Поняття та суспільна небезпека економічної злочинності

 

Ефективне попередження економічної злочинності багато в чому залежить від чіткості й однозначності тлумачення використовуваних понять, аналізу та знань реальної криміногенної ситуації щодо економічної діяльності. У зв'язку з цим необхідно надати всебічну оцінку поняттю «економічна злочинність».

В сучасній юридичній практиці поняття «економічна злочинність», «злочинність економічної спрямованості», «злочинність у сфері економіки», зазвичай, використовуються як синонімічні. У положеннях чинного законодавства України використовується термін «економічні злочини», однак його поняття по-суті не уточнюється. Спроба виокремити специфічні ознаки, притаманні економічним злочинам, частково реалізована у положеннях Вказівки щодо єдиного обліку злочинів в сфері економіки № 12-157 окв. від 2 червня 2004 року. До ознак, що визначають специфіку економічних злочинів віднесено: 1 - об’єкт посягання - це економічні правовідносини (правовідносини власності, у сфері господарської чи службової діяльності); 2 - суб’єкт злочину ( службові особи, які виконують на підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності, організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції; особи, які несуть матеріальну відповідальність за ввірене їм майно або мають доступ до предмета посягання при виконанні трудових обов’язків, у тому числі пов’язаних із охороною майна чи об’єкта; особи, які здійснюють контрольні та наглядові функції щодо суб’єктів господарської діяльності)[66]. Проте, як засвідчують реалії сьогодення, з активним впровадження Інтернет-технологій, електронних розрахунків, так званої "електронної готівки", поширенням Інтернет-комерції, комп’ютеризації численних операцій у сфері бізнесу, почастішали випадки посягання на економічні відносини загальним суб’єктом і, зокрема, з використанням високих технологій. Отже, сучасні економічні злочини не обов’язково можуть вчинятися спеціальним суб’єктом.

Набагато більше уваги проблемі економічної злочинності та економічних злочинів приділяється в юридичний літературі. Хоча з іншого боку, попри наявність численних наукових праць, до цього часу відсутня єдність поглядів щодо поняття економічної злочинності, її сутнісних ознак та видів злочинів, які варто відносити до категорії економічних. Як вказують результати вивчення вітчизняних та зарубіжних кримінологічних джерел, поняття економічної злочинності (економічних злочинів) розвивалося зі зміною економічних відносин. У зв’язку з цим, наприклад, Давиденко Л.М. розрізняє:

економічну злочинність (економічні злочини), що характерні для планової економіки (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; службове підроблення; зловживання владою або службовим становищем особами тощо);

економічну злочинність (економічні злочини), що властиві ринковій економіці (ухилення від сплати податків, зборів (обов’язковий платежів); обман покупців і замовників[67]; зайняття гральним бізнесом; незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фіктивне підприємництво тощо);

економічну злочинність (економічні злочини) в умовах перехідного періоду, тобто, які зумовлені об'єктивними труднощами і суб'єктивними прорахунками, допущеними під час проведення економічних реформ (незаконна приватизація державного, комунального майна; контрабанда; нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням, видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону та ін.)[68].

Вдаючись до історичного аспекту проблеми, варто зауважити, що поняття економічної злочинності запозичене вітчизняною кримінологією із західних вчень. Спершу в науковий обіг було введено поняття «білокомірцева злочинність». Соціокрімінолог Сатерленд Е. в 1940 році звернув увагу на соціальну небезпеку злочинів, вчинених респектабельними особами (бізнесменами і людьми певних професій)[69]. Згодом дане поняття трансформувалося і стало синонімом «корпоративної злочинності», що проявляється у злочинах вчинених корпораціями. Свенсон Б. у своїй праці «Економічна злочинність» відзначав, що безпосереднім мотивом вчинення таких злочинів є економічна вигода; злочини мають триваючий характер; здійснюються систематично і в рамках економічної діяльності, яка за своєю сутністю не є кримінальною, але в окремих випадках може стати підґрунтям для кримінальної[70].

Ретельний аналіз іноземної кримінологічної літератури, здійснений Дементьєвою Е.Е., дозволив автору виділити такі обов’язкові чи визначальні ознаки економічної злочинності:

1 - корисливий характер, коли злочини вчиняються з метою є отримання вигоди в результаті привласнення економічних ресурсів з порушенням принципу еквівалентності;

2 – вчиняються в процесі професійної діяльності;

3 - пов'язана з договорами та зобов'язаннями, які виникають у суб'єктів між собою та з державою, й обумовлені необхідністю здійснення виробництва, переробки, придбання, розподілу та обміну матеріальних благ і послуг;

4 - колективність жертв;

5 - об'єктом посягання є економіка в цілому або її окремі сектори, приватнопідприємницька діяльність чи групи громадян;

6 - анонімність жертв, коли процес віктимізації зазвичай відбувається непомітно для самої жертви;

7 - наявність двох суб'єктів - юридичного (злочинність корпорацій) і фізичного (злочинність за родом зайнятості), що діють від імені та в інтересах підприємства. Юридична особа є суб'єктом злочину лише в державах, де законодавством передбачена кримінальна відповідальність юридичних осіб (наприклад, США, Франція);

8 - істотний збиток заподіюється економічним інтересам держави, громадян, приватному підприємництву;

9 – множинний, систематичний характер;

10 - перерозподіл матеріальних благ як наслідок економічних злочинів[71].

У першій радянській кримінології (1966 рік) економічна злочинність (злочини), в якості окремого феномену не розглядалися. Натомість у главі ХІІ досліджувалися проблеми розкрадання державного та колективного суспільного майна[72]. У подальших виданнях курсу радянської кримінології містилися глави, присвячені злочинам проти соціалістичної власності, що вчинялися з використанням службового становища, а також посадовим і господарським злочинам, що вчинялися з використанням службового становища[73]. Проте, починаючи з 80-х років минулого століття, окремі радянські вчені у своїх дослідженнях все ж таки звертали увагу на існування окремого феномену економічної злочинності, що найбільш очевидно проявляється у вчиненні економічних злочинів. Так, Медведєв А.М. вказував, що економічні злочини - це суспільно небезпечні діяння, які посягають на економіку як на сукупність виробничих (економічних) відносин і заподіюють їй матеріальні збитки[74]. Максімов М. С. ототожнював економічну злочинність з господарською й визначав її як сукупність злочинів та осіб, які безпосередньо посягають на відносини, що виникають з приводу виробництва, розподілу та споживання товарів і послуг[75]. Єгоршин В. М. і Колесніков В. В., акцентуючи увагу на специфічних ознаках економічної злочинності, розглядали її як діяльність бізнес-суб'єктів з використанням методів, що забезпечують досягнення незаконного збагачення[76]. Загалом погоджуючись з цим твердженням, варто зауважити, що поняття економічної злочинності є похідним від економічної діяльності, яка все ж таки дещо виходить за рамки підприємницької. До того ж, як зазначає Бандурка О.М., економічна злочинність - це протиправна діяльність, яка охоплює різноманітні зловживання економічною владою, посягає на порядок економічного управління, спричиняє суттєву матеріальну шкоду інтересам держави, приватнопідприємницької діяльності або громадянам, здійснюється постійно у рамках і під прикриттям законної економічної діяльності як фізичних, так і юридичних осіб[77]. Отже, це може бути діяльність не лише бізнес-суб’єктів, але й суб’єктів, які наділені контролюючими функціями щодо суб’єктів господарювання.

Лунеев В. В. пояснив, що економічні злочини є не лише частиною, але й ядром корисливої злочинності, безпосередньо пов'язаної з економічними відносинами в державі та світі[78]. Таким чином, вчені звертали увагу на те, що з розвитком суспільства й виникненням ринкових відносин феномен економічної злочинності також трансформується і набуває нових якостей з огляду на заподіяння шкоди інтересам власників, порушення принципів вільного, чесного і безпечного підприємництва, а також шкоду економічним інтересам.

З урахуванням нових реалій економічної дійсності Закалюк А.П. пропонує визначати злочинність у сфері економіки як сукупність передбачених законом умисних корисливих злочинів, об'єктом посягання яких є легальні економічні відносини. Злочини спрямовані на задоволення матеріальних інтересів суб'єктів злочинів, а за наявності у них окремого економічного інтересу — до отримання власного економічного результату[79]. Разом з тим Кальман О.Г. злочинність у сфері економіки (економічну злочинність) розглядає як соціально-економічне деструктивне для економіки держави явище, яке проявляється у вчиненні особами умисних корисливих злочинів не лише у сфері легальної, але й нелегальної господарської діяльності, основним безпосередній об’єктам яких виступають відносини власності і відносини у сфері виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг з метою отримання доходу[80].

В переважній більшості сучасних дослідженнях провідних вітчизняних вчених проблема економічної злочинності розглядається крізь призму такого деструктивного явища як «тіньова економіка». Критеріями віднесення економічних явищ до тіньової сфери є: а) отримання економічної вигоди у формі присвоєння економічних благ, прав на економічні блага, збільшення економічних можливостей, зниження витрат й рівня ризику; б) ведення економічної діяльності поза офіційним контролем, поза регламентацією, з маскуванням її значимих параметрів від правоохоронних та контролюючих органів. При цьому розрізняють два сектора тіньової економіки: перерозподільний та виробничий[81]. Перерозподільний сектор, як зазначають Корягіна Т.І. та Ісправніков В.О.– це фіктивна економіка - економіка приписок, спекулятивних угод, хабарництва, різного роду шахрайства, пов’язаного з одержанням і передачею грошей, необґрунтованих пільг, переваг суб’єктами господарювання на підставі організованих корупційних зв’язків[82]. До складу виробничої частини тіньової економіки відносяться такі види діяльності: 1 – законна господарська діяльність, що приховується чи применшується суб’єктами господарювання в цілях ухилення від податків чи виконання інших зобов’язань; 2 – неофіційна легальна діяльність, у тому числі діяльність не корпорованих підприємств, що виробляють товари та послуги в домогосподарствах для своїх потреб, а також діяльність некорпорованих підприємств з неформальною зайнятістю (наприклад, тимчасові бригади будівельників, працівників у тепличних господарствах т.ін.); 3 – неофіційна нелегальна діяльність. Остання охоплює як легальні види діяльності, що здійснюються нелегально (без ліцензії чи спеціальних дозволів), так і нелегальну діяльність, що полягає в забороненому законом виробництві чи поширенні товарів або послуг, які користуються високим ринковим попитом (виробництво й розповсюдження наркотиків, порнобізнес, торгівля людьми, трансплантатами, антикваріатом, зброєю, контрабанда тощо)[83]. Така діяльність провадиться з метою швидкого одержання надприбутків, поза використанням законних ринкових механізмів економічної конкуренції шляхом махінацій, шантажу, фінансових афер тощо. Таким чином, тіньова економіка включає всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового національного продукту. З огляду на це економічні злочини не можна ототожнювати з таким складним явищем як "тіньова економіка".

Попри наявність численних ознак, що притаманні економічним злочинам, найбільш істотним критерієм їх відмежування від інших видів злочинів є наявність специфічного об'єкта посягання – економічні правовідносини[84]. Як зазначає Лопашенко Н.А., економічні злочини основну шкоду заподіюють саме економіці і в цьому полягає їх специфіка. Економіку можна визначити як систему суспільного виробництва, що здійснює виробництво, розподіл, обмін та споживання необхідних для суспільства матеріальних благ, в тому числі продукти та послуги[85].

В кримінологічних джерелах розрізняють так зване «широке» та «вузьке» тлумачення економічної злочинності, що найбільш очевидно проявляється у вчиненні економічних злочинів. У «широкому» розумінні економічна злочинність представлена широким спектром суспільно небезпечних діянь, й, зокрема: злочини проти власності, яка використовується у системі економічних відносин (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним зловживання шляхом зловживання службовим становищем, крадіжка чужого майна особами, які за родом своєї діяльності мають лише доступ до цього майна (робітник, сторож, вантажник тощо); злочини у сфері господарської діяльності[86], злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, що вчиняються у зв’язку з реалізацією повноважень контролю за господарською діяльністю; злочини, пов'язані з обігом наркотиків та зброї; і навіть умисні вбивства на замовлення у зв’язку з усуненням бізнес-конкурентів[87]; злочини проти довкілля; злочини, пов’язані з порушенням законодавства про охорону праці; злочини проти авторських і суміжних прав тощо[88]. Однак такий «широкий» підхід не в усьому сприймається практикою, адже не сприяє розмежуванню функцій підрозділів карного розшуку та Державної служби боротьби з економічною злочинністю. Зокрема, умисні вбивства на замовлення, злочини, пов’язані з наркобізнесом, торгівлею людьми та низка інших не відносяться до діяльності Державної служби боротьби з економічною злочинністю. До того ж, зокрема, злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, які окремі кримінологи також відносять до економічних[89], пропонуємо розглядати окремо як такі, що у своїй сукупності в більшій мірі представляють корупційну злочинність. Погоджуємося з тим, що в багатьох випадках економічна злочинність взаємопов’язана з корупційною злочинністю. Однак, з огляду на те, що детермінанти та заходи запобігання злочинам у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, мають свої особливості, то їх кримінологічний аналіз буде більш результативним, якщо проводитиметься окремо, хоча й з урахуванням взаємозв’язку економічної та корупційної злочинності.

Останнім часом все більше кримінологів схиляються до так званого «вузького» тлумачення поняття економічної злочинності (злочинів), яким охоплюються лише злочини у сфері господарської діяльності[90]. Під поняттям злочинів у сфері господарської діяльності, наприклад, Дудоров О.О. пропонує розуміти передбачені нормами розділу VII Особливої частини Кримінального кодексу України посягання на порядок обігу грошей, цінних паперів, інших документів, на системи оподаткування, бюджетного і валютного регулювання, порядок переміщення предметів через митний кордон, порядок зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю, права і законні інтереси кредиторів і споживачів, добросовісну конкуренцію і антимонополістичну діяльність, а також на порядок приватизації[91]. Прихильники «вузького» підходу намагаються підкреслити необхідність переосмислення феномену економічної злочинності у якості ринкового явища. З практичної сторони в такий спосіб видається можливим зосередити зусилля та ресурси щодо попередження саме бізнес-злочинності як найбільш масштабного, економічно руйнівного й соціально деструктивного виду злочинності[92].

Погоджуємося з тим, що за сутнісним змістом специфіка економічної злочинності в найбільшій мірі представлена злочинами у сфері господарської діяльності. Проте чимало господарських злочинів, які вчиняються у зв’язку з кредитно-фінансовою, зовнішньоекономічною діяльністю, у сфері підприємництва, приватизації, паливно-енергетичному комплексі, в бюджетній сфері супроводжуються привласненнями, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. З огляду на це кримінологічна характеристика економічних злочинів нами буде представлена щодо злочинів у сфері господарської діяльності, а також злочинів проти власності, яка використовується у господарській діяльності.

З урахуванням вище наведеного найбільш прийнятним видається визначення відомого російського кримінолога Долгової А.І., яка економічну злочинність (злочинність економічної спрямованості) розглядає як сукупність протиправних, суспільно небезпечних, що заподіюють істотну шкоду корисливих посягань на власність, яка використовується у господарській діяльності, встановлений порядок управління економічними процесами, а також економічні права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави особами, які виконують певні функції в системі економічних відносин[93].

До найбільш характерних ознак, що розвивають уявлення про особливості економічної злочинності (злочинів), зокрема, можна віднести:

- наявність економічної мотивації, коли внаслідок вчинення злочину суб'єкт отримує майно (незаконне збільшення власного майна або незаконне його не зменшення) або іншу матеріальну вигоду (наприклад, під приводом отримання пільгових кредитів, укладання високо прибуткових контрактів, залучення інвестицій);

- вчинення злочинів у сфері легальної економічної діяльності та / або під прикриттям її інститутів (професійної діяльності, економічної, в тому числі підприємницької діяльності, зобов'язальних відносин, фінансових та господарських операцій, систем і методів обліку, комп'ютерної обробки даних, електронних засобів доступу);

- інтелектуальний характер злочинної діяльності (вміння пристосовуватись до нових форм і методів підприємницької діяльності; досконале володіння ринковою ситуацією; використання прогалин чинного законодавства, що регламентує підприємницьку діяльність[94]);

- масовість і типовість злочинів, адже «… у своїй сукупності ці злочини представляють своєрідні технології злочинного збагачення, коли один вид злочину виступаєте елементом підготовки вчинення злочину або його приховування … (комп’ютерні, незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення, підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів тощо»[95];

- замаскований характер злочинів, що полягає у використанні кримінальних методів привласнення економічних благ в процесі здійснення законної економічної діяльності, паразитуванні на господарсько-правових умовах, відтворених офіційним (дозволеним) ринковим економічним середовищем,

- анонімність, відсутність персоніфікації жертв і безпосереднього контакту винного з жертвою. Так, прямі збитки в більшості випадків, в особливості, що стосуються ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), незаконної приватизації державного чи комунального майна, заподіюються державі. В свою чергу інтереси приватних осіб порушуються опосередковано, у зв’язку з недофінансуванням соціальних проектів, програм підтримки соціально незахищених верств населення, а також несвоєчасною виплатою пенсій, стипендій, адресної допомоги, наявністю низьких заробітних плат працівників бюджетного сектору (вчителі, лікарі, правоохоронці, дер службовці т.ін.), що істотно погіршує якість життя відповідних категорій осіб;

- підвищена латентність[96];

- наявність феномену байдужого, індиферентного сприйняття суспільством економічного злочинця, на відміну від осуду та нетерпимості до особистості загально кримінального злочинця, який вчинив, наприклад, грабіж, розбій чи збут наркотиків;

- заподіяння не лише економічної, але й політичної, моральної шкоди.

Суспільна небезпека економічної злочинності, передусім, полягає в тому, що економічна злочинність стримує розвиток ринкових відносин, вільної конкуренції та в кінцевому підсумку — підриває основи економічної безпеки держави; стимулює "тіньовий" капітал, корупцію та організовану злочинність; посилює соціальну нестабільність, зневіру правослухняних суб’єктів господарювання у спроможність держави захистити їх інтереси. До того ж збитки від злочинності у сфері бізнесу в багато разів перевищують сукупні матеріальні збитки, що заподіюються суспільству та його членам від інших злочинних діянь. За даними швецьких кримінологів, сума доходу, що приховується від податкових служб на протязі року в десять разів перевищує розміри збитків від злочинності, пов’язаної з викраденням чужого майна. При цьому з огляду на замаскованість цих злочинів, кількість осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності за їх вчинення в тридцять разів менша, ніж за викрадення чужого майна[97].

Російські кримінологи звертають увагу на значну моральну шкоду від економічної злочинності, що руйнує усталену систему соціальних цінностей, віру в справедливість державних інституцій та підприємницьких структур. У дослідженнях провідних учених, зокрема, відзначається, що економічні злочини “обумовлюють деградацію економічної, соціальної і політичної систем держави”. Моральні та матеріальні збитки від економічної злочинності та економічних злочинів не підлягають кількісній оцінці. Широкомасштабні акції привласнення народного надбання породжують дуже небезпечну тенденцію, коли в суспільній свідомості поступово ототожнюються поняття “демократ”, “реформатор”, “злодій”, що створює передумови для розвитку авторитаризму чи навіть тоталітаризму. Широкомасштабні афери у фінансовій сфері, корупція державного апарату провокують агресивні настрої громадян. Одначе її найбільша суспільна небезпека полягає в тому, що в силу масовості й масштабності шкоди економіці, яка зазнає реформування, економічну злочинність слід розглядати як одну з ключових загроз національній економічній безпеці. Вчинення економічних злочинів організованими групами та співтовариствами дозволяє їм не лише відмивати «брудні» гроші, але й зміцнювати економічну владу в суспільстві і саботувати проведення економічних перетворень як у сфері формування правової державності, так і встановлення цивілізованих ринкових відносин у сфер економіки. Підвищеною суспільною небезпекою характеризуються такі злочинні форми економічної активності як розподіл "галузей" злочинного бізнесу в економіці між організованими групами з корупційними зв'язками, що супроводжується як насильницькими, так і резонансними економічними злочинами; переміщенням економічної активності у більш «прибуткові» сектори посередницьких послуг, що призводить до значних деформацій у розвитку економіки держави.