Види і форми міжнародно-правової відповідальності

М

іжнародно-правова відпо­відальність реалізується в конкретних видах і формах. Під видами відповідальності мають на увазі матеріальну і політичну. Іноді ці два види називають: матеріальний і нематеріальний. Серед немате­ріальної відповідальності розрізняють: моральну, політич­ну і морально-політичну. Але, по-перше, таке дроблення мало підтверджується практикою реалізації міжнародно-правової відповідальності. По-друге, зводити відповідаль­ність за порушення норм міжнародного права до мораль­ності не зовсім коректно. Безперечно, міжнародна мораль суттєво впливає на характер певних обмежень щодо по­рушення норм міжнародного права, але замінити собою юридичну відповідальність вона не може.

Коли йдеться про політичну відповідальність, то слід враховувати певну умовність цього терміна. Адже будь-яка відповідальність держави як політичного організму за своєю суттю є політичною. В такому разі говорять про умовність терміна, відсутність такого, який більше підходить, тощо. Висловлюється й така думка, що за політичної відпові­дальності можливі лише політичні наслідки.

Чіткої межі між політичною (нематеріальною) і мате­ріальною відповідальністю немає. Матеріальний збиток може тягнути тільки на політичну відповідальність, і, на-

впаки, нематеріальний збиток (порушення прав людини) може викликати матеріальну відповідальність за заподія­ну моральну шкоду.

Нематеріальна відповідальність може виступати в різ­них формах: сатисфакції, ресторації, обмеження сувере­нітету, обмеження юрисдикції держави та ін.

Сатисфакція — задоволення нематеріальних вимог для відшкодування збитку, заподіяного (серед іншого) честі й гідності держави. Сатисфакція може бути простою (ви­словлення офіційного співчуття, жалю; принесення виба­чення; запевнення в тому, що подібні акції не повторять­ся в майбутньому; визнання неправомірності вчинених дій, дезавуювання дій представника держави, виявлення пошани і належних почестей прапору потерпілої держави та виконання її гімну в урочистій обстановці, видання спеціального законодавчого або іншого нормативного ак­та для забезпечення виконання відповідних зобов'язань тощо) і надзвичайною (тимчасове обмеження сувереніте­ту і правоздатності держави; призупинення діяльності за­конодавчих, виконавчих і судових органів держави; здій­снення влади органами іншої держави; реорганізація полі­тичної системи; скасування актів, які дозволяли діяльність певним політичним партіям; демілітаризація і скорочен­ня збройних сил; контроль за використанням наукового потенціалу тощо).

Ресторація — це відповідальність, за якої держава-по-рушниця зобов'язується відновити попередній стан пев­ного матеріального об'єкта (відновлення якості питної води, фауни і флори, які постраждали від прикордонної діяльності держави-порушниці, тощо).

Досить часто як форма політичної відповідальності за­стосовується призупинення прав та привілеїв, які випли­вають із членства у міжнародних організаціях, або як крайній захід — виключення з міжнародної організації (1940 p. CPCP було виключено з Ліги Націй за розпочату війну проти Фінляндії).

Матеріальна відповідальність суб'єкта міжнародного права настає тоді, коли порушення міжнародних зобов'я­зань пов'язане з заподіянням матеріального збитку. Вона може бути у формі репарації, реституції і субституції.

Репарація — це відшкодування суб'єктом-порушником матеріальної шкоди грішми, товарами, послугами тощо.

Глава XV Міжнародно-правова відповідальність

Відповідальність за правомірну діяльність

 

До репарацій вдавалися за рішенням Кримської конфе­ренції 1945 р. (Німеччину було зобов'язано відшкодувати СРСР збитки в 20 млрд доларів, згодом уряд ФРН прий­няв рішення про сплату компенсацій громадянам колиш­нього СРСР, яких було вивезено в неволю до Німеччи­ни), після війни США в Індокитаї та бомбардувань НАТО Югославії. Репарація часто призначалася і за окремі між­народні правопорушення (в 1996 р. Міжнародний суд ООН прийняв рішення про сплату США Ірану компен­сації у 131 млн доларів за збитий у 1988 р. пасажирський літак).

Іноді державу-порушницю обмежують у правах роз­поряджатися власними матеріальними ресурсами за скоєння особливо небезпечних міжнародних злочинів. Такі дії ще називають надзвичайною репарацією. Вона застосовується не тільки для відшкодування збитків, а й щоб запобігти новим правопорушенням у майбутньо­му. Іноді репарація виступає у вигляді нагороди дер-жаві-жертві за рахунок держави-порушниці. В такий спосіб рішенням Потсдамської конференції 1945 р. від Німеччини відокремлено Кенігсберг і частину Східної Пруссії.

Реституція — це повернення майна в натурі державі-жертві правопорушення, незаконно вивезеного з її тери­торії державою-порушницею або її співучасницею. Рести­туція в натурі може бути у формі повернення майна, ху­дожніх цінностей, бібліотек, промислового обладнання, наукових лабораторій, транспортних засобів тощо. Таке повернення може здійснюватись у формі реституції in integrum, коли держава-порушниця не тільки відновлює попередній стан, а й несе витрати, пов'язані з цим (звіль­няється захоплена територія, виводяться війська, техніка, демонтуються установки тощо).

Якщо понесені збитки не можна покрити реституцією в натурі, то потерпіла держава має право на компенсацію. Компенсація може не тільки охоплювати реальні мате­ріальні збитки, понесені державою-жертвою, а й включа­ти проценти, втрачену вигоду.

Різновидом реституції є субституція, що полягає в за­міні неправомірно знищеного або пошкодженого майна, будинків, художніх цінностей, транспортних засобів та ін. на рівноцінні.