Детермінація злочинності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів

 

Детермінація, як філософська категорія, означає процес визначення та відображає зв’язок і взаємодію між явищами об’єктивної дійсності, й зокрема щодо злочинності у сфері обігу наркотиків[256]. Поняттям детермінації охоплюються різні види залежності між явищами. Численні негативні соціальні явища та процеси, що мають різне детермінуюче значення, взаємодіючи між собою видозмінюють й обумовлюють злочинність, у тому числі у сфері обігу наркотиків. Так, наприклад, Нільс Бейерут, шведський психіатр і криміналіст відомий своїми працями про наркотичну залежність виділив сім факторів, що за силою впливу на поведінку особи розташовуються у такій послідовності: 1 - друзі, які вживають наркотики; 2 - доступність наркотиків й, зокрема, з огляду на їх ціну; 3 - ставлення засобів масової інформації до проблеми наркотиків; 4 - чинне законодавство, що регулює обіг наркотиків та відповідальність у цій царині; 5 - політика держави щодо проблеми наркотиків; 6 - соціальні умови; 7 - знання про наслідки вживання наркотиків[257].

Загалом детермінанти, що визначають злочинність в сфері обігу наркотиків мають соціально-історичні, соціально-медичні, а з кінця XIX ст. ще й бізнесово-економічні передумови. В Україні соціально-історичним підґрунтям для вчинення злочинів у сфері обігу наркотиків й, зокрема, розвитку наркобізнесу, стали події, пов’язані з війною Радянського Союзу в Афганістані, жорстокі наслідки Чорнобильської катастрофи, матеріальне зубожіння значної частин населення внаслідок невмілого та викривленого проведення економічних реформ, девальвація моральних цінностей за участю засобів масової інформації (телебачення, низькопробна естрадна, друкована продукція, шоу-бізнес тощо) часом з фактичним нав’язування культури вживання наркотиків особливо серед молоді. Моральний і культурний занепад, передусім молоді, підлітків, що фактично відбувався поза втручанням влади, органів держави[258].

В кримінологічних джерелах, зазвичай, розглядають детермінанти наркозлочинності в залежності від їх змістовного наповнення (соціально-економічні, політичні, психологічні та інші). Такий підхід є цілком обґрунтований з огляду на різноманіття численних чинників, що безпосередньо або опосередковано впливають на злочинність у сфері обігу наркотиків. Разом з тим специфікою детермінації наркозлочинності є їх взаємодія на різних рівнях. Відтак, для більш ефективного попередження злочинності в сфері обігу наркотиків в Україні вбачається доцільність застосовувати рівневий підхід для дослідження детермінант наркозлочинності. В залежності від рівня прояву варто виділяти такі детермінанти наркозлочинності: 1 - детермінанти індивідуального рівня, які діють на рівні моральних якостей, психологічних особливостей осіб-учасників злочинного обігу наркотиків; 2 - детермінанти, що формуються на рівні держави та впливають на незаконний обіг наркотиків в Україні; 3 - детермінанти глобального характеру, що формуються поза межами держави, проте останнім часом посилюють свій вплив на кон’юнктуру наркоринку в Україні, стимулюють розвиток наркобізнесу.

До чинників, які впливають на вживання наркотиків на індивідуальному рівні відносяться: бажання пізнати нові відчуття та випробувати свої можливості (“так” відповіли 28 % жінок і 26 % чоловіків); криза суспільства (66 % чоловіків); низький рівень культури (36 % жінок)[259]. Все це вказує на доцільність застосування превентивних заходів, спрямованих на ширше інформування населення про негативні наслідки немедичного вживання наркотиків шляхом проведення активної антиреклами в засобах масової інформації, в соціальних мережах; практикувати проведення зустрічей, семінарів з лікарями наркологами, психіатрами, психотерапевтами, колишніми наркозалежними особами. Варто частіше заохочувати проведення медичних оглядів; посилити превентивне значення адміністративної відповідальності тощо.

До суб'єктивних факторів даного рівня детермінації злочинності у сфері обігу наркотиків також можна віднести: розчарування внаслідок нездійсненних очікувань щодо можливості досягти бажаного матеріального достатку законним шляхом; спілкування з наркозалежними особами; позитивне ставлення до алкоголю та наркотиків з боку батьків і найближчого оточення. Визначальним чинником є психофізіологічні якості особистості, наркозахворювання, наркозалежність; відсутність родини; нерозвиненість культурних потреб, що призводить до марнування вільного часу, відвідування нічних клубів, дискотек, де, зазвичай, розповсюджують наркотики; наявність тяжкої/хронічної хвороби, травми, що викликає потребу вживання лікарських препаратів, які місять наркотичні речовини; психотравмуючі ситуації, що можуть виникати внаслідок незадовільних життєвих умов, попереднє засудження т.ін.

До сегментів у яких можуть виникати підвищені ризики немедичного вживання наркотиків можна віднести:

1. Відносини в родині, яка є неблагополучною (розпався шлюб, алкоголізм, вживання наркотиків одним з родичів).

2. Відносини з однолітками, що дуже важливо для молоді, оскільки найчастіше вперше вживаються наркотики - з цікавості, за компанію, під тиском друзів.

3. Освіта. Групою ризику у цьому сегменті є молоді люди, які рано вибули зі школи, мали низьку успішність т.п.

4. Недолік освітніх програм, присвячених висвітленню шкоди від немедичного вживання наркотиків, а також лояльне ставлення оточуючих до алкоголю, тютюну, наркотиків.

5. Куріння і вживання алкоголю, що підвищують ризик переходу до спроб вживання наркотиків.

6. Індивідуальні якості - низька самооцінка, сором'язливість, агресивність, пошук "гострих відчуттів". Депресія, стреси, занепокоєння також відносяться до чинників ризику.

Детермінанти, які формуються на рівні держави та стимулюють незаконний обіг наркотиків в Україні, останнім часом ретельно розробляються у кримінологічній літературі[260]. До їх переліку, передусім, відносять чинники соціально-економічного, соціокультурного, організаційно-управлінського, правового, соціально-політичного характеру.

Так, в соціально-економічний сфері детермінанти злочинного наркообігу, здебільшого, проявляються у відсутності постійної зайнятості; низьких заробітках, що не забезпечують життєво важливих соціальних потреб, не сприяють створенню власної сім'ї. Особливістю цих чинників є не безпосередній їх вплив на вчинення злочинів у сфері обігу наркотиків, а створення ситуацій матеріального незадоволення, а звідси й психотравмуючих ситуацій, що можуть стати поштовхом для здійснення незаконних операцій з наркотиками. В таких випадках вчинення злочину в сфері обігу наркотиків може мати різну мотивацію: від задоволення потреби бодай на деякий час послабити психологічний тиск негативної життєвої ситуації до потреби одержати матеріальні засоби внаслідок проведення незаконної операції з наркотиком.

В соціокультурній і морально-психологічній сферах детермінанти злочинного наркообігу, передусім,пов’язані зіскороченням державної підтримки освітньо-культурного розвитку населення, насамперед дітей і молоді. Державна політика щодо формування суспільно доцільних морально-етичних цінностей виявилася неефективною. Натомість поза контролем держави відбувалося моральне спустошення дітей і молоді засобами масової культури, зокрема телебаченням, низькопробною друкованою та відеопродукцією, що фактично рекламує культ вживання наркотиків. Унаслідок цього в суспільній свідомості виник глибокий дефіцит суспільно-прийнятних етичних цінностей. Соціокультурна, морально-психологічна сфери й загалом суспільна свідомість значною мірою визначаються разючою нерівністю можливостей освітнього, культурного, професійного розвитку, неспроможністю значної частини населення задовольнити елементарні потреби. Наочною є девальвація моральних, загальнолюдських цінностей, насамперед молоді, яка не знаходить можливості практичного застосування своєму творчому та інтелектуальному потенціалу. Згадані негативні детермінанти заклали глибини безперспективності майбутнього, нестабільності, потенційної конфліктності в суспільстві. Вони зумовили негативні кримінально-психологічні стереотипи, в тому числі допустимість аморальної, протиправної чи навіть злочинної поведінки задля задоволення особистих нагальних потреб; а також фактичне відсторонення особистості від суспільства.

В сфері правого регулювання відносин: не вироблено чіткої правової регламентації з питань лікування хворих на наркоманію, у тому числі примусового характеру; не в повній мірі використовуються можливості нормативно-правового забезпечення взаємодії і співробітництва на міжнародному рівні, включаючи виконання зобов’язань, що виникають у зв’язку з приєднанням держави до міжнародних конвенцій, договорів та угод; не створена належна правова база для реалізації заходів боротьби з відмиванням наркокоштів; недостатня практика застосування чинного законодавства щодо обігу в Україні сильнодіючих та отруйних лікарських засобів, що не дозволяє належним чином впливати на ситуацію, яка склалась із зловживанням трамадолом і сприяє відтоку таких лікарських засобів у незаконний обіг та поширенню їх серед наркоспоживачів.

В організаційно-управлінській сфері відповідні чинники проявляють себе внедоліках діяльності державних органів і установ, передусім, у виконанні правових норм, управлінських рішень, зокрема органами внутрішніх справ щодо контролю за наркосередовищем, в здійсненні ефективної профілактичної роботи, виявленні осіб, які систематично порушують режим обігу наркотиків в Україні, а також у діяльності медичних установ (недосконалі методики ранньої діагностики і лікування хворих на наркоманію; відсутні системи обліку осіб даної категорії і спостереження за ними, а також збору, зберігання, узагальнення й обміну такою інформацією між заінтересованими відомствами тощо). Найбільш типовими порушеннями порядку наркообігу в аптеках та аптечних базах, лікувально-профілактичних закладах є: порушення ведення облікової документації та правил обліку препаратів; відсутність ліцензій на здійснення діяльності, пов'язаної з обігом наркотиків; неправильне оформлення документів на призначення наркотичних препаратів, їх виконання без призначення лікаря. В аптечних мережах та медичних закладах фіксуються порушення практично у кожному п’ятому випадку. При цьому, якщо раніше працівники аптечних мереж підроблювали рецепти для отримання наркомістких препаратів (трамадолу), то відтепер - рецепти на відпуск психотропних медпрепаратів («Фібазон», «Феназепам»)[261]. Окрім цього, на наркоринку щоразу з’являються все нові медичні препарати, які стають предметом зловживань і щодо яких поки що відсутні законодавчо врегульовані заходи контролю.

У діяльності спеціальних органів, які забезпечують протидію та контроль за наркообігом найсуттєвішими недоліками є: слабкий контроль за незаконним культивування наркотиковмісних рослин; за ввозом, вивозом і транспортуванням наркотиків, їх підпільним виготовленням, а також за виробництвом, зберіганням, виготовленням і торгівлею хімікатами й устаткуванням, що використовується при їх незаконному виробництві; недостатній контроль за правилами виготовлення, зберігання, транспортування і використання наркотиків у медичних та наукових цілях, як цього вимагають положення міжнародних конвенцій.

Проведення незаконних операцій з наркотиків на глобальному рівні, передусім, визначається надприбутковість цього виду злочинного бізнесу. Щорічно обіг наркодоларів у світі складає понад 500 млрд. Наводяться й інші дані, які перевищують цей показник у кілька разів. З огляду на надприбутковість наркобізнесу до цього виду злочинної діяльності долучаються транснаціональні угрупування, які намагаються розширювати географію проведення незаконних операцій з наркотиками.

В цьому глобальному аспекті наркоситуацію в Україні визначають: геополітичне розташування України на шляху між Азією та Західною Європою; проблеми в організації ефективного митного і контрольно-пропускного режиму; відсутність жорсткого валютного, фінансового, банківського, податкового та іншого економічного контролю; незаконна міграція; корумпованість посадових осіб та інших державних чиновників; недостатня взаємодія з правоохоронними органами прикордонних держав у напрямку протидії наркобізнесу; можливість широкого втягнення громадян нашої держави, передусім, працівників морського транспорту в здійснення незаконних операцій з наркотиками за кордоном; розвиток групового наркобізнесу та його інтернаціоналізація; використання потенціалу хіміко-фармацевтичної, хімічної промисловості держави для незаконного виготовлення наркотиків. Окрім цього, варто відзначити відмінність правових систем, у рамках яких визначаються основні принципи протидії незаконними операціям з наркотикам, коли аналогічні діяння в одних державах оцінюються як злочинні, а в інших за аналогічні діяння не передбачається кримінальна відповідальність. Серйозну проблему для міжнародної системи контролю за наркотиками становить неприєднання низки держав до міжнародних угод, а також не виконання своїх договірних зобов’язань окремими державами-сторонами конвенцій щодо формування ефективної законодавчої бази, нездійснення належного національного контролю за наркотиками, не надання необхідної інформації до міжнародних органів контролю.

Розглядаючи глобальні детермінанти злочинності у сфері обігу наркотиків варто зауважити, що проблема незаконного виробництва наркотиків з метою їх збуту дуже тісно переплітається з іншими глобальними проблемами людства та, зокрема, фінансуванням діяльності терористів, розвитком організованої злочинності в цілому. У зв'язку з тенденцією неухильного скорочення фінансових "надходжень" з боку традиційних держав-спонсорів тероризму терористи все частіше вдаються до інших джерел фінансування, таких як виробництво і продаж наркотиків[262].

Ще однією не менш важливою глобальною проблемою, що тісно пов'язана з незаконним оборотом наркотиків - це поляризація держав і зростання економічної нерівності. Населення економічно слабких держав, зазвичай, масово залучається міжнародними наркоугрупуваннями до процесу незаконного виробництва наркотиків. З огляду на це міжнародне співтовариство має рішучіше приймати заходи щодо запобігання бідності, забезпечення безпеки населення, підтримки економіки, розбудови державних інституцій у державах з слабо розвиненою економікою.

Отже, розвиток наркобізнесу, у тому числі в Україні, детермінують такі глобальні чинники:

- надприбутковість наркобізнесу; при цьому найбільший економічний зиск від міжнародного наркобізнесу мають держави-виробники (й, зокрема, Болівія, Марокко) та держави-банкіри (Швейцарія, Люксембург, Угорщина);

- залежність економічно слабких держав від наркоіндустрії (наприклад, в Болівії експорт кокаїну на 50% більший від обсягу легального експорту; в Марокко – щорічний експорт наркотиків близько 2 млрд. доларів США, що на тлі легального експорту - 3,6 млрд. доларів США - становить майже 56 %);

- зосередження уваги виключно на силових засобах боротьби з наркобізнесом та недооцінка важливості профілактики наркоманії серед молоді;

- глобальна лібералізація фінансової діяльності, яка пов’язана з електронною передачею даних, що створює ідеальні, практично безперешкодні інструментарії для фінансування наркобізнесу;

- проникнення наркоманії в політичний простір, завдяки глобальній корупції.

Отже, детермінанти злочинності у сфері обігу наркотиків є численні різноманітні та проявляються: на індивідуальному рівні, у зв’язку з моральними якостями, психологічними особливостями осіб-учасників злочинного обігу наркотиків; на рівні держави та полягають у недоліках в економічній, культурній, просвітницькій, нормативній, медичній т. ін. сферах щодо обігу наркотиків в Україні, а також та на глобальному рівні, які формуються поза межами держави, проте значною мірою впливають на кон’юнктуру наркоринку в Україні. Використання рівневого підходу може забезпечити комплексний підхід до розробки більш дієвих заходів попередження злочинності в сфері обігу наркотиків.