Хай честолюбство, честь і гордість

Із кожного фонтаном б'є.

І словом злим, неблагородним

Хай ближній ближнього не вб'є.

Є вдосталь місця, вдосталь діла

І вдосталь слави на Землі,

Та щоб душа не заніміла

Не будьте заздрісні і злі.

 

 

Глосарій

Абулія (грец. а – „не”, bule – воля) – патологічне порушення психічної регуляції дій, нездатність, при розумінні необхідності, до виконання дій. Абулію слід відрізняти від слабовілля як риси характеру, викликаного неправильним вихованням, яке можна усунути цілеспрямованим тренуванням.

Авторитет (лат. autoritas — вплив, влада) — загальновизнаний вплив індивіда на займаній посаді; визнання за індивідом права на прийняття відповідального рішення в умовах спільної діяльності.

Агресія (лат. aggredi — нападати) — індивідуальна чи групова форма деструктивних дій чи поведінки особистості, яка спрямована на використання сили, нанесення фізичної або психологічної шкоди людям і суперечить нормам існування у соціумі.

Адаптація (лат. adaptatio — пристосовувати) у психології особистості — пристосування індивіда до умов соціального середовища та існування в ньому.

Акмеологія (грец. akme – досягнення найвищої точки) – наука про закономірності досягнення професійної майстерності.

Акселерація (лат. acceleratio — прискорення) — прискорений соматичний розвиток і фізіологічне дозрівання індивіда, що виявляється у збільшенні маси тіла, ранніх термінах статевого дозрівання.

Активність особистості — здатність особистості ініціювати зміни у процесі відносин з навколишнім світом.

Акцентуація (лат. accentuo — наголошую) характеру (грец. charakter — риса, особливість) — надмірне вираження окремих рис харак­теру та їх поєднань, що є крайніми варіантами норми.

Альтруїзм (лат. alter — інший) — надання допомоги, не пов'язане свідомо із власними егоїстичними інтересами; вчинки, спрямовані на благо іншої людини; допомога іншому, що здійснюється без винагоро­ди, без свідків, ціною можливих власних втрат.

Апраксія (грец. apraxia – бездіяльність) - порушення довільних цілеспрямованих рухів і дій, які не є наслідком елементарних порушень рухів (парезів, паралічу і т.п.), а відносяться до розладів вищого рівня організації рухових актів. Форма апраксії залежить від локалізації пораження в мозку. Апраксія унеможливлює здійснення вольового акту.

Асоціалізація (грец. а... — префікс, що означає заперечення, і socialis — суспільний) — засвоєння особистістю норм, цінностей, нега­тивних ролей, стереотипів поведінки, які спричинюють деформацію суспільних відносин, дисгармонію у взаємодії людини і суспільства.

Атракція (лат. attractio — притягування) — виникнення при сприйманні індивіда індивідом взаємної привабливості, розуміння і прийняття один одного у взаємодії, коли не тільки узгоджуються дії, а й встановлюються позитивні взаємини.

Афект (лат. affectus — настрій, хвилювання, пристрасть) неадекватності (лат. adaequatus — прирівняний) — негативний стан, породжений невдачами, в діяльності, зіткненням завищеної самооцінки особистості з її реальними можливостями.

Бар’єри спілкування – внутрішні перепони психологічної природи (страх, відсутність бажання, невпевненість і т.п.), які заважають людині успішно здійснювати комунікативну діяльність (див. комунікативні бар’єри).

Взаємодія — взаємозалежний обмін діями, організація людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності.

Відносини трудові – процеси постійної взаємодії учасників колективної трудової діяльності, спрямовані на досягнення особистісних і суспільно-значущих цілей.

Вікові кризи — особливі, перехідні періоди розвитку людини, які характеризуються психологічними змінами і нею переживаються.

Воля — здатність людини, що проявляється у самодетермінації, саморегуляції нею своєї діяльності і різних психічних процесів.

Вчинок — практична дія, опосередкована процесом взаємодії і спілкування між людьми (вибором, метою діяльності, оцінюванням ситуації, самооцінкою, активністю індивіда, намірами, рівнем домагань, статусно-рольовими характеристиками, ціннісно-смисловою та мотиваційною сферами особистості, нормативним регулюванням у конкретній групі чи суспільстві).

Ґендер (англ. gender — рід) — сукупність властивостей (соціально-біологічних характеристик), за допомогою яких люди визначають статеву належність індивіда, дають визначення понять «чоловік» і «жінка».

Ґендерні ролі — сукупність очікуваних спільнотою взірців поведінки для чоловіків і жінок.

Геніальність (лат. genius – дух) – вищий рівень розвитку загальних (інтелектуальних) і спеціальних здібностей, що виявляється у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення.

Говоріння — психологічний компонент вербальної комунікації; метод втілення в систему знаків певного смислу, кодування інформації; механізм мовлення, побудови висловлювань.

Громадська думка — публічно виражене і поширене судження, яке містить оцінку і ставлення (приховане, явне) до подій, осіб, діяльності груп, організацій, що становлять певний інтерес для суспільства.

Групова динаміка — (грец. dynamicos — сильний) — сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування.

Групова дискусія (лат. discussio — розгляд, дослідження) — метод групового обговорення проблеми, який дає змогу виявити спектр думок і суджень членів групи, запропонувати можливі шляхи розв'язання завдання, знайти групове розв'язання проблеми.

Групова згуртованість — утворення, розвиток і формування зв'язків у групі, які забезпечують перетворення зовні заданої структури на психологічну спільність людей, психологічний організм, який живе за своїми нормами і законами відповідно до своїх цілей і цінностей.

Групова нормалізація — соціально-психологічний феномен, який виникає у результаті групової дискусії, коли протилежні точки зору, навіть екстремальні позиції, згладжуються і стають єдиною усередненою думкою.

Групова поляризація — соціально-психологічний феномен, що є результатом групової дискусії, у процесі якої різні точки зору, думки оформлюються у дві протилежні безкомпромісні позиції.

Групова сумісність — соціально-психологічний показник згуртованості групи, що виражає можливість безконфліктного спілкування і погодження дій індивідів в умовах спільної діяльності.

Групові норми — певні правила, стандарти поведінки, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.

Групові очікування, або експектації (англ. expectation — очікування) — сукупність уявлень про те, як повинен поводитися член групи у певній ситуації.

Групові ролі — типові способи поведінки, які пропонують, очікують і реалізують учасники групового процесу.

Депресія (лат. depressio — пригнічення) — афективний стан, який характеризується негативізмом, пригніченим емоційним фоном, зміною мотиваційно-когнітивної сфери, загальною пасивністю поведінки.

Діяльність — специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, в тому числі й самої себе, умов і засобів свого існування; цілеспрямований взаємовплив учасників взаємодії.

Егоїзм (франц. e'goisme, від лат. ego — я) — ціннісна орієнтація суб'єкта, яка зумовлює домінування в його взаємодії з іншими особистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів партнера по спілкуванню.

Егоцентризм (лат. ego — я і centrum — осердя) — зосередженість індивіда тільки на власних інтересах і переживаннях, що спричинює його нездатність зрозуміти іншу людину як суб'єкта взаємодії та само­достатню особистість.

Експектації (англ. expectation – очікування) – система очікувань, вимог відносно норм виконання індивідумом соціальних ролей.

Екстраверсія (лат. extra – зовні, vertere – повертати) – спрямованість особистості на зовнішній світ.

Екстремальна ситуація (лат. extremum — край, кінець)— інтенсивний вплив на індивіда чинника навколишнього середовища (їх сукупності), що робить життєво необхідним включення механізмів адаптації (пристосування, самозахисту) для виживання, максималь­но можливого за таких обставин психологічного та біологічного комфорту.

Емоції (лат. emoveo — хвилюю) — психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.

Емоційно-психічні стани — потяги, емоції, почуття, прагнення, бажання, переживання особистості, пов'язані з пізнанням і самопізнанням; воля, яка виникає завдяки потягам та емоціям і зумовлює дії та вчинки людини.

Емпатія (грец. empathia — співпереживання, співчуття) — осягнення емоційних станів іншої людини; психічний процес, який дає змогу зрозуміти переживання іншої особистості (механізм пізнання); дія індивіда, що допомагає йому по-особливому вибудувати спілкування, здібність, властивість, здатність проникати в психічний стан іншої людини.

Етика ділового спілкування – визначається як сукупність моральних норм правил та уявлень, які регулюють поведінку та відносини людей у процесі діяльності. Важливою у цьому аспекті є мовленнєва поведінка.

Етикет (франц. etiguette – спочатку означало товарну біржу, ярлик, а потім придворний церемоніал) – сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні прояви міжособистісних відносин (ставлення до інших людей, форми звернення, поведінку манери тощо) в соціальному середовищі.

Етикет службовий – загальні правила соціальної поведінки та трудових відносин у професійному спілкуванні в конкретній установі, які ґрунтуються на загальноприйнятій системі норм та атрибутів ділового етикету.

Ефект (лат. effectus — виконання, дія) ореолу (лат. aureolus — золотий) — тенденція перебільшувати тим, хто сприймає, однорідність особистості співрозмовника, переносити сприятливе (несприятливе) враження про одну якість індивіда на всі інші.

Життєва мета — форма самопрогнозування, ідеального уявлення бажаного майбутнього.

Життєва перспектива — спосіб усвідомленого, відносно структурованого засвоєння особистістю свого майбутнього.

Життєві плани — спосіб усвідомлення свого ставлення до подій власного життя, підвищення своєї ролі у регулюванні індивідуальної життєдіяльності (під час прийняття життєво важливих рішень).

Задатки – природні анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, що є природною основою для розвитку здібностей людини.

Зараження — психологічний вплив на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонукання не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу.

Здібності — індивідуально-психологічні особливості, які є умовою успішної діяльності особистості.

Ідентифікація (лат. identicus — тотожний) — процес ототожнення (уподібнення) себе з іншим індивідом або групою, основою якого є емоційний зв'язок; набуття, засвоєння цінностей, ролей, моральних якостей іншої людини, особливо батьків; копіювання суб'єктом думок, почуттів, дій іншої людини, яка є моделлю.

Імідж (англ. image – образ, відображення, подоба, ікона, лице) – враження, яке справляє особистість чи організація на інших людей та громадськість у цілому, і яке фіксується в людській свідомості у вигляді емоційно забарвлених образів, думок, суджень, стереотипів.

Індивід (лат. individuum – неподільне) – людина як одинична природна істота, представник Homo Sapiens.

Індивідуальність (лат. individuitas — неподільність) — сукупність своєрідних психічних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої

Інгібіція – гальмування поведінки і працездатності, погіршення результатів діяльності членів колективу слід впливом негативного психологічного мікроклімату в ньому.

Індивідуальний підхід – урахування індивідуальних психологічних особливостей особистості (здібностей, особливостей темпераменту, характеру, мислення і т.п.) в організації взаємодії з нею.

Інтерес — форма вияву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє орієнтуванню, ознайомленню з новими фактами, більш повному відображенню дійсності.

Інтеріоризація (лат. interior — внутрішній) — процес формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соці­альних норм, цінностей, ідеалів, процес переведення елементів зов­нішнього середовища у внутрішнє «Я».

Інтроверсія (лат. intro – усередину, vertere – повертати) – спрямованість свідомості, уваги, думок, почуттів і переживань людини на свій внутрішній світ.

Каузальна (лат. causa — причина) атрибуція (лат. attributio — приписування) — інтерпретація необхідної суб'єкту інформації шляхом приписування партнеру по взаємодії можливих почуттів, причин і мо­тивів поведінки.

Керівник — індивід, на якого офіційно покладені функції управління і організації діяльності в групі (установі, фірмі та ін.).

Керівництво — здійснюваний індивідом чи колективним суб'єктом соціально-психологічний вплив на інших людей з метою структурування дій та відносин у групі (організації).

Когнітивна (лат. cognitio — знання, пізнання) сфера особистості - пізнання і перетворення людиною навколишнього світу.

Колектив (лат. collectivus – збірний, нагромаджений) – група, у якій міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінним і особистісно значущим змістом спільної діяльності.

Комунікативний вплив — внутрішня комунікативна установка комунікатора стосовно себе і реципієнта, вербальні і невербальні особливості повідомлення, характеристики комунікативного простору спілкування, складові соціально-психологічного середовища.

Комунікативний потенціал групи — комунікативні можливості групи, що можуть бути використані для забезпечення всіх її реальних відносин і зв'язків (внутрішніх і зовнішніх).

Комунікативний потенціал особистості — притаманні особистості і об'єктивні й суб'єктивні комунікативні можливості, які реалізуються як свідомо, так і стихійно і є внутрішнім резервом індивіда.

Комунікативний простір — соціально-психологічне середовище, в якому можливе формування адекватної комунікативної моделі спілкування.

Комунікативні бар'єри (франц. barriere — перешкода) — психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації.

Комунікація (лат. communico — спілкуюсь із кимось) — спектр зв'язків та взаємодій, що передбачають безпосередні чи опосеред­ковані контакти, реалізацію соціальних відносин, регуляцію соці­ального процесу, ціннісне ставлення до нього, обмін інформацією, співпереживання, взаєморозуміння, сприймання, відтворення, вплив групи на людину чи однієї людини на іншу.

Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення значущих, конкуруючих, несумісних чи протилежних поглядів, потреб, інтересів і дій індивідів та їх груп.

Конформізм (лат. conformis — подібний, відповідний) — пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Конформна (лат. conformis — подібний) поведінка — дія людини, яка проявляється у її податливості реальному чи уявному тиску групи, зміні установок і вчинків відповідно до позиції спільноти, до якої вона причетна.

Конформність — схильність індивіда піддаватися думці групової більшості, реальному чи уявному тискові групи.

Культура мовлення — здатність індивіда використовувати оптимальні для конкретної ситуації мовні засоби, етичні норми.

Культура особистості — сукупність соціальних норм і цінностей, якими індивід керується в процесі практичної діяльності, реалізовуючи свої потреби й інтереси у взаємодії із соціальним оточенням.

Культура спілкування — сукупність знань і вмінь, способів і нави­чок комунікативної взаємодії, а також пов'язаних з нею загальних для конкретного суспільства і конкретних ситуацій етико-психологічних принципів і норм.

Лідер (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) — наділений, найбільшим ціннісним потенціалом індивід, який має провідний вплив у групі.

Лідерство — один з процесів організації й управління малою соціальною групою, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни та з оптимальним ефектом.

Локус (лат. locus — місце, місцезнаходження) контролю (лат. control — перевірка, контроль) — властивість особистості, яка передбачає схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) та власним здібностям і зусиллям (інтернальний локус контролю).

Масовий настрій — порівняно тривалий, стійкий емоційний стан груп, який забарвлює їх переживання і проявляється у позитивному чи негативному емоційному фоні життєдіяльності спільностей.

Ментальність – (франц. mentalite — склад розуму, світосприйняття) — своєрідний стан, рівень розвитку, спрямованості індивідуальної та групової свідомості, здатність до засвоєння норм, принципів, жит­тєвих орієнтацій, суспільних цінностей, особливості адаптації до нав­колишнього середовища, впливу на нього, відтворення сукупного дос­віду попередніх поколінь.

Міжособистісне спілкування — процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються і реалізуються їх міжособистісні відносини (взаємовплив, сприйняття одне одного тощо) та виявляються психологічні особли­вості комунікативного потенціалу кожного індивіда.

Міжособистісний вплив — процес і результат зміни одним індивідом поведінки, установок, намірів, уявлень, оцінок іншого індивіда.

Мислення – суспільнозумовлений, нерозривно пов’язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриття суттєво нового, опосередкованого і узагальненого відображення дійсності у процесі її аналізу і синтезу.

Мовлення – процес практичного використання мови для спілкування.

Мотив (лат. movere — штовхати, приводити у рух) — спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням потреб; сукупність зовнішніх чи внутрішніх умов, які зумовлюють активність суб'єкта і визначають її спрямованість.

Мотиваційна сфера — складне інтегральне психологічне утворення, основу якого становлять потреби, тобто динамічно-активні стани особисті, які виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на ліквідацію цієї залежності.

Навіювання або сугестія (лат. suggestio — навіювання) — процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаний з істотним зниженням її критичності до інформації, що надходить, відсутністю прагнення перевірити її достовірність, необмеженою довірою до її джерел.

Наслідування — процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення і відтворення однією людиною дій, вчинків, жестів, ма­нер, інтонацій іншої людини, копіювання рис її характеру та стилю життя.

Натовп — відносно короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження і об'єднані безпосередньою просторовою близькістю та загальним об'єктом уваги.

Національний характер — своєрідне, специфічне поєднання типових рис у конкретних історичних і соціально-економічних умовах буття нації; уявлення народу про себе, сукупність стійких, основних для національної спільності особливостей сприйняття навколишнього світу та форм реакцій на нього.

Невербальна (лат. verbalis від verbum — слово) поведінка — найрізноманітніші рухи (жести, експресія обличчя, пози, інтонаційно-ритмічні особливості голосу, дотик), які виражають психічні стани людини, ставлення до партнера, до ситуації спілкування загалом.

Невербальне спілкування — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

Невербальні комунікації — система відчужених і незалежних від психологічних і соціально-психологічних властивостей людини, наді­лених чіткими значеннями символів, знаків, жестів, що використовуються для передавання повідомлення.

Неформальна структура малої групи — емоційно забарвлені зв'язки, які відтворюють неофіційні взаємини між членами групи.

Обдарованість – високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей, що є передумовою творчих досягнень.

Особистий вплив — властивість, особистісна якість, сутнісна сила людини, яка виявляється у здатності впливати на іншу особу спо­нукальним, стримуючим, заспокійливим або іншим розвивальним способом, змінюючи не тільки її поведінку, а й погляди, мотиви, свідомість, характер.

Особистість — суб'єкт власної життєдіяльності, суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристика­ми, які є стійкими, соціально зумовленими, виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми, визнача­ють поведінку людини.

Паніка (грец. panikon — несвідомий жах) — емоційний стан, різновид поведінки великої сукупності людей, породжений дефіцитом або надлишком інформації, загрозливим впливом зовнішніх умов і виражений почуттям страху.

Переконання — метод свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження.

Позиція (лат. positio — розміщую, ставлю) — стійка система відно­син людини з певними аспектами дійсності, що виявляється у відпо­відній поведінці та вчинках; узагальнена характеристика поглядів, уявлень, установок людини, групи у статусно-рольовій структурі.

Потреба – стан індивіда, який виражає його залежність від об’єктивних умов існування та розвитку і спонукає до активності відносно цих умов.

Престиж (франц. prestige — авторитет, вплив, повага) — міра визнання суспільством заслуг індивіда (соціальної спільноти), громадська оцінка його суспільної вагомості; результат співвідношення соціально значущих характеристик особистості зі шкалою цінностей, що склалася в певній групі.

Прийняття рішення — волевиявлення індивіда або групи людей, спрямоване на формування послідовності дій і вибір альтернативи.

Професіоналізм – високий і стабільний рівень розвитку професійних знань і умінь, який забезпечує ефективність професійної діяльності.

Психологічний вплив — застосування у міжособистісній взаємодії винятково психологічних засобів з метою впливу на стан, думки, почуття, дії іншої людини.

Психологічний зміст спільної діяльності — сукупність цілей, завдань та операцій, які сприяють задоволенню основних мотивів цієї діяльності, потреб та соціальних цінностей членів групи.

Ранг (нім. rang — чин франц. rang — ряд) — чин, звання, категорія людей, явищ дійсності; ступінь соціального визнання людини в групі.

Ресоціалізація (лат. ге... — префікс, що означає зворотну або повторну дію) — відновлення раніше порушених якостей особистості, необхідних їй для повноцінної життєдіяльності в суспільстві.

Референтна (лат. refero — повідомляю) група — реальна чи умовна соціальна спільність, з якою індивід співвідносить себе як з етало­ном, орієнтуючись у своїх вчинках і самооцінці на її норми та цінності.

Рефлексія (лат. reflexio — звернення назад, самопізнання) — усвідомлення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності; вид пізнання, у процесі якого суб'єкт стає об'єк­том свого спостереження; аналіз власного психічного стану.

Ризик – характеристика діяльності за невизначеності для суб’єкта її наслідків і наявності передбачення про можливі негативні наслідки та результати.

Роль (франц. role — список) — певна соціальна, психологічна ха­рактеристика особистості, спосіб поведінки людини залежно від її статусу і позиції у групі, суспільстві, в системі міжособистісних, сус­пільних відносин.

Самоконтроль — усвідомлене, вольове управління своїм психіч­ним життям та поведінкою відповідно з «Я-характеристиками», мен­тальністю, ціннісно-смисловою, потребово-мотиваційною та когнітивною сферами.

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх якостей, життєвих можливостей, ставлення інших до себе і свого місця серед них.

Самопізнання — процес пізнання суб'єктом себе, своєї діяльності, внутрішнього психічного змісту.

Самосвідомість — здатність людини безпосередньо відтворювати себе, сприймати себе збоку, рефлексувати з приводу своїх можливостей.

Самотність — сукупність емоцій, які виникають у відповідь на дефіцит (кількісний і якісний) соціальних контактів; болісне, гостре переживання, яке виражає певну форму самосвідомості і свідчить про порушення системи відносин і зв'язків особистості із зовнішнім світом.

Світогляд — система поглядів на об'єктивний світ і місце людини в ньому, на ставлення людини до себе та навколишньої дійсності.

Система мотивів — сукупність спонукальних причин, що зумовлюють дії та вчинки людини.

Соціалізація (лат. socialis — суспільний) — процес входження ін­дивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.

Соціальна адаптація (лат. adaptatio — пристосовувати) — вид взаємодії особи із соціальним середовищем, у процесі якого відбувається узгодження вимог та сподівань обох сторін.

Соціальна група — відносно стійка сукупність людей, пов'язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів, і включених до типових форм діяльності.

Соціальна перцепція (лат. perceptio — сприймання, пізнавання) — цілісне сприймання суб'єктом соціальних об'єктів (людей, груп, спіль­ностей), яке дає змогу надійніше визначати успішність і перспективи міжособистісної взаємодії.

Соціальна установка — детермінована минулим досвідом психо­логічна готовність індивіда до певної поведінки (стосовно конкретних об'єктів, до вироблення його суб'єктивних орієнтацій як члена групи (суспільства) щодо соціальних цінностей, об'єктів тощо.

Соціальний контроль — нормативне регулювання поведінки лю­дей системою засобів впливу суспільства та соціальних груп задля збереження цілісності й стійкості останніх, забезпечення їх позитив­ного розвитку.

Соціальні норми — еталон, мірило, зразок, з якими особистість співвідносить свої вчинки, на основі яких обґрунтовує свої дії, оцінює поведінку інших.

Соціально-психологічний клімат — морально-психологічний нас­трій, який відтворюється у взаєминах у групі, умови, що створюють ефективний процес різноманітних видів діяльності.

Соціально-психологічний клімат групи — якісний аспект міжособистісних відносин, що виявляється у сукупності внутрішніх (психологічних) умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності і всебічному розвитку особистості у групі.

Соціально-психологічні механізми — психологічні впливи або засоби, за допомогою яких здійснюється соціально-психологічне відображення людиною реалій соціального життя, а отже перехід зовнішніх впливів соціального оточення у внутрішні регулятори її поведінки.

Спілкування — увесь спектр зв'язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опо­середковані контакти, в які вступають особистості та групи.

Статус (лат. status — стан, становище) — місце індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов'язки і привілеї.

Статусно-рольові параметри — характеристики особистості, які визначають її поведінку, індивідуальність, виявляються у вчинках, ак­тивності.

Стать (sex) – сукупність біологічних (генетичних, анатомічних та фізичних) розбіжностей між чоловіками та жінками.

Стереотип (грец. stereos — твердий і typos — відбиток) —- віднос­но стійкий і спрощений образ соціального об'єкта, формування якого спричинене недостатністю інформації, надмірною прив'язаністю до власного досвіду, некритичним сприйняттям відомостей.

Стиль лідерства — спосіб, метод роботи, манера поведінки ін­дивіда, типова для лідера система принципів, норм, індивідуальних особливостей впливу на підлеглих.

Стиль спілкування — система принципів, норм, методів, прийомів діяльності і поведінки індивіда.

Стимул (лат. stimulus – палиця з загостреним кінцем, за допомогою якої підганяли тварин) – спонукання індивіда до дії, ефект якого опосередковується його психікою, поглядами, почуттями, інтересами і т.п.)

Стратегія (грец. strategia, від stratos — військо і ago — веду) спілкування — загальна схема дій учасників комунікативного процесу, за­гальний план досягнення мети, яку переслідують співрозмовники.

Стрес (англ. stress — напруга) — емоційний стан людини, що ви­никає під дією екстремальних впливів; особливий психічний стан людини на стадії пристосування до нових умов існування, спричине­ний надмірною психофізіологічною мобілізацією організму.

Структура (лат. structure —- розташування, порядок) спілкування — порядок стійких зв'язків між його елементами, котрі забезпечують ці­лісність цього феномену, тотожність самому собі у процесі зовнішніх і внутрішніх змін.

Структура малої групи — сукупність зв'язків між членами групи.

Сфера соціалізації — середовище дії, в якому відбувається про­цес розширення та примноження соціальних зв'язків індивіда із зов­нішнім світом.

Талант (грец. talanton – вага, міра, а в подальшому рівень здібностей) – високий рівень розвитку здібностей, в першу чергу спеціальних. Про наявність таланту слід говорити, зважаючи на результати діяльності людини, які повинні вирізнятися принциповою поведінкою та оригінальністю.

Тактика (грец. taktika — мистецтво командування військом) спілкування — система послідовних дій, яка сприяє реалізації обраної стратегії, досягненню поставленої мети.

Темперамент (лат. temperamentum — узгодженість, устрій) — стій­ка характеристика індивіда, яка виявляється в силі, швидкості, напру­женості, урівноваженості, перебігу психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв.

Тест (англ. test — проба, екзамен, випробування) — спеціально розроблені завдання і проблемні ситуації, використання яких у ре­зультаті кількісної та якісної оцінки може стати показником розвитку певних психологічних якостей, властивостей особистості.

Тип (грец. typos — відбиток, форма) лідера (керівника) — людина, яка наділена лідерськими властивостями; яскравий представник певної групи людей.

Трудова діяльність – специфічно людська активність, що регулюється свідомістю, породжується потребами і спрямована на пізнання і перетворення оточуючого світу і самої людини.

Трудові відносини – процеси постійної взаємодії учасників колективної трудової діяльності, спрямовані на досягнення особистісних і суспільно значущих цілей.

Упередження — установка, що перешкоджає адекватному сприйманню повідомлення чи дії.

Управління – свідомий і цілеспрямований процес впливу на свідомість і поведінку окремих індивідів, членів групи, колективу, організації для підвищення організованості та ефективності їхньої спільної діяльності.

Установка — цілісний стан особистості, вироблена на основі дос­віду готовність стійко реагувати на передбачувані об'єкти чи ситуації, вибіркова активність, спрямована на задоволення потреби.

Формальна структура малої групи — взаємини і зв'язки між індивідами в групі, за допомогою яких здійснюються ділові контакти, офіційні відносини, спрямовані на виконання групового завдання.

Фасилітація – зростання працездатності окремих членів колективу в процесі сумісної трудової діяльності.

Функції (лат. functio — виконання, здійснення) спілкування — зовнішній вияв властивостей спілкування, ролі і завдання, які воно виконує у процесі життєдіяльності індивіда в соціумі.

Характер (грец. character — риса, особливість) — сукупність стій­ких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типо­вих способах діяльності та спілкування, в типових обставинах і визна­чаються ставленням особистості до цих обставин.

Ціннісні орієнтації — спрямованість інтересів і потреб особистос­ті на певну ієрархію життєвих цінностей, схильність надавати перева­гу одним цінностям і заперечувати інші, спосіб диференціації особис­тісних об'єктів і явищ за їх особистісною значущістю.

Цінність — феномен, який має для людини велике значення і від­повідає її актуальним потребам та ідеалам; опосередковане культу­рою поняття, яке є еталоном належного у досягненні потреб.

«Я-концепція» (лат. conceptio — сприйняття) — цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх суперечностей образ власного «Я», форму­вання якого відбувається поетапно аж до самосвідомості.

«Я-образ» — остаточне уявлення про себе, результат роботи над пізнанням себе, осмислення своєї ролі на кожному життєвому етапі; особистість у єдності всіх аспектів її буття, відтворених у са­мосвідомості.

 

 

Завдання для контролю знань

При виконанні тестових завдань необхідно вибрати правильні відповіді (одну або декілька) із запропонованих варіантів.