Суб’єктивні та об’єктивні чинники насильницьких злочинів

 

Насильницькі злочини детермінуються численними суб’єктивними та об’єктивними чинниками (факторами). Розглядаючи суб’єктивні фактори слід зауважити, що вчинення насильницьких злочинів, пов’язано із наявністю в особи агресивної насильницької спрямованості, яка формується ще в підлітковому віці. Деякі вчені припускають, що таке може ще в дитячому віці п’яти-семи років[40]

До обставин, що сприяють формуванню агресивної насильницької спрямованості, передусім, відносять: звичку вирішення сімейних конфліктів насильницьким шляхом; зловживання алкоголем; немедичне вживання наркотиків; негативний вплив найближчого оточення; вплив засобів масової інформації; безконтрольне використання Інтернет-ресурсу в підлітковому віці, де містяться сцени жорстокості, сексуальної розбещеності, наводяться зразки злочинних стереотипів поведінки, цинічного ставлення до оточуючих, зневаги до честі й гідності інших осіб. Особливо небезпечно, якщо діти затаюють злобу на суспільство загалом чи на окрему особистість зокрема, у тому числі й на батьків, родичів. Такі неповнолітні свої негативні норми поведінки, й погляди намагаються перенести до шкільного середовища; а згодом - за місцем навчання, праці. У групах анти суспільної спрямованості вони передають свій негативний досвід, втрачаючи залишки моралі; самостверджуються за рахунок зневаги до людського життя, демонструють прояви насильства й глуму над особистістю.

Вивчення матеріалів кримінальних справ вказує на те, що у 80% випадків в основі чинників, що сприяли вчиненню насильницьких злочинів, перебували такі спотворені потреби як егоїзм, намагання панувати над оточуючими в будь-який спосіб, застосування насильства як засобу розв’язання конфліктів[41]

Толерантному ставленню до зразків насильницької поведінки також спричиняє переоцінка культурних і моральних цінностей, їх «заміщення» у бік меншовартості, що часом може нав’язуватися ззовні й не завжди узгоджується з національною ментальністю. Так, скажімо, американська психіатрична асоціація пропонує сором’язливість віднести до переліку психічних розладів, в той час як це є лише риса характеру людини; а в окремих державах, наприклад, в Японії, сором’язливість вважають однією з чеснот[42]

Відсутність чітких меж між моральним та аморальним, поглиблення соціально-економічної диференціації населення, їх матеріального достатку, що не завжди узгоджується із затраченою на це фізичною чи інтелектуальною працею, посилює масштаби та ступінь соціальної конфліктності в суспільстві. Суттєве погіршення якості життя, зниження соціального статусу, відчуття незахищеності перед вседозволеністю посилює агресивні настрої й орієнтації, робить прийнятними будь-які засоби задля досягнення бажаних цілей. Посилення егоїстично-насильницької мотивації може бути пов’язано з бажанням самоствердитися, підвищити власну значимість завдяки приниженню честі та гідності іншої людини, заподіяння її якомога більших фізичних чи психологічних страждань.

До найбільш вагомих об’єктивних чинників, що сприяють насильницьким злочинам, відносять: невідповідність між потребами, які пропагуються суспільством для особи та законними засобами й можливостями їх задоволення індивідом; невідповідність між інтенсивними процесами урбанізації та міграції населення та рівнем соціального контролю; неналежний стан сімейно-побутових стосунків; недооцінка важливості розвитку сфери виховання та культури, адже аморальність – супутник злочинності, а протиправна поведінка, передусім, пов’язана із низьким рівнем загальної культури. Натомість, як зазначається у сучасних дослідженнях, укоренилася традиція щодо вирішення конфліктних ситуацій силовими методами, що є ментальним наслідком тоталітарного суспільного устрою. Іноді саме суспільство провокує насильство через відповідні політичні дії чи бездіяльність органів влади, підтримку певних світоглядних стереотипів засобами масової інформації, через масову культуру, комп’ютерні технології тощо[43].

Нехтування загальнолюдськими цінностями, поглиблення правового нігілізму, економічні негаразди, що ускладнюють проведення ефективної профілактики насильницьких проявів – це далеко не вичерпний перелік тих негативних явищ і процесів, що детермінують насильницьку злочинність та вчинення насильницьких злочинів. Разом з тим більш конкретного змісту детермінанти насильницької злочинності набувають у зв’язку із вчиненням конкретних видів насильницьких злочинів й, зокрема, сімейно-побутових, ситуативних, насильницьких злочинів, що завчасно плануються та патологічних.

Характерною особливістю детермінації сімейно-побутових насильницьких злочинів є наявність криміногенних явищ і процесів, які, взаємодіючи між собою, формують складне об'єктивно-суб'єктивне міжособистісне становище. На сімейно-побутовому рівні до них відносять: 1) вікову та статеву невідповідність подружжя; 2) незадовільні умови життя родини та значні відмінності їх соціальних ролей та станів; 3) порушення нормальної структури сім’ї та ведення господарства; 4) стан фізичного та психічного здоров’я; 5) недоліки соціально-психологічної комунікації подружжя, у тому числі різниця у ціннісних орієнтаціях, рівнях емоційності; 6) зловживання алкоголем, немедичне вживання наркотиків тощо[44]

До найбільш криміногенних видів побуту відносять побут: 1- з типовими систематичними конфліктами у сім’ї; 2 – поєднаний із систематичним пияцтвом, 3 – пов'язаний із споживацькими установками внаслідок чого систематично виникають конфлікти з приводу не завжди обґрунтованих матеріальних потреб сім’ї; 4 – побут з особами, які відбували покарання[45]

Найчастіше причиною насильства в українських сім’ях є неблагополуччя в родині, що може зумовлюватися негараздами економічного характеру (зниження життєвого рівня, безробіття, соціально-побутова невлаштованість тощо), соціального характеру (стереотипність уявлень про соціальні ролі в сім’ї, виховання дітей, розподіл обов’язків між членами сім’ї; алкоголізм, наркоманія) та психологічного характеру (егоїзм, психічні розлади, високий рівень агресії, занижена чи завищена самооцінка, деморалізація інституту сім’ї). Все це породжує тривалі сутички сторін з приводу дійсних чи надуманих матеріальних або духовних потреб, цінностей та інтересів. Зовні такі поведінкові прояви можуть виражатися у взаємній ворожнечі, ненависті, неприязні, підозрі, ревнощах, помсті тощо. За даними конкретно-соціологічних досліджень насильство в сім’ї вчиняється в основному щодо жінок внаслідок: подружньої зради (33 %); зловживання спиртними напоями (31 %); економічних негараздів (неекономні витрати грошей; низький рівень зарплати і т.ін.) (21 %); відсутності домашнього затишку (10 %); неохайного зовнішнього вигляду жінки (4 %)[46]

Криміногенні явища й процеси, які детермінують ситуативні насильницькі злочини багато в чому пов’язані з недоліками у сфері організації дозвілля. Так, у зв’язку з комерціалізацією сфери дозвілля, культурне дозвілля стало недоступним для широкого загалу. Відтак, вуличні компанії, безцільне марнування часу, сумнівний набір повсякденних розваг, вживання спиртних напоїв у випадкових місцях і з випадковими чи малознайомими особами, у скверах, дворах, підвалах; азартні ігри формують маргінальне середовище і сприяють виникненню численних однотипних криміногенних ситуацій. Комерціалізація індустрії розваг призвела до диспропорцій у розвитку сфери дозвілля. У зв’язку з недостатньою державною підтримкою в скрутній економічній ситуації опинилися, передусім, заклади культури (театри, консерваторії, музеї, виставкові центри, художні галереї), які мають на меті залучати якомога ширше коло населення й, зокрема молодь, до кращих зразків культурно-мистецьких надбань людства. Зміщення акцентів в напрямку матеріальних цінностей, призвело до деякої девальвації духовності, зниження рівня загальної культури, що знаходить своє відображення у виборі саме тих форм проведення дозвілля (переважно – це розважальні клуби, ресторани, казино тощо), де зростає ризик прояву агресії, конфлікту інтересів. Останнім часом намітилася тенденція, коли чимало осіб не відвідують культурних закладів головним чином не через брак грошей, а через не сформованість культурних потреб їх особистості. В результаті цього надається перевага гральному бізнесу, відвідуванню розважальних закладів тощо, де підвищується ризик виникнення конфліктних ситуацій ситуативного характеру.

Посилення психічного навантаження і напруження в сучасних умовах понижує психологічний бар’єр терпимості до зовнішніх психологічних подразників, що знаходить свій прояв у невиправданій агресивній поведінці на конструктивну критику, зауваження тощо. Негативна роль кримінальної субкультури, передусім, проявляється у нав’язуванні стереотипів щодо допустимості пияцтва, немедичного вживання наркотиків, підвищеної агресивності, лихослів'я тощо[47]

Зниження соціального та превентивного контролю державних органів, громадськості сприяють поширенню терпимості у суспільстві до пияцтва, агресивності, насильства, фрустрації, психічної патології, страху перед злочинністю, пасивності населення до проявів насильства.

До недоліків у діяльності правоохоронних органів, що сприяють вчиненню насильницьких злочинів, варто відзначити несвоєчасне реагування співробітників патрульно-постової служби на повідомлення про випадки насильства в громадських місцях, помешканнях; недостатню взаємодію з громадськістю в цьому напрямку. Не в повній мірі використовуються обліки осіб, які притягувалися до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство. Разом з тим вплив на осіб, що перебувають на обліку, здійснюється шаблонно, зводиться лише до епізодичного відвідування помешкань дільничними інспекторами міліції[48]

Детермінанти умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, які завчасно плануються, пов’язані з несприятливою соціально-економічною і морально-психологічною обстановкою у державі та близькому зарубіжжі. Передусім це стосується економічної та політичної нестабільності в державі. Почастішали випадки посилення проявів расової, національної чи релігійної нетерпимості, що стають причиною напружених міжособистісних чи між групових стосунків і конфліктів у багатьох сферах людського буття. Зниження рівня недоторканності особи сприяє незахищеності таких важливіших цінностей як життя й здоров'я, робить їх доступним для будь-яких кримінальних маніпуляцій. Розширення прошарку населення не адаптивного до законослухняної поведінки, поширення кримінальних поглядів і субкультури, а з нею примітивізму і стереотипу міжособистісних стосунків, заснованих на зневажанні особи, насильстві, зловживанні спиртними напоями - породжують конфліктність, агресивність, насильницький спосіб розв'язання конкретних життєвих ситуацій[49]

Недостатня поінформованість населення про насильницьку злочинність значно утруднює застосування запобіжних заходів. Пропаганда у засобах масової інформації культу сили, глуму над особою, влади грошей знижує недоторканність людської особистості, розпалює низькі пристрасті, вседозволеність, заохочує розвиток кримінального бізнесу, виправдовує насильницьку поведінку, сприяє укоріненню стереотипів щодо прийнятності такої поведінки в міжособистісному спілкуванні. Певною мірою вчинення завчасно спланованих насильницьких злочинів також пов’язано з послабленням соціального контролю над злочинністю, недостатністю системи випереджаючого самозахисту суспільства. До недоліків у діяльності правоохоронних органів, що сприяють вчиненню завчасно спланованих насильницьких злочинів, зокрема, відносять: недоліки у профілактичній роботі з кримінальним елементом, в особливості з раніше неодноразово засудженими за насильницькі злочини, недостатню роботу правоохоронних органів у дозвільній сфері щодо обліку табельної зброї, а також щодо виявлення осіб, які незаконно володіють зброєю; неналежна профілактика рецидивної злочинності; не в повній мірі використовуються можливості негласного апарату, щоб запобігти насильницьким злочинам, які завчасно плануються. Слабкий психологічний, фізичний, правовий, технічний захист особи посилює віктимність щодо завчасно спланованих насильницьких злочинів.

Характеризуючи детермінанти патологічних насильницьких злочинів, слід зважати, що особливості механізму вчинення насильницьких злочинів особами з психічними аномаліями проявляється через їх емоційно-вольові порушення, своєрідність мислення, зниження самокритичності, послаблення самоконтролю, а також у дратівливості та конфліктності[50]

Швидкоплинність мотивації їх злочинної поведінки обумовлюється інтелектуально за рахунок переважання емоційно-вольових елементів. Детермінанти патологічних насильницьких злочинів – це чинники, в основному, соціально-психологічного, просвітницького, педагогічного, медико-реабілітаційного, організаційно-управлінського, правового характеру. До чинників психологічного характеру, передусім, варто віднести психологічні травми, стреси, які перенесла конкретна особа і їй своєчасно не було надано комплексну медичну допомогу (невропатолога, психіатра, психолога інших спеціалістів). Адже в подальшому це може призвести до істотних психічних порушень, що зумовлюють певні відхилення в поведінці, посилюють прояви агресії. Медичний, просвітницький, педагогічний спектр криміногенних факторів, значною мірою пов’язано з недостатню диспансеризацію населення з метою виявлення осіб з психічними аномаліями, поведінка яких може становити небезпеку для оточуючих. Слабо здійснюються заходи щодо боротьби з ранньою алкоголізацією і наркотизацією в підлітковому віці, відсутня чітко продумана концепція медико-педагогічного попереджувального впливу на психічну захворюваність дітей[51].

До того ж в силу усталених традицій в нашій державі особа вкрай рідко звертається за допомогою до психолога, психіатра чи сексолога. Зазвичай особа намагається самостійно вирішувати свої проблеми, у тому числі способами, забороненими кримінальним законом. Чинники медико-реабілітаційного характеру полягають у застосуванні застарілих методик лікування та відновлення фізичного і психічного здоров’я після перенесених травм. Зокрема, констатуємо наявність недостатньо ефективних методик лікування та реабілітації осіб, хворих на алкоголізм чи наркоманію. Певною мірою це зумовлено об’єктивними проблемами недофінансування медичної галузі, повільним втіленням на практиці страхової медицини тощо. Однак, попри все це, також мають місце випадки не дуже ретельного ставлення медперсоналу до пацієнтів. В цілому відсутня чітко продумана система раннього виявлення й діагностування психічних аномалій у дітей та підлітків, що в свою чергу ускладнює ранню профілактику патологічної насильницько-сексуальної поведінки. Слід зазначити, що чималий перебіг психологічних захворювань є прихованим, не помітним як для хворого, так і для оточуючих. Порушення довіри є найчастішим і найпершим проявом нервово-психологічного захворювання підлітка. Однак внаслідок неправильної позиції батьків, відсутності необхідних психіатричних знань й, зокрема у педагогів чи працівників міліції, неповнолітні правопорушники не потрапляють у поле зору лікарів, які б могли запобігти подальшим більш складним психічним відхиленням[52].

До організаційно-управлінських чинників патологічних насильницьких злочинів, перш за все. слід віднести неналежну інформативну взаємодію працівників правоохоронних органів з медичним персоналом щодо своєчасного виявлення і обліку осіб з психічними аномаліями, спосіб життя й поведінка яких засвідчує про реальну можливість застосування насильства щодо оточуючих[53].

Правоохоронні органи не в повній мірі використовую можливості консультативної допомоги лікарів-психіатрів, у випадках, коли мають місце вчинення злочинів з особливою жорстокістю чи практично невмотивованих насильницьких злочинів.

Певний негативний вплив на нестійку психіку й, в особливості неповнолітніх, спричиняють засоби масової комунікації, які демонструють продукцію з елементами насильства, садизму, сексуальної розбещеності, що порушує психічне здоров’я, подальшу соціалізацію осіб. Часом під виглядом еротики фактично подається порнографічна продукція, що спричиняє провокуючий вплив на осіб з психічними аномаліями. Розглядаючи детермінанти даної групи насильницьких злочинів, не можна залишити поза увагою недоопрацювання батьків, вчителів, шкільних психологів у напрямку статевого виховання дітей. Окрім цього, варто розвивати практику запрошення представників церкви для проведення занять щодо духовно-морального виховання молоді, засвоєння у ранньому віці моральних принципів спілкування між підлітками протилежної статі, а також неприпустимості фізичного, психологічного, економічного, сексуального насильства.