Регіональні та спеціалізовані міжнародні судові установи

К

рім Міжнародного Суду ООН, на сьогодні успішно функціонують регіональні (вони ж, як правило, і спеціа­лізовані) судові установи, хоча це й не обов'язково.

Універсальний характер має міжнародний трибунал з морського права. Правовою основою діяльності є Конвенція ООН з морського права 1982 p., Статут Міжнародного три­буналу з морського права (додаток VI до Конвенції) і Пра­вила Трибуналу (Регламент). Складається з 21 судді, ко­жен з яких користується заслуженим авторитетом у галузі морського права. Формується на основі справедливого представництва географічного і правових систем. Від краї­ни не може бути по два громадянина.

Члени трибуналу обираються на 9 років — з тим, що повноваження перших триватимуть три роки (7 членів за жеребом) і шість років (7 членів за жеребом). Кворум для засідання — 11 членів, для камери — 7. Місце засі­дання — Гамбург (ФРН). Трибунал вирішує всі питання, спори і заяви, які передаються йому відповідно до Кон­венції, питання застосування і тлумачення інших угод з морського права.

Сторонами спору можуть бути: держави (учасниці Кон­венції), Міжнародний орган з морського дна, Підприєм­ство (орган, який реалізує діяльність у районі морського дна за межами національної юрисдикції), юридичні осо­би, фізичні особи (громадяни держав — учасниць Кон­венції, які здійснюють діяльність у районі морського дна), інші держави, звернення яких до Трибуналу передбачене Конвенцією.

Спори слухаються Трибуналом або в камерах (11 суд­дів) відкрито (якщо не прийнято іншого рішення), рішен­ня приймаються більшістю голосів. Рішення остаточне і обов'язкове тільки для учасників спору. Для розгляду кон­кретних справ можуть створюватися камери з трьох і біль­ше членів.

Суд Європейського Союзу. Діє на основі Статуту Суду, договорів про утворення Союзу (Паризький договір про ЄОВС, римські договори про ЄЕС та Євроатом), Мааст-

 

Глава XVII Міжнародна юстиція

рихтського договору 1992 р. (про Європейський Союз), Правил Регламенту.

До складу суду входять судді і генеральні адвокати (призначаються за згодою держав-членів на 6 років). Спра­ви розглядаються в повному складі або в одній із камер. Судочинство письмове та усне (слухання справи).

Зберігається таємниця виступів суддів та голосування. Рішення обов'язкове, остаточне й не оскаржується.

Право на звернення до суду мають: держави-члени, органи ЄС, юридичні та фізичні особи, національні су­дові установи з проханням тлумачення права ЄС.

Суд вирішує спори по суті, контролює діяльність дер­жав і органів ЄС у межах своїх повноважень, забезпечує виконання права ЄС, його тлумачення, захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, приймає рішення про відміну органами ЄС прийнятих ними актів, які по­рушують право ЄС. До держави, що допустила таке пору­шення, суд може застосувати санкцію.

Суд формулює основні принципи побудови права ЄС, якщо вони не відображені в установчих актах. Серед та­ких принципів Суд визначив: 1) право ЄС є субордина-ційним і розвивається в основному завдяки зусиллям ор­ганів ЄС; 2) право ЄС має пряму дію на території дер­жав-членів і вищу юридичну силу стосовно національно-правових актів; 3) норми права ЄС є складовими націо­нальних правопорядків держав-членів, з них випливають права та обов'язки не тільки для держави, а й для фізич­них та юридичних осіб; 4) держави не можуть посилатися на національне законодавство як на причину недотриман­ня норм права ЄС; 5) у разі виявлення невідповідності на­ціонально-правового акта нормам права ЄС національні суди повинні проголошувати такі акти недійсними тощо.

Європейський Суд з прав людини. Діє на основі Євро­пейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, розробленого і доопрацьованого для себе Регла­менту і прецедентів, прийнятих у попередні роки. За пе­ріод існування (включаючи роботу старого Суду до 1 лис­топада 1998 р.) розглянув понад півтори тисячі справ. Складається з кількості суддів по одному від держави, які обираються Парламентською Асамблеєю Ради Європи з трьох представників, запропонованих державою. Можли­во, колись буде два і більше суддів з одним громадянством

___________ Регіональні та спеціалізовані міжнародні судові установи

від однієї країни. Суд розглядає справи Великою палатою (17 суддів), Малою палатою (7 суддів) та комітетом суддів (З судді). Значна робота щодо розгляду справ ведеться в чотирьох секціях суду.

Юрисдикція Суду поширюється на всі справи, що сто­суються тлумачення і застосування Конвенції, і переда­ються йому Договірною Стороною або на підставі заяви будь-якої особи, неурядової організації чи групи осіб, які вважають себе потерпілими від порушення їхніх прав од­нією з Договірних Сторін.

Суд надає Консультативні висновки з правових питань на запит Комітету Міністрів Ради Європи. Передбачена можливість дружнього врегулювання справи, коли Суд на основі конфіденційності надає свої послуги сторонам. Суд­ді при здійсненні своїх обов'язків користуються диплома­тичними привілеями та імунітетом.

Згідно з Регламентом Суд має чотири секції, які ство­рюються на три роки з урахуванням географії, різних пра­вових систем, міри завантаження справами. Офіційні мо­ви Суду — англійська і французька. Сторони можуть при слуханні справи користуватися неофіційною мовою.

Економічний суд СНД. Складається з представники! дер-жав-членш СНД (по два від кожної) з числа фахівцш-про-фесіоналш високої кваліфіїсації в галузі адміністративних і господарських питань. Термін повноважень — 10 років.

Вирішує спори, що виникають після виконання еко­номічних зобов'язань, про відповідність національних нормативних та інших актів з економічних питань актам СНД, інші спори, що виникають у зв'язку з виконанням актів СНД за умови домовленості з цього приводу між державами.

Розглядає справи щодо звернення держав та інститутів СНД. Судочинство ведеться російською мовою. За станом на сьогодні звернення до Суду трапляються досить рідко.

За період після Другої світової війни міжнародна су­дова практика здійснювалася міжнародними трибуналами. Найвідоміші з них — Нюрнберзький і Токійський трибу­нали — досить ефективно здійснили свої судові повнова­ження і фактично заклали основи нового міжнародного судочинства. Міжнародний трибунал з метою судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушен­ня міжнародного гуманітарного права на території колиш-

 

Глава XVII Міжнародна юстиція

Міжнародний арбітраж

 

ньої Югославії, та Міжнародний трибунал по Руанді по­винні ще довести свою спроможність вирішувати складні проблеми дотримання прав людини та основних свобод.

Міжнародний арбітраж

М

іжнародний арбітражний (третейський) суд створю­ється за взаємною згодою держав з призначених чи обра­них ними осіб — членів Постійної палати третейського суду. Нормативною основою діяльності міжнародного ар­бітражу є Конвенція про мирне врегулювання міжнарод­них зіткнень від 5 (18) жовтня 1907 р. (розділ IV).

Угоди про застосування арбітражної процедури мо­жуть укладатись у зв'язку з конкретним спором. Такі уго­ди називають ще третейським записом, компромісом, або спеціальною угодою. В них мають бути вирішені такі пи­тання: суть спору, умови, порядок і термін призначення арбітрів, їхні повноваження. В таких угодах мають бути визначені: повноваження арбітрів, порядок прийняття рі­шень, правові основи прийняття рішень, мова роботи ар­бітражного суду, місце його засідання тощо.

Держави можуть урасти угоду про передачу арбітраж­ним судам спорів, які виникнуть у майбутньому. В тако­му разі всі питання діяльності арбітражного суду мають бути вирішені в цій генеральній угоді.

Іноді домовленість про арбітражну процедуру вирі­шення міжнародних спорів є складовою основи міжнарод­ного договору.

Незалежно від виду арбітражної угоди, вони, як пра­вило, виходять із таких засад: 1) арбітражний суд є ви­ключно мирним засобом урегулювання міжнародного спору. Він добровільний і цілковито залежить від учас­ників спору; 2) вибір (обрання) арбітрів — справа самих заінтересованих держав. Якщо спроба створити арбітраж­ний суд виявилася невдалою, сторони — учасники спору можуть звернутися по допомогу до третьої сторони (Ге­нерального секретаря ООН, Генерального секретаря По­стійної палати третейського суду та ін.); 3) число членів арбітражного суду має бути непарним. Кожна зі сторін

призначає (обирає) рівну кількість арбітрів. Потім оби­рається суперарбітр з представників країн, які не є учас­никами спору і громадянина якої не обрано вже до арбіт­ражного суду; 4) арбітражна угода є основним документом арбітражного процесу, а відтак вона повинна укладатися з урахуванням усіх питань, які виникнуть у роботі суду; 5) ар­бітражний суд приймає свої правила процедури (регла­мент), рішення про місце перебування; 6) угоду про арбі­тражний суд укладають самі заінтересовані держави, вони ж визначають предмет спору; 7) сторони угоди про арбіт­ражний розгляд справи визначають компетенцію арбітраж­ного суду. Вони повинні враховувати чинні норми міжна­родного права щодо цього питання; 8) арбітражний суд діє в повній відповідності з арбітражною угодою сторін спору.

Арбітражне судочинство ведеться, як правило, в пись­мовій та усній формах. Рішення приймаються більшістю голосів. Члени арбітражного суду не можуть утримувати­ся при голосуванні. Таке утримування допускається тільки під час попереднього голосування, яке не є обов'язковим і проводиться лише з метою уточнення ситуації в процесі арбітражного розгляду справи. Рішення є остаточним і обов'язковим для сторін спору. За останніми залишається право звернутися до арбітражного суду з проханням пе­реглянути справу.

Арбітражному розгляду підлягають спори з участю між­народних організацій. Витрати несуть учасники спору, якщо не буде прийнято іншого рішення.

Особливим видом міжнародного арбітражу є Постійна палата третейського суду, створена Гаазькими конвенція­ми 1899 і 1907 pp. Міжнародне бюро Постійної палати (канцелярія) в період між скликаннями Палати виконує функцію посередника. Спостереження за його діяльністю ведуть учасники Постійної розпорядчої Ради (складаєть­ся з глав дипломатичних представників, акредитованих у Гаазі від держав-учасниць конвенцій, і міністра закордон­них справ Нідерландів — голови Ради).

Бюро складає список арбітрів з числа юристів, яких висувають (не більше чотирьох) держави — учасниці кон­венцій терміном на шість років. Кандидати в арбітри ма­ють бути високопрофесійними юристами, компетентни­ми в питаннях міжнародного права. Зі списку арбітрів (близько 160 чоловік) учасники спору обирають по два

Ї9

Глава XVII Міжнародна юстиція

арбітри (кожен), один з них може бути громадянином країни, яка обирала.

Активність Постійної палати третейського суду не­значна. Майже за 100 років вона розглянула 24 справи, з яких на другу половину XX ст. припало лише дві справи. Водночас багато держав та міждержавних організацій на­голошують на важливості арбітражного розгляду. Про це, зокрема, йдеться у Всесвітній поштовій конвенції, Міжна­родній конвенції електрозв'язку, Статуті ЮНЕСКО, Єди­ній конвенції про наркотичні засоби 1961 p., Конвенції ООН з морського права 1982 p., Конвенції про регулю­вання освоєння мінеральних копалин Антарктики 1988 р. та інших універсальних міжнародних договорах. На де­сятій сесії Комісії міжнародного права ООН були прий­няті «Примірні правила арбітражного процесу», схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 1958 p. (мають рекомендаційний характер). Вони вирішують питання на­явності спору та обсягу арбітражного зобов'язання і є обо­в'язковими для укладання компромісу, утворення арбіт­ражного суду, його права і процесу арбітражу, наради суду, арбітражного рішення, тлумачення арбітражного рі­шення, питання дійсності та визнання недійсним арбіт­ражних рішень, їх перегляду.

РЕКОМЕНДОВАНА „„„ ЛІТЕРАТУРА _

Блищенко И. П., Фисенко И. В.

Международный уголовный суд. М., 1994.

Клеандров М. И.

Экономический суд СНГ: статус, проблемы, перспективы.

Тюмень, 1995.

Кожевников Ф. И., Шармазанашвили Г. В.

Международный суд ООН. М., 1971.

Лазарев С. Л. Международный арбитраж. М., 1991.

Международное право / Отв. ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунов.

М., 1999 (гл. 10).

Шинкарецкая Г. Г.

Международная судебная процедура. М., 1992.

Энтин М. Л. Международные судебные учреждения. М., 1994.