Сутність, характерні риси та ознаки громадської думки

Діяльність системи зв’язків з громадськістю органічно пов’язана з вивченням та формуванням громадської думки. Цей факт зумовлений значенням, яке вона має в суспільстві. На думку публіциста ХІХ ст. Чарльза Д. Уорнера, “громадська думка сильніша за закон і має майже таку силу, як десять заповідей” [114, 101]. А видавець американської газети “Атлантік манслі” Джеймс Ловелл висловився дуже образно, але й дуже точно:
“Тиск громадської думки подібний до атмосферного. Його не бачиш, та усе ж він тисне з силою шістнадцять фунтів на один квадратний дюйм”.

Не змінилося, а може, навіть значно посилилося значення громадської думки і сьогодні. Сучасні дослідники зазначають: “Ніколи громадська думка не мала такої сили, як тепер. Численні факти доводять, що в демократичних країнах думка громадськості з тих чи інших питань істотно впливає на державну політику, законодавчі процеси, поведінку політичних партій, динаміку виборчих кампаній, прийняття рішень суб’єктами економічної діяльності, навіть на планування та проведення різноманітних культурних заходів. Інакше кажучи, громадська думка – це величезна динамічна сила” [57, 81].

Для системи ПР громадська думка має особливе значення. Існує думка, що “спеціалісти паблік рилейшнз працюють у соціальному “повітрі” та “кліматі” громадської думки”. Перефразовуючи висловлювання одного політичного соціолога, можна сказати: мистецтво PR-мена полягає в тому, щоб не потрапити під повний вплив громадської думки і разом з тим уміти своєчасно та правильно його почути.

 

Завдання служби ПР стосовно громадської думки

Виявити громадську думку стосовно певних проблем, що турбують відповідну організацію.

Уплинути на громадську думку, що склалася:

а) переконати людей у тому, щоб змінили свою думку щодо проблеми;

б) посилити існуючу громадську думк

 

Саме тому фахівцям з ПР потрібно знати, – що таке громадська думка, яким чином вона формується, як її можна виявити, як на неї можна вплинути.

Думка – один із проявів свідомості, сукупність міркувань, які містять оцінку явищ, процесів, людини. Для розуміння сутності такого явища, як думка, варто розмежувати його із знанням та переконанням. В основі будь-якої думки лежать знання. Причому, чим повніші знання містить думка, тим вона об’єктивніша та компетентніша. Але ототожнювати думку зі знаннями не варто, оскільки знання мають певну логічну завершеність, цілісність, наукову обґрунтованість. У змісті думки завжди є елементи невизначеності, дискусійності. Науковці стверджують, що об’єктом думки є лише те, що має багатозначне трактування, що є суперечливим і небезумовним. Крім того, думка завжди має свого суб’єкта. Думка – завжди чиясь. За нею завжди приховані певні інтереси.

Аналізуючи різницю між громадською думкою та знаннями, Х.Кентріл, відомий фахівець з паблік рилейшнз, зазначав, що притаманна громадськості думка – це функціональне знання, побудоване на основі досвіду та перевірене практикою. З іншого боку, фундаментальні знання, якими володіє громадськість, є переважно результатом інтелектуальних зусиль, отже, істотно не впливають на сприйняття конкретної ситуації. Х.Кентріл наголошував, що дослідження громадської думки має відстежувати випадки, коли "знання" переростають у “розуміння", а також з’ясовувати, чому групи з протилежними ідейними поглядами (знаннями) доходять до розуміння спільності мети та необхідності прийняття коаліційного рішення.

Думка та переконання також нетотожні. Думка – ще не остаточне судження, переконання – остаточне, це впевненість у чомусь. Знання - це переконання, а думка - це лише певна сукупність переконаності в чомусь. Думки класифікуються за різними критеріями.

 

Класифікація думок людей

1) За щаблем їх розвиненості: ті, що зароджуються ті, що активно формуються ті, що склалися 2) За істинністю: істинні неправдиві

3) За щаблем відповідності суспільним потребам: ідуть у ногу з часом випереджають час відстають (запізнюються), стримують розвиток спрямовані в майбутнє

 

Крім того, прийнято виділяти думки офіційні та неофіційні, побутові та теоретичні, публічні та анонімні, консерваторські та новаторські, оригінальні та тривіальні.

Думка може виступати в трьох формах: індивідуальній, ко-
лективній, громадській.

Індивідуальна думка розглядається як продукт індивідуальної свідомості, оцінка людиною довкілля з позиції її індивідуальних потреб та інтересів, на які, зрозуміло, впливає певною мірою суспільство та соціальний статус людини в цьому суспільстві.

Колективна думка – це певна сукупність спільних уявлень та міркувань групи людей, обумовлена їхніми спільними потребами, інтересами та соціальним становищем.

Термін “громадська думка” з’явився вперше в ХІІ ст.[1] в Англії, хоча громадська думка як соціальне явище існувала в усі історичні епохи. Він (термін) є буквальним перекладом з англійської мови сполучення “public opinion”. З Англії цей термін поширився й на інші країни і вважається, що з кінця ХVІІІ ст. став загальноприйнятим. Уже в ХІХ ст. в різних країнах світу проводилися опитування громадської думки, а в 1935 році був створений перший інститут дослідження громадської думки – Американський інститут громадської думки (інститут Геллапа).

 

Громадська думка – це такий прояв громадської свідомості, у якому відображається домінуюча оцінка суспільно значущих явищ та процесів. Вона складається як результат зіткнення різних оцінок та міркувань, проте її не можна вважати певною сумою думок. Це якісно новіше явище, ніж меха-
нічна сума. Це ті індивідуальні та колективні думки, що об’єднують людей у певну громадськість і виражають уз-
годження, консенсус їхніх думок.

 

 

У сучасній науці існує дуже багато визначень громадської думки. У вітчизняній літературі поширені трактування, спів-
звучні з таким визначенням: громадська думка – це сукупні міркування громадськості, у широкому розумінні – стан масової свідомості, що містить у собі приховане або явне ставлення людей до подій та явищ соціальної дійсності, до діяльності інших соціальних інститутів, груп та окремих осіб. У західній науці зустрічаємо досить різні визначення. Наприклад, Е.Бернайз визначав громадську думку як поняття, що описує ледь вловиму, рухливу та нестійку сукупність індивідуальних суджень. М. Бойль стверджував, що громадська думка – це не назва чогось одного, а класифікація певної кількості чогось. На наш погляд, у галузі зв’язків з громадськістю можна використовувати як робоче таке визначення цього складного явища:

 

Характерні риси громадської думки

Об’єктом громадської думки є лише ті події та явища дій-
сності, які мають соціальну значущість і актуальність, отже, викликають суспільний інтерес. Зазначають, що не всі об’єкти громадської думки рівнозначні.

Об’єкти громадської думки можуть бути класифіковані і за певними сферами практичної діяльності людей (матеріальне та духовне життя), і за сферами духовного життя суспільства, виявом суспільної свідомості.

За ступенем складності їх поділяють на три групи.

 

Об’єкти-факти – це найбільш простий об’єкт громадської думки. У той же час він (факт) виконує дуже важливу комунікативну функцію – він є засобом збереження та передачі певної інформації.

Об’єкти-події – це складніший об’єкт соціальної дійсності. Він, як зазначають науковці, характеризується значною інформативністю, набором певних відомостей (фактів).

Об’єкти-явище (процеси) – це найскладніші об’єкти громадської думки, оскільки мають досить складну структуру, не завжди чіткі межі, містять у собі суперечності. Це призводить до того, що їх неадекватно відображає громадська думка, вона може бути неоднозначною та суперечливою у своєму відображенні.

Громадська думка містить у собі елементи дискусійності, оскільки передбачає можливість розходжень в оцінках.

Зміст громадської думки визначається соціальними умовами, у яких вона виникає та існує.

Особливий вплив на зміст громадської думки має інформація, її відкритість, доступність, широта й обсяг. Інформацію деякі спеціалісти називають головним “будівельним матеріалом” громадської думки.

Громадська думка може виникати та функціонувати як у межах суспільства в цілому, так і в межах різних спільностей. У першому випадку суб’єктом громадської думки є суспільство, у другому – окрема соціальна спільність.

Громадська думка – явище історичне, з розвитком людства його статус у житті суспільства змінюється, збільшується
його роль, ускладнюються функції, розширюється сфера діяльності.

Працівникові паблік рилейшнз необхідно знати не тільки загальні характеристики громадської думки, які дозволяють з’ясувати її особливості як соціального явища, але й параметри, за якими вона вимірюється. Назвемо їх та дамо їй коротку ха-
рактеристику.

 

 

Екстенсивність громадської думки – це її поширеність у суспільстві. Вона може бути поширеною на ту чи іншу частину суспільства. Але завжди – це домінуюча оцінка міркувань.

20 відсотків представників певної соціальної групи дотримуються якоїсь оцінки. Це багато чи мало, чи є думка цих 20 відсотків громадською думкою? Ні, за умови, якщо інші 80 відсотків є прихильниками іншої оцінки. Проте якщо ці 80 відсотків представлені різними думками, кожної з яких менше 20 відсотків, тоді наші 20% – це громадська думка, тобто те домінуюче, що існує серед інших, менш поширених думок.

Це свідчить про те, що громадська думка може охоплювати і 20, і 40, і 99 відсотків населення. Головне не кількість, а най-
більше поширення.

Інтенсивність думки – це показник того, якої сили набирає громадська думка. Інтенсивність громадської думки може вимірюватися ступенем погодження з певною оцінкою або характеристикою факту, події, явища або процесу: цілком згідний, згідний, байдужий, не згідний, цілком не згідний.

Спрямованість громадської думки – це певна її оціночна якість. Вона може бути спрямована “за” або “проти” чогось, характеризуватися позитивними або негативними оцінками.

Стабільність громадської думки – характеризується певною тривалістю її дії. Фактично одиницею вимірювання ста-
більності громадської думки є час.

Обсяг та рівень поінформованості громадської думки характеризується двома основними показниками:

діапазоном, тобто певною сукупністю різноманітних знань;

глибиною – кількістю та якістю відомостей з окремо взятих питань.

Цей показник інакше ще називають інформаційною насиченістю громадської думки, її компетентністю, обґрунтованістю. Усі ці риси громадської думки пов’язані між собою і вимірюються обсягом та глибиною інформації, якою володіє суб’єкт громадської думки щодо її об’єкта. Достатній рівень поінформованості робить думку компетентною та обґрунтованою, недостатній рівень поінформованості відповідно веде до формування некомпетентної, необґрунтованої громадської думки.

Громадська думка виконує дуже різні функції в житті суспільства і відповідно в процесі функціонування системи зв’язків з громадськістю.

 

Регулятивна функція. Дослідники вважають, що історія зародження, становлення та вираження громадської думки як соціального феномену була пов’язана саме з потребою людей регулювати свої стосунки. Завдяки тому, що громадська думка прищеплює як окремим людям, так і їхнім колективам певні
норми та принципи взаємин, вона є регулятором усіх стосунків: суспільних, колективних, міжособистісних. М.Горшков пише: "Намагаючись звести докупи всі види соціальних норм, що існують у суспільстві (правові, моральні тощо), вона апелює до свідомості людей, приводить їхні дії та вчинки у відповідність до вимог загальнолюдських неписаних законів, які нею ж ви-
робляються” [20, 216].

Виховна функція. Вона здійснюється постійно, нагадуючи кожній людині про існуючі в суспільстві норми і правила. Громадська думка – це своєрідний моральний бар’єр, який, з одного боку, свідчить про рівень вихованості суспільства та його членів, а з іншого - стимулює певні зразки поведінки. Маючи позитивне значення, підштовхує до позитивних дій, а маючи нега-
тивне значення – визначає аморальну поведінку (“кодекси” злочинних угруповань – це також громадська думка, але така, що має в собі негативний зміст).

Оцінювальна функція. У громадській думці виражена оцінка громадськістю соціальних фактів та процесів. Залежно від того, які соціальні групи або верстви є суб’єктами громадської думки, у ній можуть бути представлені різні оцінки: у широкому діапазоні оцінок від “так” до “ні”, від “за” до “проти”, від “добре” до “погано”. Кажуть, що Піфагор колись зауважив: “Які не є короткі слова “так”, “ні”, все ж вони вимагають найсерйозніших роздумів”.

Контрольна функція. Оскільки громадська думка майже завжди має в собі певні оцінки, то вона вимагає встановлення відповідної діяльності окремих людей або соціальних груп та цих оцінок. Будь-яке відхилення від цих оцінок констатується як аномалія, що потребує певних дій. І хоча вона не має серед своїх засобів примусових знарядь, проте вона може дуже сильно впливати на людей, вимагаючи їхніх дій відповідно до певних норм та причин.

Захисна функція. На думку деяких науковців, важливе значення має захисна функція громадської думки, яка проявляється в тому, що, встановлюючи невідповідність вчинків та дій окремих членів суспільства загальноприйнятим нормам, вона примушує “порушників” змінювати свою поведінку, захищаючи цим суспільні інтереси. Негативна, наприклад, оцінка громадською думкою діяльності певних політичних або державних діячів змушує останніх міняти свій курс, орієнтації, спрямовувати їх на інтереси суспільства.

Консультативна функція. Висловлена думка окремої людини може допомогти іншій, виявлена громадська думка – це таке ж джерело інформації, яке може сприяти пошукам кращих шляхів вирішення проблеми. “Одна голова – добре, дві – краще” – так говорить народна мудрість. Одна думка – це один шлях вирішення проблеми, громадська думка – це думка, що підтримується відносною більшістю.

Директивна функція. Про виконання громадською думкою такої функції можемо говорити тоді, коли на її основі приймаються якісь управлінські рішення. Яскравий приклад виконання такої функції громадською думкою нашої країни є референдум 1 грудня 1991 року, точніше, його рішення про незалежність України.

Пізнавальна функція. Громадська думка як стан масової свідомості є відображенням суспільного буття широкими колами громадськості. І тому все, що містить у собі громадська думка, є сприйняття суспільства та місця людини в ньому більшістю населення. І хоча громадська думка – це не стільки теоретична, скільки побутова свідомість, вона – джерело інформації про суспільство.

На думку фахівців, можна говорити про п’ять основних властивостей громадської думки, які мають особливе значення в роботі PR-мена:

Вона спрямована на певну та суперечливу проблему.

Громадськість повинна складатися з групи людей, знайомих з цією проблемою.

Громадська думка може існувати у прихованій формі, проте вимірювати можна лише те, що проявляється.

Комплекс переваг означає дещо більше, ніж просту спрямованість та інтенсивність.

Кількість людей може бути в кожному випадку різною, але вона повинна давати ефект, тобто впливати на організацію зусиль[114, 101].