Поняття насильницької злочинності та класифікація насильницьких злочинів

Посилання: (Якимова С.В., Маковецька Н.Є., Омельчук О.М. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник. - Хмельницький: Хмельницький університе управління та права, 2014. - 442 с.) розміщена інформація щодо тем:

• "Насильницька злочинність" (слід посилатися На Якимова С.В., Маковецька Н.Є., Омельчук О.М. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник. - Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 2014. - 442 с.; С. 266-305)
• "Економічна злочинність" (слід посилатися На Якимова С.В., Маковецька Н.Є., Омельчук О.М. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник. - Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 2014. - 442 с.; С. 307-375)
• "Злочинність у сфері обігу наркотичних засобів....(аналогічне джерело С. 378-430). 

 

Рекомендована література

1. Власов П. О. Насильство в сім’ї та діяльність органів внутрішніх справ по його подоланню: інформаційно-практичний посібник / П. О. Власов, А. В. Левков. – Дніпропетровськ: Дніпропетровська міська громадська організація «Жіночий інформаційно-координаційний центр», 2005. – 130 с.

2. Голіна В. В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя й здоров’я особи: навч. посібник / В. В. Голіна. – Х.: НЮАУ, 1997. – 52 с.

3. Головкін Б.М. Корислива насильницька злочинність в Україні: феномен, детермінація, запобігання: монографія / Б.М. Головкін. – Х.: Право, 2011. – 432 с.

4. Гумін О.М. Кримінально-насильницька поведінка проти особи: монографія / О.М. Гумін. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2009. – 360 c.

5. Йосипів А.О. Детермінанти насильницької злочинності та протидія їй органами внутрішніх справ: монографія /А.О. Йосипів. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011. – 276 с.

6. Джужа О. М. Запобігання злочинам, пов’язаним із сексуальним насильством: монографія / О. М. Джужа. – К.: Атіка, 2009. – 240 с.

7. Лановенко І. І. Кримінологія. Причини та раннє попередження статевої злочинності / І. І. Лановенко, П. В. Мельник.. – К., 1998. – 119 с.

8. Морчев И. А. Виктимологические аспекты предупреждения насильственних преступлений, совершенных в сфере семейных отношений / И. А. Морчев // Российский следователь. – 2005. – № 7. – С. 41–43.

9. Овчинский С. С. Преступное насилие. Преступность в городах / С. С. Овчинский. – М.: ИНФРА-М, 2007. – 408 с.

10. Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю: зб. матер. наук.-практ. конф./ [редкол.: В. І. Борисов (гол. ред.) та ін.]. – Х.: ПФ «Книжкове видавництво «Лествиця МаріГ», 2001. – 248 с.

11. Тунина Н.А. Охранный ордер как способ превенции семейного насилия / Н. А. Тунина // Криминологический журнал БГУЭП. – 2010. – № 4 (14). – С. 78–82.

 

РОЗДІЛ 8

ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ

Рекомендована література

Антипов В.І. Тіньова економіка та економічна злочинність: світові тенденції, українські реалії та правові засоби контролю (Теоретично-методологічне узагальнення) / Науково-дослідний ін.-нт фінансового права Національної академії державної податкової служби України та ін. - Вінниця: ДМ ДКФ, 2006 – 1039 с.

Антонян Ю.М., Голубев В.П., Кудряков Ю.Н. Личность корыстного преступника. – Томск.: Изд-во Томского ун-та, 1989. – 160 с.

Барановський О. І. "Відмивання" грошей: сутність та шляхи запобігання [Текст] / О. І. Барановський; НАН України, Інститут економічного прогнозування. - Х.: Форт, 2003. - 472 с.

Біловус.Т. Координація боротьби з економічною злочинністю: [монографія] / Біловус В.Т. – Ірпінь:Академія державної податкової служби України, 2002. – 449 с.

Бойко А.М. Детермінація економічної злочинності в Україні в умовах переходу до ринкової економіки (теоретико-кримінологічне дослідження): [монографія] / А.М. Бойко. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім.. Івана Франка, 2008. – 380 с.

Боротьба зі злочинністю у сфері підприємницької діяльності (кримінально-правові, кримінологічні, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми) [Текст] / В. І. Борисов [и др.]; відп.ред. Ф. А. Лопушанський, В. І. Борисов; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, Інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України. - Х.: Право, 2001. - 264 с.

Відмивання грошей: кримінально-правова кваліфікація, запобігання злочинності, законодавство та міжнародний досвід [Текст]: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М. Я. Азаров [и др.]; Державна податкова адміністрація України, Національна академія держ. податкової служби. - Ірпінь: [б.в.], 2004. - 310 с.

Гутник А. Е. Предупреждение налоговой милицией уклонений от уплаты налогов [Текст] / А. Е. Гутник. - К.: Атика, 2001. - 176 с.

Экономическая преступность / Под ред. В.В. Лунеева, В.И. Борисова. – М.: Юрист, 2002. – 269 с.

Кальман О. Г., Дарнопих Г. Ю., Христич І. О., Чікіна Н. О. Кримінологічні проблеми прогнозування економічної злочинності, планування і координації заходів боротьби з нею: [монографія] /. – Інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України. – Харків: Деп. у ДНТБ України, 2003.- 266 с.

Кальман О. Г. Стан та головні напрямки попередження економічної злочинності в Україні: теоретичні і прикладні проблеми: [монографія] / Кальман О.Г. – Харків: Гімназія, 2003. – 352 с.

Кальман О.Г., Христич І.О., Дарнопих Г.Ю., Чікіна Н.О. Кримінологічні проблеми прогнозування економічної злочинності, планування і координація боротьби з нею / Ін-т вивчення проблем злочинності АПрН України. – Х., 2003. – 267 с. – Деп.у ДНТБ України 05.05.2003. – № 61 – Ук2003;

Коваленко В.В. Профілактика економічної злочинності в Україні: Концептуальні засади, організаційно-правові основи, проблеми управління: [монографія] / Коваленко В.В. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004 – 420 с.

Кузьмін Р. Р. Господарсько-правовий механізм декриміналізації економіки України [Текст]: монографія / Р. Р. Кузьмін. - К.: НАВС, 2011. - 374 с.

Лазуренко В. И. Региональные проблемы экономической преступности [Текст] / В. И. Лазуренко, Т. В. Филипенко; Донецкий ин-т внутренних дел. - Донецк: Донецкий ин-т внутренних дел, 2003. - 452 с.:

Організація роботи по виявленню, викриттю та попередженню злочинів в економічній сфері. Агропромисловий комплекс: навч. посіб. / за ред. М. В. Джиги, Я. Ю. Кондратьева. - К.: НАВС України, 2000. - 44 с.

Попович В.М. Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки: [монографія] / Попович В.М. – Ірпінь: Видавничий центр Академії державної податкової служби України, 2001. – 523 с.

Попович В.М. Тіньова економіка як предмет економічної кримінології: Монографія. – К.: Правові джерела, 1998. – 447 с.

Попович В.М., Білоус В.Т., Попович М.В. Організаційно-правове забезпечення боротьби з відмиванням доходів незаконного походження: [монографія]. – Ірпінь: РВВ Академії державної податкової служби України, 2001. – 138 с.

Протидія економічній злочинності / П.I. Орлов, А.Ф. Волобуев, І.М. Осика, Р.Л.Степанюк, І.М. Зарецька, Едвард Картер, Річард Ворнер. – Харків: Нац. ун-т внутр. справ, 2004. – 568 с.

Савченко О. О. Основи економічної безпеки та попередження злочинів у процесі інвестиційної діяльності банківських та фінансових установ [Текст]: наук.-практ. посіб. / О. О. Савченко [и др.]; заг. ред. О. О. Савченко; Донецький юридичний ін-т Луганського держ. ун-ту внутрішніх справ ім. Е.О.Дідоренка. - Донецьк: Юго-Восток, 2008. - 204 c.

Сміян Л. С. Правові основи інвестиційної та інноваційної діяльності. Кримінологічний аспект [Текст]: навч. посібник / Л. С. Сміян, Ю. В. Нікітін; Національна академія управління. - К.: КНТ, 2006. - 367 с.

Сингаївська І. В. Фальшивомонетництво в Україні: кримінально-правовий та кримінологічний аспекти [Текст]: монографія / І. В. Сингаївська. - Луганськ: Віртуальна реальність, 2010. - 358 с.

 

РОЗДІЛ 9

Поняття насильницької злочинності та класифікація насильницьких злочинів

 

Проблема понятійної визначеності насильницької злочинності до цього часу не одержує остаточного вирішення у кримінологічній літературі. Запропоновано чимало визначень, що різняться між собою за змістом та обсягом. Так, наприклад, видатний український кримінолог Закалюк А.П. запропонував під насильницькою злочинністю розуміти сукупність умисних злочинів, які вчиняються із застосуванням насилля як способу або засобу їх вчинення. У зв’язку з цим до переліку насильницьких злочинів відносить такі види злочинів: а) умисні вбивства та умисні тілесні ушкодження, у тому числі вчинені з корисливих, професійних, інших публічних мотивів; б) так звані «насильницькі злочини службових осіб проти правосуддя, що порушують права і свободи людини»; в) злочини проти власності, де насильство застосовується як спосіб досягнення корисливої мети [1].

Крізь призму агресії насильницькі злочини досліджував Зелінський А. Ф. Провідний вчений розрізняв два види агресії: 1 – ворожа, яка спрямована на заподіяння шкоди супротивнику в конфліктній ситуації чи іншій особі, яка з ним ототожнюється; 2 - інструментальна, що адресована особам відносно яких агресор не відчуває особистої неприязні чи ненависті (наприклад, зловмисник щодо захопленого заручника при терористичних актах у метро, на вокзалах тощо)[2].

Александров Ю.В., Гель А.П., Семаков Г.С. до насильницьких злочинів відносять лише некорисливі агресивні діяння, які вчиняються на ґрунті конфліктів у сфері побутових відносин, проведення дозвілля, що мають особистісно-конфліктну, хуліганську чи сексуальну мотивацію[3]. Відтак, вище згаданий колектив вчених не вважає насильницькими злочини проти власності, де насильство застосовується як спосіб досягнення корисливої мети.

Аналогічної позиції дотримується Долгова А.І., зазначаючи, що насильницька злочинність представлена лише тією частиною злочинів, для яких насильство є елементом мотивації. Злочини, де насильство виступає лише засобом досягнення, якоїсь іншої мети не варто відносити до насильницьких, оскільки особливістю насильницьких злочинів є вчинення посягання саме на особу, а наприклад, на її майно. Зважаючи на це відомий російський кримінолог до переліку насильницьких злочинів включає: а) злочини проти життя; б) злочини проти здоров’я особи; в) злочини проти свободи, честі та гідності особи; г) злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості[4]. Таким чином, до категорії насильницьких злочинів теж не відносить ту частину злочинів, де має місце так зване «інструментальне» насильство, що використовується в корисливих, політичних чи якихось інших цілях (насильницький грабіж, розбій, захоплення заручників, злочини, пов’язані з тероризмом т. ін.). Натомість вважає насильницькими вбивство з необережності та необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Автори кримінології за загальною редакцією Голіни В.В. погоджуються з тим, що насильницька злочинність, передусім, представлена насильницькими злочинами проти життя та здоров’я особи, а тому являє собою «… сукупність умисних посягань, спрямованих на втручання у фізичну і психічну цілісність жертви злочину з метою заподіяння їй смерті або тілесного ушкодження»[5]. При цьому до переліку насильницьких злочинів відносять як умисні, так і необережні злочини проти життя та здоров’я особи (вбивство через необережність, необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження)[6]. Разом з тим позиція, в частині включення до переліку насильницьких злочинів, які характеризують необережною формою вини, залишається дискусійною у кримінології[7]

Не вдаючись до подальшого дослідження питання понятійної визначеності насильницької злочинності, доцільно відзначити, що кожна з наведених позицій певною мірою розвиває уявлення про насильницькі злочини, дозволяє виявити специфіку насильства при їх вчиненні.

Підводячи підсумки, можна узагальнити, що до переліку основних ознак насильницьких злочинів, що вирізняють їх з поміж інших видів злочинів, доцільно віднести:

1- наявність злочинного посягання, поєднаного з фізичним чи психічним насильством;

2 – умисний характер заподіяння такого насильства;

3 – застосування насильства проти волі потерпілого[8];

4 – заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом фізичним благам особи (життя та здоров’я)[9].

Уточнюючи зміст цих ознак, слід зауважити, що відповідно до сучасної доктрини кримінального права та чинної судово-слідчої практики розрізняють лише два види злочинного насильства: 1 - фізичне, яке полягає у протиправному впливі на організм людини всупереч або ігноруючи її волю; 2 - психічне – полягає у погрозі застосування фізичного насильства, тобто у впливі на психіку людини шляхом залякування, погроз (зокрема, фізичної розправи), шантажу щодо заподіяння шкоди життю чи здоров’ю людини.

З огляду значну поширеність насильства в сім’ї, його специфіку та багатоманітність форм прояву окремо виділяється так зване «насильство в сім’ї». За результатами сучасних кримінологічних досліджень встановлено, що насильство в сім’ї, на відміну від проявів насильства в інших сферах життєдіяльності, вирізняється сукупністю таких специфічних ознак: наявність особистісних довірчих стосунків між злочинцем і жертвою; залежне становище жертви від злочинця; системність і циклічність заподіяння насильства; інверсія, коли злочинець і жертва з часом можуть заміщуватися ролями; підвищена латентність; незначна частка вчинення злочинів групою осіб; гендерний характер, коли, зазвичай, саме жінка є жертвою насильства зі сторони чоловіка; насильство використовується як мотив міжособистісного спілкування; шкода завдається жінці не лише як особистості, але й як члену сім’ї, де вона виконує конкретну соціокультурну роль[10]

В чинному законодавстві наводиться поняття насильства в сім’ї як будь-якої умисної дії фізичного,сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю. При цьому відповідно до положень Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» насильство в сім’ї буває трьох видів: фізичне насильство – це умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і гідності; с ексуальне – це протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім'ї; психологічне – це насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю; економічне – це умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я[11]

Разом з тим, як зазначає Гумін О.М., на практиці види насильства в сім’ї переважно поєднуються між собою[12]

Зважаючи на кримінально-правовий аспект насильства, варто уточнити, що насильство в сім’ї не завжди буває злочинним. Зокрема, це положення стосується економічного насильства. Виділяти економічне насильство, в якості окремого виду злочинного насильства не доцільно, оскільки таке, по-перше, суперечить сучасній доктрині кримінального права та судово-слідчій практиці, де виділяють лише два види злочинного насильства (фізичне та психічне); по-друге – економічне насильство у цих випадках є інструментальним, а не сутнісним. До того ж сексуальне насильство варто розглядати як різновид фізичного насильства[13].

В цілому насильницькі злочини є багато об’єктні. В залежності від ролі насильства в механізмі злочинної поведінки у кримінологічній теорії розглядають поняття насильницьких злочинів у так званому «широкому» та «вузькому» значеннях. В широкому значенні – це умисні злочини, які вчиняються із застосуванням фізичного чи психічного насильства як способу, засобу чи елементу мотивації їх вчинення. У вузькому значенні – це лише та частина кримінально караних діянь, де насильство в механізмі злочинної поведінки виступає в якості елементу мотивації. До переліку таких насильницьких злочинів, зазвичай, відносять умисні злочини проти життя та здоров’я особи, а також ті види хуліганства, що супроводжуються насильством над потерпілим. Окремі вчені до цього переліку додають ще й зґвалтування[14]

Однак, як відзначають провідні вітчизняні вчені й, зокрема, Голіна В.В., Даньшин І.М., Кальман О.Г., Лихолоб В.Г., Михайлов О.Е., хуліганство та зґвалтування хоч і мають деякі спільні ознаки з умисними насильницькими злочинами проти життя та здоров’я особи, проте насильницькими їх можна вважати лише умовно. Такі злочини істотно відрізняються своєю природою, мотивацією, наявністю різного характеру патології особистості злочинців, чинниками, які обумовлюють цей специфічний вид насильства, а тому мають розглядатися окремо[15].

Отже, підсумовуючи викладене, ми дотримуємося тієї наукової позиції, що до категорії насильницьких злочинів, передусім, варто відносити саме ті умисні злочини, де насильство є «самоціллю», елементом мотивації, а не лише способом досягнення інших раціональних цілей. До того ж специфіка насильницьких злочинів найбільш виразно проявляється саме в умисних злочинах проти життя та здоров’я особи й, в особливості, умисних вбивствах, тілесних ушкодженнях різного ступеня тяжкості, побоях, катуванні, мордуванні.

З урахуванням вище наведеного під насильницькими злочинами розуміємо умисні посягання, які вчиняються проти волі потерпілого або ігноруючи її та з метою заподіяння шкоди життю чи здоров’ю особи на підґрунті особистої неприязні.

Насильницькі злочини вирізняються такими змістовними характеристиками:

- домінують у сфері міжособистісного спілкування;

- вчиняються особами зі стійкою антисуспільною спрямованістю;

- метою вчинення злочинів є заподіяння фізичної шкоди;

- за видом насильства, що застосовувалося – переважає фізичне;

- очевидною є криміногенна роль найближчого побутового оточення;

- злочинам передує міжособистісний конфлікту, коли акцентуація рис характеру, емоційні та вольові властивості перебувають у детерміністичному зв'язку з їх насильницьким проявом. Взаємодіючи це зумовлює виникнення стану зростання напруги, невдоволеності, підвищеної дратівливості, відчаю, перебільшення фактичної загрози чи суперечки, а також супроводжується частковою втратою можливості реально оцінювати конфліктну ситуацію;

- вчиняються із заздалегідь продуманим умислом (за винятком так званих «імпульсивних» та «обмежено усвідомлюваних» злочинів);

- під час реалізації злочинного наміру спостерігається вирішальний вплив ситуації. Бувають випадки, коли достатньо змінити однин з її елементів для відкладення на певний час або навіть відмови від наміру реалізувати злочинне насильство;

- насильство не обмежується однією сферою застосування, оскільки насильство стає невід’ємною складовою звичного способу життя особи, яка його застосовує й поширює на інші сфери життєдіяльності (майнову, статеву, службову, інколи навіть політичну).

Певною мірою розвинути уявлення про змістовні характеристики насильницьких злочинів також сприяє їх класифікація. Так, наприклад, в залежності від мотивів і цілей насильницькі злочини розподіляються на такі групи:

- насильницькі злочини, де насильство застосовується для створення передумов досягнення цілей, тобто навіть тоді, коли насильство заподіяно це не завжди означає, що ціль застосування насильства досягнута (наприклад, особа застосувала насильство, щоб заволодіти гаманцем, однак, виявилося, що в ньому практично не має грошей);

- насильницькі злочини, мотиви вчинення яких сформувалися під впливом міжособистісного конфлікту, а ціль насильства вважається досягнутою після його заподіяння;

- насильницькі злочини для яких мотив і ціль настільки споріднені за змістом, що ціль досягається в процесі вчинення насильницьких дій[16].

В кримінологічному аспекті не менш актуальною є класифікація насильницьких злочинів в залежності від чинників, що перебувають в основі конфліктних ситуацій. За цим критерієм розрізняють такі види насильницьких злочинів[17]:

- сімейно-побутові насильницькі злочини – це умисні насильницькі злочини, які вчиняються з мотивів тривалої побутової та сімейно-побутової конфліктності між злочинцем і жертвою. На практиці не поодинокі випадки, коли винному важко відповісти на запитання, що саме стало причиною заподіяння кримінально караного насильства по відношенню до члена сім’ї та у зв’язку з чим виник такий конфлікт. Про такі випадки в народі кажуть як про «останню краплю в чаші терпіння». Такий міжособистісний конфлікт має тривалий затяжний характер. До моменту вчинення злочину, зазвичай, уже виникали аналогічні, проте менш напружені конфліктні ситуації. Затяжний конфлікт, що передував вчиненню насильницького злочину став своєрідним «фоном» на якому проявилися проблеми міжособистісних стосунків, що реалізувалися у формі злочинного посягання на підґрунті особистої неприязні, тривалих образ;

- ситуативні насильницькі злочини – це насильницькі злочини, яким, на відміну від сімейно-побутових, передували одноразові сутички між злочинцем і жертвою. Ситуативні криміногенні конфлікти вичерпуються просторово-часовими рамками ситуації, тобто, на відміну від сімейно-побутових насильницьких злочинів, для ситуативних можна орієнтовно визначити час виникнення чи перебігу конфлікту (годину, день чи період доби, подію святкування тощо). Під просторовими рамками розуміється, що можна визначити місце, де розвивався конфлікт, що реалізовано у формі насильницького злочину. Зазвичай, місцем вчинення ситуативних насильницьких злочинів є об’єкти сфери дозвілля, гуртожитки, квартири, під’їзди, парки тощо. У ситуативних злочинах конфліктна ситуація вирізняється раптовістю, в ході якої можуть реалізуватися особистісні агресивні нахили одного (чи декількох) співучасників конфлікту. При цьому, якщо протилежна сторона виявиться більш поступливою, то конфлікт може й не реалізуватися у формі злочинного насильства;

- завчасно сплановані насильницькі злочини є різноманітними за своїми мотивами та криміногенними факторами[18]. Разом з тим їх об’єднують такі спільні ознаки: мотиви продумані; дії ретельно сплановані; наміри не виникають спонтанно, ситуативно; агресивність має усталений характер; відсутня тривала сімейно-побутова конфліктність;

- патологічні насильницькі злочини – це насильницькі злочини, переважно, умисні вбивства та тяжкі тілесні ушкодження, які вчиняються особами з аномаліями психіки, що не виключають їх осудності (хронічний алкоголізм, психопатія, наркоманія, органічні захворювання центральної нервової системи, залишкові явища черепно-мозкових травм, деякі психічні відхилення, акцентуації характеру тощо). Такі відхилення у психіці можуть бути вроджені, але у переважній більшості – набуті у процесі індивідуального розвитку особи, що ускладнюють її соціальну адаптацію, знижують здатність керувати своїми діями. У таких випадках насильницькій злочинній поведінці сприяють соціально-психологічні риси, які формуються в особи під впливом психічних аномалій. Прикладом, патологічних насильницьких злочинів є вчинення «серійних» вбивств так званими злочинцями-маніяки. Частина сексуальних маніяків водночас є канібалами. Одним з найвідоміших сексуальних маніяків у 80-ті роки був Чикотило, який закатував 53 жертви на території Росії (кілька в Україні). Серед «серійних» вбивць з відхиленням психіки, що не виключали осудності, відомі також маніяки не сексуального плану, як, наприклад, Онопрієнко, що закатував 52 жертви, частина з яких були діти[19]