Тема 17. Професійний стрес як наслідок екстремізації трудових відносин. Засоби його попередження

Стрес - це не те, що з вами трапилося,

а те, як ви це сприймаєте.

Г.Сельє

 

1. Поняття про стрес, його різновиди, та причини виникнення.

2. Професійний стрес. Динаміка його перебігу.

3. Психологічні засоби саморегуляції поведінки в стресовому стані.

4. Шляхи попередження стресу.

Ключові слова: стрес, професійний стрес, стресори, еустрес, дистрес.

Негативні наслідки екстремальних ситуацій, які виникають у процесі трудової діяльності, полягають у тому, що вони супроводжуються різкими негативними емоціями, розчаруваннями, переживаннями. При цьому порушується нормальна течія трудової діяльності, відбувається екстремізація (наближення до крайніх меж) взаємовідносин між членами трудового колективу. У взаємозв’язку з екстремальними виробничими ситуаціями, як причина та наслідок, знаходиться професійний стрес.

Розглянемо основні поняття, які характеризують стресовий стан людини.

а) Стрес (англ. – stress, напруження, тиск) – емоційний стан та фізіологічні зміни в організмі, які виникають у напружених обставинах як відповідь на незвичні для людини подразники. 1972 року Всесвітня організація охорони здоров’я прийняла таке визначення; стрес - це неспецифічна (тобто одна і та сама на різні подразники) реакція організму на будь-яку висунуту до нього вимогу.

б) Еустрес – різновид стресу, викликаний позитивним ефектом, який збуджує позитивні емоції і стійкість людського організму, стимулює працездатність людини.

в) Дистрес – різновид стресу, який негативно впливає на організм людини, призводить до виникнення хворобливих станів, а іноді й до смерті.

г) Стресори – різноманітні екстремальні впливи, котрі викликають небажані функціональні стани - стреси.

Професійний стрес – емоційний стан людини, який викликається несподіваною та напруженою ситуацією на виробництві, конфліктними взаємовідносинами між працівниками в процесі трудової діяльності. Психологи зазначають, що у стресовому стані людина частіше припускається помилок, їй важко здійснювати цілеспрямовану діяльність, переключення і розподілення уваги, у неї порушується перебіг пізнавальних процесів (сприйняття, пам’ять, увага, мислення), спостерігається розладнання координації рухів, неадекватність емоційних реакцій, виникає загальне гальмування чи повна дезорганізація діяльності. Крім негативних фізіологічних наслідків для організму людини (підвищення кров’яного тиску, серцевий напад, головний біль, розлади шлунку тощо) стреси можуть в свою чергу стати причиною аварійних та екстремальних ситуацій на виробництві.

Виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об’єктивних, скільки від психологічних суб’єктивних чинників, від особливостей самої людини, оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і особливостей з тим, що вимагається та ін. Будь-яка несподіванка, що порушує звичний перебіг життя може стати причиною стресу або стресом (за термінологією Г.Сельє). При цьому не має значення об'єктивна причина. Важливим є саме суб’єктивне ставлення до неї. Тому певна ситуація однією людиною може сприйматися як стресова, а у інших вона не викличе навіть хвилювання. Отже, матимуть значення тільки внутрішні психологічні особливості людини. Зверніть увагу на цю важливу особливість стресу, вона має значення для боротьби з ним. Тому фахівцю вищої кваліфікації, який готує себе до управління виробничим колективом, з метою попередження цих негативних явищ необхідно знати природу стресу, динаміку його перебігу, правила саморегуляції в стресових ситуаціях, шляхи попередження стресу.

Якими ж за характером бувають стресори? Вчені вивчали насамперед значні події, які втручаються у перебіг життя і вражають емоційну сферу особистості. У 1967 р. Т.Холмс і Р.Рейх оприлюднили результати досліджень, які узагальнили відповіді піддослідних, що страждали від помірного та сильного стресу. На першому місці як найсильніший стресор - смерть близької, дорогої людини, далі - розлучення, ув’язнення, смерть близького члена родини. Є й приємні події, які викликають стан стресу (одруження, вагітність, перехід на нове місце роботи, навчання тощо). Деякі психологи зазначають, що більшість великих проблем люди переносять досить виважено, переймаючись часом менш драматичними стресорами: денною марнотою, буденністю життя, дріб’язковими життєвими неприємностями, поганою погодою, неритмічним рухом транспорту, загубленими ключами, підвищенням ціни на хліб тощо. Якщо людина вважає подію неприємністю, вона, безумовно, викликає у неї негативні почуття. Сама ж подія може бути нейтральною.

Багато дослідників стресу вважають, що люди наділені достатньою здатністю протистояти різкому і короткочасному стресу. Справжня проблема постає тоді, коли стрес переростає у нескінчений: життя з батьками-тиранами, виснажлива робота, релігійний фанатизм, відчуття пастки ситуації, якої неможливо уникнути та ін. Теперішнього часу стрес відіграє психологічно настільки важливу роль у житті людини, що викликає підвищений інтерес до вивчення цього явища з боку вчених -психологів. Так, американський дослідник Вейтц досконально вивчив та описав вісім стресогенних ситуацій:

- необхідність прискорення переробки інформації;

- шкідливе оточення;

- усвідомлена загроза;

- порушення фізіологічних функцій, в т.ч. і хвороба;

- ізоляція;

- ув’язнення;

- остракізм (вигнання і переслідування);

- груповий тиск.

Шведська дослідниця Френкенхайзер додала до цього переліку відсутність контролю над подіями, безсилля, неможливість змінити ситуацію. Перелік можна продовжити такими стресорами як необхідність прийняття особливо відповідальних рішень та швидкої зміни стратегії поведінки.

Що ж шкідливого у тривалому стресі? Людина може роками терпіти труднощі, якщо відчуває здатність впливати на ситуацію або принаймні передбачати її. І зовсім інша річ, коли людина відчуває себе безпорадною і безсилою, що й спричиняє іноді незворотні зміни в її психічному та фізичному здоров’ї. Інший підхід до шкідливості стресу полягає у розумінні стресорів як очевидних загроз ресурсам особистості. Ресурси - це речі, особистісні характеристики, умови, джерела енергії, які людина цінує, зберігає, яких дотримується. Якщо певна подія загрожує особистісному статусу, економічній стабільності, близьким людям, власності, тобто конкретним ресурсам, то, як наслідок, людина потрапляє у стресову ситуацію. Іноді стрес може бути результатом неспроможності особистості набути нових ресурсів або збільшити наявні.

На думку Д.Фонтана стресори професійної діяльності слід розподілити на загальні і специфічні. До загальних стресорів слід віднести:

1. Відсутність наукового підходу до організації сумісної діяльності (безвідповідальність, неритмічність або відсутність системи в роботі). Колектив час від часу лихоманить, він діє в режимі пожежної команди. Типовим керівником такого колективу зазвичай є "менеджер-голка".

2. Недостатня кількість співробітників, що примушує інших працювати у виснажливому режимі. Обсяг роботи дуже великий і робота виконується або неякісно, або її висока якість забезпечується надзусиллями.

3. Порушення режиму робочого часу. Має місце робота в понадурочні години, зміна ритму діяльності, що призводить до накопичення втоми, знесилення організму, психологічного вигорання.

4. Статусні проблеми, пов’язані з низьким службовим статусом, низькою заробітною платнею, недостатніми перспективами кар’єрного зростання.

5. Заорганізованість і формалізм, які знаходять прояв у великій кількості нарад, засідань, на яких нічого не вирішується, "паперовій творчості", великій кількості планів і звітів.

6. Невизначеність і непередбачуваність розвитку подій в організації.

Невизначеність може приймати вигляд швидких, не прогнозованих дій, які порушують стабільність функціонування колективу без пояснення необхідності змін.

Окремого розгляду вимагають специфічні професійні стресори, серед яких можна виокремити:

1. Нечіткі функціональні обов’язки. Іноді співробітники не знають власних службових повноважень, не розуміють, що вони повинні робити і де кордони їх відповідальності. Відсутність регламентації функціональних обов’язків ставить особистість в скрутну ситуацію: якщо вона бездіяльна, від неї вимагають активних дій, а якщо виявляє ініціативу, то звинувачують у перевищенні повноважень.

2. Нереалістично високі домагання. Співробітник може чекати від себе дуже багато, примушуючи працювати в повну силу, у той же час залишаючись незадовільним результатами діяльності. Ці нереалістичні домагання мають низку характеристик:

▪ використання категоричного імперативу типу: „У любому випадку я повинен”;

▪ глобальна негативна самооцінка і самоприниження: "Я отримав поразку, тобто я невдаха";

▪ низька межа фрустрації, що випліскується висловами типу: "Я такого не витримаю", "Я цього не перенесу" і т. п.

▪ стан "катастрофи", який знаходить прояв у висловах і установках типу: "Якщо ми цього досягнемо, то вважай, що все пропало";

▪ немотивовані узагальнення типу: "Якщо ми навіть цього не зробили, то нічого не зробимо в майбутньому".

За нереалістичною оцінкою перспектив обов’язково йдуть негативні, важкі переживання і невдача. Наприклад, якщо людина перед виступом на нараді налаштовує себе так: "Мене сьогодні розіб’ють", то це викликає невпевненість і досягнення успіху стає малоперспективним.

3. Ігнорування керівником думок підлеглого. Керівник своїми діями може викликати стрес у підлеглого тому, що може впливати на його життєдіяльність морально і матеріально: більша чи менша заробітна платня, премія, можливості кар’єрного просування, безкінечні критичні зауваження і т.п.

4. Особливості взаємодії з колегами по горизонталі можуть призводити до стресів у випадках психологічної несумісності, наявності яскраво виражених акцентуацій, різних поглядів на стратегію розвитку організації та ін.

До специфічних стресорів можна віднести також позаслужбові стресори, викликані сімейними обставинами: поведінкою дітей, ревнощами, зрадою чоловіка або дружини, хворобою близьких родичів, фінансовими та побутовими проблемами тощо. Стресори професійної діяльності спричиняють стани, які можна характеризувати як різновиди професійного стресу:

- інформаційний стрес – явище напруженого стану організму людини, яке виникає, коли працівник не встигає приймати рішення, не справляється з поставленими завданнями і обов’язками в обставинах жорсткого обмеження часу або в умовах опрацювання надзвичайно великих об’ємів інформації;

- емоційний стрес – явище напруженого стану організму людини при реальній чи уявній небезпеці, переживанні приниження, вини, гніву чи образи, у випадках протиріч чи конфліктів між колегами, між підлеглими і керівником;

- комунікативний стрес – явище напруженого стану організму, викликане реальними проблемами ділового спілкування, що знаходить прояв у підвищеній подразливості, невмінні захиститися від комунікативної агресії, невмінні сформувати відмову там, де це необхідно в професійній діяльності, незнанні прийомів захисту від психологічного маніпулювання. Можливою причиною комунікативного стресу може бути також неспівпадання темпів та стилів спілкування.

Коли людина потрапляє у стресову ситуацію і намагається адаптуватися до впливу стресу, цей процес, згідно з дослідженнями Г.Сельє, проходить три фази (стадії) (рис.31).

Рівень

психічної

напруженості

С

В

А

Д

Д2

Д1

Еx

t (час)

І ІІ ІІІ

Рис.31. Динаміка стресу

І стадія – Фаза тривоги - зростання напруженості (АВ);

ІІ стадія – Фаза опору - безпосередньо стрес (ВС);

ІІІ стадія – Фаза виснаження - зменшення внутрішньої напруженості (емоційна розрядка – СД)

Д₁ Е,...,ДЕ­ – залишкові наслідки стресу (індивідуальні для кожної людини).

Під час першої фази організм мобілізується для зустрічі із загрозою. Відбуваються біологічні реакції та певні фізіологічні зрушення: згущення крові, підвищення тиску, викиди гормонів у кров тощо. Відбувається спроба психологічної боротьби - "втеча" від загрози стресу.

Під час другої фази організм намагається опиратися загрозі або справлятися з нею, якщо загроза продовжує діяти і її не можна уникнути. Фізіологічні реакції перевищують норму, що робить організм вразливішим для інших стресорів.

Під час третьої фази, якщо дія стресорів продовжується і людина неспроможна адаптуватися, може відбуватися виснаження ресурсів організму. Фаза виснаження, вразливість до втоми, фізичні проблеми можуть спричинити хвороби і навіть загибель організму. Ті самі реакції, які дозволяють опиратися короткочасним стресорам, за тривалої дії дуже шкідливі.

Пізнішими дослідженнями було встановлено, що не лише біологічні умови можуть спричинити хворобу. Між стресором і стресом міститься індивідуальна оцінка події - деякі люди можуть сприйняти подію як неприємну, деякі як приємну або ж як нейтральну.

Тому схематично реакція особистості на стрес може виглядати так (рис. 32).

стресор здорове пристосування,

погіршення стану

(чи покращення)

 

інтерпретація стресу подолання стресу

 

Рис. 32. Реакція індивіда на стрес

 

Як видно з рис. 31, тривалість стадій перебігу стресу, їх зміст та психофізіологічні наслідки для кожної людини абсолютно індивідуальні. Поведінка працівника у стресовій виробничій ситуації багато в чому залежить від його індивідуально-особистісних властивостей:

- особливостей нервової системи, темпераменту;

- уміння швидко оцінювати ситуацію;

- навичок миттєвої орієнтації за несподіваних обставин;

- вольової зібраності, рішучості, витримки;

- наявного досвіду поведінки в аналогічних ситуаціях тощо.

Є люди, котрі в стані стресу розгублюються, втрачають самовладання, здатність до продуктивної діяльності. Тому слід знати і користуватись засобами саморегуляції поведінки в умовах професійного стресу.

Відомо, що в професійній діяльності більш успішними є люди, котрі навчались володіти собою, знають засоби психотехніки особистої саморегуляції. Приведемо приклади суджень індивідів з розвиненою системою саморегуляції:

- не слід обвинувачувати в неприємностях себе та інших, немає сенсу також без кінця мучитися докорами совісті. Але й “перекидати” свою стресову агресію на оточуючих негуманно і невигідно, бо порушуються взаємовідносини, губляться важливі контакти, можлива втрата поваги оточуючих, а проблема не вирішується. Можна тільки втратити, нічого не придбавши!

- важливо вчасно зупинити себе, коли ще є розуміння ситуації і зберігається самоконтроль, важливо не потрапити в точку В! (рис. 31.);

- треба постійно вивчати себе і спостерігати за собою. Важливо вчасно відчути зміну свого внутрішнього стану, коли “закипають” емоції, вибухає подразнення і з’являється ледве стримувана агресія. Тому при виникненні професійного стресу слід знати і використовувати правила саморегуляції.

Правило 1. Спостерігайте за собою в процесі психологічного напруження.

Аналізуйте:

· Що Ви відчуваєте на першій стадії стресу (лінія АВ на рис. 31.)?

· Які відчутні зміни відбуваються у Вашому організмі на цій стадії?

· Скільки продовжується перша стадія Вашого стресу?

· Що з Вами відбувається, коли Ви втрачаєте самовладання (точка В)?

Правило 2. Знайдіть індивідуальні засоби зупинки самого себе!

На першій стадії стресу намагайтесь “перервати” свої дії:

· Зробіть паузу у спілкуванні з співробітниками, помовчіть декілька хвилин, не відповідайте на несправедливі обвинувачення тощо.

· Підійдіть до вікна. Порахуйте до 10. Випийте води.

· Вийдіть з кімнати та ін.

Правило 3. Необхідно перевести свою “негативну” енергію в іншу форму діяльності (“Розрядити” домінанту в головному мозку і створити нову, конкурентну їй). Можна виконати такі дії:

· Привести до ладу свої ділові папери.

· За допомогою калькулятора підрахувати скільки днів Ви прожили, врахувавши високосні роки, а скільки годин?

· Вийти в коридор і поговорити з симпатичними співробітниками на нейтральні теми (про погоду, косметику, футбольний матч тощо);

· Зайти до туалетної кімнати і 2-3 хвилини потримати руки під холодною водою і т.п.

Такі перерви слід практикувати тоді, коли Ви втрачаєте самовладання. Важливо, щоб дія “зупинка самого себе” стала звичкою.

Правило 4. Слід проаналізувати, які моменти Вашого життя спричиняють позитивні емоції. Намагайтеся щодня приділяти хоч небагато часу заняттям, котрі приносять Вам задоволення та радість.