Класифікація чуток за П. Сорокіним

Кількість соціальних суб’єктів: а) чутки, що виникають при взаємодії двох індивідів;

б) чутки, що виникають при взаємодії однієї людини і багатьох;

в) чутки, що виникають при взаємодії груп індивідів.

 

Якість соц..суб*єктів: а) чоловіки більше, ніж жінки, схильні створювати, поширювати та сприймати чутки як політичні новини (офіційні та неофіційні);

б) жінки схильні до чуток, пов’язаних із зростанням цін, проблемами сімейного життя;

в) молодь постійно обмінюється чутками про спортсменів, зірок;

г) старі люди – про політику, розмір пенсії, ліки.

 

Характер комунікації суб*єктів: а) одна людина дає іншій “на вухо” конфіденційну інформацію;

б) газета друкує неперевірену інформацію.

 

 

Спеціалісти вважають, що кожна з чуток має певний життєвий цикл. Він може бути коротким і довгим. Чутки можуть поширюватися у всьому суспільстві або охоплювати лише одну соціальну верству. Вони можуть виникати спонтанно, а можуть поширюватися навмисно, за ретельно розробленим планом.

 

Три стадії життя чуток

І стадія – народження, яке відбувається за умов виникнення певної проблеми в поширенні інформації, зростання напруги в суспільстві, потреби у виробленні колективних думок.

Іноді виникає питання: чому в невеликих населених пунктах чутки та плітки поширюються частіше? Мабуть, це пов’язано насамперед із занадто спокійним життям. Чутки та плітки дозволяють прикрасити одноманітність існування.

ІІ стадія – поширення чуток. Чутки, що народилися, “мусять” поширюватися, інакше вони не будуть чутками. У той же час виникає питання – як вони можуть поширюватися? Вважають, що для такого руху повинні збігатися інтереси тих, хто спілкується. Люди, які сприяють поширенню чуток, повинні бути достатньо психологічно близькими. Джерелом чуток стають іноді ЗМІ, друкуючи неперевірену інформацію.

 

Чому люди передають один одному чутки?

для підтвердження інформації, що міститься в чутках;

для її спростування;

для того, щоб позбавитися тривоги, коли люди вірять у чутки;

для того, щоб показати свою поінформованість;

згідно з теорією обміну, висловлюючи думки, людина хоче отримати замість цього якусь іншу інформацію або довіру, повагу, позитивне ставлення. Обговорення чуток перетворюється в такому випадку, на думку фахівців, на своєрідний торг, у якому декого з його учасників зміст чуток не цікавить, їм важлива значущість, цінність чуток для співрозмовника. Наявність подібної позиції дозволяє пояснити дані, які свідчать про те, що люди іноді схильні передавати чутки, які їм не особливо цікаві. Це відбувається через орієнтацію на пріоритети партнера, прагнення “витягти” від співрозмовника певну вигоду для себе.

Поширення чуток супроводжується їх певними трансформаціями. Існує думка, що вони відбуваються такими шляхами:

а) згладжування – скорочення фабули чуток за рахунок
зникнення дрібниць;

б) загострення – збільшення значущості тих деталей, які здаються суттєвими;

в) уподібнення – наближення фабули чуток до культурних, етнічних особливостей аудиторії, що проявляються в іншій інтерпретації елементів чуток;

г) когнітивна реорганізація – надання іншого смислу подіям, які раніше не мали особливого значення [29, 108-109].

ІІІ стадія – зникнення. Її розглядають як заключну фазу існування чуток. Частина чуток припиняє своє існування при-
родним шляхом, частина – у результаті цілеспрямованої роботи щодо їх ліквідації.

Для боротьби з чутками застосовують різні методи. Служби ПР можуть використовувати їх, виходячи з особливостей ситуації, що складається навколо них, та сутності конкретних чуток.

 

1. Силові методи боротьби з чутками. Вони застосовуються легально або напівлегально, проте майже не дають по-
трібного результату.

Передбачені законами різних країн санкції за поширення чуток не можуть запобігти їх виникненню. Застосування сили закону або фізичної чи моральної сили щодо людей, які поширюють чутки, навряд чи приведе до їх зникнення. Це пов’язано з достатньо швидким їх поширенням і охопленням ними великої кількості людей. Як кажуть у народі, на кожний роток не накинеш хусточку. Навіть за найжорсткішого політичного режиму існують і передаються чутки. У той же час деякі установи використовують такий засіб боротьби з чутками, як звернення до суду. Зрозуміло, це можливо лише тоді, коли відоме джерело чуток. Позов до суду з метою компенсувати нанесений збиток – сам по собі рішучий захід, навіть якщо він не буде доведений до логічного кінця (тобто якщо не будуть стягнуті гроші).

2. Профілактика чуток. Вона передбачає проведення певних заходів, які перешкоджали б їх появі.

Головний напрямок боротьби з чутками до їх виникнення – це поширення необхідної інформації з питань, що хвилюють людей. Повне, достовірне, систематичне і своєчасне (оперативне) інформування викликає довіру з боку громадськості, знижує рівень напруги в суспільстві, що ліквідує ґрунт для виникнення чуток. Надання можливості громадськості отримувати необхідні відповіді на питання, що виникають, може реалізовуватися за допомогою таких засобів:

прямі телефонні зв’язки з відповідними особами;

зустрічі керівників з підлеглими;

відкриття у ЗМІ рубрик типу “Запитуйте – відповідаємо”;

публікація у ЗМІ звітів керівників держави, місцевих органів влади, звітів банків тощо.

Знайомство громадськості з природою чуток, їх впливами на суспільство та людину – достатньо ефективний засіб профілактики чуток. У цьому випадку йдеться про підвищення загальної культури людини. Висококультурна та вихована людина навряд чи стане поширювати чутки, тобто говорити те, у чому не впевнена особисто.

3. Спростування чуток. На перший погляд, це дуже простий та зрозумілий захід, проте це не так. Наприклад: у місті поширилися чутки, що ваша компанія використовує у виробництві печива шкідливі речовини. Ви виступаєте по радіо чи телебаченню і кажете: “У місті ходять чутки, що ми використовуємо розпушувач, шкідливий для здоров’я. Це не так. Усі складники печива відповідають стандартам і не можуть зашкодити здоров’ю”. Хтось почув таку розповідь і повірив вам, хтось – ні. А дехто, хто раніше не чув цих чуток, скаже – а я і не знав, що використовується шкідливий розпушувач (він запам’ятав не спростування, а самі чутки). Про це часто нагадують фахівці з не-
формальних комунікацій. На їх думку, може статися так, що кампанія по боротьбі з чутками буде сприяти ще більшому їх поширенню або що інформацію, отриману із спростування, почнуть застосовувати як підтвердження істинності чуток. Подібна ситуація виникла в Санкт-Петербурзі під час проектування і будівництва захисної дамби: газети зробили спробу спростувати чутки про надмірну загрозу цього будівництва, які циркулювали в місті. Однак їхні зусилля не дали очікуваного результату. Ця історія набрала ще більшого поширення, оскільки передавачі чуток почали посилатися на опублікований матеріал як на доказ. Тому перед початком спростування необхідно врахувати, яка кількість людей уже знає про ці чутки, і вирішити, чого більше – користі чи шкоди – від кампанії щодо спростування чуток.

Експерименти, проведені західними вченими, засвідчили, що найбільш ефективними є спростування, які супроводжуються:

роз’ясненнями людей, які користуються повагою офіційних осіб;

поширенням позитивної інформації;

позитивними змінами в соціальній ситуації;

дискредитацією джерела чуток.

4. Просвітницька робота. Фахівці вважають, що для ус-
пішної боротьби з чутками недостатньо лише їх спростувати. Треба пояснити, чому виникли ці чутки, які психологічні механізми виникнення чуток. Аудиторії певних чуток, зазначають учені, слід терпляче пояснювати, чому люди повірили в них. Отже, насправді більшість людей не знає про причини своєї довіри чи недовіри до тих чи інших чуток, хоча причини такої орієнтації криються в їх власній психології.

Приклад того, як фашисти Німеччини боролися з чутками, наводить у книзі “Війна, яку виграв Гітлер” Р.Є.Герцштейн. Якщо союзники поширювали листівки, у яких містилася інформація, про яку німці мовчали, то останні друкували декілька видів бюлетенів, які допомагали боротися з цими чутками шляхом нейтралізації наведених фактів. Коли радіо передавало небажану інформацію, бюлетені також спростовували її. На останньому етапі війни дуже популярною стала кампанія під умовною назвою "Шепіт", яка була пов’язана з поширенням контрчуток з використанням усного каналу. “Агенти в цивільному одязі або у військовому мундирі голосно вели бесіду з товаришами в людному місці, щоб їх могли підслухати охочі до новин мешканці. Агент поширював чутки, зміст яких був розроблений відповідними органами. Уряд сподівався, що чутки подолають чутки підривного характеру на ту ж тему”.

[1] Вважається, що термін “громадська думка”(“public opinion”)виник у часи класичного феодалізму (ХІІ ст.). Уведений в обіг англійським письменником Д.Солсбері для позначення моральної підтримки парламенту з боку населення країни. І хоча цей термін тоді не отримав широкого розповсюдження, сама його поява – це знаменна подія в історії цього суспільного явища [20, 160].

[2] Існують різні методи дослідження громадської думки. Найпоширенішим є метод опитування – анкетування та інтерв’ю. Важливе значення під час вивчення громадської думки в останні роки набуває метод, поки що мало відомий навіть для фахівців – контент-аналіз. Про проведення досліджень працівниками служб паблік рилейшнз ідеться в розділі 3.1.

[3] Ці питання повинні вирішувати фахівці, але їх потрібно узгодити відразу, орієнтуючись на мету та завдання дослідження. Якщо звертаються до фірми, яка лише проводить опитування за допомогою розроблених засобів, ці проблеми потрібно вирішувати замовнику.

[4] Наприклад, містифікація – навмисний обман за допомогою пропаганди або імітації дій.