Форми соціальної комунікації

Словники визначають форми комунікації як історично складені форми виробництва та поширення соціальної інформації, які залежать від суспільних відносин, рівня економічного, технічного і культурного розвитку суспільства, структури влади і форм управління. Оскільки ми будемо торкатися, майже всіх форм комунікації, вивчаючи цей курс, назвемо існуючі форми, не деталізуючи кожної з них.

За особливостями каналів комунікації розрізняють такі форми комунікації:

безпосередня (особиста розмова двох людей);

технічно опосередкована (телефонна розмова двох людей, опосередкована за допомогою комп’ютера тощо);

соціально опосередкована (передача культурних цінностей від одного до іншого покоління, наприклад, комунікація викладача та студента).

За особливостями кодування та декодування інформації розрізняють:

вербальну комунікацію (здійснюється за допомогою такої знакової системи, як людська мова, тобто слів);

невербальну комунікацію (здійснюється за допомогою інших знаків (усі, окрім вербальних), зокрема оптико-кінетичні, візуальні, організація простору та часу тощо);

синтетичну комунікацію, котра є сполученням вербальної та невербальної комунікації;

мистецтво як специфічна особлива форма комунікації.

Докладніше на характеристиці вербальної та невербальної комунікації ми зупинимося, коли будемо з’ясовувати методи здійснення зв’язків з громадськістю (методи паблік рилейшнз).

За направленістю комунікативних сигналів розрізняють такі види комунікації:

аксіальна та ретіальна комунікація;

зовнішня та внутрішня комунікація;

горизонтальна та вертикальна комунікація.

Аксіальна комунікація (від лат.axis – вісь, рос. ось) – коли сигнали направлені одиничним приймачам інформації, окремим реципієнтам.

Ретіальна комунікація (від лат. rete – мережа) – коли сигнали спрямовані великій кількості вірогідних адресатів (діяльність ЗМІ – приклад ретіальної комунікації). Система зв’язків з громадськістю в основному використовує саме ретіальну комунікацію. Але зв’язки з громадськістю можуть здійснюватися і на основі аксіальної комунікації, наприклад, інформування кон-
кретного керівника фірми, щоб спонукати його до дій (укладання договору, закупівля певних товарів тощо).

Зовнішня комунікація здійснюється між організацією (соціальною системою) та зовнішнім середовищем. Внутрішня комунікація відбувається в межах певної організації або со-
ціальної системи.

Горизонтальна комунікація є комунікацією соціальних суб’єктів з однаковим соціальним статусом (спілкування працівників організації між собою – саме на такому рівні з’являються чутки). Вертикальна комунікація здійснюється соціальними суб’єктами з різними соціальними статусами (уряд – громадянин, керівник – підлеглі).

За соціальною організацією розрізняють кілька різних форм комунікації:

формальну та неформальну;

інституційну та стихійну;

односторонню та двосторонню.

У роботі служб паблік рилейшнз переважають формальна, інституційна та одностороння комунікації, проте іноді трапляються й інші види комунікації.

За особливостями виникнення систем кодування розрізняють:

комунікацію на основі природних комунікативних систем, які історично склалися в процесі розвитку соціальної комунікації (природні мови, невербальна комунікація);

комунікацію на основі штучних комунікативних систем, створених людьми свідомо для вирішення конкретних завдань (мова математики, хімії, нотна азбука, мови програмування, графіки, схеми тощо).

За формою комунікативних сигналів розрізняють:

--усну комунікацію;

--письмову комунікацію;

--змішану комунікацію.

За каналами передачі та сприйняття інформації розрізняють кілька форм комунікації:

--аудитивну (слухову) комунікацію;

--візуальну (зорову) комунікацію;

--аудитивно-візуальну комунікацію;

--тактильну комунікацію (за допомогою особливих каналів – сліпі “читають” пальцями).

За характером соціальних суб’єктів, які беруть участь у комунікації, розрізняють:

--автокомунікацію;

--міжособистісну;

--групову комунікацію;

--масову комунікацію.

Враховуючи особливе значення останніх форм комунікації для працівника служб паблік рилейшнз, зупинимося на них докладніше.

Автокомунікація – це форма комунікації, замкнена на одному суб’єкті, який є і творцем, і отримувачем повідомлення. Комунікатор є в цьому випадку одночасно і реципієнтом, адресатом.

Автокомунікація супроводжує будь-яку людську діяльність. Вона може відбуватися в різній формі – монолог (внутрішній чи озвучений – деякі люди розмовляють самі з собою), щоденник, якісь записи, не призначені для інших. Існує думка, що суб’єктом автокомунікації може бути не тільки окрема людина, а й група (під час колективних обрядів). Оскільки автокомунікація супроводжує майже всі види діяльності, вона присутня і в діяльності спеціаліста з паблік рилейшнз.

Міжособистісна комунікація – це така форма комунікації, під час якої в ролях як комунікатора, так і реципієнта виступає окремий індивід.