Розділ 4. Історія розвитку професії і спеціальності

ДАВНЬОРУСЬКА ДЕРЖАВА

Історія виникнення таких професій, як архіваріус, діловод, секретар,

писар бере свій початок ще з давніх часів та обумовлена збільшенням

масивів інформації в суспільстві. Відомо, що перші свідчення про документи

як об’єкти відносять до 4-5 тис. до н.е. Згодом з’являлися і професійні

робітники, архіваріуси, що вели облік документації, але з появою книги та

перших друкарень, а паралельно і зі становленням системи справочинства в

17-18 ст. виникла потреба в кваліфікованих інформаційних робітниках,

діловодах2.

На початкових стадіях розвитку Давньоруської держави і в період

феодальної роздробленості (до кінця XV ст..) державних установ ще не

існувало. Їх функції найчастіше виконували окремі посадові особи або

органи, які здійснювали свою діяльність або взагалі без штату чиновників,

або з дуже обмеженим штатом.

Письмові документи, які дійшли до наших часі, дані, отримані

археологами і лінгвістами, свідчать, що вже в Х ст.. в Давньоруській державі

існувала культура написання документів. Це договори з Візантією 911 і 945

рр. Примітно, що в обох договорах згадується практика складання

документів. У першому випадку – письмових заповітів, в іншому –

подорожних грамот для купецьких кораблів.

В період правління Володимира Святославина в Києві – столиці

Давньоруської держави (978-1015 рр.) – існував навчальний заклад для дітей

бояр і старших дружинників. З випускників цієї школи й відбиралися

претенденти на посади «печатников» - хранителів князівської печатки,

2 Наприклад, у навчальних закладах Франції ХІХ ст. викладаються синтезовані навчальні курси у

межах підготовки архівістів-бібліотекарів чи палеографів-бібліотекарів (Архівна школа в Парижі). Розвиток

книгодрукування на заході призвів до значних зрушень в інформаційно-документальній сфері взагалі, що у

подальшому відіграло значну роль у формуванні наукових дисциплін про документ.

Сайт "Професійні ресурси документознавства"

www.documentoved.at.ua

«металников» - судових секретарів, писців і дяків при князях і крупних

феодалах.

Нагромадження традицій у сфері документування призвело до

формування кола професійних спеціалістів в галузі створення і обробки

документів. На початку їх склад поповнювався за рахунок церковних

псаломщиків і дяків. Не випадково термін «дяк» як узагальнюючий

закріпився за усіма особами, які вели діловодство і документування.

ЛИТОВСЬКА ДЕРЖАВА

Протягом XIV ст. всі українські землі поволі входять до складу нового

політичного організму – Литовської держави. Усе центральне урядування

державою було зосереджено в руках Великого князя Литовського і Ради.

Органом виконавчої влади у центрі була канцелярія. З кінця XV ст. маємо

свідоцтво того, що канцелярія князівства організована була досить

раціонально – всякий акт, що виходив від імені князя, мав бути записаний до

книг т.зв. Метрики. Книги Метрики писалися в канцелярії Великого князя.

На чолі канцелярії стояв канцлер Великого князівства Литовського, при

ньому – віце-канцлер, писарі і дяки. Порядок видачі грамот з канцелярії

князя свідчить про обов‘язки її штату: “Дяк переписував виготовлену

грамоту, “отпуск” (тобто копію її) заносив до книги Метрики, а писар

скріплював грамоту (тобто підписував, ставив свою “скрепу”). В багатьох

випадках “скрепи” писаря було досить, і грамота виходила з канцелярії від

імені князя, без його підпису.

Канцлеря і віце-канцлер зобов‘язані були книги Метрики “в своїй

охороні зберігати пильно”, і мати при собі для вписування актів в книги

одного чи двох присяглих писарів, щоб на випадок втрати якогось важливого

док-та можна було одібрати засвідчену копію за королівською печаткою.

Окрім звичайно посади писаря, при канцелярії були секретарі – так звалися

писарі, що знали латинську мову, яка на ті часи була мовою офіційною,

мовою документів.

Писар литовської великокнязівської канцелярії спостерігав за

внесенням документів в актову книгу цієї канцелярії, якою й була Литовська

Метрика.