Дослідження концепту КОХАННЯ українськими та

Російськими мовознавцями

 

Концепту КОХАННЯ в українському та російському мовознавстві присвячена низка дисертаційних робіт, численні статті в наукових часописах.

У дисертації українського мовознавця Г. А. Огаркової розглянуто вербалізацію концепту LOVE в англійській мові як складника наукової та наївної картин світу [78]. На думку дослідниці філософські та наукові уявлення, систематизовані в межах різноманітних концепцій, є універсальними, точнішими та детальнішими, на відміну від наївно-мовних. В англомовних філософських працях науковцем виявлено різноманітні класифікації кохання за суб’єктом (parental, mating love), об’єктом (eros, philia, agape), природою почуття (spiritual love, deficiency love). З’ясовано, що пріоритетний ціннісний статус в англійській філософській картині світу має концепт agape, який із суто філософського перетворився тут на предмет теоретизування в межах інших дисциплін: медицини, етики, релігієзнавства, психології тощо. Авторка підкреслює вагомість ціннісного статусу концепту consummate love у психологічній картині світу, який є ідеалізованим конструктом «ідеального кохання» з трьома обов’язковими компонентами: intimacy, passion, commitment.

Наївні уявлення про кохання у роботі Г. А. Огаркової проаналізовано на основі їх експлікації у повсякденному мовленні, пареміологічному фонді, публіцистиці. Виявлено, що в англомовній наївній картині світу концепт LOVE є нерозчленованим цілим, яке має ознаку дуальності – наявності двох протилежних ключових ознак, що веде до диференціації між концептами REAL/TRUE LOVE та INFATUATION.

У ціннісному аспекті найбільш високий статус має концепт REAL/TRUE LOVE (остаточна цінність), інструментальною цінністю може виступати концепт INFATUATION, інгерентно негативний ціннісний статус має концепт POSSESSIVE LOVE, який протистоїть основним цінностям англо-американської культури.

Досліджуючи образний вимір концепту LOVE, дослідниця виділила 36 концептуальних метафор, які є основою як для відтворення мовленнєвих актів стосовно кохання, так і для створення нових, індивідуальних образів. Встановлено набір стійких асоціатів із явищами природи, з видами людської діяльності, з фізіологічними станами людини та живими істотами.

На підставі виділення в сучасній англомовній психології окремих «стилів» LOVE Г. А. Огаркова схарактеризувала психологічні портрети п’яти типів мовних особистостей з типовими мовленнєвими стратегіями, розглянула типові ситуації спілкування, виокремила основні жанри комунікативної взаємодії, проаналізувала стильові регістри та емоційну тональність спілкування [78].

Інша українська дослідниця О. В. Ємельянова у дисертації, присвяченій аналізу мовленнєвого вираження статусу адресата в художньому дискурсі закоханих, проаналізувала особливості реалізації бінарної антропоцентричної опозиції «адресант–адресат» в англомовному художньому дискурсі [35].

На підставі застосування положень сучасної прагма- та соціолінгвістики, теорії дискурсу, теорії мовленнєвих актів, теорії мовної особистості науковець виявила особливості діалогічного дискурсу закоханих; дослідила взаємозв’язок між рольовим модусом і комунікативною позицією адресата-закоханого/закоханої й характером мовленнєвого вираження статусу; здійснила класифікацію вербальних і невербальних засобів комунікації, з’ясувала специфіку мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої в аспекті семантики його/її респонсивних висловлювань, залежно від характеру ініціюючого мовленнєвого акту, який ініціюється.

О. В. Ємельяновою проаналізовано комунікативну опозицію «адресант – адресат», яка віддзеркалює нестабільність і неврівноваженість позицій двох головних антропокомпонентів акту комунікації, де мовець виступає суб’єктом, що здійснює вплив, а адресат – інгерентним (за своєю суттю) об’єктом впливу та суб’єктом мовленнєвої взаємодії.

Комунікація між закоханими, яка належить до контактного, безпосереднього, усного, діалогічного, побутового, міжособистісного, неофіційного, неформального, відкритого, ініціативного, довготривалого спілкування, характеризується певними особливостями. Емоційно насичене почуття кохання експлікується в мовленні закоханих за допомогою інклюзивного займенника we, оцінних і оказіональних звертань, оказіоналізмів, особливих жартів, зрозумілих лише для двох, цитуванні любовної поезії та пісень.

Мовленнєве вираження статусу адресата як віддзеркалення його комунікативних прав і обов’язків, зумовлених низкою чинників, серед яких найбільш вагомими є рольовий модус адресата, його комунікативна позиція, тип реалізованого адресантом мовленнєвого акту, конвенції, що регулюють процес інтеракції, характеризується рівністю, зверхністю чи підпорядкованістю.

Мовленнєве вираження статусу адресата-закоханого/закоханої (рівність, зверхність, підпорядкованість), репрезентоване за допомогою відповідних вербальних і невербальних засобів, корелює з актуалізованою адресатом комунікативною позицією (модель ego-станів за Е.Берном): Дитини, Батька, Дорослого.

Рівність статусу адресата-закоханого/закоханої – характерна риса кооперативного типу інтерактивності, маркованої на вербальному й невербальному рівнях комунікації.

Зверхність чи підпорядкованість статусу адресата-закоханого/закоханої свідчить про наявність конфліктної мовленнєвої взаємодії, але може також характеризувати й кооперативне спілкування за умов визнання адресатом домінування комунікативної позиції адресанта, що доводить дієвість чинника влади в коханні. Зверхність статусу адресата характеризується вживанням директивних мовленнєвих актів: наказів, вимог, заборон; менасивів, експресивів іронії, образи, що супроводжуються невербальними маркерами переваги. Підпорядкованість статусу адресата-закоханого/закоханої експлікується шляхом уживання реквестивів (прохань, умовлянь), етикетних експресивів (подяк, вибачень), промісивів (обіцянок, присягань), маркованих на невербальному рівні за допомогою фонаційних (тихий, покірний, невпевнений тон мовлення), кінеcичних (похилена голова, сполоханий погляд) індексів.

Ступінь активного впливу адресата-закоханого/закоханої на перебіг інтеракції проявляється у свідомому виборі напрямку особистісного реагування, що в мовленні оформлюється як реакції-прийняття, реакції-неприйняття інтенціонального змісту адресантних висловлювань, які ініціюються, чи темпоризації. Спектр можливих реакцій безпосередньо залежить від спонукальної сили попереднього висловлювання, що ініціююється: чим вона більша, тим менше можливостей для «маневрування» має адресат-закоханий/закохана, і, навпаки, чим менша спонукальна сила першої репліки, тим більше можливостей у продуцента респонсивного висловлювання при виборі реакції-відповіді.

Найбільш преференційними для успішної мовленнєвої взаємодії між закоханими можна вважати реакції-прийняття. Вони характеризують кооперативний тип інтерактивності, маркером якого зазвичай виступає паритет статусу адресата-закоханого/закоханої. Реакція-прийняття як показник підпорядкованості статусу адресата-закоханого/закоханої свідчить про свідоме погодження адресата зі своєю субординованою позицією, тобто про дієвість чиннику влади в коханні.

Темпоризація як тип реагування, під час якої адресат-закоханий/закохана не висловлює відверто свого ставлення до інтенціонального змісту висловлювання, яке ініціюється, може свідчити як про симетричність, так і про асиметричність статусу адресата, що безпосередньо пов’язано з типом мовленнєвого спілкування – кооперативним чи конфліктним.

Реакції-неприйняття з боку адресата-закоханого/закоханої тяжіють до класу найменш преференційних респонсивних висловлювань, оскільки вони суттєво загрожують «обличчу» співрозмовника.

Виокремлення ввічливих і неввічливих відмов віддзеркалює факт наявності кооперативного й конфліктного типу мовленнєвої взаємодії між закоханими, що позначається на характері мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої – симетричності чи асиметричності.

У дисертаційній роботі російського мовознавця С. В. Валіуліної, присвяченій вивченню засобів репрезентації емоції «пристрасть» як фрагменту російськомовної картини світу виявлено, що емоція «пристрасть» на всіх етапах розвитку любовних взаємин має однакові набори репрезентантів. Семема пристрасть позначає поняття, що відрізняється від понять синонімічного ряду захоплення, закоханість, кохання.

Семантичний простір семеми пристрасть охоплює дефініційні ознаки семеми пристрасть, ознаки емоційного стану суб’єкта пристрасті, образні ознаки, симптоматичні прояви емоції «пристрасть». Дефініційні ознаки, ознаки емоційного стану суб’єкта пристрасті й образні ознаки, маніфестовані лексичними одиницями, які несуть інформацію про базову емоцію «пристрасть», що зберігається в свідомості російськомовного колективу. Невербальна поведінка, зафіксована мовними засобами, є об’єктивним показником сильного емоційного переживання суб’єктом пристрасті.

У репрезентації емоції «пристрасть» особливу роль відіграють образні ознаки, оскільки метафора маніфестує неповторність і силу емоційного переживання пристрасті. Ділянкою-джерелом виявленої концептуальної метафори виступають ознаки стихій, предметів, речовин, рослин, живих істот (тварини, птаха, людини), простору й часу. Найбільш частотними метафорами є метафори вогню, води, атмосферних явищ, характерних людських рис.

Структура семантичного простору семеми пристрасть представлена різноманітними лексико-семантичними групами. Найбільшою одиницею структурації є фрейм-структура, що реалізує ситуацію емоційного переживання пристрасті, яка зафіксована в свідомості носіїв російської мови [16, с. 17].

Російським дослідником І. О. Широковою при дослідженні творів О. С. Пушкіна та їх німецькомовних перекладів виявлено два базових фрейми концепту КОХАННЯ. Фрейм 1 «кохання-щастя», Фрейм 2 «кохання-нещастя». Імена фреймів умовні, відображають позитивний і негативний аспекти загального змісту концепту. При виокремленні цих фреймів дослідниця користувалася методом А. Вежбицької, яка поділяє всі прототипові сценарії емоцій на позитивні й негативні (погані і добрі події). Дані, отримані І. О. Широковою, підтверджують справедливість цього підходу: для концепту КОХАННЯв творах О. C. Пушкіна характерні бінарні опозиції. Деталізація структури кожного фрейму відбувалася на основі аналізу віршованих контекстів і порівнянні їх з німецькомовними перекладами [117, с. 17].

Особливу увагу дослідниця приділила тлумаченню слоту «кохання-пристрасть/Liebe-Leidenschaft», який вона вважає частиною асоціативного шару концепту, що так само представляє емоційний компонент його смислової структури. Пристрасть може оцінюватися як позитивно, так і негативно, тому цей слот характеризує паралельно обидва фрейми.

У негативному аспекті пристрасть розглядається як зла сила, що змушує страждати. Вона спроможна наказувати, гратися з душею. Кохання-пристрасть уподібнюється до спеки (Hitze, heiß, schüren), реалізується в метафорі рідини (kochendes Wasser); всевладна сила пристрасті втілюється в образах неволі (Sklaverei, Weben), розумової хвороби (Wahn), невизначеної сили (Zauberweben, bestürmen).

І. О. Широкова виділилагрупи слотів у кожному з двох фреймів (32 та 28 відповідно), розглянувши їх на асоціативному, образному й оцінному рівнях. У фреймі «кохання-щастя» містяться слоти: асоціативний рівень – щастя, блаженство, розчулення, насолода, захват, бажання, пристрасть, нудьга, хтивість, закоханість, радість, хвилювання; образний рівень – тварина, рідина, вогонь, прохолода, солодкість, пробуждення, птах, повітря, чари, квіти, сонце; оцінний рівень – мрія, дар, благо, таїна, миттєвість, винагорода. Так само була представлена структура другого фрейму – «кохання-нещастя / Liebe-Unglück».

Дослідниця дійшла висновку, що обидва фрейми перетинаються, утворюючи повну модель концепту. Суміщення відбувається на трьох виявлених рівнях: асоціативному, образному й оцінному, що пояснює різноспрямованість і мінливість емоції кохання.

Розглядаючи семантизацію кохання, російський мовознавець С. Г. Воркачев визначає такі ознаки цього концепту: цінність, бажання, емоційна оцінка, невмотивованість вибору об’єкта, індивідуалізованість об’єкта, гармонія, каритативність (почуття самовідданої прихильності), статевий потяг, гармонія [22, с. 190].

Подібно до цього російська дослідниця Л. Є. Вільмс виділяє властивості лінвгокультурного концепту на основі аналізу словникових статей російської і німецької мов (глибина, сила, інтимність, вибірковість, тепло, повага, пристрасть, самовідданість, страждання, відданість, спрямованість, непередбачуваність) [18, с. 20-21]. Науковець доходить висновку, що в дискурсах з семантикою «кохання» можна виділити моделі суб’єктно-об’єктних відношень ізоморфні моделям, створеним у філософських, політологічних і соціологічних дискурсах.

Російський мовознавець О. Є. Каштанова дослідила лінгвокультурологічну специфіку поняття «любов» на матеріалі російської мови. Нею виявлено п’ять основних семантичних паралелей, що характеризують головні світоглядні напрямки в осмисленні кохання в російській філософії – Бог, родина, воля, пристрасть, смерть. На основі аналізу словникових дефініцій у роботі виділені константні ознаки переживання закоханої особи: цінність об’єкта почуття, інтерес до об’єкта почуття, характеристика почуття, взаємність почуття, однобічність почуття, перевага об’єкта почуття, статевий потяг, форми прояву почуття, моральність почуття, інтимність, задоволення, спільність, підстава вибору об’єкта почуття [47, с. 12].

У докторській дисертації російського дослідника М. О. Красавського докладно проаналізовано динаміку розвитку емоційних концептів у німецькій і російській лінгвокультурах, серед яких важливе місце посідає й концепт КОХАННЯ. Робота є вагомою з погляду використаних у ній методів дослідження. Зокрема, застосування динамічного підходу автор вважає нагальною потребою, оскільки концептосфера емоцій, складником якої він вважає концепт КОХАННЯ, є найбільш пластичною, відкритою й швидко мінливою мовною підсистемою, що оцінно кваліфікує буття людини. Крім того, науковцем започатковано вивчення проблеми зв’язку понять «доля» - «щастя» - «кохання», яку він намагається розв’язати у філософсько-філологічному аспекті [52].

Серед інших праць російських мовознавців, присвячених дослідженню концепту КОХАННЯ, привертають увагу роботи В. І. Постовалової, яка зіставила словникові дефініції лексичних одиниць, що репрезентують КОХАННЯ в російській і англійській мовах [87], О. Ю. Балашової, котра вивчила зв’язок концептів КОХАННЯ й НЕНАВИСТЬ у російській і американській мовній свідомості [9].

Амбівалентність концепту КОХАННЯ (за наслідками асоціативних експериментів) встановила С. В. Мартинек. Результатом дослідження цього науковця стало виявлення семантичних кореляцій між існуючими в українській мові двома близькими, але не тотожними за значенням словами «любов» та «кохання», корелятом яких у російській мові є слово «любов». Іншим досягненням слід вважати експлікацію амбівалентності концептуального змісту, що співвідноситься зі словами «любов» і «кохання» носіями української й російської мов при дотриманні принципу психологічної релевантності [61].

Моделювання антонімічних семантичних полів «ненависть» та «кохання» дало змогу Р. А. Аюповій на теоретичному рівні підтвердити загальноприйняту думку про те, що кохання передбачає прояв інтересу й турботи, щиросердний відгук, виявлення почуттів. Воно надає й підсилює відчуття повноти життя [7]. Це процес самовідновлення й самозбагачення, потреба людини в подоланні своєї окремості, своєї самотності, найбільш фундаментальний потяг, це сила, що змушує триматися разом представників людського роду, членів клану, родини, суспільства. Невдача в його досягненні призводить до божевілля або знищення себе й інших.

Кохання – важлива категорія для дослідження вже тому, що без нього не може створюватися моральний образ людини, не відбувається нормального розвитку; в психоаналізі кохання є критерієм для виявлення особистісного зростання й формування – «немає такого психоаналітика, який би не звертався до цієї теми» [123].

Крізь призму національного менталітету як культурної домінанти, що характеризується особливою лінгвістичною й культурологічною цінністю, розглянуто концепт КОХАННЯ відомим російським ученим В. В. Колесовим [50].

Українськими та російськими вченими докладно вивчені ознаки концепту КОХАННЯ, визначено його лексикографічні характеристики, зіставлено особливості любовного дискурсу з політологічним, соціологічним, філософським. За допомогою використання теорії мовленнєвих актів класифіковано вербальні й невербальні засоби комунікації. Виявлено світоглядні напрямки в осмисленні «кохання» й константні ознаки почуття закоханої особи. Розмежовано концептуальний зміст, що співвідноситься зі словами одного синонімічного ряду: «кохання», «пристрасть», «закоханість», «любов».

Сформульовано два базові фрейми, які, проте, визначено лише узагальнено («щастя» та «нещастя»), через що вони не здатні вмістити значної низки метафоричних моделей, таких, наприклад, як «кохання зле», «від любого пана люба й рана», «з коханим і на льоду хліба знайду» тощо.

Наукові праці, у яких концепт КОХАННЯ розглядається в лінгвокультурологічному аспекті, носять переважно філософсько-філологічний характер і не є системними.