Детермінація економічної злочинності в Україні в умовах переходу до ринкової економіки

Детермінація економічної злочинності - це складна багатоланкова структура соціальних чинників, які формуються у різних просторово-часових межах, на різних соціальних рівнях, мають різні детермінуючі властивості та задіяні в механізмі спричинення, опосередкування й зумовлення економічної злочинності[155]. У кримінологічних джерелах, у тому числі в даній книзі, термін «детермінація» («чинники», «фактори») злочинності й, зокрема, економічної традиційно застосовується у якості узагальнюючого родового поняття для означення причин та умов злочинності.

Загалом економічна злочинність характерна для будь-якого суспільства, де є держава й економіка. Разом з тим особливістю економічної злочинності в Україні було формування її детермінуючого комплексу під впливом одночасної дії як криміногенних чинників характерних для командно-адміністративної системи господарювання, від якої Україна відійшла, так і криміногенних чинників притаманних ринковим економічним відносинам до яких відбувався перехід. Як зазначає Бойко А.М., трансформація економіки ринкового типу в Україні мала такі особливості: залежність від єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР; гостро конфліктний характер процесів трансформації на її початковому етапі; головною соціальною основою перетворень стала стара апаратна номенклатура – це колишні партпрацівники та працівники державного апарату всіх рівнів; наявність значного впливу корпоративно-бюрократичних груп і злочинних угрупувань на процеси трансформації економіки; висока соціальна ціна ринкових перетворень, що полягала у матеріальному зубожінні значної частини населення[156].

Детермінанти економічної злочинності в умовах переходу до ринкової економіки існують на трьох рівнях: 1 - фундаментальні детермінантив умовах ринкової системи господарювання; 2 - конкретні, які в основному пов'язані з прорахунками соціально-економічної політики в Україні; 3 - детермінанти вчинення окремих видів економічних злочинів, зокрема, за пріоритетними сферами. Надамо коротку характеристику детермінантам економічної злочинності на кожному з вище згаданих рівнів

Ф ундаментальні детермінанти кримінальної економічної діяльності в умовах ринкової господарської системи розглядаються крізь призму дисфункції двох основних соціальних інститутів - ринку та держави. У зв’язку з цим до їх переліку відноситься:

- тенденція до встановлення монопольного контролю, оскільки ринкова система не має внутрішніх механізмів, які протидіють тенденції до монополізації. У прагненні максимізувати прибуток кожен суб'єкт ринку прагне «побороти» конкурентів, у тому числі незаконними методами господарювання (змова щодо цін; інформація про ринкове середовище стає товаром, що нелегально поширюється завдяки корупційним відносинам, економічному шпигунству, іншим формам недобросовісної конкуренції та на загал сприймаються як цілком прийнятна ділова практика);

- неповнота інформації, коли вона є значимою для купівлі, інвестування, укладення товару, проте перебуває у переважному розпорядженні якогось одного учасника ринку. Це надає йому можливість використовувати такого роду інформацію в цілях й на шкоду контрагенту без його відома. В результаті цього виникають ситуації, що унеможливлюють оцінку якості товару, виконаної роботи, наданої послуги, намірів контрагента тощо (зловживання в сфері медицини, масове введення в оману приватних інвесторів фінансовими компаніями, що побудовані за типом «пірамід», складна система розподілу відповідальності, що ускладнює виявлення злочинів і сприяє їх вчиненню тощо);

- нездатність ринку виробляти суспільні блага (товари та послуги), які споживаються всіма членами суспільства незалежно від того в якій мірі оплачене користування ними (наприклад, невідповідність податкового навантаження індивідуальному попиту на суспільні блага, що може стати причиною ухилення від сплати податків і обов'язкових платежів);

- неспроможність ринку на додаткові вигоди або витрати, що виникають як побічний ефект від діяльності інших осіб чи організацій (привласнення будь-якого ресурсу без прийняття на себе витрат у розмірі його альтернативної вартості), коли, наприклад, суб'єкт ринку фактично знижує витрати своєї діяльності шляхом нанесення збитку навколишньому середовищу відносно низькі витрати приховування правопорушень та злочинів порівняно з високою економічною вигодою від їх вчинення при орієнтації суб'єкта на максимізацію прибутку є криміногенним обставиною, внутрішньо притаманну ринку;

- неспроможність ринку забезпечити соціально прийнятні межі нерівності в ринковій економіці, коли спостерігається невиправдана диференціація доходів та майна між учасниками ринкових відносин ( ухилення від обов’язкових платежів, незаконне отримання прав на пільги, компенсації, інші трансферти за рахунок бюджету чи позабюджетних фондів);

- обмеженість об’єктивної інформації для прийняття рішень, що сприяє маніпуляціям з інформацією. Завдяки цьому отримуються від держави необґрунтовані переваги в сфері оподаткування, субсидіювання, квотування, ліцензування. Можливість державних службовців впливати на терміни й результативність прийняття рішень створює попит на незаконні послуги з боку зацікавлених осіб та організацій, що створює умови для корупції;

- недосконалість політичного процесу, що проявляється у прийнятті економічних рішень з огляду на політичні інтереси владних структур і організацій;

- недостатність мотивації щодо ефективного й раціонального ведення справ у державній управлінській чи виробничій структурі, що може проявлятися в умисному укладенні збиткових для підприємства правочинів; неефективному управлінні державною власністю, капіталовкладеннями у підприємство, в наслідок чого відсутній належний прибуток;

- обмеженість контролю над державним апаратом, в особливості виконавчими органами, що пов’язане з наявністю широких дискретних повноважень державних службовців у сфері регулювання економічної діяльності та сприяє корупції;

- психологічний механізм деперсоналізації корпорацій, що зміцнює у свідомості злочинця переконання, що крадіжка – це лише можливість «позичити» у корпорації, адже тягар відшкодування збитків у таких випадках переноситься на споживачів шляхом підвищення цін та товари та послуги; м’якість покарання за економічні злочини сприяє тому, що корпорації, зазвичай, уникають негативних наслідків для себе, оскільки оплата штрафів списується на діловий ризик й також перекладається на споживачів за допомогою підвищення ціни;

- самодетермінація економічної злочинної діяльності, коли, приховування протиправної економічної діяльності призводить до вчинення нових економічних правопорушень та злочинів у зв’язку з неможливістю скористатися легальними інститутами захисту економічних інтересів; виникненням специфічного кримінального ризику; приховуванням економічної діяльності, що створює умови для укладення незаконних угод, розподілу прихованого доходу;

- можливість практично безкарно розподіляти збитки від злочинної діяльності на невизначене коло осіб. Так, наприклад,торговці, потерпілі від економічних злочинів, перекладають свої втрати на покупців; страховики - на страхувальників; кредитні організації - на позичальників і вкладників; держава - на платників податків і споживачів трансферів. Несплата до бюджету перетворилася в ефективний засіб перенесення тягара кредитної заборгованості й недостатності оборотних засобів лобіюючих груп спеціальних інтересів реального сектора на суспільство[157].

Характеризуючи детермінанти економічної злочинності, що пов’язані з прорахунками соціально-економічної політики в Україні, варто зауважити, що від початку переходу до ринкових умов не було обґрунтованого прогнозу розвитку ринкової економіки в державі. Законодавча база не встигала за виникненням все нових-і-нових економічних злочинних проявів. Окрім цього, помилковим виявився розрахунок на самодостатність ринкових механізмів подолання тіньових і кримінальних явищ в економіці. В наслідок цього концепція функціональної спеціалізації і статусу оперативних підрозділів у системі Державної служби боротьби з економічною злочинністю передбачала здійснення ними запобігання злочинам лише щодо підприємств, установ, організацій державної форми власності. Припускалося, що охорона власності стане обов’язком власників, керівників і трудових колективів. Усе це сприяло зростанню злочинності практично у всіх ринкових сферах економіки[158]. Як наслідок, поширеними практиками українського бізнесу стали: хабарі політикам, депутатам, політичним партіям (41,2% респондентів); виплата зарплат у «конвертах» (56,8%); наявність «криші» в правоохоронних органах (52%); здійснення підприємницької діяльності без її реєстрації (25,4%); використання особистих знайомств, зв’язків, пошуку впливових осіб для отримання пільг, переваг тощо (56,4%)[159].

До соціально-економічних чинників, які вважаються визначальними у детермінації економічної злочинності, можна віднести: корумпованість системи державного регулювання підприємницької діяльності[160]; лобіювання протиправних інтересів окремих фінансово-промислових груп; неузгодженість податкової, фінансової, структурно-промислової, митної політики держави[161]; прорахунки в процесі приватизації державного майна[162]; криза неплатежів у багатьох сферах; відсутність структурних реформ й поглиблення диспропорцій в економіці[163]; невідповідність між інтересами розвитку окремих галузей економіки, господарюючих суб’єктів, індивідуума та суспільства[164]; надприбутковість злочинної економічної діяльності, порівняно з легальною, що сприяє залученню населення до участі в тіньовому секторі економіки України[165]; нерівномірність податкового навантаження в наслідок поширення практики надання економічно не обґрунтованих податкових пільг; інтенсивне “вливання” в офіційний сектор грошової маси кримінального походження[166].

Разом з соціально-економічними чинниками, які визнаються причинами економічної злочинності, діють й інші, у тому числі політичні, морально-психологічні. Так, особливостями політичного процесу в Україні в умовах переходу до ринкової економіки і становлять кримінологічний інтерес для розуміння детермінації економічної злочинності, є: невідмежованість політики від бізнесу, суспільних і особистих відносин у зв'язку з незрілістю інститутів громадянського суспільства; відсутність консенсусу при вирішенні найважливіших питань державного управління між політичними суб'єктами, що зумовлено неоднаковим розумінням цінностей свободи та демократії, а також нерівними можливостями активної участі в реформаторському процесі й задоволенні власних інтересів; авторитарний стиль керівництва, що проявляється у нав'язуванні суспільству не завжди виправданих нововведень, керуючись принципом "колективної відповідальності", що сприяє безвідповідальності державної влади за наслідки ухвалених рішень; висока концентрація політичної влади та ресурсів у правлячої еліти, що провокує контр-еліту й опозицію виступати радикальними противниками, а не політичними опонентами; нездатність державної влади, як основного соціального інституту, що безпосередньо управляє суспільством, забезпечити консенсус із найважливіших питань суспільного життя, вирішувати проблеми бідності, у тому числі засобами демократичної процедури (вибори та багатопартійність); вкорінення неформальних владних відносин, формування елітарного корпоративізму замість плюралістичної демократії[167].

Детермінанти морально-психологічного характеру, насамперед, полягають у втраті цінності продуктивної праці як джерела достатку, благополуччя та головного засобу самореалізації; деформації ціннісних орієнтацій у підлітково-молодіжному середовищі; наростанні правового нігілізму та негативізму; переконаності в можливості легкого й швидкого збагачення обманним шляхом, кримінальним бізнесом. Невпевненість у завтрашньому дні, відчуття перманентної загрози благополуччю, переживання з приводу ненадійності й ущербності свого соціального статусу, матеріального та службового становища стають неабиякими психологічними стимулами кримінальної активності й, зокрема, в економічній сфері[168].

Вчиненню економічних також сприяє відсутність ефективної системи державного контролю за діяльністю комерційних структур; ослаблення авторитету влади та державного управління, що породжує байдужість значної частини населення до правопорядку. Як засвідчують результати соціологічних опитувань, специфічними умовами, що сприяли вчиненню економічних злочинів виявилися: відсутність належного контролю з боку державних органів (55 %), віктимна (необачна) поведінка потерпілих (10,8 %), недоліки в організації служби економічної безпеки підприємств і банків (37,8 %), недостатньо ретельна перевірка кандидатур при найманні на роботу (41,4 %), недоліки нормативного регулювання підприємницької діяльності (6,3 %), недостовірне відображення відомостей у документації фінансової звітності, неналежне оформлення договірних відносин (0,9 %), неналежне виконання службовими особами своїх функцій (0,9 %)[169]. До найбільш системних деформацій у діяльності службових осіб, які уповноважені вирішувати питання у сфері господарської діяльності, зокрема, можна віднести: відсутність мотиваційних важелів для формування відчуття професійної гідності та відповідальності перед суспільством; відсутність детальної регламентації службових повноважень і широкі можливості для прийняття альтернативних рішень; відсутність необхідних субординаційних і координаційних зв'язків у функціонуванні державної служби; залежність державної служби від політичної кон'юнктури; неефективність системи добору кадрів і проходження державної служби, відповідальності державних службовців; закритість державної служби для громадськості[170]. Про існування дискреційних повноваження у суб’єктів, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, можуть свідчити: наявність або відсутність конкретних вказівок на суб'єкт, що приймає управлінське рішення, видає правозастосовчий акт, здійснює юридично значущі дії; невизначеність або недостатня визначеність підстав для прийняття управлінських рішень; можливість прийняти декілька видів рішень при нормативному закріпленні порядку або підстав прийняття тільки одного із них; відсутність обов'язку мотивувати управлінське рішення; відсутність формально визначених строків у зв’язку з чим виникає можливість продовжити або скоротити встановлений строк без формально визначених підстав; можливість на свій розсуд ініціювати виникнення правовідносин, їх зміну або припинення, не вказуючи на юридично значущі обставини.

Дослідження детермінації економічної злочинності більш предметного змісту набуває у зв’язку із з’ясуванням їх специфіки у окремих напрямах економічної діяльності.

Так, наприклад, визначальний вплив на вчинення злочинів, пов’язаних із незаконним використанням бюджетних коштів, спричиняють: неефективний механізм контролю за витрачанням бюджетних коштів; не забезпечення фактичної економії бюджетних коштів; неузгодженість загального та галузевого законодавства; не достатньо прозора процедура виділення та витрачання бюджетних коштів у процесі реалізації державних цільових програм; корумпованість управлінської ланки бюджетної сфери; не достатньо врегульований механізм взаємодії суб’єктів запобігання цим злочинам[171]; неефективність системи відповідальності за порушення бюджетного законодавства та відсутність дієвого механізму забезпечення принципу невідворотності кримінальної відповідальності. Законодавчі обмеження конкурсних процедур, неефективний механізм здійснення державних закупівель також обумовлюють вчинення злочинів проти порядку виконання бюджету, адже саме через систему закупівель перерозподіляється значна частина бюджетних коштів. Розповсюдженість зловживань з бюджетними коштами безпосередньо пов'язана з дефектами економіко-правової свідомості. В середовищі державних службовців, посадовців місцевого самоврядування переважає споживацький підхід до бюджетних коштів. Недоліки в підборі та розстановці керівних кадрів на посади, пов'язані з виконанням функцій щодо розподілу та використання бюджетних коштів, зумовлюють доступ до такої діяльності осіб, які розглядають її лише як інструмент особистого збагачення[172].

Вчинення економічних злочинів й, зокрема, організованих у КФС, передусім, визначається: існуванням значної кількості дрібних кредитно-фінансових установ, які зорієнтовані на обслуговування своїх засновників або тіньових кримінальних структур; недосконалість нормативної бази з питань функціонування кредитно-фінансових установ у нових економічних умовах; відсутністю чіткого механізму інформативної взаємодії комерційних банків з Національним банком України, органами державного контролю та нагляду, правоохоронними органами; низькою ефективністю внутрішньобанківського документального контролю за проведенням окремих операцій; втратою історичних традицій і моральних норм, в основі яких перебуває повага до чесного заробітку і фінансового бізнесу; відсутність чесної конкуренції між установами ФКС; високий рівень тіньового сектору економіки тощо[173].

За даними опитувань, проведених Мельничук Т.В., на рівень злочинності у зовнішньоекономічній сфері в Україні найбільшою мірою впливають: економічні фактори (несприятливий інвестиційний клімат, економічна нестабільність, фіскальний характер митно-тарифної політики – 35,2% опитаних) та правові (недосконалість законодавства, що регулює зовнішньоекономічну діяльність та встановлює відповідальність за організовану злочинну діяльність, декларативність окремих державних програм боротьби зі злочинністю – 24,3%). Найменшою мірою – організаційні фактори (5,5% опитаних). Істотним фактором впливу на економічну злочинність у зовнішньоекономічній сфері, у тому числі її організовану складу, спричиняє корупція у митних органах[174].

До детермінант, що визначають специфіку вчинення злочинів у сфері приватизації, передусім, відносять економіко-політичні, а саме: невизначеність границь приватного сектора; порівняно незначна роль „організованих” форм приватизації аж до недавнього часу; можливість відмивання “тіньових” капіталів; легалізація вже раніше здійсненого перерозподілу власності; відсутність реальних важелів економічного стимулювання інвестиційної діяльності; злочинне використання механізму управління державною власністю без її приватизації задля власного збагачення та на шкоду державним інтересам. Зокрема, організаційно-управлінські детермінанти проявляються у: недоліках механізму державного контролю у сфері приватизації; дублюванні функцій Фонду держмайна України, його регіональних представництв; відсутності взаємодії між контролюючими приватизаційні процеси органами та правоохоронними органами; недостатній роботі з громадськістю; несвоєчасному та неповному виявленні схем злочинної приватизації. Детермінантами нормативно -п равового характеру вчинення злочинів у сфері приватизації є: поспішність прийняття законодавчих актів, які визначають та регулюють нові поняття та правовідносини, що призводить до неузгодженості окремих норм; безсистемність та об’ємність приватизаційного законодавства, що ускладнює його правозастосування; можливість іноземних інвесторів уникнути відповідальності у разі порушення ними вітчизняного приватизаційного законодавства. До недоліків правозастосовної діяльності контролюючих і правоохоронних органів, зокрема, відносять: поширення фактів корупції серед працівників органів приватизаційного контролю; латентність злочинів у сфері приватизації; неповнота розслідування кримінальних справ даної категорії злочинів; судова «тяганина» та винесення невиправдано м’яких вироків чи судових рішень. Так, за 2002-2009 р.р. такий вид покарання як конфіскація майна за злочини у сфері приватизації взагалі не застосовувався [175].

Специфічними чинниками, що пов’язані із вчиненням злочинів у паливно-енергетичному комплексі, розглянемо на прикладі вугільної промисловості та нафтогазового комплексу. Так, зокрема, у вугільній промисловості визначальними чинниками є: економічні (наявність бартерних операцій, недостатня державна підтримка розвитку галузі; недоліки цінової політики на вугільну продукцію; монополізація комерційними структурами більшості державних підприємств, що виробляють обладнання для вугільної галузі; непрозорість механізму приватизації привабливих вугледобувних підприємств); політичні (нечіткість політики реструктуризації неприбуткових та приватизації рентабельних вугледобувних підприємств); соціальн і (відсутність належної державної підтримки для вирішення проблем, пов'язаних із закриттям шахт, працевлаштуванням вивільнюваних працівників, несвоєчасні виплати заробітної плати); правові (відсутність чіткої і відкритої енергетичної стратегії держави та механізму реалізації заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення галузі; декларативний характер більшості нормативно-правових документів); організаційно-управлінські (недосконала система контролю за збутом вугільної продукції, недоліки у кадровій роботі підприємств вугільної галузі; відсутність певний час чіткої вертикальної керованості галуззю; недотримання керівниками вугледобувних підприємств "елементарної"" фінансової дисципліни) тощо[176].

Вчинення економічних злочинів у нафтогазовому комплексі України пов’язане з корумпованістю представників органів виконавчої влади – 79,0 %; нестабільністю державної політики в нафтогазовому комплексі – 74,2 %; проблемами матеріально-технічного забезпечення підприємств галузі – 65,5 %; неналежним контролем за діяльністю підприємств у нафтогазовій промисловості – 55,0 %; недостатньою увагою до підбору кадрів, внаслідок чого на підприємства нафтогазової промисловості потрапляють особи, які належним чином не володіють спеціальними знаннями і навичками роботи у нафтогазовому комплексі – 44,9 %, а також особи з корисливими намірами, у тому числі раніше судимі – 52,8 %; недоліками правового регулювання діяльності підприємств у нафтогазовій промисловості – 51,3 %; незадовільною організацією бухгалтерського обліку – 33,0 %; упущеннями в роботі ревізійних комісій щодо вивчення стану діяльності підприємств галузі – 27,7 %; проблемами зі збутом виготовленої продукції – 15,4 %; збитковістю нафтогазового виробництва, ненадходженням дотацій, високий рівень зношеності основних фондів – 10,5 %. До того ж неабиякий вплив спричиняють неповнота визначення та незбалансованість компетенції відповідних державних органів щодо запобігання правопорушенням у нафтогазовому комплексі; потенційне існування механізму тіньової приватизації (відчуження) об’єктів народно-господарського комплексу України через механізм банкрутства, звернення стягнення на майно підприємств за виконавчими документами[177]. Вчиненню злочинних посягань на етапі транспортування паливно-мастильних матеріалів й, зокрема, залізничним транспортом сприяють: недостатня охорона таких вантажів на шляху слідування та на стаціонарних об’єктах залізниці, завищені норми природних втрат, недбалість залізничників до виконання професійних обов’язків, технологічні недоліки в організації перевізного процесу, слабка взаємодія транспортної міліції та залізничників тощо[178].

Детермінанти економічних злочинів в аграрному секторі економіки головним чином стосуються неналежного контролю з боку держави і громадських організацій за процесом приватизації землі та об’єктів агропромислового комплексу держави; неналежної роз’яснювальної роботи з боку відповідних міністерств та відомств і місцевих органів виконавчої влади щодо купівлі-продажу земельних паїв; нечіткого правового механізму купівлі-продажу земельних сертифікатів та контролю за цим процесом; нечіткого визначення правового режиму земель несільськогосподарського призначення у населених пунктах та за їх межами; недосконалості чинних природоресурсних кадастрів і ведення окремого кадастрового обліку майна[179].

Розмаїття детермінант економічних злочинів визначає комплексність заходів їх запобігання в умовах ринкових трансформацій.