Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів та осіб, які їх вчинили

 

Для ефективної діяльності щодо попередження злочинності, у тому числі насильницької, необхідно використовувати сучасні знання про її стан, рівень, структуру, динаміку, географію, інші характеристики, а також особливості осіб, що вчинили такі злочини. Все це складає зміст кримінологічної характеристики, у тому числі щодо насильницької злочинності.

В кримінологічних джерелах зазначається, що у структурі загальної злочинності, численні види злочинів, що вчиняються із застосуванням насильства, щорічно складають 16-17 %[20]. Зокрема, питома вага злочинів, де насильство було не засобом, а елементом мотивації становить до 5-6%[21]. Майже третина умисних вбивств вчиняється з особливою жорстокістю. За останні одинадцять років щорічно реєструвалося від 2,4 тис. до 4,8 тис. умисних вбивств та від 3,4 тис. до 6,9 тис. тяжких тілесних ушкоджень (рис. 26).

Рис. 26. Динаміка зареєстрованих умисних вбивств та умисних тяжких тілесних ушкоджень за 2000-2011 роки.

Їх сукупна частка в структурі загальної злочинності, наприклад, у 2011 році складала 1,2 % (2506 – умисних вбивств та 3441 – тяжких тілесних ушкоджень). Умисні вбивства двох і більше осіб становлять 4-5%, з числа всіх виявлених умисних вбивств. До того ж, починаючи з 2008 року намітилася динаміка «зближення» показників виявлених умисних вбивств та умисних тяжких тілесних ушкоджень (рис. 26). З іншої сторони це опосередковано може свідчити про підвищену латентність злочинів проти життя та здоров’я особи. Чимало умисних вбивств «маскуються» під нещасні випадки, зникнення безвісти, в особливості осіб, які не мають сім’ї чи залишилися без житла внаслідок шахрайських маніпуляцій з нерухомістю, або ж коли смерть особи констатується, але причина її настання, так і залишається не встановленою.

Характеризуючи завчасно сплановані умисні вбивства та умисні тяжкі тілесні ушкодження, варто відзначити, що дві третини з них вчиняється за умов неочевидності; в однакових пропорціях — представниками міського і сільського населення; переважно у робочі дні тижня; у вечірній час— з 18 до 24 години (55 %) або нічний чи вранішній час — з 0 до 6 годин (25 %)[22]. 65-70% умисних вбивств та тяжких тілесних ушкоджень вчиняються за місцем проживання чи праці; решта – на вулицях, трасах, у скверах, парках[23]. За даними МВС, зокрема, 25% тяжких тілесних ушкоджень було вчинено у громадських місцях[24].

Знаряддями вчинення завчасно спланованих умисних вбивств, здебільшого, були вогнепальна зброя і вибухові речовини. У 25 % злочинів - колючо-ріжучі предмети. Проте, зокрема, умисні вбивства на замовлення в переважній більшості (75 %) вчинялися із використанням автоматичної чи напівавтоматичної зброї. Вибухівка використовувалася у 10% злочинах, як і холодна зброя (10 %). Почастішали випадки використання автомототранспорту з метою умисного заподіяння смерті потерпілому, а також для швидкого залишення місця події. При вчиненні завчасно спланованих умисних вбивств використовувалися різні знаряддя і засоби приховування слідів, маскування. Загалом, за останні 25 років, майже вдвічі зросла питома вага групових убивств. Наприклад, до 60% умисних вбивств під час розбійних нападів та до 35% умисних вбивств з хуліганських мотивів було вчинено групою осіб. Натомість умисні вбивства на замовлення, переважно, вчинялися злочинцями-одинаками, які володіли навиками ураження «живої» мішені (колишні військовослужбовці, представники силових структур, особи, які мали досвід участі у збройних конфліктах т. ін.). До 90 % умисних убивств вчиняють повнолітні особи. Разом з тим питома вага неповнолітніх, які вчинили, умисні вбивства зростає майже вдвічі кожні 5 років і досягла 10 %[25]. Намітилася небезпечна тенденція щодо зростання жіночої насильницької злочинності. Деякі злочини, що вчинюються жінками, відрізняються винятковою зухвалістю та жорстокістю. При цьому у вчиненні умисних вбивств за обтяжуючих обставин жінка, зазвичай, виконує роль організатора, підбурювача чи пособника. У вбивствах за пом’якшуючих обставин, вчиненні тяжких тілесних ушкоджень жінка, як правило, є виконавцем злочину. Злочинне насильство жінок в більшості випадків застосовується у відповідь на протиправну чи віктимну поведінку потерпілих-чоловіків[26]

Попри зростання злочинного насильна у сфері вирішенні господарських спорів, із залученням кримінального елементу, а також у сфері політичних конфліктів, у маргінальному середовищі, серед молодіжних агресивно налаштованих угрупувань, все ж таки зберігається тенденція переважної більшості вчинення насильницьких злочинів саме у сфері дозвілля та сімейно-побутових відносин (85-90%). Особливістю таких насильницьких злочинів є те, що, майже в кожному четвертому випадку злочин було спровоковано аморальною; а в 5% протиправною поведінкою потерпілого. В 30% випадках жертвами умисних вбивств чи заподіяння тяжкого тілесного ушкодження ставали родичі злочинця, знайомі, сусіди, особи, з якими спільно проводили дозвілля[27]. При цьому умисні вбивства переважають у сфері побуту; а відповідно умисні тяжкі тілесні ушкодження, а також зґвалтування, хуліганства, які супроводжуються насильством над потерпілою особою – у сфері дозвілля[28].

За даними МВС України в 2011 році було зареєстровано 759 злочинів, пов’язаних з насильством у сім’ї[29]. Темп приросту, порівняно з минулим роком, становив 48,2% (для порівняння: у 2010 році зареєстровано 512 злочини, пов’язані з насильством у сім’ї). Результати кримінологічних досліджень вказують на те, що на побутовому ґрунті застосування тяжкого насильства у десятки разів перевищує його загальний рівень. 80 % насильницьких сімейно-побутових злочинів вчинялася у квартирах і приватних будинках, 10,7 % — у під'їздах будинків, 6 % — у гуртожитках і лише 3-5 % — на вулицях. Вище наведене підтверджує важливість участі дільничного інспектора міліції та громадськості у профілактиці насильницьких правопорушень (злочинів). Насильницькі сімейно-побутові злочини, як правило, вчинялися у вечірні години (з 18 до 21) — 45,8 % та близько опівночі (з 21 до 24 години) — 23,7 %. Більше половини таких насильницьких злочинів вчинено у вихідні, святкові, передсвяткові дні, під час відпустки, перебування на лікарняному.

57,2 % насильницьких сімейно-побутових злочинів супроводжувалися фізичним насильством над жертвою. Домінуючим способом їх вчинення було нанесення ударів господарсько-побутовими та підручними предметами (від 21 до 39 %), руками і ногами (19,5-22 %), з застосуванням холодної зброї (18,5 %). Лише 12 % вчинялися за попередньо обдуманим умислом та з попередньою підготовкою. 80,9 % сімейно-побутових тяжких та особливо тяжких насильницьких злочинів характеризувалися наміром, що виник у ході сімейно-побутового конфлікту. Сторонами конфліктів виступали подружжя: нинішні (понад 40 %), колишні (20 %), а також особи, що перебувають у позашлюбних близьких стосунках (18 %). Рідко коли (6,8 %) стороною такого конфлікту були батьки. Неповнолітні, переважно, були очевидцями таких конфліктів. Крім вказаних осіб учасниками побутових злочинів були сусіди (12,8 %), давні друзі (7,5 %), випадкові знайомі (6,8 %)[30].

Патологічні насильницькі злочини вчиняються, здебільшого, у квартирах (53%). Решта – у громадських місцях (22,5%) та подвір’ях будинків (24,5%). За часом вчинення: з 18 год. до 19 год. – 30%; з 20 год. до 23 год. 23.8%; вдень – з 15 год. до 16 год. – 20,2%. Окрім цього, спостерігається певна закономірність частішого вчинення патологічних насильницьких злочинів восени та взимку (майже 60%)[31], що частково можна пояснити з медичної точки зору загостренням психологічних станів у дані пори року. Більшість патологічних насильницьких злочинів вчиняється одноосібно. Разом з тим частка патологічних насильницьких злочинів вчинених групою осіб є дещо вищою від аналогічних показників загальної злочинності та становить 45,3 %[32].

Систематичні спостереження підтверджують існування стійкої різниці в географії насильницьких злочинів. У зв’язку з цим виділяються три групи територій:

Перша (найбільш криміногенна) – до неї належать Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кримська, Луганська, Одеська, Харківська області та м. Київ, які відносяться до територій найбільш інтенсивного економічного розвитку з великою кількістю промислових міст. Саме в цих умовах найбільш рельєфно проявляються специфічні труднощі росту, проблеми, помилки та недоліки, пов’язані з індустріалізацією, урбанізацією, міграцією населення тощо.

Друга група областей – Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська, Сумська, Херсонська, Львівська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська – посідають проміжкові становище.

Третя включає Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Рівненську, Тернопільську та Чернівецьку області з найнижчими показниками насильницьких злочинів.

Стійка тенденція інтенсивного росту вказаних злочинів, у першу чергу в областях з найвищою криміногенною активністю та, навпаки, її зниження в найбільш сприятливих регіонах, дає змогу висловити припущення про існування певних «критичних» меж злочинності на конкретних територіях[33]. В додаток до цього хочемо зауважити, що на показники порівняно меншої поширеності насильницьких злочинів, й в особливості сімейно-побутових, у західних регіонах держави, зокрема, впливає трудова міграція, коли чоловіки значний відрізок часу перебувають поза межами родини, що знижує частоту можливих конфліктів у сім’ї. Окрім цього, матеріальна залежністю жінок через підвищений рівень безробіття у західних регіонах, сприяє підвищеній латентності, що в свою чергу - зниженню рівня зареєстрованих злочинів у цих областях.

Знання показників насильницької злочинності на регіональному рівні дозволяє: врахувати специфіку місцевих умов, що покращує організацію її попередження; уточнити уявлення про регіональні детермінанти насильницької злочинності; визначити пріоритетні напрямки її попередження.

Насильницькі злочини, які вчиняються з сексуальних мотивів, нами віднесені до так званих «умовно» насильницьких, тому в надій книзі ретельно не розглядаються. Разом з тим, варто зауважити, що їх вчинення свідчать про особливу егоцентричну спрямованість особи винного, його крайню розбещеність, жорстокість. Непоодинокі випадки вчинення таких діянь злочинцями-садистами. Динаміка аналізованого виду насильницьких злочинів злочину має яскраво виражений сезонний характер: у травні - вересні вчиняється понад 70 % зґвалтувань. Найбільш кримінальна територіями - є квартири (близько 25 %). У подвір’ях і на вулицях відбувається кожне п’яте зґвалтування; інші - у парках, лісі, полі тощо. Сексуальні напади на жінок, зазвичай, вчиняють особи у віці до 21 року (2/3 серед насильників). Зґвалтування може супроводжуються нанесенням тяжких тілесних ушкоджень чи вбивством.

Разом з тим, в останні роки спостерігається небезпечні тенденції щодо зростання: - питомої ваги вбивств з політичних мотивів, коли потерпілими є журналісти; - умисних вбивств на замовлення, в зв’язку з бізнесовими відносинами, фізичним усуненням конкурентів чи кредиторів; - випадків застосування особливої жорстокості та катування не лише як способу, а й безпосередньої мети злочину; частки так званих «безмотивних» злочинів, що пов’язані з “молодіжною субкультурою” та вчиняються в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння; частки тяжких насильницьких злочинів у так званому маргінальному, тобто соціально нестійкому середовищі, де насильство над особою є своєрідним стереотипом загальноприйнятої поведінки. Значна небезпека вчинення насильницьких злочинів походить також з боку так званих «тоталітарних» сект. Зокрема, світовий центр сатанізму розміщується у Сан-Франціско (США). Філії сатанинської церкви (“печери”) існують у багатьох державах світу, у тому числі в Україні. Сатаністи схильні не лише до актів вандалізму, наруги над православними обрядовими речами, але й водночас вчиняють умисні вбивства.

Особи, які вчинили насильницькі злочини, мають чимало спільних морально-психологічних рис – це, передусім: підвищена емоційна дратівливість, запальність характеру, недостатній інтелектуальний та вольовий розвиток, агресивність, неспроможність контролювати свої вчинки. Все це істотно виділяє насильницького злочинця з поміж інших видів злочинців. Разом з тим, у механізмі вчинення злочинів, у тому числі насильницьких, важливе місце відводиться мотивам, які дають уявлення про зміст, глибину і стійкість їх антисуспільних поглядів, а в окремих випадках - про умови формування їх особистості. Серед осіб, які вчинили тяжкі тілесні ушкодження, у 54,1% випадку домінували мотиви особистої неприязні; 32,4 % випадків - ненависть і озлобленість[34].

Зокрема, у сімейно-побутовій сфері спонукальними стимулами до вчинення злочинного насильства були неприязні стосунки; помста; ревнощі; незадоволені корисні інтереси. Мотиви осіб, які вчинили сімейно-побутові насильницькі злочини мають достатньо широкий діапазон відтінків й, зокрема: утвердити в такий спосіб свій авторитет у сім'ї (46,3 %); самостійно вирішувати всі родинні справи (40,4 %); неможливість повноцінно виконувати свою роль у сім'ї (31,6 %); озлобленість у зв’язку з особистими невдачами, кризою сімейного життя (53,7 %) тощо[35]

Для насильства у формі зґвалтування мотив самоствердження часом є більш домінуючим, а ніж мотив задоволення статевої пристрасті. Відтак, мотив зґвалтування, в багатьох випадках, може мати явно виражений компенсаторний характер.

Характеризуючи потерпілих, слід зазначити, що кожний шостий насильницький злочин (16,9 %) було вчинено стосовно особи, яка перебувала у безпорадному стані. За віком – це пенсіонери (18 %); неповнолітні (10,1 %); більша половини яких — малолітні[36].

В сім’ї у 45% випадків насильство вчиняв чоловік; 15 % відповідно - співмешканець, 14% - колишній чоловік, по 6 % батько або дружина. Питома вага інших членів сім'ї не перевищувала 5 %. Натомість серед тих членів сім'ї, хто своєю поведінкою провокував вчинення сімейно-побутового насильства, переважає дружина (40 %) (для порівняння: чоловік: 12 %; донька 9 %, колишній чоловік та невістка - по 7 %, співмешканець - 6%). В цілях уточнення заходів профілактики, звертається увага на підвищений ризик зазнати фізичного насильства - категорії удовиць; відповідно - фізичного та психологічного насильства – у розлучених жінок; а от психологічного насильства – у розлучених чоловіків[37].

Одне з ключових місць у мотиваційній сфері відводиться установці, адже психологічні процеси проявляються у діяльності не безпосередньо, а опосередковано, через установки. Матеріали кримінологічних досліджень вказують на домінанту ситуативної установки у осіб, які вчинили насильницькі злочини. Як правило, це особи молодого віку ситуативна установка яких виражалася в емоційній схильності до конфліктного реагування аморальним і протиправним способом на обставини, що склалися. Натомість особи, які неодноразово відбували покарання за вчинення насильницьких злочинів, характеризувалися установкою агресивної спрямованості, що в більшій мірі обумовлювалася не емоційною схильністю до конфліктного реагування на обставини, що склалися, а особливостями характеру й пов’язано зі спотвореними потребами, укоріненими антисуспільними поглядами та звичками.

Звичка, як форма поведінки, в багатьох випадках звільняє особистість від багаторазового звернення до своєї свідомості й побудови уявної моделі поведінки. Хоча з іншої сторони, в основі звички перебуває потреба в певному способі поведінки. У механізмі вчинення насильницьких злочинів особлива роль відводиться так званим «непрямим» звичкам до пияцтва, немедичного вживання наркотиків, ведення паразитичному способу життя. Так, у осіб, які вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах, мали місце, зокрема, такі звички як пияцтво (54,8%), паразитичний спосіб життя (15,4%). Поведінка 21 % осіб, які вчиняли завчасно сплановані умисні вбивства та умисні тяжкі тілесні ушкодження, до вчинення злочину негативно характеризувалася за місцем проживання, праці чи навчання. У двох третинах кримінальних справ характеристика дозлочинної поведінки була відсутня, що свідчить про її недооцінку слідчими в ході з'ясування обставин, які сприяли формуванню кримінальної насильницької мотивації.

Спонукальним фактором до вчинення насильницького злочину можуть виступати й емоції. Так, 84,2% осіб, які вчинили насильницькі злочини характеризувалися підвищеною емоційною збудливістю, що визначала схильність до гострого реагування на міжособистісний конфлікт.

У сучасних кримінологічних дослідженнях зазначається, що останнім часом в Україні понад 36,9% насильницьких злочинів вчиняється особами з аномаліями психіки. За видами злочинів домінують: умисні вбивства (48,8%),статеві злочини (17,8%), хуліганство, поєднане з насильством над особою (16,7%), умисні тяжкі тілесні ушкодження (16%). Найбільш поширеною психічною аномалією є хронічний алкоголізм (34,0% засуджених), психопатії (20,7% засуджених), розумова відсталість (16,0 % засуджених), наркоманія (13,3% засуджених), органічне ураження головного мозку (11,3% засуджених), статеві розлади (2,0% засуджених). Зокрема серед засуджених за умисне вбивство різноманітні психічні аномалії мали 36%, а серед засуджених за тяжкі тілесні ушкодження – 38,3%[38]. На відносну поширеність психічних аномалій певною мірою впливає відсутність системного лікування ранніх хронічних захворювань (нейроінфекції, черепно-мозкові травми), а також наслідки радіаційного забруднення в результаті Чорнобильської катастрофи.

Патологічні насильницькі злочини вчиняють, переважно, особи у віці від 30 до 49 років (47,5%). 48,7% осіб з психічними аномаліями, що не виключали їх осудності, раніше вже були засуджені; причому 30,7% осіб мали одну судимість; 16,7% - дві судимості; 1,3% чотири судимості[39].

Переважну більшість (до 90 %) умисних убивств вчиняють повнолітні особи. Однак, питома вага неповнолітніх, які вчинили умисні вбивства невпинно зростає (вдвічі кожні 5 років) і вже досягла 10 %. Завчасно сплановані умисні вбивства вчиняю переважно особи у віці від 23 до 29 років. Більшість сімейно-побутових злочинів вчиняють особи віком 25- 40 років і старше, водночас статеві злочини та насильницькі злочини у сфері дозвілля - особи віком до 25 років.

Насильницькі злочини, зазвичай, вчиняє особа чоловічої статі (понад 80 %). Водночас питома вага жінок-убивць невпинно зростає, за останні 10 років — майже вдвічі і досягла 17 %.

Переважна більшість заздалегідь спланованих умисних убивств вчи­няється злочинцями-одинаками. Натомість групою осіб вчиняється до 60% умисних вбивств під час розбійних нападів та до 35% - з хулі­ганських мотивів. В цілому за останні десятиріччя питома ва­га групових убивств зросла майже вдвічі. Особливу небезпеку становлять соціально-дефектні неформальні групи з агресивними проявами у поведінці, схильністю до пияцтва, наркоманії, розпусти, непокори вимогам правоохоронних органів. Зі зростанням активності хуліганських молодіжних угрупувань, сформованих за територіальною ознакою (вулиця, квартал, мікрорайон), значною мірою пов’язано ріст насильницької злочинності на вулицях та в інших громадських місцях.

Питома вага раніше засуджених за насильницькі злочини становить майже 23 % і є вища, ніж загалом серед засуджених (18 %). Серед убивць, що раніше вчиняли злочи­ни, частка осіб, які мали три і більше судимості досягає 20 %. Дві третини раніше засуджених відбували покарання за минулою судимістю у місцях позбавлення волі (64 %) і майже кожен п'ятий із них вчинив умисне вбивство про­тягом року після звільнення з установи виконання покарання.

За освітнім рівнем особи, які вчинили завчасно сплановані умисні вбивства мали незакінчену середню освіту (менше 15 %); закінчену загальну середню — 65 %; спеціальну середню — 15,2 %. В окремих соціологічних дослідженнях звертається увага на поляризацію в освітньому рівні насильницьких злочинців, а також збільшення випадків вчинення насильницьких злочинів дещо соціально успішнішим прошарком населення. Дану обставину можна пояснити тим, що не освіта є вирішальною щодо вчинення насильницького злочину, а культурний рівень особи, а відповідно високий рівень освіти не завжди визначає високий культурний рівень особи.

З урахуванням викладеного, вимальовується так званий «кримінологічний портрет» насильницького злочинця як особи, переважно чоловічої статі, неодруженого, що не дотримуються загальних норм співжиття. Для нього характерні дезадаптованість, грубість, агресивність, жорстокість, зухвалість, нахабство та інші насильницькі устремління. Вказані особливості сприяють тому, що в разі виникнення складних проблемних ситуацій вони вирішуються за допомогою насильства. У 60% випадків ці наміри реалізуються під дією алкоголю та неприязних міжособистісних стосунків. Такі особи або ніде не працюють, а якщо працюють, то створюють конфлікти в трудовому колективі.

Разом з тим, у кримінологічних джерелах окремо розробляється «кримінологічний портрет» особи, яка вчиняє насильницькі злочини на сексуальному підґрунті й, зокрема, зґвалтування. Так, ґвалтівники, зазвичай, особи віком до 21 року (приблизно дві третини). Найбільш висока злочинна активність серед неповнолітніх у віці 16-17 років. Особи у віці старше 30 років складають не більше 10-12% від загального числа виявлених ґвалтівників. До морально-психологічних рис особи ґвалтівника відносять: 1) імпульсивність, порушення прогнозування наслідків своїх вчинків, неприйняття соціальних норм і вимог, високий рівень тривожності, ригідність і афективність в поєднанні з поганою пристосовністю, відчуженням, дезадаптованістю; 2) несвідоме відчуття своєї ущербності, недосконалості у взаєминах з жінками, невпевненість в собі, 3) зниження можливості співпереживання, нерозвинутість самосвідомості, порушення сексуальної пристосовності і відсутність персоніфікації у виборі сексуального партнера; 4) прагнення до самоствердження у взаєминах з жінками, сприйняття їх як потенційно агресивних.

За вибірковим даними, 61,0% винних у зґвалтуванні - психічно здорові. Частка осіб, які вчиняють насильницькі злочини та характеризуються аномаліями психіки, що не виключають їх осудності є порівно нижчою. Проте серед осіб, які мали патології основну масу складають: психопати -15,8%; хронічні алкоголіки -9,0%; олігофрени -6,8%; особи із залишковими явищами травм черепа - 2, 8%. Разом з тим, зокрема, серед осіб, які вчиняли умисні вбивства з особливою жорсткістю на підґрунті сексуальних взаємин, однією з найпоширеніших форм психічних аномалій були залишкові явища черепно-мозкових травм. 52,9% респондентів в різний час перенесли травми голови легкого чи середнього ступеня, які згодом набули ознак травматичної астенії. До того ж 60,4% осіб, визнаних винними у багатоепізодних вбивствах з сексуальних мотивів, на момент вчинення злочину перебували в стані алкогольного сп'яніння.

До суб’єктивних характеристик осіб, які вчинили вбивства з особливою жорстокістю на підґрунті сексуальних стосунків відносять: яскраво виражену імпульсивність і афективність, високий рівень агресивності, ригідність (застій психотравмуючих переживань), аутичність (відстороненість від оточуючих), суб'єктивний підхід до трактування життєвих ситуацій. Соціально-психологічна адаптація таких осіб порушена, спостерігається загальне неприйняття традиційних моральних суджень.

У осіб, визнаних винними у вчиненні особливо жорстоких сексуальних вбивств, спостерігалися: висока чутливість до будь-яких видів міжособистісної взаємодії, відчуття неусвідомленої, але постійної загрози (не обов'язково фізичного характеру), що надходить ззовні, внаслідок чого їм властиво викривлене сприйняття об'єктивної реальності; розбіжність між власним сприйняттям самого «я» і тим, яким хотілося б стати. Рамки свободи вибору особистої поведінки суттєво звужені, звідси й низькі можливості керувати цими процесами. Характерною особливістю осіб, які вчинили вбивства з особливою жорсткістю та на сексуальному підґрунті також є відсутність сексуальних стосунків, які б могли задовольнити їх фізіологічні та емоційні потреби. У випадках, коли сексуальні стосунки все ж таки мали місце, то вони мали епізодичний, вимушений характер і не приносили їм бажаного задоволення.

Кримінологічних джерелах виділяють три основні типи насильницьких злочинців:

особи з чітко вираженою агресивно-насильницькою антисоціальною спрямованістю, які зорієнтовані на поведінку, небезпечну для життя і здоров’я інших людей. Їм властиві негативно зневажливе ставлення до особи, її найважливіших благ, переконаність у допустимості насильницьких засобів вирішення конфліктів. Посягання на життя чи здоров’я людини є ланкою в ланцюзі постійних актів агресивної поведінки в різних ситуаціях. Такий поведінковий стереотип – результат глибокої деформації особистості, специфічний продукт егоцентричної орієнтації (даний тип складає майже 50% з числа засуджених за насильницькі злочини);

особи, що в цілому характеризуються негативно, раніше допускали різні правопорушення, але їх спрямованість щодо вчинення посягань проти життя та здоров’я особи явно не виражена. Насильницький злочин виступає як засіб заволодіння певними цінностями заради чого вони нехтують благами іншої людини (даний тип становить 20 % з числа засуджених за насильницькі);

так звані «ситуаційні» чи «випадкові» злочинці, тобто особи, які до моменту вчинення насильницького злочину характеризувалися позитивно чи нейтрально; а насильство застосували під вирішальним впливом несприятливої життєвої ситуації. У їх поведінці відсутні ознаки, властиві представникам двох попередніх типів. Особи даного типу застосовують насильство в якості реакції на ситуацію, що сприймається ними як гостро конфліктна (даний тип становлять приблизно 30 % з числа засуджених за насильницькі).

Відповідно й засоби профілактичного впливу щодо представників різних типів мають бути диференційованими. Так, заходи профілактики щодо перших двох типів злочинців в основному спрямовані на усунення їх антисоціальної спрямованості. Заходи профілактики щодо так званих «ситуаційних» чи «випадкових» злочинців відповідно - на нейтралізацію зовнішніх криміногенних факторів.