ТОП 10:

Лабораторна справа. Практична робота 8.



Тема: ТЕХНІКА ПРИГОТУВАННЯ РОЗЧИНІВ СОЛЕЙ, КИСЛОТ, ЛУГІВ ТОЧНОЇ ТА ПРИБЛИЗНОЇ КОНЦЕНТРАЦІЙ

Матеріальне забезпечення

Піпетки, бюретки, конічні колби, стандарт-титри (фіксанали) технічні терези, різноважки, аналітичні терези.

Навчальна мета

Знати

1. Способи визначення концентрацій точних розчинів.

2. Способи титрування.

Уміти

1. Розраховувати і готувати молярні розчини та молярні роз чини еквівалентів солей, кислот, лугів.

2. Готувати розчини за точно взятою наважкою.

3. Готувати розчини за приблизно взятою наважкою.

4. Готувати точний розчин кислоти із концентрованого.

План проведення заняття

1. Обчислення для приготування молярних розчинів.

1. Обчислення для приготування молярних розчинів еквіва лентів:

а) кислот;

б) основ;

в) солей.

2. Техніка приготування розчинів. а) за точно взятою наважкою;

б) з фіксаналів;

в) за приблизно взятою наважкою;

г) приготування точного розчину кислоти із концентрованого.

Теоретичні відомості

Дисперсні системи. Розчини

Системи, в яких одна речовина рівномірно роздрібнена до час­тинок мікроскопічних розмірів у іншій, називають дисперсними.

Дисперсні системи складаються із дисперсної фази та дисперсій­ного середовища. Прикладами дисперсних систем є дим, туман тощо. У димі дисперсною фазою є частинки сажі, в тумані - частинки води. Дисперсійним середовищем в обох випадках є повітря.

Залежно від агрегатного стану дисперсної фази дисперсні сис­теми поділяють на грубодисперсні, колоїдні системи та справжні розчини.

Грубодисперсні системи характеризуються розміром частинок більше ніж 100 нм. їх поділяють на суспензії та емульсії.

Суспензії - це дисперсні системи, в яких дисперсною фазою є тверда речовина, а дисперсійним середовищем - рідина, при цьому тверда речовина та рідина нерозчинні одна в одній (порошок крей­ди у воді). В емульсіях дисперсною фазою та дисперсійним середо­вищем є рідина. Прикладом емульсії є молоко, в якому дрібні куль­ки масла плавають у рідині. Суспензії та емульсії являють собою гетерогенні системи. Стійкість суспензій та емульсій залежить від розміру частинок: чим дрібніші частинки, тим довше вони існують.

Колоїдні системи характеризуються розміром частинок диспер­сної фази від 1 до 100 нм. Колоїдні частинки складаються з вели­кої кількості молекул або йонів. Вони є високодисперсними (ульт-рамікрогетерогенними) системами, які агрегативно нестійкі. Без спеціальної стабілізації колоїдні частинки об'єднуються й осіда­ють. Прикладами колоїдних систем є розчини желатину, клею, деяке кольорове скло. Більшість основ існують у вигляді колоїд­них систем. У процесі утворення справжніх розчинів розчинена в них речовина розкладається на молекули або йони. Розчинена ре­човина та розчинник утворюють одну рідку фазу, не розділену на дисперсну фазу та дисперсійне середовище.

Розчинами називають однорідні (гомогенні) системи, які скла­даються з двох або більше компонентів, відносна кількість яких може змінюватися в широких межах без порушення однорідності.

Компонентами розчину називають розчинник та розчинені в ньому речовини.

Розчинник - це середовище, в якому розчинені речовини рівно­мірно розподілені у вигляді молекул або йонів.

Розчинником прийнято вважати компонент, агрегатний стан якого не змінюється при утворенні розчину або вміст якого пере­важає вміст інших компонентів. Поняття розчинник і розчинена речовина умовні. Наприклад, при змішуванні чистої води та твер­дої речовини солі одержують рідкий розчин. У даному випадку роз­чинником є вода. Якщо обидва компоненти до розчинення перебу­вали в одному агрегатному стані, то розчинником вважається ком­понент, взятий у більшій кількості, а якщо їхні об'єми однакові, то байдуже, який із компонентів називати розчинником, а який розчиненою речовиною.

Розчини класифікують за рядом ознак:

залежно від природи розчинника розчини поділяють на водні та неводні (спиртові, бензольні тощо);

залежно від концентрації йонів гідрогену розчини можуть бути кислими, нейтральними та лужними;

залежно від агрегатного стану розчинника та розчиненої ре­човини розчини поділяють на газоподібні, рідкі та тверді.

Прикладом газоподібних розчинів є повітря. Воно складається з азоту, кисню, оксиду карбону (IV), водяної пари та благородних газів. Молекули цих речовин, незалежно від їхнього походження, поводять себе як молекули газу, тобто повітря є гомогенною систе­мою.

До твердих розчинів належить більшість металевих сплавів. Сталь, наприклад, є кристалічним розчином карбону в залізі Найбільше поширені і вивчені рідкі водні розчини. Це пояс­нюється тим, що більшість хімічних реакцій відбуваються у вод­них розчинах, оскільки лише в них є сприятливі умови для пере­сування та тісного зближення частинок, які необхідні для вияв­лення хімічних сил. Велику роль відіграють розчини у життєді­яльності живих організмів. Процеси засвоєння поживних речовин людиною, твариною та рослиною пов'язані з переходом харчових речовин у розчин. Розчинами є важливі фізіологічні рідини - кров, лімфа тощо. Важливе значення мають розчини у фармацевтичній практиці. Це найбільша група серед лікарських форм. Розчини мають ряд переваг: швидше всмоктуються організмом людини, (отже, швидше досягається лікувальний ефект) виключається под­разнення слизової оболонки, зручні для вживання. Технологія при­готування та дозування розчинів відзначається простотою.

Рідкі розчини можна одержати розчиненням газу в рідині (на­приклад, газована вода є розчином оксиду карбону (IV) у воді), ріди­ни в рідині (розчин спирту у воді), твердої речовини в рідині (роз­чин солі у воді) тощо.

Основні параметри стану розчину - це температура, тиск та концентрація.

Залежно від концентрації розчиненої речовини розчини поділя­ють на розведені та концентровані.

Розведений розчин містить зовсім малу масу розчиненої речо­вини порівняно з масою розчинника. Наприклад, у 100 г води роз­чинено 5 г хлороводню. Розчин, який містить 36,5 г хлороводню в 100 г води, вважають концентрованим. Межі між розведеними та концентрованими розчинами умовні. Наприклад, для сульфатної кислоти концентрованим вважається розчин, який містить 96 г Н2S04, для нітратної - 63 г HNO3, для хлоридної - 37 г НС1 у 100 г води.

Найважливішою кількісною характеристикою будь-якого роз­чину є концентрація, яка вказує на масу або кількість розчиненої речовини, що міститься в одиниці маси або об'єму розчину або розчинника. Існують різноманітні способи вираження концентрації розчинів.

Масова частка - це маса розчиненої речовини в 100 г розчину. Наприклад, розчин з масовою часткою хлориду кальцію 5% містить 5 г хлориду кальцію в 100 г розчину. Оскільки маса розчи­ну дорівнює сумі мас розчинника та розчиненої речовини, то в на­веденому прикладі кожні 100 г розчину містять 5 г хлориду каль­цію та 95 г води. Масову частку розчину позначають літерою ώ

виражають у частках одиниці або у відсотках. На практиці найча­стіше застосовують відсотки.

Зв'язок між масовою часткою ώ, масою розчиненої речовини m1; та масою розчину т2 виражають формулою

ώ = m1 • 100%.

т2

Вираз концентрації розчину за допомогою масової частки ши­роко застосовується у фармацевтичній практиці. Масова частка належить до технічних концентрацій. Так на виробництві сульфат­ну, нітратну та хлоридну кислоти одержують у вигляді концент­рованих розчинів з масовими частками 96,63 (65) та 37% відповід­но. Ці розчини також характеризуються густиною (р, г/мл).

Мольну частку визначають відношенням кількості розчиненої речовини або розчинника до суми кількостей усіх компонентів роз­чину. Мольну частку позначають N1 для розчинника, N 2, Ns, N4... для розчинених речовин. Для розчину, який складається з компо­нентів А, Б, В:

NA = na.________; NA = nБ.________; NA = nВ.________;

nа + nБ + nВ nа + nБ + nВ nа + nБ + nВ

 

де nа + nБ + nВ — кількість кожного компоненту в даному розчині. Сума мольних часток компонентів розчину дорівнює одиниці:

NA + NБ + Na = 1.

Молярну концентрацію розчину (См) визначають кількістю роз­чиненої речовини, яка міститься в 1л розчину. Одиниці виміру — моль/л:

СМ = m / MV

Оскільки — m / M = n, тоді СМ = n / V

 

де m іМ — маса та молярна маса розчиненої речовини; V — об'єм розчину, л; n — кількість розчиненої речовини.

Співвідношення СМ = n / V показує, що молярна концентрація є відношенням кількості розчиненої речовини до об'єму розчину.

Молярну концентрацію позначають: 1 М - одномолярний розчин (См = 1 моль/л);

0,1 М - децимолярний розчин (См = 0,1 моль/л);

0,01 М - сантимолярний розчин (См = 0,01 моль/л);

0,001 М - мілімолярний розчин (См = 0,001 моль/л).

Молярну концентрацію розчину використовують під час вивчен­ні швидкості та механізму перебігу хімічних реакцій, при визначенні теплових ефектів реакцій, обчисленні констант дисоціації та гідро­лізу. Вони зручні тим, що значною мірою спрощують обчислення. При однаковій молярній концентрації рівні об'єми розчинів містять однакові кількості розчинених речовин. Для реакції

А + В = АВ,

де 1 моль речовини А реагує з 1 молем речовини Б, необхідно взяти рівні об'єми розчинів цих речовин з однаковою молярною концен­трацією. Якщо взаємодіє 1 моль речовини А з 2 молями речовини В, то об'єм розчину В необхідно взяти вдвічі більший, ніж об'єм розчину А, тощо.

Моляльна концентрація (См або т) показує, яка кількість роз­чиненої речовини припадає на 1 кг розчинника в даному розчині. Одиниці виміру - моль/кг. Так, 1 т розчину NаОН означає, що в 1 кг води даного розчину міститься 1 моль гідроксиду натрію, тоб­то 40 г.

Молярна концентрація еквівалента (еквівалентна або нор­мальна концентрація) Сн показує кількість моль-еквівалентів розчиненої речовини, яка міститься в1л розчину:

Сн = m / EmV.Оскільки m / Em = n,тоді Сн = n / V

 

де Ет — еквівалентна маса розчиненої речовини.

Із співвідношення Сн = n / V випливає, що молярна концентрація еквівалента визначається відношенням числа моль-еквівалентів розчиненої речовини до об'єму розчину.

Наприклад, 1н. розчин сульфатної кислоти містить 1 моль-еквівалент Н2S04, або 49 г в 1 л розчину; 0,01н. - 0,01 моль-еквівалент, або 0,49 г Н2S04 в 1іл роз­чину.

Особливістю розчинів з молярною концентрацією еквівален­тів є те, що розчини з однаковою концентрацією реагують між со­бою в рівних об'ємах, оскільки містять рівні кількості моль-еквівалентів. Якщо розчини мають різні концентрації, то, відповідно до закону еквівалентів, їхні об'єми обчислюють із співвідношення

Сн1V1 = Сн2V2, або Сн1 / Сн2 = V1 / V2

V1 і V2 - об'єми розчинів реагуючих речовин; Сн1 Сн2 - моляр­ні концентрації еквівалентів цих розчинів.

Таким чином, об'єми розчинів реагуючих речовин обернено про­порційні до їх молярних концентрацій еквівалентів. Ці властивості розчинів використовують не лише для обчислення об'ємів, а й на­впаки - за об'ємами розчинів, які витрачені на реакцію, визнача­ють їхні концентрації.

Титр розчину (Т) показує, скільки грамів або міліграмів розчи­неної речовини міститься в 1 мл розчину. Одиниці виміру - г/мл або мг/мл:

Т = m / V

Так, якщо в1л розчину міститься 40 г гідроксиду натрію, то титр цього розчину дорівнює:

Т = 40 / 1000 = 0,0400 г/мл.

Між титром та молярною концентрацією еквівалента існує за­лежність:

Т = Сн Ет / 1000

 

АЛГОРИТМ № 19







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-27; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.35.159 (0.01 с.)