. Гребе [169], А. Кек [206], В. Нойманн [233], Б. Унгер [283]).

Багатозначність концепту КОХАННЯ визначається за допомогою встановлення кількості лексико-семантичних варіантів (ЛСВ) на базі декількох тлумачних словників. У наукових працях підкреслюється наявність численних словотвірних дериватів, що активно вживаються як самостійно, так і у складі фразеологізмів, прислів’їв і приказок у різних сферах спілкування: художньому, розмовному, діалектному мовленні (Р. Мюллер-Фергуль [231], М. Офич [236], М. Кеваль [247], Н. Вербер [300]).

У сучасних дослідженнях робиться акцент на наявності у лексеми, що репрезентує концепт КОХАННЯ, крім дериватів, ще й синонімів, які також не менш успішно репрезентують концепт і поширені в різних сферах спілкування (Е. Ніфре [234], М. Офіч [236], Б. Елінгер [237]).

Структура концепту КОХАННЯ нарощується додатковими смислами (Н. Люманн [218], В. Нойманн [233]), дослідники розбивають їх на групи, класифікують, визначають місце кожного смислу в системі концепту (Х. Швандер [270]). Заглиблюючись в аналіз смислів науковці намагаються розкрити ці змісти через семи, виокремлюючи їх за допомогою компонентного аналізу в складі всіх лексичних значень слова (Е. Ніфре [234], Й. Вагнер [291]).

На основі аналізу дефініцій лексичних значень слова в тлумачних словниках, а також аналізу словотворчих дериватів, фразеологізмів, уживання ЛСВ лексеми в художніх текстах виділяють поле сем (Г. Г. Сільницький [98], Г. Міхель [225], У. Реднер [250]). У ньому визначають лексеми, що несуть основне, переносне значення, словотворчі деривати й есплікацію в різних уживаннях лексеми в художніх текстах. На підставі цього виділяють групи сем, що вписують концепт у різні концептосфери; концептосфери мають узагальнений характер, наприклад, «світ природи», «побут людини», «соціальний світ людини», «емоційний стан людини» тощо (М. Браун [134], У. Дреколл [148], М. Самбаніс [252]).

У випадку багатозначності імені концепту значеннєвий складник в синхронії описується насамперед через внутрішньопарадигматичну «рівнозначність» і «різнозначність» ЛСВ цього імені: відношення синонімії й омонімії у межах відповідної словникової статті; до числа значеннєвих характеристик концепту входить також співвідношення частиномовних реалізацій його імені, його словотворча продуктивність (С. Г. Воркачев [21], О. В. Орлова [79]).

Ядро, яке організує концепт КОХАННЯ поділяють на мікроконцепти, які, так само можуть «обростати» іншими лексичними одиницями – образами-складниками мікроконцептів (М. Версарі [285]).

Змістовні компоненти, що виділяються на когнітивному рівні в межах концепту КОХАННЯ, осмислюються як концептуальні ознаки: означальні (визначальні), без яких позначуваний словом об’єкт не може бути віднесеним до тієї або іншої категорії, й характерні (характеризуючі) ознаки, що відображають специфічні якості об’єкта й мають певне значення для носіїв відповідної мови й культури (Р. Ходель [186]).

Такі ознаки не є ізольованими, вони завжди представлені у вигляді ознак – кластерів – складних єдностей, частини яких можуть бути проаналізовані окремо (В. Іваненко [41], О. М. Кагановська [42], О. В. Маркелова [60]). Кластери-ознаки концепту КОХАННЯ мають різну будову, але подібно до категорій, вони організовані ієрархічно, тобто в складі кластера-ознаки є різні ступені репрезентації цієї ознаки: домінувальна і підпорядкована (А. Майнберг [223]).

Загалом і зарубіжні, і вітчизняні мовознавці доходять висновку, що ядро концепту становлять найбільш актуальні для носіїв мови асоціації, а периферію – менш значущі. Чітких меж концепт не має, з віддаленням від ядра відбувається поступове згасання асоціацій. Мовна або мовленнєва одиниця, якою актуалізується центр концепту КОХАННЯ, слугує цьому концепту ім’ям (А. М. Приходько [88], А. Классен [142], А. Майнберг [223]).

Деякі науковці крім шарової структури, виділяють ще й компонентну, яка складається з ціннісного, фактуального й образного елементів (Д. Декруз [144], Й. Дольнік [145], Ф. Дорнзайфф [146], В. Айсманн [151], Б. Ханзель [177]). Фактуальний елемент концепту КОХАННЯ зберігається у свідомості у вербальній формі й тому може відтворюватися в мові безпосередньо, образний же елемент невербальний і піддається лише опису. Центром концепту КОХАННЯ є ціннісний елемент, оскільки концепт слугує дослідженню культури, а в основі культури – ціннісний принцип (Г. Г. Слишкін [101], К. Ентьєнс, А. Дорн та ін. [212]). Зв’язки в структурі художнього концепту базуються на метафорі та метонімії (М. Боном [133], Х. Дресигер [149], С. Ричардт [249], К. Весович [286]).

Мовознавці погоджуються, що концепт не має жорсткої структури. Відомий російський теоретик когнітивної лінгвістики І. А. Стернін виокремлює базовий шар та інтерпретаційне поле [105, с. 58-62]. Він вважає, що базовий шар концепту представляє певний чуттєвий образ, який є в свідомості кожної особистості. Інтерпретаційну частину, на його думку, становить сукупність слабко структурованих предикацій, які відображають інтерпретацію окремих концептуальних ознак і їх сполучень у вигляді тверджень, настанов свідомості, що в тій чи іншій культурі встановлюються, виходячи зі змісту концепту. Слід погодитися з думкою І. А. Стерніна, що асоціативне поле повно й точно відбиває зміни у вірогідних оцінках, які спрямовують процес актуалізації того чи іншого лексико-семантичного варіанта. Асоціативне поле слів-символів на таке слово-стимул може розглядатися як своєрідна форма «зовнішнього» значення, закріпленог в свідомості носіїв мови і культури [105].

Двошарова модель концепту (в аспекті базового шару та інтерпретаційного поля) не мала місця в проаналізованих нами дослідженнях щодо побудови концепту КОХАННЯ, однак використання такого підходу може виявитися плідним.

Про недостатню розробленість проблеми свідчить і той факт, що одні вчені погоджуються з думкою про наявність у свідомості людини вже готових концептів-фреймів і концептів-сценаріїв (А. Вежбицька [17], В. М. Карпухіна [46], Е. В. Шингарева [116], Ж. Андор [126], А. Кек [205]), інші вчені пропонують використовувати як будівельний матеріал для моделювання концепту «етнокультурні компоненти значення слова», «визначальні слова-поняття» тощо (О. Масленникова [63], О. Й. Шейгал [114], Р. Шенк [115], К. Ланге [217], С. Малатре [222]). Отже, виникає необхідність уточнення структури мікрополя концепту кохання.

У будь-якому випадку фрейми виділяють на підставі комбінаторики, побудови синонімічних рядів (М. А. Дем’яненко [31], Х. Грубер [170]), визначення основних ліній їхнього розвитку (Дж. Мілль [227]), виявлення прихованої потенційної семантики (Ж. В. Ніконова [77], Ч. Філлмор [154], Т. Хофманн [188]), що наближає знайдені елементи до ядерного значення імені концепту (С. А. Жаботинська [36-38], С. Бунг [137], С. Піч [241]).

Отже, українськими, російськими, німецькими, англійськими та французькими науковцями визначено таксономію концептів, сформовано їхні пізнавальні моделі та метафоричні угрупування, встановлено макроструктуру (культурне тло) та мікроструктуру (змістовні компоненти), складено перелік дериватів, синонімів і модусів; з’ясовано вербальну та невербальну специфіку їх використання у різних сферах спілкування.

Усе, зазначене вище, є важливим теоретичним підґрунтям, яке дає змогу поглиблювати дослідження концептів.

Висновки до розділу 1

Визнання пріоритетним вивчення таких моделей репрезентації знань, як картина світу, фрейм, концепт, гештальт, архетип тощо з найбільш суперечливим на сьогодні день центральним поняттям – концептом – сприяє швидкому розвитку складної галузі мовознавства – лінгвокогнітології, що покликана переосмислити структуру й семантику мовних одиниць у вимірах етно-, соціо- і культурних категорій.

Підвищений інтерес до вивчення мовних одиниць у концептології дасть можливість збагатити новітніми знаннями, ідеями, процедурами й техніками аналізу нові мовознавчі дисципліни, зокрема лінгвосеміотику, лінгвопрагматику, лінгвофілософію, лінгвокультурологію, лінгвосинергетику тощо.

Аналіз робіт з вивчення структури концепту свідчить про наявність певної теоретичної бази й про початкову стадію розробки напрямку для концепту КОХАННЯ як у німецькому, так і в українському мовознавстві.

У дослідженні, спираючись на трактування концептів С. Г. Воркачевим і А. М. Приходьком, ми розувіємо під концептом основну одиницю національного менталітету як специфічного індивідуального й групового способу світосприйняття й світорозуміння, що задається сукупністю когнітивних і поведінкових стереотипів і настанов. Головною характеристикою концепту при цьому є особливість мислення й поведінкових реакцій індивіда або соціальної групи [22; 88, с. 46].

Незважаючи на те, що класифікація концептів жваво розробляється, єдності щодо таксономічної термінології все ще бракує. Досить багато білих плям залишається відносно до конкретних мов. Окресленими, але не розв’язаними є такі проблеми, як виявлення механізмів трансляції концептів і метаконцептів від однієї лінгвокультури до іншої. Нез’ясованим залишається питання про ступінь і глибину лексикографічного опрацювання концептів, співвідношення концептів з реаліями й стереотипами. Все це ускладнює, а іноді й унеможливлює визначення місця певного концепту в класифікації.

Сукупність концептів, як семантичних одиниць, що відбивають культурну специфіку світосприйняття носіїв мови, утворює концептуальну галузь, що співвідноситься з поняттям ментальності як способом бачення світу; концепти, для яких характерна етнічна специфіка, входять до галузі, яка співвідноситься з менталітетом як із безліччю когнітивних, емотивних і поведінкових стереотипів націй. Межа, що розділяє ментальність і менталітет – концепти в широкому розумінні й концепти у вузькому розумінні, – не достатньо чітка й формальних засобів для опису сучасного менталітету тієї або іншої лінгвокультурної спільноти сьогодні немає.

Нагальними проблемами, що потребують розв’язання, на нашу думку є такі:

1) відсутність переліку концептів, спрямованого на моделювання сучасної національної концептосфери, тобто орієнтованого на подання концептів у синхронії, а не в діахронії;

2) нерозробленість системної фіксації концептів, що функціонують у повсякденній комунікації (як інституціональній, так і персональній), а не тільки в літературно-публіцистичній сфері;

3) невизначеність підстав і нерозробленість методик для виділення найбільш актуальних для певної культури концептів, а також для визначення ієрархічних та інших зв’язків усередині національної концептосфери;

4) відсутність концептуарію, складеного на основі всіх різноманітних мовленнєвих апеляцій до концептів, а не тільки за допомогою номінантів-іменників;

5) окремою проблемою є систематизація й структурування концептуальних змістів [221], побудова прототипових моделей, що базується на концепції Е. Рош [251].

Використання сучасного когнітивного апарату дає змогу визначити базовий концепт КОХАННЯ як мегаконцепт (репрезентує загальнолюдські поняття), такий, що належить до концептосфер німецькомовного та українськомовного етносу (оскільки в одній лінгвокультурі може бути лише одна концептосфера), концептосистема – почуття, концептополе – емоції (у роботі розглядався макрорівень, властивості, характерні для великого загалу носіїв культури). Концепт КОХАННЯ належить, крім того, до концептів антропоморфного та гуманітарного порядків, тому він має такі ознаки: непараметричність, абстрактність, наднаціональність, універсальність, регулятивність, телеономність, фізіологічність, соціоуніверсальність. Тобто щабель концепту КОХАННЯ в ієрархічний градацій залишається нестійким і не до кінця зрозумілим.

Розробки потребує семіотичний напрямок досліджень (зокрема не зрозуміло, як співвідносяться з концептами знаки-ікони, в яких те, що позначають і те, за допомогою чого позначають пов’язані між собою на основі подібності; як стосуються концептів знаки-індекси, у яких те, що позначають, і те, за допомогою чого позначають пов’язані між собою розташуванням у просторі й часі; як співвідносяться концепти і знаки-символи тощо).

Німецькими мовознавцями й літературознавцями докладно вивчено мікрорівень концепту LIEBE – ідіостилістичну своєрідність мовленнєвого боку концепту КОХАННЯ, розглянуто лексичні поля семантичних єдностей «коханння-смерть-страждання», «кохання-шлюб», «кохання-пристрасть-насильство», розроблено зіставний аспект (з іншими видами мистецтва). Усе це стосується майже всіх літературних епох.

Однак праць, у яких би розглядався концепт LIEBE комплексно, охоплюючи не тільки план вираження (способи й засоби), а й план змісту, все ще бракує. Виняток становить драма, яка «удостоїлася» деякої уваги.

Як переконуємося при дослідженні концепту КОХАННЯ використовуються різні методики: виявлення етимона слова (тобто шляхом виявлення «дописемної історії концепту»); вивчення кореневої групи (тобто групи слів, утворених від певного етимона); вивчення основних уживань похідних слів у діахронії (тобто виявлення епідигматичних зв’язків); з’ясування основних уживань цих слів на синхронічному рівні (встановлення синтагматичних зв’язків); виявлення парадигматичних зв’язків аналізованого слова-концепту; зіставлення цього слова з аналогічним (або близьким) словом-концептом в інших мовах.

Традиційною є така схема вивчення концептів: 1) дослідження лексико-семантичних варіантів «імені» концепту; 2) аналіз наявних словотвірних дериватів, що активно вживаються як самостійно, так і у складі фразеологізмів; 3) пошук додаткових смислів, що розбиваються на групи і класифікуються; 4) визначення місця кожного смислу в системі концепту; 5) встановлення семантичного поля з ядерними та периферійними лексемами; 6) аналіз фреймів як можливих варіантів реалізації концепту; 7) побудова схеми концепту.

Аналіз застосованих методів і досягнутих результатів свідчить, що тільки синтез усіх зазначених способів уможливлює виявлення національно-культурної специфіки концепту.

Вивчаючи структуру концепту КОХАННЯ, російські й вітчизняні дослідники зазвичай спиралися на структуру, запропоновану Ю. С. Степановим. Активний шар («основна актуальна ознака, відома кожному носію культури, що є значущою для нього») входить до загальнонаціонального концепту, пасивні шари («додаткові ознаки, актуальні для окремих груп носіїв культури») належать до концептосфер окремих субкультур; внутрішня форма концепту («не усвідомлювана в повсякденному житті, відома лише фахівцям, але спроможна визначити зовнішню, знакову форму вираження концептів») для більшості носіїв культури є не частиною концепту, а одним з його культурних елементів, що детермінують [328, с. 41-42]. Однак цей погляд залишається дискусійним. Наприклад, такі відомі дослідники як В. І. Карасик і Г. Г. Слишкін вважають, що шари концепту, які виділяє Ю. С. Степанов, варто розглядати як окремі концепти різного обсягу, а не як компоненти єдиного концепту [44, 102]. Дослідниця О. В. Афанасьєва, навпаки, підтримує погляди саме Ю. С. Степанова [6, с. 128]. Отже, питання залишається відкритим.

Вітчизняні й російські дослідники започаткували вивчення концепту КОХАННЯ в зіставномуоаспекті (у німецькій і російської лінгвокультурах І. О. Широковою вивчено фреймову структуру, семантичні паралелі у філософських, політологічних і соціологічних дискурсах – Л. Є. Вільмс), Підсумком у зіставному вивченні філософсько-філологічного аспекту КОХАННЯ стала докторська дисертація російського мовознавця М. О. Красавського. Докладно вивчено концепт LOVE і в англійській мові (вербалізацію як складник наукової та наївної картин світу здійснено Г. А. Огарковою, мовленнєве вираження статусу адресата – О. В. Ємельяновою, зіставлено концепти ЛЮБОВ та НЕНАВИСТЬ в російській і американській мовній свідомості в праці О. Ю. Балашової). У російській мові з’ясовано вербалізацію, проксемічні та семантичні складники КОХАННЯ С. В. Валіуліною, розглянуто ідіостильову своєрідність цього концепту Т. М. Даньковою, суб’єктно-об’єктні відношення в межах концепту LIEBE дослідила О. Є. Каштанова.

Проаналізовані дисертаційні дослідження, як і значна кількість публікацій з цієї проблематики являють собою переважно полілінгвальну практику опису концепту КОХАННЯ в німецькій, англійській, українській і російській мовах. Монолінгвальними роботами започатковане таке дослідження у російському мовознавстві, в англійському можна згадати лише дисертацію Г. А. Огаркової, що ґрунтовно дослідила вербальну складову концепту LOVE, і жодної не зустрілося в німецькому.

Загалом науковці виявилися одностайними в тому, що відмінною рисою концепту КОХАННЯ, як одиниці лексичної семантики, має бути лінгвокультурна маркованість, однак ця маркованість розуміється ними по-різному: як стильові регістри; як емоційна тональність спілкування; як мовленнєві стратегії; як типові ситуації спілкування, або навіть жанри комунікативної взаємодії. Як одиниця когнітивної лінгвістики концепт КОХАННЯ повинен реалізовувати свої ознаки і властивості в метафоричних моделях, оскільки культура духовна й поведінкова наявні в лексичній семантиці переважно як конотаці [див.: 4].

Концепт КОХАННЯ – це елемент концептуальної системи носіїв німецької та української мов, як інформації про справжній або можливий стан речей у світі. Як складник картини світу, концепт КОХАННЯ пов’язаний з усіма іншими, справжніми або можливими, «системами думок», що відбивають погляди на світ. Можна припустити, що елементом семантики концепту КОХАННЯ як факультативним компонентом може бути свого роду «концептуальна пам’ять» – функціональний аналог «культурної пам’яті слова» (Н. Д. Арутюнова, Ю. Д. Апресян, А. Вежбицька, Ю. С. Степанов, В. Н. Телія, А. Д. Шмельов), і ця пам’ять нагадує про КОХАННЯ як про сторонню могутню силу, якій протистояти складно.

Поглиблення схематичнї структури класу ситуацій, де виникає емоція кохання, на нашу думку, можливе за умов використання теорії примітивів, запропонованої ще в 1971 році Ч. Філмором – теорії семантичних ролей, яка все ще не втратила своєї актуальності (тета-система Т. Рейнхарта, проторолі Д. Дауті [147], Р. С. Джекендофа, Дж. Гримшоу, породжувальна граматика Н. Хомського).

 

РОЗДІЛ 2

ПОЛЬОВА СТРУКТУРА КОНЦЕПТУ КОХАННЯ

 

 

Методику дослідження концептів варто розпочинати з галузей їхнього функціонування, що являють собою типи свідомості, у яких концепти об’єктивуються [22, 23]. Для концепту КОХАННЯ такими є твори на тему кохання.

З метою проведення комплексного аналізу у нашому дослідженні використовувалися художні тексти в електронному варіанті. Результати роботи засвідчили, що є декілька шляхів створення переліку лексем для побудови польової моделі концепту: вивчення словникових тлумачень, аналіз складників концепту в пареміях, створення частотного словника твору, характеристика своєрідності вживання найбільш частотних лексем у творах про кохання. Усі зазначені методики були апробовані.

Головним методом дослідження було обрано детальний компонентний аналіз кожного слова й кожної синтаксичної конструкції (зумовлений намаганням подолати випадки різних прочитань окремих висловлювань), складання моделі синонімічного, антонімічного та асоціативного полів, тобто лінгвістичний експеримент.

Сукупність іманентних характеристик, що визначають місце мовної одиниці в лексико-граматичній системі, ще від Ф. де Соссюра отримала назву «значимість», «цінність». Ця властивість концепту КОХАННЯ вивчалася в роботі не тільки за «віссю одночасності», у синхронії, але й за «віссю послідовності», у діахронії, оскільки остання вісь як значеннєвий складник культурного концепту розкривається як «етимологічна пам’ять слова», що фіксує еволюцію внутрішньої форми лексичної одиниці, шлях її «етимона» [20].

У дисертації враховано, що вивчати концепт КОХАННЯ у світлі художньої літератури слід не тільки з позицій морфології, синтаксису й лексикології, але й з погляду філософії, оскільки література не може без більш-менш чіткого визначення категорії «кохання».

«Культурна пам’ять» слова повно й глибоко відбита насамперед у лексикографічних джерелах. Так, словникові спостереження над лексемами “Liebe /любов /кохання“ дали змогу описати системні відношення семантичної структури, які й визначають їхні концептуальні ознаки.